Короткий термінологічний словник

Абсолютизм (лат. absolutus — безумовний, необмежений) — абсолютна, тобто необмежена, самодержавна влада, деспотична форма правління, яка ґрунтується на сваволі можновладця, за якої верховна влада неподільно й легітимно належить одній особі — монархові (королю, царю, імператору тощо).

Автократія (гр. аutos — сам, кratos — влада) — форма правління, за якої необмежена верховна влада належить одній особі — повновладному, самодержавному правителю, громадяни обмежені або й позбавлені права і можливості впливати на владу.

Анархізм (гр. апarchia — безвладдя) — ідеологія та практика заперечення будь-якої влади в суспільстві через її насильство, обмеження свободи людей, корумпованість тощо.

Анексія (лат. аппехіо — приєднання) — насильницьке приєднання державою всієї або частини території іншої держави.

Аномія (гр. а — заперечна частка, потos — закон) — байдуже або негативне ставлення людей до встановлених у суспільстві норм поведінки і взаємодії.

Антиклерикалізм (гр. аnti — протилежність, протидія, ворожість, лат. сlericalis — церковний) — політичний напрям, що домагається усунення верховенства церкви й духовенства у суспільному житті, протидія втручанню церкви у державні справи. Термін використовують переважно для вираження протидії впливові католицької церкви на політичне життя суспільства.

Антисемітизм — вороже ставлення до євреїв. Виникнувши в давні часи на суто релігійному ґрунті, у XIX—XX ст. антисемітизм набув ознак соціально-етнічної проблеми і навіть став складовою політичного курсу деяких режимів.

Бабувісти — послідовники поглядів Г. Бабефа.

Білль про права (лат. Ьиllа — документ з печаткою) — конституційний документ, що визначає головні права й свободи громадян і проголошує обов'язковість їх дотримання й захисту від сваволі влади.

Більшість — кількісне переважання прихильників якоїсь ідеї чи рішення над чисельністю їхніх противників. Розрізняють більшість відносну — хоча б на один голос більше від кількості голосів суперника чи альтернативної пропозиції, абсолютну — на користь рішення віддали свої голоси 50 відсотків голосуючих плюс хоча б один, і кваліфіковану (конституційну) — може дорівнювати двом третинам або трьом чвертям усього складу тих, хто приймає рішення чи здійснює обрання.

Блок (англ. Ьlос) — союз, об'єднання політичних партій, громадських організацій, груп людей, держав, які домовляються про узгодження дій для досягнення спільних цілей, на засадах пріоритетності одного з учасників, нерівності місця й ролі, прав і можливостей учасників блоку.

Бонапартизм (від прізвища французького імператора Наполеона І Бонапарта) — різновид авторитаризму, сильна, одноосібна диктаторська влада, яка, однак, здобула підтримку народу (наприклад, через плебісцит) і закріплення в державному законодавстві.

Бюрократія (франц. bureau — бюро, канцелярія, гр. кratos — сила, влада, панування) — система врядування, яка спирається на розгалужену та підпорядковану єдиному началу згори донизу структуру чиновницького апарату; сукупність службовців апарату державного управління.

“Відкрите суспільство” — сприйнятливість суспільства і його структур до модернізації, здатності запозичувати інновації ззовні, відмови від монополії певної верстви чи партії, від спроб тотально впровадити окреме, часткове бачення світу. Концепція такого суспільства розроблена англійським філософом Карлом Поппером на противагу практиці ізоляціонізму.

Влада — легітимні відносини залежності між людьми, за яких одні здійснюють свою волю, підпорядковуючи собі інших, спираючись на авторитетність (обов'язковість для всіх) рішень чи на погрозу правочинного застосування сили; система державних інституцій, які здійснюють таке підпорядкування.

Волюнтаризм (лат. volontas — воля) — соціально-політична практика, яку характеризують суб'єктивізм, нехтування суспіль ними потребами та законами буття, прийняття довільних рішень, зумовлених приватними інтересами, однозначне розуміння складних проблем, наперед задані ідеологічні настанови тощо.

Генеральні штати — у Франції вища станово-представницька установа в 1302—1789 рр., до складу якої входили духовенство, дворянство і «третій стан». Вони скликалися за ініціативи королів головним чином для збирання податків. У1789 р. депутати «третього стану» Генеральних штатів оголосили себе Національними Зборами Франції.

Глобалізм (франц. global — загальний, всесвітній) — політична практика, зорієнтована на розв'язання локальних суспільних проблем у їх взаємозв'язку з проблемами загальними, з передбаченням наслідків для світових процесів. Спрямований на підпорядкування поточних процесів вирішенню так званих глобальних проблем сучасності — запобіганню війн, здійснення ядерного роззброєня, збереженню природи, боротьбі з хворобами, розвитку освіти та ін.

Громадянин — людина, яка ідентифікує себе з певною країною, а також наділена відповідним юридичним статусом, що є підставою для володіння певними правами (право на державне забезпечення й захист, виборче право, право на представництво інтересів у органах державної влади, свободу слова й асоціацій, право на житло, роботу, освіту, медичну й матеріальну допомогу, на захист безпеки і власності тощо).

