Бегемот

Сидить розвалившись. Більшу частину часу дрімає. Любить бо­лото. З усім погоджується. Може запитати: «А чому я?» Спробуйте розворушити його. Вимагайте від нього змусити себе розворушити.

Жирафа

Легко відволікається. Витає у верхівках дерев. Досить чутлива. Готова на все, тільки б не перекинутися. Допомагайте їй спуститися з небес на землю. Виявляйте повагу. Не збивайте її з пантелику.

Лабораторне заняття №11

ТЕМА

ДІЛОВА СУПЕРЕЧКА

Докази оцінюються за вагомістю, а не за їх кількістю.

Латинське прислів'я

Мета: Усвідомлення студентами суті, особливостей структури ділової суперечки

Зміст заняття

I.Обговорення теоретичних питань.

Текст для читання

Суперечка — це надзвичайно складне й суперечливе соціально-психологічне явище, до глибинних причин виникнення й розвитку якого вчені тільки приступають. При всіх плюсах і мінусах вони неминучі, більше того, інколи й необхідні.

Основними структурними компонентами суперечки є:

• об'єкт суперечки;

• учасники (опоненти) суперечки;

• конфліктна ситуація;

• інцидент.

Об'єкт суперечки — соціально-психологічне явище (найчастіше — спірне питання, проблема), що викликало дану конфліктну ситуа­цію. Боротьба за право володіти (керувати, маніпулювати й т.ін.) цим явищем і приводить до конфлікту.

Учасники (опоненти) суперечки — це окремі особи, групи людей і навіть організації. Наявність об'єкта й учасників (опонентів) конф­лікту створює конфліктну ситуацію. Учасники (опоненти) конфлік­ту пов'язані з певними відносинами, кожний із них претендує на од­ноосібне маніпулювання об'єктом.

Хоча конфліктна ситуація може існувати, але суперечки може не існувати до того моменту, поки не виникне інцидент, тобто певні дії ³ боку учасників (опонентів) суперечки, спрямовані на оволодіння об'єктом.

Якщо говорити про ділову суперечку, то вона може бути виз­начена як обговорення у формі дослідження проблеми з метою

встановлення істини. ВАндрєєв пропонує як робоче визначення по­няття «суперечка» таке: характеристика процесу обговорення про­блеми, спосіб її колективного дослідження, при якому кожна зі сторін, аргументуючи (відстоюючи) і спростовуючи (опонуючи) думку співрозмовника (супротивника), претендує на монопольне встанов­лення істини.

У процесі ведення суперечки в явному чи прихованому вигляді виявляється деяке протиріччя, що дозволяє сформулювати пробле­му. Під час колективного обговорення або відбувається вирішення проблеми, або опоненти залишаються при своїй думці.

Дослідники виділяють сім підходів протікання дискусії-супе-речки:

1. Евристичний підхід до ведення суперечки — коли одна зі сторін, не наполягаючи на своєму підході до вирішення проблеми, викори­стовуючи методи переконання, інтуїцію і здоровий глузд, поступово схиляє до своєї думки опонента.

2. Логічний підхід — для якого характерні жорсткий логічний аналіз та аргументація, завдяки чому, дотримуючись прийомів і пра­вил формальної логіки, учасники дискусії приходять до певного ос­таточного висновку.

3. Софічний підхід — при якому одна зі сторін прагне перемогти свого опонента будь-яким, навіть логічно неправильним шляхом, використовуючи софізми, тобто навмисно хибно зроблений умовивід, який має вигляд істинного.

4. Авторитарний підхід — коли одна зі сторін, спираючись на ав­торитети, або використовуючи свій авторитет, а нерідко і владу, на­в'язує свою точку зору іншим.

5. Критикуючий підхід — коли одна зі сторін цілком акцентує увагу лише на недоліках, слабких місцях і позиціях своїх опонентів, не хоче і не прагне побачити позитивні елементи в протилежній точці зору і не може запропонувати своє рішення.

6. Демагогічний підхід — полягає в тому, що одна зі сторін веде сшр іе заради істини, а для того, щоб відвести дискусію убік від істи­ни, переслідуючи при цьому свою особисту, часто невідому учасни­кам суперечки, мету.

7. Прагматичний підхід розкривається в тому, що одна чи кожна зі сторін веде суперечку не тільки заради істини, а й заради своїх

практичних, іноді меркантильних цілей, що приховані і не відомі співрозмовникам.

Цілі ведення суперечки, залежно від того, спрямовані вони на вирішення обговорюваної проблеми чи, навпаки, на те, щоб створи­ти додаткові проблеми і бар'єри, поділяють на дві групи: конструк­тивні й деструктивні.

Найбільш характерні конструктивні цілі ведення дискусії, супе­речки такі:

• обговорення всіх можливих варіантів вирішення проблеми;

• вироблення колективної думки та позиції з певної проблеми;

• привертання уваги до проблеми найбільш зацікавлених і ком­петентних осіб;

• спростування ненаукового, некомпетентного підходу до вирі­шення проблеми;

• залучення на свій бік більше осіб, готових до співпраці у про­цесі розв'язання проблеми;

— оцінювання можливих однодумців і супротивників. Деструктивні цілі можуть бути цілями окремих груп і учасників

суперечки. їх мета:

• розколоти учасників суперечки на дві непримиримі групи;

• завести вирішення проблеми у безвихідь;

• знівелювати ідею розв'язання проблеми й її авторів;

• перетворити дискусію у схоластичну суперечку;

• використовуючи свідомо помилкову інформацію, повести су­перечку помилковим шляхом.

Очевидно, цих цілей як конструктивних, так і деструктивних, значно більше. Крім того, у чистому вигляді вони, як правило, не виявляються в рамках однієї суперечки, а можуть реалізуватися син­тезовано.