Стратифікація поля солоності

Вертикальна структура вод океану дуже неоднорідна. У Світовому океані виділяють вісім типів зміни солоності по вертикалі. Для двох типів — полярного й субполярного — властиве збільшення солоності від поверхні до дна. Для трьох типів — помірного тропічного, тропічного і екваторіального — характерна наявність прошарків зі зниженою солоністю, пов’язаною з поширенням проміжних водних мас субполярного походження; вище і нижче цього прошарку солоність збільшується. Останні три типи зустрічаються в окремих районах, що пов’язано зі специфічним впливом факторів, що визначають солоність вод. Оскільки солоність значно змінюється у верхній частині океану, в шарі товщиною близько 1500–2000 м, проміжний прошарок зі зниженими чи підвищеними її значеннями відмічається в усіх типах, окрім полярного і субполярного.

Для полярного типу характерна однорідна солоність при значному опрісненні поверхневих вод. У високих широтах, особливо в полярних районах, солоність з глибиною спочатку зростає досить швидко, а далі цей процес уповільнюється, і з глибини 400–500 м до дна солоність практично не змінюється .

Помірно-тропічний тип зустрічається в широтах, де висока солоність біля поверхні океану пов’язана з перевищенням випаровування над опадами, а опріснені прошарки створюються проміжними масами субполярного походження. Максимальна величина солоності спостерігається в поверхневому шарі товщиною близько 200 м, нижче якого вона швидко знижується, досягаючи мінімуму на глибині 600–1000 м. З переходом до глибинних вод відбувається поступове підвищення солоності, а потім — ледве помітне зменшення до дна в менш солоних придонних водах арктичного походження. Таким чином, для помірно-тропічного типу характерні другий максимум (на глибині 3000 м) і мінімум (біля дна), які незрівнянно менші за величиною, ніж основний максимум на поверхні океану і мінімум в проміжному шарі (на глибині 600–1000 м).

Тропічний пояс має також опріснений прошарок. Відрізняється він від помірно тропічного під поверхневим шаром високої солоності. Утворення цього шару пов’язане з опусканням у низьких широтах з поверхні океану більш солоних вод, які потім переміщуються в горизонтальній площині. Такий високосолоний прошарок просліджується в тій частині тропічних областей, де на поверхні океанів відмічається зменшення солоності, що пов’язане з перевищенням опадів над випаровуванням.

Екваторіальний тип формується завдяки великим атмосферним опадам; опріснення відбувається тільки у верхньому шарі води, тому солоність з віддаленням від поверхні океану збільшується і на глибині 150–200 м досягає свого максимального значення.

Останні три типи солоності зустрічаються тільки в окремих районах. Так, Індо-Малайський тип характерний лише для північно-східної частини Індійського океану, і його можна розглядати як модифікацію екваторіального типу. Він також формується в області перевищення опадів над випаровуванням. На проміжних глибинах замість зменшення солоності, що спостерігається в екваторіальному типі, характерна максимальна солоність. Другий тип — присередземноморський — зустрічається також в низьких широтах і має на проміжних глибинах високосолоні води, що виносяться із середземноморських морів, однак, в областях з високою солоністю на поверхні океану. Вісь високосолоного прошарку в Індійському океані розташована на глибині близько 500 м, а в Атлантичному океані приблизно на 1000 м. Останній тип — північноатлантичний — зустрічається в тих широтах, де зазвичай спостерігаються помірно - тропічний і субполярний типи. Ця своєрідна стратифікація в Північній Атлантиці відзначається високою солоністю на поверхні океану і відсутністю опріснених проміжних вод субполярного походження.