Типи систем права

Англо-американська

Соціалістична

Континентальна

Мусульманська

Релігійна

Шиїтська

Суннісальна

Так звана "соціалістична" система права існує в Китаї, на Кубі, у В'єтнамі.

Континентальна система права, під якою розуміється сис­тема цивільного права, що склалася на підставі Римського права. Так її називають тому, що вона виникла у континен­тальній Європі, а звідти внаслідок колонізації поширилася на інші країни, інколи її ще називають Романо-германською системою,, але це менш точно і до того ж не зовсім вдало щодо скандинавських країн і системи австрійського права.

Система мусульманського права. У нинішньому вигляді мусульманське право є так званим доктринальним правом. Його дія не збігається з географічними кордонами країн, де проживає мусульманське населення. Є надії і народи, що прийняли мусуль­манство як релігію, але не сприйняли мусульманське право (бербери у Північній Африці, індонезійці). Оскільки це право містить положення Корану, то воно не поширюється на осіб - громадян цієї країни, які сповідують інші релігії або не є віруючими взагалі. Воно продовжує діяти у сфері сімейного, спадкового права, дарування та інших інститутів.

Що ж до майнового, зобов'язального і торгового права, то тут домінує право англійського або континентального поход­ження.

Мусульманське право поділяється на: 1) суннісальне (орто­доксальне); 2) шиїтське (гетеродоксальне). Останнє застосову­ється лише у двох країнах світу - Ірані та Іраці.

Релігійне (крім мусульманського) і традиційне право є зви­чаєвим правом племен або ж релігійним правом у країнах Африки. Існує воно там паралельно з системами права колиш­ніх їх метрополій.

4\1. Правові інститути і галузі права.

Норми права, як первинні ланки системи права, можуть об'єднуватися в інститути і галузі права. Є різні визначення інституту права. Його розглядають як:

а) певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

б) сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);

в) сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

До ознак інституту права належать:

а) наявність сукупності нормативних приписів;

б) юридична однорідність названих приписів;

в) об'єднання правових норм стійкими закономірностя­ми і зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Таким чином, правовий інститут можна визначити як відокремлену групу взаємозв'язаних правових норм (при­писів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відно­син і утворюють самостійний елемент системи права.

Залежно від підстав розрізняють такі групи правових інститутів:

а) за галузями права (державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.);

б) за роллю, що вони виконують (предметні, функціо­нальні);

в) залежно від відносин, що ними регулюються (ма­теріальні, процесуальні).

Важливим є також питання об'єднання правових інсти­тутів, розгляд комплексних інститутів. Загальновизнано, Що між галузями права не існує закритих кордонів, які б роз'єднували галузі на винятково ізольовані. Правові інсти­тути, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають правовими інсти­тутами.

У теорії права розглядають загальні й предметні об'єд­нання інститутів права.

Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожний простий інститут, як комплекс правових приписів, визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права.

Предметне об'єднання — це об'єднання двох і більше правових інсти­тутів, що характеризують окремі збільшення різних інсти­тутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвинутою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права. Це таке об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загаль­ний і предметний інститути або їх асоціації.

Таким чином, інститут права, об'єднання інститутів пра­ва можна розглядати як самостійний елемент системи пра­ва та в межах галузі права.

Наступним структурним елементом системи права є га­лузь права, що має такі ознаки:

а) сукупність юридичних норм (приписів) і правових інститутів;

б) регульована такою сукупністю певна сфера суспіль­них відносин;

в) критерієм відмежування однієї галузі від іншої є предмет і метод правового регулювання;

г) враховуються принципи, завдання, мета правового регулювання.

Отже, галузь права — це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну галузь суспільних відносин у межах конкретного предмета і мето­ду правового регулювання з урахуванням принципів і зав­дань такого регулювання.

Галузі права можна класифікувати за різними підстава­ми.

Залежно від предмета і методу правового регулювання розрізняють:

а) конституційне право;

б) адміністративне право;

в) фінансове право;

г) земельне право;

д) цивільне право та ін.

За місцем, яке галузі права посідають у правовій систе­мі, вони діляться на:

а) основні; б) комплексні.

Основні галузі права — це такі, що утворюють головний масив права в правовій системі держави. Серед них роз­різняють профілюючі (традиційні); процесуальні; спеціаль­ні та ін.

