Мотиви поведінки

Характерною особливістю формування особистості в дошкільному віці є зміна мотивів, якими керується дитина. Ці зміни виявляються в такому:

1. Окремі спонукання, які діяли епізодично і розрізнено (а іноді навіть суперечливо) .перетворюються в деяку систему мотивів. У спонуканнях дітей дедалі більше виявляється певна послідовність. Якщо для 6 - 7-річної дитини вже набула значення громадська думка, то вона оглядатиметься на оцінку товаришів у різних своїх вчинках. Так само і діють окремі діти, що виконують у групі роль вожаків, найрозумніших, кращих командирів в іграх тощо.

Послідовність і системність мотивів, що діють, у дошкільника має, звичайно, ще дуже відносний і нестійкий характер. Часто поведінка дитини буває зовсім несподіваною для вихователя. Діти діють, підкоряючись емоційно сильному спонуканню (образа, велике бажання), часто порушуючи добре відомі їм правила.

2. Чіткіше починає виступати різна спонукальна сила різних мотивів.

Так, А.Н. Голубєва виявила, що завдання ігрового характеру (знайти захований прапорець) мало найбільшу спонукальну силу для молодших дітей; трудове завдання (зробити ляльки для майбутнього спектаклю) було найбільш дійовим мотивом для 5 - 6-річних дітей. Старші дошкільники особливо наполегливо розв'язували інтелектуальну задачу: складання прапорця з мозаїки.

Ці дані показують вікові відмінності в мотивації дій дитини дошкільного віку.

Аналогічні зміни мотивації показані і в дослідженнях Я.3. Неверович. Пропонуючи дітям-дошкільникам різних вікових груп виготовити прапорець і серветочку, вона дістала найвищі результати (швидкість і якість виконання роботи) тоді, коли діяльність дітей була включена в гру «Майстерня».

До кінця дошкільного періоду розуміння дітьми суспільного значення своєї праці помітно зростає. Для дітей стають діючими, наприклад, такі соціальні мотиви, як змагання: «Яка пара чергових найкраще підготує столи до обіду?», «Хто придумає найкрасивіший візерунок?», «Яка група (команда) організованіше проведе гру і жодного разу не порушить правила?» Для дітей старших 4—5 років стають діючими і такі особисті мотиви, як захист своїх можливостей, бажання бути перед іншими дітьми кращими і сильнішими. Сила дії соціальних мотивів зростає із зростанням домагань особистості.

Використовуючи різні мотиви, вихователь може значно підвищити результативність діяльності дошкільників, сприяючи тим самим зміцненню віри в свої сили в маленьких трудівників. Це створює сприятливі умови і для нових, ще сильніших спонукань дитини до дії.

В усіх діях дитини величезне значення мають результати, яких вона досягає. Якими б великими не були індивідуальні відмінності між дітьми, якими б не були характерологічні особливості конкретних вихователів, їх схвалення, підтримка затраченого дитиною зусилля і досягнутий нею реальний успіх мають звичайно значно більший стимулюючий вплив на дальшу діяльність дитини, ніж покарання, догани, невдача. Лише в деяких старших дошкільників, які відзначаються силою і витривалістю нервової системи, невдача може викликати завзяття і нову спробу досягти бажаного.

На відміну від переддошкільників, які можуть спрямувати свою активність на досягнення лише конкретно сприйманої мети, що відповідає їх потребі, діти середнього і старшого дошкільного віку можуть діяти, тільки уявляючи собі той предмет або ту дію з ним, яка відповідає їх бажанням та інтересам. Уявлення про предмет, що збереглося в досвіді дитини, або спосіб, який колись задовольнив її потребу в чомусь, надає значної сили спонукальним мотивам, які навіть діють у внутрішньому, уявлюваному, плані.

У дошкільному періоді формується найважливіша якість спонукань, яким підлягають дії зрілої, вихованої людини, — підпорядкування мотивів.

