Формування особистості в дошкільному віці
У дошкільному віці відбуваються значні зрушення у формуванні особистості дитини. Змінюються її спосіб життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, різко зростають можливості фізичного і психічного розвитку, породжуючи нові потреби, інтереси, а отже, й нові спонукання до дедалі більш різноманітних видів діяльності.
У цьому віці насамперед помітно змінюється режим життя дітей, навіть тих, які були в яслах. Вже в молодшій групі менше йде часу на денний сон і більше відводиться іграм і заняттям. Дітей у групі більше, вимоги до самостійності дитини вищі.
Життя дітей регламентується багатьма правилами, які діти знають і яким зобов'язані підкорятися. Змінюється й зміст життя дітей: з ними регулярно проводять короткі різноманітні заняття, складнішими стають доручення. Діти мають більші можливості для спільних ігор, спілкування одного з одним.
Особливо великі зміни відбуваються у змісті, напрямі і формах активності дітей дошкільного віку.
Активність і спрямованість дошкільника
Ідеалісти, вульгарні матеріалісти різних напрямів вважають, що активність людини спонукають або «глибинні потяги» (3. Фрейд), або якась «потенціальна енергія» (Дж. Лідерсон), або робота якогось внутрішнього механізму, «аналогічна роботі двигуна автомобіля» (Г. Мейлі).
Матеріалістичне розуміння природи активності особистості різко відрізняється від ідеалістичного і вульгарно-матеріалістичного її розуміння і будується на принципово інших засадах.
Вітчизняна психологія вбачає в активності організму вияв його дійового ставлення до середовища.
Бути активним — означає перебувати в стані дії. Елементарну активність виявляє ще зародок, відповідаючи безладними рухами кінцівок і тулуба на дію зовнішнього для нього середовища (А. Пейпер). В основі таких рухів лежить звичайний безумовно-рефлекторний механізм.
Поступово під впливом природних вправ, а згодом і спеціального навчання рухи набувають організованості і цілеспрямованості, стають довільними, а згодом справді вольовими, тобто керованими.
Завдяки своїй активності дитина вступає в практичні, дійові відносини з навколишніми предметами і в спілкування з людьми.
Зміст, форми і спонукання до активності дитини, які змінилися в результаті її розвитку в попередні періоди життя, водночас стають умовою дальшого формування особистості.
В активності дитини-дошкільника відбуваються помітні зміни. Насамперед іншим стає зміст активності. Якщо дворічні діти охоче виконують прості рухи і задовольняються процесом самої дії: охоче стрибають, бігають, чиркають олівцем на папері, возять щось у кімнаті або в саду, то дошкільники дедалі частіше спрямовують свою активність на досягнення якогось результату дії. Чотирирічна дитина вже не просто проводить лінії, а робить спробу намалювати щось конкретне, не стрибати, а перестрибнути через мотузочок, через канавку, не возити вантажівку, а перевозити на неї цеглинки.
Оскільки дії дитини дедалі частіше спрямовуються на одержання сподіваного і бажаного результату, вони набувають певної системності, цілеспрямованості й організованості. Завдяки довільному наслідуванню і зростаючій здібності до навчання активність дошкільника дедалі частіше набуває форми різних видів діяльності: гри, виконання окремих трудових, фізичних або навчальних дій.
Хоч активність дошкільника набуває форми діяльності, три-, п'ятирічні діти ще нерідко задовольняються тим, що виконують окремі розрізнені дії: намотують мотузочок на паличку, копають і пересипають пісок, переливають воду, ліплять з пластиліну кульки тощо.
Повернення до предметної діяльності має місце на всіх етапах розвитку дитини, у тому числі і в молодшого школяра, коли він зустрічається з новим предметом або матеріалом. Діючи, дитина пізнає властивості предмета або матеріалу (дерева, піску, глини, води).
З розвитком дитини не тільки збагачуються форми і види її фізичної активності, а ускладнюється й структура її. Виникає новий тип активності — розумова діяльність. Спочатку дитина лише включається в практичні дії, змінюючи їх форму. Вона спочатку осмислює дію, яку виконує, потім починає її планувати, ставить мету, обдумує спосіб її досягнення, міркує, критикує, виправляє.
З середини дошкільного віку розумова активність вже перестає обов'язково спиратись на фізичну дію. Дитина здатна до «чистої» розумової діяльності: вона обдумує побачене і почуте, відгадує загадки, складає оповідання до малюнка, запитує, сперечається. У цій новій формі активності величезна роль належить мовленню. Слухання, розповідання, словотворчість стають спеціальними видами діяльності дитини-дошкільника.
Після 4—5 років помітно зростають можливості ініціативної перетворювальної активності дитини. Набутий наслідуванням зразків і виконавчих дій практичний досвід, мислення, яке розвивається, і уявлення дітей та усвідомлення ними своїх можливостей породжують нові бажання і спонукають їх до ініціативної, а потім і творчої активної дії.
В іграх і малюнках, у спілкуванні з дітьми і дорослими дошкільник дедалі частіше виявляє ініціативу, вигадку.