Профілюючі галузі утворюють юридичну основу, обо­в'язкову частину системи права (конституційне, адміні­стративне, цивільне, кримінальне право). Процесуальні галузі — це такі, що закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністра­тивний та інші процеси). До спеціальних галузей належать ті, які на базі профілюючих розвивають основні галузі пра­ва і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, колгоспне, екологічне, земельне, сімейне, фінансове право).

Комплексні галузі — це нашарування, надбудова над основними галузями, що зовні відособлюються значно мен­ше, ніж основні галузі (наприклад, страхове, банківське, морське, залізничне, гірниче, податкове, житлове, автор­ське, винахідницьке, виправно-трудове та ін.).

Таким чином, внутрішня форма права характеризується відповідною сукупністю правових норм, що об'єднуються в інститути, підгалузі і галузі права.

Загальна характеристика основних галузей права України

Галузь права	Які відносини регулює
Державне право	Сукупність юридичних норм, які регулюють відносини у сфері державного устрою України, засади, порядок і характер взаємовідносин між елементами державного механізму, а також між ними та іншими складовими політичної системи й громадянського суспільства держави.
Адміністративне право	Сукупність юридичних норм, які регулюють відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.
Кримінальне право	Сукупність юридичних норм, котрі регулюють відносини, пов'язані із встановленням видів злочинів та покарання, які застосовуються до правопорушників.
Процесуальне право	Сукупність юридичних норм, що регулюють відносини, які складаються в ході розгляду та розв'язання кримінальних справ (кримінально-процесуальне право), цивільних (цивільно-процесуальне право) та господарських спорів (арбітражно-процесуальне право).
Бюджетно-фіиансове право	Сукупність юридичних норм, що регулюють відносини у сфері нагромадження і розподілу державних коштів (бюджетні витрати, по -датки, збори тощо) та між суб'єктами фінансових відносин.
Цивільне прова	Сукупність юридичних норм, які регулюють майнові відносини і пов'язані з ними немайнові відносини, а також окремі особисті немайнові права.
Сімейне право	Сукупність юридичних норм, які регулюють відносини, що виникають із шлюбу, родинних зв'язків тощо.
Трудове право	Сукупність юридичних норм, що регулюють трудові відносини між працівником і роботодавцем.

Нормами міжнародного права регулюються відносини України з іншими державами, відносини між суб'єктами, які належать до різних державних утворень.

4\2. Поняття про законо­давство. Система законодавства .

Досить часто у своєму житті Ви користуєтеся поняттями «закон» (законодавство) та «право».

Ви маєте запам'ятати, що це різні категорії. Право визначається як система правових норм, а законодавство — як система документів, які є зовнішнім виявом права.

У юридичній літературі немає єдиного підходу до питан­ня про законодавство. Існуючі точки зору можна звести до двох, за якими законодавство—це система:

1) сукупність усіх чинних нормативно-правових актів у країні як зовнішньої форми вияву права (законів, постанов, декретів, указів, інструкцій правотворчих органів, які регулюють правові відносини в державі). Відрізняють законодавство в цілому та законодавство окремих галузей права: конституційне законодавство, адміністративне законо­давство, кримінальне законодавство, трудове законодавство, цивільне законодавство і т.д.;

2) діяльність правотворчих органів, насамперед вищого законодавчого органу (в Україні - Верховної Ради) та вищих органів виконавчої влади (в Україні - Кабінету Міністрів) з правового регулювання суспільних відносин в державі шляхом прийняття законів та інших нормативно-правових актів, їх зміни, а також скасування.

Гадаємо, перше визначення є найбільш вдалим; воно дає можливість, по-перше, найповніше відобразити повно­важення органів держави щодо прийняття рішень норма­тивного характеру і, по-друге, визначити систему норматив­них актів та їх підпорядкованості.

Право відрізняється від закону тим, що:

категорія "право" є більш широкою, ємкою щодо закону, право ніби "зіткане" із законів, є їх сукупністю;

закон, на відміну від права взагалі, завжди є нормативно-правовим актом вищого представницького органу державної законодавчої влади або самого народу.

У повсякденному житті нерідко поняття "право" й "закон" вживаються як синоніми, вони розрізняються здебільшого в юридичній науці. До того ж, серед теоретиків права існують різні погляди на природу та суть зазначених категорій.

Система законодавства - це сукупність взаємопов'язаних між собою форм права.

