- •В.Г.Клименко основи океанології
- •Історія вивчення Світового океану
- •1 .Походження і розвиток океанів
- •Геологічна будова дна Світового океану
- •2. Світовий океан та його частини
- •Основні морфометричні характеристики океанів
- •Дно світового океану
- •3.1. Рельєф дна Світового океану
- •Підводна окраїна материків
- •Перехідна зона
- •Ложе океану
- •Серединно-океанічні хребти
- •Особливості будови дна Тихого океану
- •Особливості будови дна Атлантичного океану
- •Особливості будови дна Індійського океану
- •Особливості будови дна Північного Льодовитого океану
- •3.2. Донні відкладення в океанах і морях
- •4. Хімічні та фізичні властивості океанічної води
- •Склад морської води
- •Солоність морської води
- •Стратифікація поля солоності
- •Зміна солоності морської води протягом часу
- •Визначення солоності морської води
- •Водний баланс Світового океану
- •4.2. Фізичні властивості морської води Густина морської води
- •Температурний режим океану
- •3. За віком морський лід поділяється на:
- •Дрейф льоду
- •Поширення льоду
- •Оптичні властивості морської води
- •Колір моря
- •Швидкість звуку (у м/с) в морській воді при різній солоності і температурі
- •5. Водні маси
- •6. Рівень Світового океану
- •7. Динаміка вод світового океану
- •7.2. Течії в океані
- •Течії Атлантичного океану
- •Течії Тихого океану
- •Течії Індійського океану
- •Течії Північного Льодовитого океану
- •7.3. Припливи та відпливи
- •8. Взаємодія океану і атмосфери
- •10. Природні ресурси світового океану
- •Мінеральні ресурси
- •Біологічні ресурси
- •11. Проблеми забруднення вод світового океану Екологічні проблеми морів та океанів
- •Охорона вод Світового океану
- •12. Програма курсу
- •1. Місце і значення навчальної дисципліни
- •2. Вимоги до студентів
- •Рельєф дна Світового океану
- •3. Загальний зміст Модуль 1
- •Модуль 2
- •Література
Особливості будови дна Північного Льодовитого океану
Якщо про рельєф Північного Льодовитого океану ми знаємо чимало, то про геологічну будову наші уявлення переважно схематичні й гіпотетичні. Вони спираються на дані геофізичних досліджень, одержані переважно з дрейфових станцій. Площа океану 14,75 млн км2.У рельєфі дна океану досить чітко вирізняються шельф і ложе.
На фізичній карті океану добре видно, що в межах Баренцового, Карського, Лаптєвих, Східносибірського і Чукотського морів шельф має ширину до 1200 км (Баренцово-Карський шельф). Мінімальна його ширина — навколо узбережжя Північної Америки, Гренландії та Норвегії, де вона становить від 50— 100 до 300 км. Потужність земної кори в межах шельфу досягає 40 км. Це переважно затоплені денудаційні рівнини, що залягають на глибині 200—250 м і зберігають сліди четвертинного материкового зледеніння. Зовнішній край шельфу гористий. Особливості його яскраво виявляються в архіпелагах Шпіцберген та Земля Франца-Йосифа.
Рельєф канадського шельфу тісно пов'язаний з розломною тектонікою. Її дія виявлена в складних контурах берегів, островів та глибоководних жолобів, таких як Сміт-Лінкольн, Мод, Мак-Клур та ін.
Материковий схил Північного Льодовитого океану набагато ширший, ніж в інших океанах, і має східчасту будову. Так, у Чукотському і Східносибірському морях є по дві своєрідні сходинки — занурені ділянки шельфу, їх називають аваншельфом. Материковий схил канадської частини океану вужчий і крутіший, розчленований широкими плоскодонними каньйонами.
Материкове підніжжя займає 900 тис. км2 і являє собою нахилену, слабо хвилясту акумулятивну рівнину.
Шельф, материковий схил і материкове підніжжя займають 2/3 площі океану. Підводні окраїни материків у Баренцовому морі є продовженням Східноєвропейської платформи, в Карському—Західносибірської плити, в морі Лаптєвих—Сибірської платформи, у Східносибірському й Чукотському морях — мезозойських структур, в морі Бофорта — Північноамериканської платформи.
Рельєф європейського та азійського шельфів дуже ускладнений великою кількістю підводних долин, що є продовженням річкових долин на суходолі. До континентального схилу простягаються долини Північної Двіни, Печори, Обі, Єнісею, Хатанги, Опенька, Яни, Індигірки й Колими. Вони знаходяться на глибинах від 70 до 90 м. Їх утворення пов'язане з пониженням рівня океану, яке відбувалося двічі. Перший раз Полярний басейн опустився на 270—300 м у міоцен-пліоценовий етап, удруге на 120—140 м,—у пізньому плейстоцені. Океанічна западина хребтами поділяється на вісім улоговин: Канадську, Макарова, Підводників, Амундсена, Нансена, Гренландську, Норвезьку і Лофотенську, - глибини яких коливаються в межах 2200—5500 м. Це переважно плоскі й хвилясті абісальні рівнини.
На дні океану здіймаються три основні хребти. З Атлантичного океану сюди заходить Серединно-Арктичний хребет, який має таку саму природу, що й Серединно-Атлантичний, тому що є фактично його продовженням і також має рифтову долину та поперечні розломи. Він складається з окремих, дуже зсунутих від загальної осі (рифтової долини) хребтів. На північ від Ісландії тягнеться хребет Кольбейнсей, за ним—хребет Мона, далі хребет Кніповича, який переходить у хребет Гаккеля. Загальна довжина Серединно-Арктичного хребта близько 4500 км. Висота його змінюється від 1 до 3,5 км, а ширина становить кілька сотень кілометрів. У напрямі до дельти Лени він звужується. Паралельно до хребта Гаккеля через середину океану простягається хребет Ломоносова, а за ним — хребет Менделєєва.
Якщо Серединно-Арктичний хребет утворився внаслідок виливу мантійної речовини, то хребет Ломоносова — це брилева структура континентального типу висотою близько 3000 м з крутими схилами і каньйонами, а хребет Менделєєва — старий, значно нижчий серединно-океанічний, нині не активний.
Земна кора в межах океанічної западини, окрім хребта Ломоносова,—океанічного типу. Вона має потужність від 5 до 15 км. На осадові породи припадає від 1 до 4 км.
З усіх океанів Північний Льодовитий наймолодший. Спочатку в кінці юрського і на початку крейдового періодів сформувалася Канадська улоговина, потім — улоговина Макарова, і тільки на початку кайнозойської ери — Норвезька, Гренландська і Лофотенська улоговини.