2. Світовий океан та його частини

Однією з важливих особливостей Землі, що відрізняє її від інших планет Сонячної системи, є наявність величезних мас води у вільному стані. Так, з усієї маси вільної води на Землі в Світовому океані зосереджено від 93.9% до 98.3% ( за різними підрахунками).

Світовий океан – безперервна водна оболонка земної кулі, над якою виступають елементи суші – материки і острови та яка має спільний сольовий склад.

Океан – частина Світового океану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим.

За розрахунками І.Суттєвої, загальна площа Землі становить 510.08 млн км². При цьому на Світовий океан припадає 361.26 млн км² (або 71% поверхні планети), а на сушу – 149.02 млн км² (29%). Інакше кажучи, на кожен квадратний кілометр суші припадає 2.4 км² води. У північній півкулі на океан припадає 60.7% всієї поверхні Землі, в південній –80.9%. Отже, обидві півкулі, особливо південна, є переважно океанічними.

Світовий океан – це єдиний природний об’єкт , який має певні специфічні особливості: має значну по площу поверхню и значний об’єм води, має постійність сольового складу,здійснюється в океані глобальний механізм трансформації енергії і обміну речовин.

Світовий океан, хоч і єдиний, проте ділиться на більш-менш самостійні частини, що має істотне значення для розв’язання наукових практичних завдань.

У 1650 р. голландський географ Бернгард Вареніус у своїй книзі «География Генеральная» уперше запропонував поділити Світовий океан на п’ять океанів: Тихий, Індійський, Атлантичний, Північний Льодовитий, Південний Льодовитий, виділив також протоки й затоки. У 1845 р. Британське географічне товариство прийняло той самий поділ, який засновувався на тому, що межі океанів були проведені по полярних колах і меридіанах південних околиць материків. Разом з тим це товариство визначило і розмежувало такі поняття як “океан”, “затока” і “протока”.

Подальший розвиток мореплавства та накопичення нових даних обумовили розробку нової офіційної класифікації. Питання про це було піднять російським гідрографічним товариством. Ю.М.Шокальський в класичній праці “Океанографія”, яка вийшла в 1917 р., пропонував виділити три океани: Тихий, Атлантичний, Індійський. Північний Льодовитий океан він відносив до Атлантичного як море.

У 1967 р. Світовий океан стали поділяти на чотири частини: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Основні морфометричні характеристики океанів

Характеристики	Океани
	Тихий	Атлантичний	Індійський	Північний Льодовитий	Світовий
Площа поверхні, млн км2	178.68	91.66	76.17	14.75	361.26
Об’єм, млн км3	710.36	329.66	282.65	17.07	1340.74
Середня глибина, м	3976	3597	3711	1225	3711
Найбільша глибина, м	11022	8742	7209	5527	11022

У результаті тривалих досліджень установлено великі відмінності антарктичних вод від інших океанів і пропонується виділити п’ятий океан – Південний Льодовитий. Але деякі спеціалісти не підтримують цих доводів, виходячи з того, що океани з усіх боків мають оточувати материки і тому відповідні райони Південного Льодовитого океану вони відносять до тихоокеанського, атлантичного та індійського секторів.

Найбільший за площею, об’ємом та глибиною є Тихий океан, який інколи називають Великим. “Тихий” океан назвав Ф.Магеллан, який жодного разу не потрапив у шторм, перетнувши його в низьких широтах. Але ця назва не відповідає характерові океану. У помірних широтах Північної півкулі шторми бувають усю холодну пору року і часом здіймаються влітку. У Південній півкулі між 40 і 60 пд.ш. сильні вітри нерідко переходять в урагани. Тропічні урагани у Південній півкулі спустошують береги островів океанів та завдають шкоди східній частині Австралії. У західній частині океану щороку проносяться тропічні урагани, які іноді захоплюють береги Японських і Філіппінських островів, досягають території Китаю, Корейського півострова і навіть Примор’я.

Тихий океан обмежений Північною і Південною Америкою на сході, Антарктидою і Австралією на півдні і Азією на заході. На півночі він межує з Північним Льодовитим океаном по лінії мису Дежнєва (півострів Сьюард) через острови Діомеда. Його межа з Атлантичним океаном на півдні проходить від мису Горн через протоку Дрейка до Землі Грейама в Антарктиці. Межа між Тихим та Індійським океанами проходить по північній частині Малаккської протоки, по західному і південному краю Малайського архіпелагу, через Торосову протоку до Австралії, потім через Басову протоку до Тасманії, а далі по меридіану мису Південний (Тасманія) до Антарктиди.

На частку Тихого океану припадає майже 50% поверхні Світового океану і трохи більше половини всієї маси його вод. Це разом з тим і найбільш глибокий океан. Переважаючі глибини від 3000 до 6000 м займають 78.9% його площі. На моря припадає близько 18% загальної площі цього океану. Тут знайдена й найбільша глибина Світового океану – Маріанський жолоб (11022 м).

