46. Дивідендна політика

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв'язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

47. Стратегія фінансування оборотних активів агресивна, консервативна та компромісна модель

Для конкретного підприємства найбільш реальна одна з трьох моделей стратегії фінансового управління оборотним капіталом – консервативна, агресивна, помірна(компромісна). В теорії фінансового менеджменту така класифікація заснована на поділі оборотного капіталу на дві частини :

- постійний оборотний капітал (системна частина поточних активів);

- змінний оборотний капітал (варіативна частина поточних активів).

В основі агресивної, консервативної та помірної(компромісної) моделей управління оборотним капіталом покладене посилання на те, що для забезпечення ліквідності необоротні активи та системна частина поточних активів як мінімум повинні покриватися довгостроковими пасивами. Отже, різниця між моделями визначається тим, які джерела фінансування обираються для покриття варіативної частини поточних активів.

Агресивна політика управління поточними активами характеризується високою питомою вагою поточних активів у загальній сумі активів, а також тривалим періодом їх оборотності. Агресивна модель означає мінімум джерел покриття необоротних активів, необхідних для здійснення господарської діяльності (ЧОК = СЧ). З позиції ліквідності ця стратегія містить багато ризиків, оскільки в реальному житті обмежуватися лише мінімумом поточних активів неможливо.

За консервативною моделлю чистий оборотний капітал дорівнює поточним активам (ЧОК=ПА). В такому випадку короткострокова кредиторська заборгованість відсутня, відсутній і ризик втрати ліквідності. При цьому активи підприємства фінансуються за рахунок власних коштів та довгострокових кредитів. Ця стратегія передбачає фіксування довгострокових пасивів на рівні, що задається балансовим рівнянням. Консервативна політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але несе надмірний ризик виникнення технічної неплатоспроможності підприємства.

Помірна(компромісна)політика управління поточними активами найбільш реальна. Чистий оборотний капітал в цьому випадку дорівнює сумі системної частини поточних активів та половині їх варіативної частини (ЧОК= СЧ+ 0,5 ВЧ). В окремі моменти підприємство може мати надлишкові поточні активи, що негативно впливає на прибуток, проте це розглядається як плата за підтримку на відповідному рівні ризику втрати ліквідності. За цією стратегією довгострокові пасиви встановлюються на рівні, що задається базовим рівнянням.

За помірною моделлю управління оборотним капіталом і економічна рентабельність активів, і ризик неплатоспроможності, і період оборотних коштів знаходяться на середніх рівнях.