Громадянська ідея — одна з так званих «трьох великих політичних ідей» (поряд з ідеями демократії та республіканізму), відповідно до якої кожна людина має усвідомлювати себе членом громадянського колективу (спільноти, що ґрунтується на цивільних засадах, а не на кровно-родинних зв'язках), шанувати свої й чужі права та обов'язки щодо нього.

Громадянське суспільство — сфера життєдіяльності спільноти й окремих людей поза межами формальної регламентації з боку держави, до якої належать приватне життя громадян, функціонування вільного ринку, безперешкодне поширення духовних, моральних, національних, релігійних та інших цінностей, сукупність вільно встановлених міжособистісних стосунків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо) і асоціацій, розмаїття властивих людям інтересів, можливостей та способів їх висловити і здійснити тощо.

Громадянські права — свободи й привілеї, що надаються громадянам з огляду на їх належність до тієї чи іншої держави і можуть бути різними в різних суспільствах та за різних епох.

Гуманізм (лат. humanus — людський) — турботливе ставлення до людей, повага до людської гідності; світогляд, заснований на принципах рівності, людяності зв'язків між людьми.

Декларація (лат. deklaro — заявляю, оповіщаю) — офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їх діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їх статусі.

Декрет (лат. dekretum — постанова, указ) — нормативний акт, що видається виконавчою владою в державі і є обов'язковим для виконання підпорядкованими їй структурами.

Демагогія (гр. demagogia — народ, букв, керівництво народом) — спосіб індивіда вплинути на загал (нездійсненними обіцянками, перекрученням фактів, проголошенням гучних гасел) задля досягнення власних цілей, здобуття авторитету.

Демократія (гр.demos — народ, кratos — влада) — політичний лад, порядок здійснення влади, спосіб управління суспільними справами. Ознакою демократії є участь громадян у формуванні органів державної влади, контролі за їх діяльністю, вплив на прийняття рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо, участь у розв'язанні суспільних проблем.

Держава — спосіб улаштування життя громади на засадах публічної влади; суспільство, в якому встановлений і дотримується певний порядок, лад (передусім з допомогою законів), завдяки чому вдається зберегти соціальну цілісність і безпеку; країна, в якій впроваджено певний адміністративно-територіальний поділ, форму державного устрою.

Деспотизм (гр. despotes — володар, самодержець) — форма суспільного врядування, що характеризується зосередженням усієї повноти влади в руках однієї людини (деспота) та його оточення, відсутністю політичних свобод і жорсткими методами придушення опозиції.

Диктатура (лат. dikto — диктую, наказую) — необмежене володарювання однієї особи або верстви, групи людей, що домагається мети, нехтуючи правами, довільно встановлюючи й змінюючи закони.

Дискредитація (франц. discrediter — підривати довіру) — умисна компрометація, зганьблення чийогось імені, підрив до віри, приниження честі, гідності, авторитету. Поширений у політиці засіб боротьби з противником.

Дискримінація (лат. discriminatio — розрізняю, розділяю) — навмисне позбавлення або обмеження прав окремих громадян, певних соціальних груп чи громадських організацій за ознаками расової, національної або державної належності, майнового стану, політичних чи релігійних переконань, статі тощо.

Дифамація (лат. diffamare — розголошувати, позбавляти доброго імені, ганьбити) — публічне оголошення (через засоби масової інформації тощо) достовірних або вигаданих свідчень, які ганьблять честь і гідність громадянина, установи чи організації.

Догматизм (гр. dogma — вчення, усталена думка) — одно бічне, некритичне, схематичне мислення, що спирається на незмінні припущення та висновки без урахування реальних умов, потреб життя і практики.

Договір — форма й принцип соціально-політичної взаємодії, здійснюваної на засадах рівності її учасників (держав, міжнародних організацій, громадських об'єднань), тотожності їх статусів, взаємного визнання прав; спосіб прийняття спільних рішень, розв'язання спірних питань, що передбачає вільне волевиявлення сторін, узгодження їх позицій, прагнення досягти компромісу; документ, у якому зафіксовано зобов'язання й права сторін, що регулюють відносини між ними.

Еволюція (лат. evolutio — розвертання) — повільний поступовий процес змін.

Егалітаризм (франц. еgalito — рівність) — концепція суспільного устрою, яка виходить із принципу рівності всіх людей у різних сферах суспільного життя, реалізовуючись через державне регулювання виробництва й розподілу, функціонування офіційних служб соціального забезпечення, так званого фонду суспільного споживання, нарахування виплат та дотацій.

Екстремізм (лат. еxtremus — крайній) — схильність суб'єктів політики до крайніх поглядів і надзвичайних дій у політиці та ідеологічному протиборстві, нетолерантність, несприйняття й неприйняття інших думок, позицій та уподобань тощо.

Еліта (франц. еlitе — краще, вибране) — група індивідів, яка володіє специфічними особистісними особливостями і професійними якостями, що роблять їх «вибраними» в тій чи іншій сфері суспільного життя.

