3. Систематизація нормативно-правових актів.

Нормативно-правових актів дуже багато. Вони видаються різними державними органами і в різний період. Ними важко користуватись і важко їх знайти. У зв'язку із цим проводиться систематизація.

Систематизація - це впорядкування нормативно-правових актів з метою зручності в користуванні, внесені коректив в них і пристосування до змін, які відбулись економічному, політичному і моральному житті суспільства, заміни застарілих нормативних актів новими, комп'ютеризація їх.

Систематизація законодавства почала проводитись дав­но. Історії відомо чотири головних види систематизації: 1)консолідація, 2)інкорпорація, 3)кодифікація і 4)створення Зво­ду законів.

Консолідація - це поєднання, об'єднання багатьох нормативних актів з одного питання різних епох і зведення їх в один акт, а також пристосування їх до но­вих економічних і політичних відносин. При консоліда­ції не міняється зміст правовідносин. Так, в бага­тьох країнах Європи в ХVІ-ХVІІ століттях відбулась рецепція (пристосування) римського цивільного права до нових відносин. Консолідація широко використову­валась в Англії. Консолідація - одна із форм правотворчості держави, хоч і не зводиться до законотвор­чості.

Інкорпорація - це така систематизація нормативних актів, яка не вносить ніяких змін у зміст норм права цих актів. Вона може проводитись з різних підстав: хроноло­гічно - по роках видання, за сферами правового регулю­вання, за галузями права тощо. Наприклад, у минулому був виданий Збірник Постанов Ради міністрів УРСР. Ін­корпорація може бути за юридичною силою офіційною (державною) і неофіційною - кожна організація чи юрист самі проводять систематизацію. За обсягом вона може бути: генеральна (загальна), галузева, міжгалузева, спеціальна (по інститутах права). За критерієм об'єд­нання нормативних актів: предметна, хронологічна, за суб'єктами (хто приймав ці акти).

Кодифікація - це така систематизація, або впорядку­вання нормативних актів, яка пов'язана із переробкою їх змісту. Кодифікація в зв'язку із цим може бути тільки офіційною. За обсягом вона може бути: галузева, міжга­лузева, спеціальна; за формою вираження: основи зако­нодавства, кодекси, статути, закони, положення тощо. Наприклад, в 1992 р. Верховна Рада України створила депутатські комісії і робочі групи спеціалістів для про­ведення і підготовки проектів нових кодексів України: кримінального, кримінально-процесуального, виправно-трудового (виконавчого), цивільного, цивільно-процесуального.

Звід законів - це така систематизація, яка включає всі види систематизації (інкорпорацію, кодифікацію), в т. ч. і прийняття нових актів, яких не було раніше.

4. Законність та її гарантії.

Термін «законність» з'явився в період буржуазних ре­волюцій і зводився до вимоги підкорення громадян, ад­міністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до заборони виходити за його межі. Зокрема, в ст. 5 Декла­рації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція) запи­сано, що все те, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений до дій, які не передба­чені законом.

У нас в одних випадках «законність» розглядали, як метод управління державою і суспільством по точному і неухильному виконанню і дотриманню законів і інших підзаконних актів. У другому випадку розглядали як ре­жим діяльності всіх державних органів, громадських об'єднань і громадян по точному і неухильному дотри­манню законодавства. В зв'язку з цим часто траплялось, що чим точніше виконувались закони, тим більше здійс­нювалось беззаконня. В третіх випадках законність ото­тожнювали з правопорядком.

У зв'язку з цим потрібно сказати, що законність по­чинається із досконалості самих законів.

Законність — це правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного і суспільно­го життя. Поняття законності означає явище, яке покликане створювати сприятливі умови для втілення приписів законів і підзаконних актів у пов­сякденну практику життя держави і суспільства.

Законність - це особливий режим або процес діяльності держави і всіх інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводи­ться до трьох основних вимог:

1. наявність добре продуманої системи демократич­них правових законів і підзаконних нормативних актів;

2. точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов'язків) всіх учасників суспільних відносин, зокрема державних органів і посадових осіб;

3. точне і неухильне дотримання законів і інших нор­мативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами.

Такий підхід відповідає вимогам ст. 8 Конституції України, де проголошується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, на якому ґрунтується ця Конституція. Конституція має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Консти­туції України і повинні відповідати їй. Сьогодні ставить­ся питання про введення нового поняття - правозаконність.

Громадяни здійснюють свої права за принципом «до­зволено все, що не заборонено законом». Державні орга­ни, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом «дозволено лише те, що визначене законом». Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноважен­ня в установлених цією Конституцією межах і відповід­но до законів України (ст. 6 Конституції).

Основними принципами законності, які забезпечують її дієвість на практиці, є:

а) верховенство закону в системі нормативно-правових актів;

6) єдність законності;

в) зв'язок законності і культурності;

г) недо­пустимість протиставлення законності та доцільності;

д) притягнення до відповідальності за правопорушення лише за наявності вини за його скоєння;

е) невідворотність покарання за скоєне правопорушення.

Законність у суспільстві повинна бути гарантована не тільки державою, а й іншими суб'єктами суспільних відно­син. Гарантії законності - це система різноманітних, у тому числі юридичних, засобів, за допомогою яких реалізуються права і обов'язки всіх суб'єктів суспільних відносин, охо­роняються і відновлюються порушені суб'єктивні права громадян, юридичних осіб і держави в цілому.

Всі гарантії можна поділити на загальносоціальні і юридичні.

До загальносоціальних відносяться: політичні, економічні, ідеологічні та інші.

Юридичні гарантії - пе­редбачена правовим законодавством система юридичних засобів, включаючи практичну діяльність державних ор­ганів, по реалізації, охороні і відновленню порушених суб'єктивних прав і обов'язків.

Юридичних гарантій є багато і їх можна класифікувати:

1. за суб'єктами застосування гарантій: парламентські президентські, судові, прокурорські, самоврядні (муніципальні), адміністративні (управлінські), контрольні, громадські (партійні);

2. за видами правових норм, які забезпечують законність: конституційні, процесуальні, матеріальні (норм матеріального права);

3. за характером юридичної діяльності: правотворчі, правозастосувальні, правореалізаційні, ідеологічні (правова пропаганда, правова просвіта, правовий всеобуч).

Можуть існувати й інші юридичні гарантії законності зокрема міжнародно-правові.

Правопорядок — це відповідність суспільних відносин приписам норм права. Оскільки норми права є одним з видів соціальних норм, то право­порядок виступає як складова частина, елемент суспільного порядку.

14