Система законодавства України

Конституція

України

Закони України

Система законодавства України

Інші акти (як-то кодекси) Верховної Ради України

Укази,

розпорядження Президента України

Відомчі накази, інструкції тощо

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України

Рішення органів місцевого самоврядування

Аналіз чинного законодавства показує, що воно являє собою не просту сукупність нормативно-правових актів, а їх систему, яка має складну структуру.

Структура законодавства може розглядатися у трьох аспектах:

1. Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства зумовлюється різницею юридичної сили актів, які при­ймаються різними нормотворчими органами, а також різни­ми формальними ознаками актів, що приймаються одним органом.

Ця структура грунтується на принципах верховенства закону; вищої юридичної сили актів парламенту; прийняття підзаконних актів на основі, у відповідності та на виконан­ня закону; найменшої юридичної сили локальних актів.

Вертикальна структура законодавства України складаєть­ся з таких елементів: Конституція України; конституційні та звичайні закони; підзаконні акти: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, акти Кабіне­ту Міністрів України та Ради міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, нормативні накази та рішення керівників мініс­терств і відомств, рішення місцевих державних адміністра­цій і нормативні накази та інструкції адміністрацій під­приємств, установ та організацій.

2. Горизонтальна (галузева) структура законодавства заснована на поділі нормативних актів за сферами суспіль­них відносин, які становлять предмет правового регулюван­ня. Вона значною мірою наближається до структури систе­ми права, хоча цілком з нею не збігається.

У горизонтальній системі визначаються галузі законодав­ства, що збігаються з галузями права, та комплексні галузі, що об'єднують норми декількох правових галузей. Підпо­рядкованість актів цієї системи законодавства здійснюється у межах певної сфери відносин.

3. Державно-організаційна структура законодавства відоб­ражає особливості форми державного устрою. Як відомо, законодавство діє не лише в межах певних відносин та юридичної сили акта, а й у межах певної території держави, відображаючи особливості її устрою.

Законодавство унітарної держави є єдиним. Воно засно­вується на єдиній конституції та системі нормативних актів, що мають вертикальну й горизонтальну структуру.

Законодавство федеративної держави є складним. Воно засновується на загальнофедеральній конституції, однак кожен із суб'єктів федерації може мати свій основний закон, що відображає особливості його розвитку. Федера­тивна система законодавства передбачає наявність двох і більше рівнів: союзного (центрального) законодавства та законодавства суб'єктів федерації.

Україна є унітарною децентралізованою державою. Вона надала Автономній Республіці Крим дещо ширші можли­вості самоврядування, ніж іншим адміністративним одини­цям. Тому державно-організаційна система законодавства України складається з нормативних актів України та норма­тивних актів Автономної Республіки Крим.

Нормативні акти Автономної Республіки Крим повинні цілковито відповідати Конституції України, в іншому разі вони визнаються неконституційними і можуть бути скасо­вані. Водночас вони можуть мати певні особливості, що відображають своєрідність цього регіону та потреби само­врядування на цій території.

Галузі законодавства, нормативні інститути та нормативні приписи.

Ви вже знаєте, що законо­давство є складною катего­рією, що характеризується системністю та узгодженіс­тю. Упорядкованість законодавства досягається завдяки певному співвідношенню внутрішніх його елементів — галузей, нормативних інститутів і нормативних приписів.

Галузь законодавства — це сукупність нормативних припи­сів, що регулюють певну сферу суспільних відносин.

До основних ознак галузі належить:

сукупність законодавчих актів, що мають єдиний пред­мет, метод і зміст;

певний рівень єдності форми виразу правових норм, що визначаються узгодженістю нормативних актів;

наявність системних зв'язків між актами однієї та суміж­них галузей;

наявність основного акта (як правило, кодексу), що визначає зміст і правову цілісність галузі.

Основою для вирізнення окремої галузі законодавства є предмет і метод правового регулювання.

Нормативний інститут — це система взаємозв'язаних і взаємодоповняльних нормативних приписів, що регламентують певний вид сфери суспільних відносин.

Зовнішньою формою прояву нормативного інституту є, як правило, структурні підрозділи (розділи, глави) кодексів.

Нормативний припис —це логічно завершене положення, що формулюється в тексті нормативного акта й містить обов'язкове рішення державної влади. Як правило, норматив­ний припис відображається у тексті нормативного акта у формі статті, пункту чи абзаца.

Припис є первинним елементом горизонтальної системи законодавства, який забезпечує конкретизоване, детальне регулювання певної сфери відносин.