Елітизм (лат. е!іgо — вибираю) — позиція, згідно з якою по літика і суспільство завжди перебувають під впливом правля чої меншості («еліти»), яка ухвалює найважливіші рішення і зосереджує у своїх руках владу.

Емансипація (лат. етапсіро — звільнюю від батьківської влади) — звільнення від залежності, підпорядкованості, гніту, забобонів, скасування певних обмежень, визнання у правах тощо.

Еміграція (лат. етіgratiо — виселення, переселення) — переселення громадян з батьківщини в іншу країну, а також тривале перебування за межами батьківщини внаслідок такого переселення.

Етатизм (франц. etat — держава) — підпорядкування державі всіх сфер життя суспільства.

Загальна декларація прав людини — головний документ, що виражає поступово утверджуваний у світі з середини XX ст. принцип загальної поваги прав і основних свобод людини без жодних винятків та дискримінацій і містить перелік усіх прав і свобод, які, на думку світового співтовариства, становлять ідеал вільної людини, мають здобути загальне визнання в усіх країнах.

Заколот — таємна змова небагатьох осіб з метою здійснення збройного повалення існуючої влади або прийняття потрібного заколотникам рішення.

Закон державний — прийнятий у встановленому порядку відповідною інституцією верховної влади держави нормативний акт, який регулює відносини у суспільстві, має обов'язкову чинність, загальне значення й однакову для всіх дію.

“Залізний закон олігархії” — постулат, сформульований німецьким соціологом Робертом Міхельсом (1876—1936), відповідно до якого існування суспільства нерозривно пов'язане з утворенням громадських організацій і партій, а їх керівники, політичні еліти прагнуть до домінування, відділяються від основної маси, опиняються у різних соціальних умовах, контроль “верхів” з боку більшості стає неможливим. Доктринальні ідеали й програмні цілі підміняються інтересами управлінського апарату, наміри правлячої еліти перетворюються на завдання організації, від чого вона втрачає характер громадського руху.

Зовнішня політика — загальний курс уряду держави у стосунках з іншими державами, спрямований на створення сприятливих умов для досягнення власної мети, співіснування з іншими державами й народами відповідно до міжнародних принципів та норм.

Ідеологія (гр. іdеа — ідея, початок, поняття, основа, logos — слово, вчення) — система релігійних, філософських, політичних, правових, естетичних ідей, переконань, ідеалів, властивих окремим суспільним групам (верствам, класам, націям тощо), які сприймаються ними як беззаперечна істина, відображають їх інтереси й зумовлюють відповідне світосприйняття та прак тичну взаємодію з оточенням.

Ієрархія (гр. hieros — священний, агсґіе — головування, влада) — поділ на вищі та нижчі посади, чини, статуси у суспільстві або в окремій громадській організації, установі; поря док підлеглості нижчих за посадою вищим.

Імперія (лаг. imperium — влада, панування) — велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі утворень, народів, примусово інтегрованих до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків.

Інститут (у політології) (лат. іnstitutum — установа, настанова) — певна організація діяльності і відносин у сфері політики, яка втілює суспільні норми і правила поведінки людей.

Капіталізм (нім. Каріtаl — гроші, що використовуються для отримання прибутку) — економічна система, за якої засоби виробництва (земля, підприємства) перебувають у приватній власності й використовуються для отримання прибутку їх власниками.

Категорія (гр. kategoria — висловлення, ознака) — найбільш загальне і фундаментальне поняття, яке відображає суттєві властивості і відношення явища чи процесу.

Клерикалізм (лат. сlerikalis — церковний) — рух, спрямований на посилення влади і впливу католицької церкви, зокрема у шкільній освіті.

Коаліція (лат. соalitio — союз) — об'єднання суспільно-політичних сил (партій, громадських організацій, фракцій, держав тощо) на засадах балансу інтересів та рівноправності всіх партнерів незалежно від їх соціального статусу, чисельності й сили політичного впливу.

Колонія (лат. соloniа — поселення) — територія, країна, що вважається частиною іншої країни (метрополії) і тією чи іншою мірою позбавлена суверенітету.

Компроміс (лат. сompromissum — угода, згода) — згода, порозуміння з політичним супротивником, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Комунікація (лат. соттипісо — роблю загальним, зв'язую, спілкуюся) — спілкування, передача інформації від людини до людини в процесі діяльності; масова комунікація — процес повідомлення, передачі інформації за допомогою високотехноло-гічних засобів.

Конвенція (лат. соnventio — договір) — міжнародний договір з окремого питання, що визначає права і обов'язки держав у певній галузі (наприклад, конвенції з морського права, із захисту авторських прав, з бактеріологічної зброї).

Конвергенція (лат. соnvergere — наближатися, сходитись) — соціологічна концепція, згідно з якою панівною тенденцією розвитку сучасного суспільства є зближення соціалістичної та капіталістичної систем, які протистояли одна одній до 90-х років XX ст. включно.

Консерватизм (лат. сопservare — зберігати, охороняти) — принцип у політиці, що характеризується настороженим ставленням до соціальних змін, прагненням до стабільності, незмінності суспільного ладу, збереження існуючої соціально-політичної системи та інституцій, методів і способів суспільного врядування, протидією новаціям, які ще не довели своєї ефективності й користі.