Як показує практика, для формування самостійності в поведінці (а потім і в міркуваннях) дитина повинна навчитися в кожному конкретному випадку виділяти найважливіше, істотне і розбиратися в тому, що головніше. Але це не відразу вдається дітям. Хоч дошкільник може керуватися різними відомими йому мотивами: обов'язками, дорученням мами, власним бажанням або почуттям до товариша, в нього ще немає звичайно підпорядкування всіх мотивів, їх ієрархії. Тому п'яти-, шестирічна дитина часто потрапляє в конфліктні ситуації і в них найчастіше діє під впливом того спонукання, яке емоційно найбільш сильне і яскраве.

Дослідження К. М. Гуревича, Н. Н. Матюшиної показали, що протягом дошкільного періоду в підпорядкуванні мотивів відбуваються великі зміни. У дво-, трирічної дитини взагалі ніяких внутрішніх конфліктів не виникає. Приваблива мета безпосередньо спричиняє з її боку відповідну дію. Бажання мати те, що подобається, — єдиний мотив дій дитини-перед-дошкільника. Але введення заборони вже істотно ускладнює його дії. Тепер необхідність виконувати правило вступає в боротьбу з власним бажанням. У кожному випадку треба вирішувати, що найважливіше. Тут виникає початок неслухняності, коли, підкоряючись своїм особистим спонуканням, дитина ігнорує вимоги дорослих.

У старшому дошкільному віці, коли ускладнюються відносини дітей з навколишніми, коли дедалі частіше їм самим доводиться визначати своє ставлення до чогось, оцінювати свої вчинки і обов'язкових правил стає більше, різні мотиви стикаються частіше і гостріше. Особливо важко дітям вибирати між особисто значущими і суспільно значущими мотивами.

Особисто значущими є не тільки різні егоїстичні бажання, що виявляють потребу дитини в солодкому, привабливому, в одержанні якоїсь іграшки, тобто мотиви особистої вигоди. Особисто значущі— це й почуття власної гідності, які переживає дитина, боязнь глузування, нехтування з боку однолітків. Щоб приховати своє невміння, непідготовленість, допущену помилку, діти іноді йдуть на обман, навмисно порушують правила.

ФОРМУВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ

З набуванням практичного досвіду діяння і розвитком пізнавальної й громадської спрямованості в дитини-дошкільника формуються прагнення до самостійності. Самостійність розвивається з віком дитини, змінюючись за спрямованістю і характером виявів.

Якщо на другому році життя дитина дізналася, що може сама рухатися і діяти з деякими предметами, то протягом дошкільного періоду вона робить нове цікаве відкриття: вона може діяти серед інших дітей і дорослих незалежно від їх бажань і вимог, може сама вибирати іграшки, малюнки, сюжет свого малюнка, може придумувати за своїм бажанням розповідь до малюнка чи гру.

Вона може ліпити, будувати, допомагати іншим. її починають слухатися інші діти в іграх, суперечках. Навіть дорослі іноді підкоряються її «хочу» і «не хочу». Та мало що вона може сама зробити, побудувати, розповісти, вигадати!

Дорослі самі спонукають дітей самостійно діяти, а пізніше й міркувати, оцінювати. Але вони ж постійно обмежують самостійність дітей. Якщо чотирирічна дівчинка, яку завжди змушують самостійно одягатися, взяла ту сукню, яку одягають лише в святкові дні, її лають за самовілля. Семирічний хлопчик вміє сам знайти для себе цікаве заняття (за це його хвалять). Але одного разу він захопився розглядом анатомічного атласу, взятого з батькового стола, і це йому ставлять у вину як «обурливу поведінку».

Розвиток у дітей-дошкільників можливості і необхідності самостійно діяти ставить перед вихователем складне питання про міру самостійності, допустимої і необхідної для правильного розвитку дитини. Це питання набуває ще більшої гостроти в шкільному віці.

Керуючи поведінкою навіть маленької дитини, вихователь змушений завжди надавати їй самостійності настільки, щоб не перетворювати дітей у слухняних і пасивних виконавців вимог старших. Разом з тим будь-яка самостійність може бути позитивною якістю доти, поки вона не порушує встановлених у суспільстві вимог.