Атлантичний океан – другий за величиною водний басейн нашої планети. Назву океанові дали стародавні греки за ім’ям міфічного Атланта, який стояв буцімто на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння.

Атлантичний океан від Північного полярного кола до берегів Антарктиди простягається на 16000 км. Між західним узбережжям Мексиканської затоки і східними берегами Чорного моря ширина океану досягає 13000 км, а у найвужчому місці між мисом Сан-Рокі (у Південній Америці) та узбережжям

Сьєрра-Леоне (в Африці) ширина його не перевищує 2900 км.

Межею Атлантичного океану на заході є береги обох Америк (від входу до Гудзонової протоки на півночі і до мису Горн на півдні). Далі межа йде по протоці Дрейка до Антарктиди. На сході Атлантичний океан обмежений берегами Європи (від півострова Статланд у Норвегії до Піренейського півострова) і Африки. На півдні його межа проходить по меридіану мису Доброї Надії до Антарктиди. На півночі Атлантичний океан межує з Північним Льодовитим океаном по лінії: півострів Статланд –Шетлендські острови - Фарерські острови - Ісландія-Датська протока (між Ісландією і Гренландією) – Девісова протока-берег Баффінової Землі і далі по Південному мису до Гудзонової протоки Північного Льодовитого океану.

Атлантичний океан займає друге місце за своїми розмірами, площа і об’єм якого складають близько ¼ по відношенню до Світового океану. На переважаючі глибини (3000 – 6000 м) в цьому океані припадає 71.3%. Загальна площа морів від усієї акваторії океану – близько 16%. Найбільша глибина 8742 с – жолоб Пуерто-Рико.

Індійський океан – третій за розмірами басейн Світового океану, розташований переважно в Південній півкулі. Назву океанові дав португальський учений С.Мюнстер у 1555 р. у своїй праці “Космографія”.

Межами Індійського океану на півночі є береги Азії, на заході – береги Африки, меридіан мису Доброї Надії, на півдні – берег Антарктиди, на сході – західне узбережжя Австралії і Малайський архіпелаг.

Індійський океан знаходиться на третьому місці. Його площа і об’єм дещо перевищують 1/5 від усього Світового океану в цілому. Переважаючі глибини ( 3000- 6000 м) складають близько 75.7%. Загальна площа морів океану – 15% від усієї площі океану. Максимальна глибина 7209 м зареєстрована в Зондському жолобі.

Північний Льодовитий океан – найменший з усіх океанів. Розташований переважно за полярним колом. Середню частина океану займає Арктичний, або Центральний, полярний басейн.

Вперше Північний Льодовитий океан у 1650 р. визначив як окремий океан голландський географ Вареніус і назвав його Гіперборейським, а Лондонське географічне товариство у 1845 р. перейменувало його на Північний Льодовитий океан.

Північний Льодовитий океан займає навколополярну частину північної півкулі і на півдні обмежений берегами Європи, Азії, Північної Америки.

Північний Льодовитий океан – найменший океан, його площа складає 4.1%, а об’єм - 1.2% від усього Світового океану. Тут переважають глибини від 0 до 200 м (42.3%), глибини більше 3000 м (16.7%). На частку морів в океані припадає близько 52% всієї поверхні океану. Тому багато вчених вважають цю водойму середземним морем Атлантичного океану. Найбільша глибина океану 5440 м.

Якщо так важко прийти до єдиної думки щодо поділу Світового океану на окремі океани, то складнішою є справа з виділенням морів, заток і проток. За даними Географічного управління виділено 140 морів, заток і проток, з них 44 належить до Атлантичного, 29 – до Північного Льодовитого, 50- до Тихого і 17 – до Індійського океану.

Але ці показники дуже відносні, бо, наприклад, до складу Середземного моря входять моря, які мають свої назви – Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне та Егейське. Приблизно така картина і з виділенням морів Філіппінського та Зондського архіпелагів.

Міжнародне географічне бюро та Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО виділяють 59 морів.

Море – це невелика частина океану, яка врізається в сушу чи відмежована від нього берегами материків, півостровами та островами і має певні геологічні, гідрологічні та інші риси, що суттєво відрізняються від рис океану.

За розташуванням відносно суші моря поділяються на внутрішні

( внутрішньоматерикові та міжматерикові), окраїнні та міжостровні.

Середземноморські – це моря, що мають ускладнений водообмін з океаном через порівняно вузькі протоки. Внутрішні моря - це замкнуті реліктові моря (озера-моря), які не зв’язані з океаном, (Каспійське і Аральське). Їхні води різко відрізняються від океанічних вод. Міжматерикові моря розташовані між різними материками (наприклад, Середземне, Червоне моря). Внутрішньоматерикові моря знаходяться всередині одного материка (наприклад, Азовське, Балтійське, Біле).