Конституційна (парламентська) монархія — монархічна форма державного правління, за якої єдиновладдя монарха обмежується конституцією, урівноважується виборним представницьким органом — парламентом.

Конституційна угода — тимчасова угода, яку укладають між собою інституції, що представляють окремі гілки державної влади і яка має визначати головні принципи регулювання суспільного життя до остаточного прийняття основного закону держави.

Конституціоналізму принцип — принцип, відповідно до якого стосунки між владою держави та громадянами мають бути врегульовані конституцією.

Конституція (лат. соnstitutiо — організація, устрій, настанова) — основний закон держави, сукупність правових норм найвищої юридичної сили, які формулюють і затверджують найзагальніші, основоположні принципи державного життя, утворення, оновлення і здійснення державної влади, закріплюють головні засади суспільного й державного устрою країни, існуючу в ній політичну систему, форму правління, правовий стан особи, принципи й порядок утворення та діяльності органів влади й управління, їх компетенцію, організацію та головні засади правосуддя, виборчої системи тощо.

Контрреформація — церковно-політичний рух у Європі в середині XVI—XVII ст. на чолі з папством, спрямований проти Реформації. Програма базувалася на рішеннях Тридентського собору (1545—1563). Головними засобами контрреформації були інквізиція, ордени ченців.

Конфедералізм (лат. сопfoederatio — спілка, об'єднання) — принцип, що передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав, які входять до конфедерації, відсутність центральної влади, спільного законодавства, єдиного громадянства, загальної судової системи тощо. Відносини між суб'єктами конфедерації ґрунтуються на добровільних угодах.

Конфедерація — союз суверенних держав, які, зберігаючи свою незалежність, об'єдналися для досягнення певних спільних цілей (протистояння зовнішній загрозі, боротьби зі стихійним лихом тощо), для координування дій.

Конфлікт інтересів — ситуація, коли під час колегіального розв'язання спільного питання хтось із його учасників має особистий інтерес, зацікавленість у певному варіанті рішення, керується міркуваннями власної вигоди, а не потребами громади, що уповноважила цей колегіальний орган уладнати її справи.

Конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) — пристосовництво, пасивне, некритичне й беззаперечне прийняття особистістю чи суспільною групою існуючих порядків, пануючих ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами.

Легальність (лат. lех — закон) — дозволеність, відповідність певних політичних явищ чи подій чинним законам, їх прийнятність.

Легітимація (лат. legitimus — законний) — визнання, підтвердження відповідності праву або законності органу влади, державно-політичного рішення, повноважень громадських представників, прийняття учасниками політичної взаємодії умов та правил політичної поведінки.

Легітимність — відповідність політичної влади основним цінностям більшості суспільства і його намірам.

Лейборизм (англ. labour — праця) — ідеологія і політика робітничих партій деяких країн (Великобританії, Австралії, Нової Зеландії та ін.), які ґрунтуються на прагненні до гармонізації класових інтересів у суспільстві.

Лібералізм (лат. liberalis — вільний, незалежний) — політичний принцип, що полягає у визнанні свободи як найвищої цінності людського буття. Суть ліберальної політики — у наданні пріоритету вільному підприємництву й приватній власності на засоби виробництва, вільній конкуренції та ринковій економіці, встановленні парламентської форми державного правління, проголошенні й дотриманні громадянських свобод (слова, совісті, асоціацій тощо).

Лідер політичний (англ. to lead — вести, керувати, схиляти до чогось) — глава, керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, громади тощо, який консолідує зусилля людей для досягнення спільної мети.

Лобі (англ. lobby — приймальня, вестибюль, кулуари) — представники фінансових, промислових корпорацій, військових структур, окремих соціальних і національних верств населення, які прагнуть впливати на законодавчі органи чи окремих їх членів — державних чиновників з метою прийняття або відхилення їх рішень.

Лоялісти — назва частини колоністів Північної Америки другої половини XVIII ст., які були вірнопіддано настроєні до королівської влади в метрополії, дотримувалися монархічних поглядів і виступали проти відділення північноамериканських колоній від Великобританії.

“Макіавеллізм” — поняття для позначення стилю здійснюваної політики, у якому домінує політизованість, корпоративний егоїзм, переконання, що мета виправдовує засоби. Термін вживається як синонім політичної аморальності, штукарства. Походить від імені італійського мислителя, державного діяча, історика і письменника Нікколо Макіавеллі (1469—1527).

Маніфестація (лат. тапіfestatiо — вияв, виявлення) — публічний масовий виступ для проголошення людьми своєї прихильності певній ідеї, солідарності, співчуття або протесту з приводу якоїсь події, інформування органів влади й широкої громадськості про свої проблеми і висловлення вимоги їх розв'язати.

Метрополія (гр. meter — мати, роlis — місто, держава) — держава, яка становить центр імперії, підпорядковуючи собі інші держави (колонії)

Міфологія (гр. туphos — переказ, легенда, казка) — сукупність переказів, легенд і т. д. народу, яка є носієм його культурних знаків, смислів, регулює сприйняття і поведінку; тип свідомості, світосприйняття; наука, яка вивчає міфи.

Монархізм — політичний рух за збереження, встановлення чи відновлення монархічної форми державного правління.

Монархія (гр. топаrсhіа — єдиновладдя, єдинодержавність) — форма державного правління, за якої верховна влада в державі цілком або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави — монарха.

Насильство — застосування або загроза застосування сили за допомогою примусу об'єкта насильства до бажаної поведінки. Властива людській спільноті ціннісна орієнтація, яка містить подолання (в т. ч. фізичне) супротивника і підкорення його своїй волі.

Ненасильницькі дії — специфічні форми політичного впливу, політичної боротьби й участі громадян, здійснювані без застосування фізичного примусу і насильства (різноманітні санкції, ембарго, блокади, страйки, демонстрації тощо).

Ненасильства доктрина — філософія активної опозиції в боротьбі зі злом і насильством, яка передбачає, зокрема, вилучення їх джерел із суспільних відносин та їх гуманізацію.

Олігархія (гр. оligarchia — влада небагатьох) — політичне панування й правління невеликої групи можновладців, яка править відповідно до власних інтересів. Нині поняття «олігархія» означає формально не обґрунтований вплив обмеженої групи осіб на верховну державну владу, перебіг політичних подій.

Охлократія (гр. осhlos — натовп, кratos — влада) — суспільний лад, за якого панує натовп, не спроможний втримати й використати владу в інтересах усіх. У сучасному вжитку — схильність під прикриттям демократичних свобод нехтувати законами, зневажати демократичні принципи та процедури, спроби галасом і погрозами впливати на органи влади, політичних діячів чи на громадську думку.

Панування (домінування) (лат. dominus — хазяїн, господар) — тип вищої влади, яка здійснюється у відносно стійких інституційних рамках певної політичної системи.

Парадигма (гр. раradeigma — приклад, зразок) — наукова теорія, втілена в стрункій (суворій) системі понять, що відображають суттєві риси конкретного аспекту дійсності; вихідна концептуальна схема, модель постановки і вирішення проблем.

Парламент (лат. рarlare — говорити, розмовляти) — обраний населенням найвищий представницький і законодавчий орган влади в державі з республіканською формою правління.

Парламентська криза — блокування діяльності законодавчого органу, внаслідок чого він не може ухвалювати колегіальні рішення,

Парламентська республіка — різновид республіканської форми державного правління, характерною ознакою якої є формування уряду на парламентських засадах, коли він складається з представників однієї або кількох партій, що мають більшість у парламенті. Такий уряд є відповідальним перед парламентом і може бути відправлений ним у відставку.

Патерналізм (лат. рaternus — батьківський, рater — батько) — показне добродійство в галузі суспільних відносин з метою створення ілюзій турботи про інтереси підлеглих.

Переворот державний — насильницьке повалення існуючої влади, неконституційна зміна форми державного правління, державного ладу, внаслідок чого влада в країні, як правило, переходить до військових. Може бути наслідком заколоту, путчу або повстання. Як П. д. кваліфікується і прийняття неконституційного рішення, в результаті якого відбувається зміна структури державної влади, балансу повноважень її елементів.

Підданство — належність особи до держави, перебування під її юрисдикцією.

Платформа політична (франц. plate-forme — поміст) — сукупність основних, принципових ідейних, теоретичних положень, якими керуються політичні партії, громадські організації, рухи, окремі кандидати і які визначають їхню політичну програму, тактику, гасла.

Плебісцит (лат. рlebscitum — рішення народу) — загальне опитування громадян з метою з'ясування їх думки, волі, позиції щодо значущого для спільноти питання, результати якого, на відміну від підсумків референдуму, не мають обов'язкової юридичної сили, а лише можуть бути враховані при напрацюванні і прийнятті рішень відповідними органами влади.

Плутократія (гр. рlutos — багатство, кratos — влада) — панування, володарювання багатих, політичний лад, за якого державна влада належить заможним верствам населення.

Плюралізм (лат. рluralis — множинний) — демократичний політичний принцип, який означає визнання множинності існуючих у суспільстві цінностей, інтересів, уподобань, думок, позицій і політичних сил та інституцій, партій, що їх виражають і обстоюють.

Поділ влади — поділ владних прерогатив між різними державними та політичними інституціями — вирізнення законодавчої, виконавчої і судової влади, а також запобігання цілковитому зосередженню всієї суспільної влади в руках однієї політичної сили.

Поліархія (гр. роly — багато, arche — влада) — правління меншості, яка обирається народом на засадах конкуренції. їй відповідають сучасні конституційні держави із загальним виборчим правом і змаганнями політичних партій між собою за владу. З допомогою П. намагаються розв'язати основоположну суперечність феномену демократії (невідповідність між її ідеалами та формами суспільного буття).

Поліс (гр. роlis) — перша в історії людства громадянська община античного світу (Давня Греція), побудована на принципах свідомого підпорядкування людей спільній волі (дотримання правил і законів), однакової та відповідальної участі у здійсненні спільних справ; громадянський колектив, який згодом перетворюється на державу.