Окраїнні моря відокремлюються від океану островами чи заходять в материк і мають вільний зв’язок з океаном. Гідрологічний режим цих морів має більшу схожість з режимом суміжних частин відкритого океану. Це – Баренцове, Чукотське (Північний Льодовитий океан), Берингове, Японське (Тихий океан), Північне (Атлантичний океан) моря.

Міжостровні моря розміщені серед великих островів чи архіпелагів (наприклад, моря Фіджі, Філіппінське, Банду).

Є моря, які розташовані в откритій часті океану, без ярко виражених меж. Прикладом є Саргасове море.

Морфометричні характеристик деяких морів наведені в табл.2.2.

Таблиця 2.2

Основні морфометричні характеристики морів

Море		Площа, тис. км	Об’єм води, км3		Середня глибина, м		Найбільша глибина морів, м
Тихий океан
Коралове		4068	10038		2468		9174
Південно-Китайське		3537	3623		1024		5560
Берингове		2315	3796		1640		4097
Охотське		1603	1316		821		3351
Японське		1062	1631		1536		3699
Східнокитайське		836	258		309		2719
Банда		714	1935		2337		7440
Яванське		480	22		45		89
Целебеське		435	1586		3645		5842
Жовте		416	16		38		106
Сулу		348	553		1591		5576
Молукське		291	554		1902		4870
Серам		187	227		1209		5319
Флорес		121	222		1829		5123
Балі		119	49		411		1296
Саву		105	178		1701		3370
Атлантичний океан
Карибське	2777			6745		2429		7090
Середземне	2505			3603		1438		5121
Мексиканська затока	1555			2366		1522		3822
Північне	565			49		87		725
Балтійське	419			21		50		470
Чорне	422			555		1315		2210
Азовське	39			0.3		7		13
Мармурове	11			4		357		1261
Індійський океан
Аравійське	4832			14523		3006		5803
Бенгальська затока	2172			5616		2585		5258
Арафурське	1017			189		186		3680
Тіморське	615			250		406		3310
Андаманське	602			660		1096		4198
Червоне	460			201		437		3039
Північний Льодовитий океан
Баренцове	1424			316		222		600
Норвезьке	1340			2325		1735		3970
Гренландське	1195			1961		1641		5527
Східносибірське	913			49		54		915
Карське	883			98		111		600

Продовження табл.2.2

Гудзонова затока	819	92	100	274
Бафіна	630	426	804	2414
Лаптєвих	662	353	533	3385
Чукотське	595	42	71	1256
Бофорта	476	478	1004	3731
Біле	91	4.4	49	330

В океанах і морях є ще окремі частини та райони, що відрізняються обрисами, морфологією дна та гідрологічним режимом. Це затоки, бухти, лимани, лагуни, фіорди та протоки.

Затока – це частина океану чи моря, що врізається в сушу і слабо відмежована від океану чи моря (наприклад, Гвінейська в Атлантичному, Аляска в Тихому, Бенгальська в Індійському океані). Затока за гідрологічним режимом мало відрізняється від прилеглого моря чи океану.

Бухта – невелика затока, що чітко відділена мисами чи островами від океану чи моря, добре захищена від вітрів (наприклад, Севастопольська і Цемеська в Чорному морі, Золотий Ріг, Находка –в Японському морі.

Лиман – затока, що відокремлена від моря піщаною косою (пересипом), в якій є вузька протока, котра з’єднує лиман з морем. Частіше лиман – це затоплена частина ділянки річкової долини, найближчої до моря (наприклад, Дніпровський, Дністровський). На гідрологічний режим лиману значною мірою може впливати річка, яка в нього впадає.

Лагуна – це мілководна частина океану (моря), що відокремлена від нього баром, косою, кораловим рифом; часто з’єднується з морем вузькою протокою або декількома протоками.

Губа – затока, що глибоко врізається в сушу (наприклад, Чошська в Баренцовому морі, Обська в Карському).

Фіорд – вузька та глибока морська затока з високими крутими берегами (наприклад, Согнефіорд у Норвезькому морі).

Протока – водний простір, що розділяє дві ділянки суші та з’єднує окремі океани і моря чи їхні частини. Наприклад, Беріногова протока з’єднує Тихий та Північний Льодовитий океани і розділяє Азію та Америку, протока Лаперуза між островами Сахалін і Хоккайдо з’єднує Охотське та Японське моря.

Найширшими протока Світового океану можна вважати безіменні протокові зони між Африкою і Антарктидою та між островами Тасманією і Антарктидою. З тих, що мають назви найширшою є протока Дрейка, найменша ширина якої 890 км. Найвужчою протокою є протока Босфор (шириною близько 700 м ). Найдовшою протокою вважається Мозамбікська, завдовжки 1670 км.

Питання для самоконтролю

1. Поділ Світового океану на частини. Межі між океанами.

2. Типи морів.