Політика (гр. роlitike — державна діяльність) — сукупність заходів та інституцій, з допомогою яких відбувається управління суспільними справами, задоволення окремих, корпоративних, групових інтересів, узгодження частин структурованого суспільства, координування інтересів різних соціальних груп, задоволення інтересів панівних верств (через подання їх як загальних) та дійсне задоволення загальних інтересів

Політична система суспільства — сукупність соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп (класів, верств, станів, націй тощо), які є носіями вирізнених і виражених інтересів, прагнуть втілити їх у життя. Характеристика суспільства з погляду усталеної в ньому соціальної структури, класових відносин, форм та принципів організації влади й відображення цих процесів у суспільній свідомості.

Політична сфера — сфера життя суспільства, де безпосередньо розподіляється і здійснюється влада (як всередині держави, так і між державами).

Політичний режим — конкретні форми керівництва державою, методи і способи здійснення державної влади, контролю й управління процесами в суспільстві.

Політичні відносини — вид суспільних відносин, які реалізуються при взаємодії політичних суб'єктів і об'єктів з приводу завоювання, розподілу і здійснення влади.

Популізм (лат. рориlus — народ) — схильність політиків домагатися визнання їх громадської діяльності, піднесення популярності завдяки простим і прийнятним для населення аргументам, пропозиціям, уникненню непопулярних дій щодо розв'язання суспільних проблем.

Права людини — невід'ємні і обов'язкові для дотримання громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні та інші можливості життєдіяльності, надані людині від природи, без яких вона не може повноцінно існувати як людська істота, певний стандарт у відносинах індивідів між собою та з владою.

Право — система загальновизнаних, традиційно усталених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм та вимог, що регулюють суспільні відносини, упорядковують суспільне життя, відображають інтереси панівних верств. Вираженням права найчастіше бувають державні закони.

Право виборче — право громадян обирати загальним і рівним голосуванням своїх представників до колегіальних органів державної влади, найвищу посадову особу — президента, членів органів місцевого самоврядування (активне право), а також самим бути обраними (пасивне право).

Правова держава — суверенна політико-територіальна організація публічної влади, яка ґрунтується на принципі верховенства права, дотримання закону, поважання особи й недоторканності її прав, свобод та законних інтересів.

Правосвідомість — розуміння людьми того, що у їх взаємодії є прийнятним, таким, що відповідає існуючим правилам і нормам (зокрема, чинним законам), ознакам справедливості й порядку, їх знання про норми суспільного регулювання.

Представницька демократія — форма правління, за якої громадяни не беруть безпосередньої участі у прийнятті державних рішень, а доручають це своїм представникам (делегатам, депутатам), уповноважують їх репрезентувати і обстоювати свої інтереси, делегують своє право на належну їм частку влади, завдяки цьому впливають на управління державою.

Президентська республіка — різновид республіканської форми державного правління, для якої характерна значна роль інституту президентства у системі органів державного управління.

Примус — різновид ефективного впливу, заснованого на використанні різноманітних політичних, економічних, фізичних й інших способів і засобів тиску на об'єкт (залякування, погроза застосування сили, насильства).

Природні права — права і свободи, притаманні людині від народження, тобто дані їй природою, що випливають з Ті основних законів.

Радикалізм (лат. radicalis — корінний) — прагнення до рішучих дій у розв'язанні соціальних проблем, до стрімких і корінних змін у суспільстві.

Расизм — світогляд і політика, в основі яких — переконання, що люди від природи поділені на «вищих», покликаних керувати, та «нижчих», не здатних до самостійної організації й управління.

Раціоналізм (лат. rationalis — розумний, ratio — розум) — філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей.

Раціональність (лат. rationalis — розумний) — розумне обґрунтування, доцільність; узагальнена характеристика суспільної активності і поведінки людини, яка базується на Ті цілеспрямованій предметній діяльності і виражається в соціально-ефективному досягненні поставленої мети.

Революція (лат. revolutio — переворот) — докорінна зміна в розвитку. Соціальна революція — переворот в усій політичній і соціально-економічній структурі суспільства.

Регентство (лат. regens — правитель) — тимчасове правління однієї чи кількох осіб замість легітимного правителя чи колегіального органу, які з певних причин не спроможні здійснювати владу (тривала відсутність, неповноліття, хвороба тощо).

Режим (франц. regime — управління) — метод управління, який означає комплекс елементів інституційного, соціологічного і політичного порядків, що організують політичну владу конкретної країни в певний період; конституційний аспект організації політичної системи, який характеризує структуру державної влади.

Республіка (лат. res — справа, publicus — суспільний, всенародний) — форма державного правління, в якій глава держави й усі органи влади є виборними і змінюваними, виконавча влада похідна від представницького органу або виборців, а громадяни володіють правами й свободами, мають можливість впливати на владу та на її рішення.

Рівність виборчого права — вимога демократичного виборчого процесу, згідно з якою кожен громадянин бере участь у виборах на рівних засадах.

Рівність політична — демократичний принцип рівності людей, що означає їх рівність перед законом, рівну міру відповідальності за однакові дії незалежно від походження, мови, місця народження і проживання, національної, расової, статевої належності, віросповідання, політичних поглядів, рівний доступ громадян до державних посад, рівні можливості участі у прийнятті спільних рішень.

Свободи політичні — можливість громадян захищати і обстоювати свої інтереси та права у встановленому законом порядку.

Сегрегація (лат. segrego — розділяю) — політика примусового відокремлення однієї частини населення від іншої, обмеження прав окремих верств за ознаками расової чи етнічної належності, примусове їх переселення на спеціально відведені для цього території (резервації, гетто).

Сепаратизм (лат. separatus — відокремлення) — прагнення політичних сил до відділення, відокремлення, відособлення країни чи певної її території від іншої країни. У багатонаціональних державах — рух національних меншин до відокремлення і створення власної держави чи встановлення автономного самоврядування.

Середовище — сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів, які постійно знаходяться у взаємодії із системою, визначаючи при цьому форму і умови функціонування.

Сила — сукупність засобів і способів впливу на об'єкт, цілеспрямоване використання яких дозволяє контролювати об'єкт.

Система (гр. sestema — ціле, яке складається із частин елементів, з'єднання, об'єднання) — закономірно поєднані між собою елементи, які утворюють єдине ціле

Спільна воля — містичний атрибут людського об'єднання, заснованого на «істинному» суспільному договорі; результат відмови людей від «уявних» прав, свобод, індивідуальних (егоїстичних) інтересів і суджень на користь єдиного, тобто всього суспільства.

Суверенітет (франц. souverasnete — верховна влада) — стан незалежності державної влади від будь-якої іншої влади, який полягає в її праві та здатності самостійно, без втручання іншої держави керувати своїм внутрішнім і зовнішнім життям.

Суверенної рівності принцип — принцип визнання рівності всіх держав міжнародного співтовариства незалежно від розбіжностей економічного, соціального, політичного чи іншого характеру між ними; існування для всіх держав однакового обов'язку виконувати міжнародні зобов'язання й жити в мирі з іншими державами; однакове зацікавлення всіх держав у розв'язанні загальнолюдських проблем, у створенні всеохопної системи міжнародної безпеки, колективної відповідальності перед людством.

Схоластика (гр. scholastikos — шкільний, вчений) — середньовічна філософська течія, представники якої (схоласти) намагалися раціонально обґрунтувати і систематизувати християнське віровчення, поєднати теолого-догматичне знання з раціоналістичною догматикою, використовуючи при цьому ідеї античної філософії.

Сцієнтизм (лат. scienta — наука) — абсолютизація ролі науки в системі культури, ідейному житті суспільства; за зразок беруться природничі науки і математика.

Теократія (гр. theos — бог, kratos — влада) — форма держави, за якої суспільна влада належить служителям релігійного культу, клерикальна ієрархія рівнозначна апарату світської влади (держава Ватикан).

Тероризм (лат. tеггог — жах, страх) — здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і залякування, політичних убивств, провокацій

Технократизм — один із напрямів технократичних соціально-економічних теорій буржуазного суспільства, який розвиває концепцію переходу управління і влади в капіталістичному суспільстві від власників і політиків до інженерно-технічної інтелігенції і спеціалістів з управління (“технократів”), яких визнають головною рушійною силою суспільного процесу.

Тиранія (гр. tyrannia) — одноосібне правління, встановлене внаслідок насильницького захоплення влади; панування за допомогою жорстоких, деспотичних засобів, гноблення і репресій.

Тоталітаризм (лат. Totais — весь, цілий) — режим всеохоп-ного репресивного примусу громадян до виконання владної волі, яка не відображає існуючого права, не спирається на закон.

“Третій стан” — населення Франції XVII—XVIII ст. — купці, ремісники, селяни, а з XVI ст. буржуазія і робітники, які політично об'єднувалися для боротьби проти феодальних порядків.

Унітаризму принцип (лат. unitas — єдність) — принцип побудови держави як єдиної цілісності, в якій верховна, суверенна влада цілком зосереджена в центрі, а складовими частинами держави є суто адміністративні підрозділи, з єдиною системою права, стереотипною схемою організації й підпорядкування органів влади, єдиною конституцією, спільною центральною владою, «урядовою вертикаллю».

Управління політичне — процес реалізації влади в суспільстві, який може здійснюватися шляхом “відомчої вертикалі” (центральні органи із загальнонаціональними функціями діють через підпорядковані їм відповідні територіальні органи), управління місцевим життям суспільства безпосередніх намісників центрального уряду, управління через систему органів місцевого самоврядування.

Уряд — найвищий орган виконавчої влади в державі, який певною мірою підпорядковується законодавчому органу, очолюється главою уряду. Повноваження уряду полягають у виконанні рішень законодавчої влади; здійсненні функцій загального керівництва й управління справами в державі; прийнятті рішень з найважливіших внутрішньо- і зовнішньополітичних питань; законодавчій ініціативі — направленні на розгляд парламентом проекту бюджету, проектів законів та інших нормативних актів.

Утилітаризм (лат. иtilitas — користь) — етична і політична теорія, критерієм якої є справедливість і моральність, коректність, спрямовані на максимілізацію задоволень і мінімізацію страждань.

Утопія (гр. и — немає, topos — місце; місце, якого немає) — опис ідеального суспільства, політичного устрою; проект соціальних, політичних і інших перетворень, необхідних для інтелектуально сконструйованого стану ідеального суспільства, але практично нездійсненних; літературний жанр.

Федералізму принцип (лат. foedus — союз, об'єднання) — принцип, що передбачає розрізнення і своєрідне поєднання нейтралістських начал і чітко визначеної частки суверенітету суб'єктів державного союзу, розмежування сфер компетенції центральних, федеральних органів влади та влади суб'єктів федерації, надання їм певної політичної самостійності.

Федерація (лат. foederatio — союз, об'єднання) — форма державного устрою, союзна держава, що складається з кількох державних утворень (штатів, кантонів, земель тощо), які об'єдналися для розв'язання єдиною центральною владою спільних для всіх суб'єктів федерації завдань і кожне з яких більшою або меншою мірою має державний суверенітет, власну компетенцію, власну систему законодавчих, виконавчих та судових органів, інші ознаки державності. Ознаками федерації є: спільна територія; спільні збройні сили; єдина митна система; єдина грошова і податкова системи; спільна конституція, яка діє поряд з конституціями суб'єктів федерації; спільний союзний уряд, законодавство, суд, громадянство (поряд із громадянством суб'єктів федерації).

Форма держави — загальна характеристика держави, утворена такими показниками, як форма державного правління, політичний режим, форма державного устрою.

Форма державного правління — спосіб організації і здійснення державної влади, порядок утворення її органів, визначення прерогатив і повноважень. Традиційно форми державного правління розрізняють за формальною ознакою джерела влади (одна особа, увесь народ чи його частина) і класифікують на монархічні та республіканські.

Форма державного устрою — територіально-організаційна структура держави, певний порядок поділу держави на частини (штати, провінції, землі, кантони, області тощо), їх право вий статус, порядок відносин центральних і місцевих органів влади. За формою устрою держави бувають унітарні, федеративні і конфедеративні.

Фундаменталізм (лат. fundamentum — основа) — радикальне й войовниче неприйняття принципів, форм та цілей будь-якої модернізації й оновлення, неухильне обстоювання традицій, усталених життєвих та світоглядних форм, протиставлення процесам відкритості переконання у власній непогрішимості, непорушності сповідуваних ідеалів, засудження будь-яких альтернатив їм, фанатичне відмежовування себе від суспільства.

Харизма (гр. charisma — милість, благодать, божий дар, виключний талант) — особливі, видатні здібності вождя, надані йому, як вважається, від природи, від Творця. Це робить його в очах пересічних громадян носієм вищої правди, істини, виразником сутності суспільного буття.

Харизматичний лідер — громадсько-політичний діяч, вождь, ватажок, авторитет якого ґрунтується на вірі підлеглих у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, непогрішимість, святість.

Хунта (ісп. junta — зібрання, об'єднання) — міська управа, уряд провінції в Іспанії, Італії, багатьох країнах Латинської Америки; представники вищого військового командування, які захоплюють владу під час державного перевороту, тимчасовий уряд, що перебирає на себе законодавчу й судову функції.

Шовінізм — проповідування винятковості великої нації, її переважання щодо націй менших, прагнення підпорядкувати й інтегрувати малі народи.

ЗМІСТ

ТЕМАТИЧНО-ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА КУРСУ 8

Змістовий модуль №1 8

Теоретико-методологічні засади вивчення політології 8

Змістовий модуль №2 10

Політичні інститути і процеси 10

ТЕМАТИКА СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО НИХ 17

Семінарське заняття №1 22

Тема: Політологія як наука і навчальна дисципліна (2 год.) 22

Семінарське заняття №2 31

Тема: Основні віхи історії зарубіжної політичної думки (4 год.) 31

Семінарське заняття №3 36

Тема: Політична думка в Україні (2 год.) 36

Семінарське заняття №4 40

Тема: Влада в політичному житті суспільства (2 год.) 40

Семінарське заняття №5 49

Тема: Політичні системи та режими суспільства (2 год.) 49

Семінарське заняття №6 58

Тема: Держава як інститут політичної системи та громадянське суспільство 58

Семінарське заняття № 7 63

Тема: Громадсько-політичні об’єднання (2 год.) 63

Семінарське заняття № 8 70

Тема: Вибори та виборчі системи (2 год.) 70

Семінарське заняття №9 75

Тема: Політичні еліти та політичне лідерство (2 год.) 75

Семінарське заняття №10 78

Тема: Політична культура та свідомість (2 год.) 78

Семінарське заняття №11 81

Тема: Міжнародні відносини у сучасному геополітичному просторі (2 год). 81

ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА КОНТРОЛЬНУ РОБОТУ 84

КРИТЕРІЇ ТА НОРМИ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК СТУДЕНТІВ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ „ПОЛІТОЛОГІЯ” 91

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ДО КУРСУ 94

КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК 98

Міністерство освіти і науки України

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Навчально-методичне видання