Тема 1. Зміст і сучасні форми підприємництва

Що ж таке підприємництво? Відповідь на це запитання дуже важлива як для господарської практики, так і для економічної науки. Поняття "підприємництво" надзвичайно широке і містке. У ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних, моральних і психологічних відносин. Воно склалося протягом значного часу, зміцнюючись під впливом базисних і надбудовчих інститутів, психології людей тощо. В чому сутність підприємництва, у чому його загальноекономічний смисл, які основні функції воно виконує та в чому полягають економічні та правові основи підприємництва? Саме ці питання розглянуто в даній темі.

1.1. Історія виникнення і сутність підприємництва

Історія підприємництва починається із середніх століть. Вже в той час купці, крамарі, ремісники, місіонери представляли собою починаючих підприємців. З зародженням капіталізму прагнення до багатства приводить до бажання одержувати необмежений прибуток. Дії підприємців приймають професійний і цивілізований характер. Нерідко підприємець, будучи власником засобів виробництва, і сам працює на своїй фабриці або заводі.

З середини XVI ст. з'являється акціонерний капітал, організуються акціонерні товариства. Перші акціонерні компанії виникли в сфері міжнародної торгівлі. Найпершою була заснована англійська торговельна компанія для торгівлі з Росією (1554 р.). Пізніше, у 1600 р., була створена англійська Ост-Індська торговельна компанія, у 1602 р.- голландська Ост-Індська компанія, у 1670 р.- компанія Гудзонової затоки. Надалі акціонерна форма господарювання проникає в інші галузі економіки.

Наприкінці XVII ст. виникають перші акціонерні банки. Так, у 1694 р. був заснований на акціонерних засадах Англійський банк, у 1695 р. - Банк Шотландії. Наприкінці XVIII - початку XIX ст. акціонерна форма організації банківської справи одержує широкий розвиток у багатьох країнах. У цей період власність великих сімейних фірм, які існували раніше розпадається на сотні, тисячі паїв вкладників-власників акцій. Усе більше розширяється прірва між малим і великим бізнесом. У таких умовах дрібним фірмам стає усе сутужніше виживати, їм виявляються не під силу нововведення, разом з тим широкий розвиток одержують середні і великі фірми.

Усе гучніше звучить мотив одержання максимального прибутку. У цей період з'являється нова професія - менеджер - керівник і організатор великого виробництва. Підприємницькі функції, раніше зосереджені в одній особі, розчленовуються по спеціалізованих напрямах. З'являються фінансисти, економісти, бухгалтери, юристи, конструктори, технологи. Над усіма ними як би піднімається менеджер, що звільнився від багатьох функцій і зосередився на управлінні й організації виробництва.

В Україні підприємництво існує з давніх часів. Зародилося воно ще в Київської Русі в торговій формі й у вигляді промислів. Першими підприємцями в Україні можна вважати дрібних крамарів, купців. Найбільший розвиток підприємництва доводиться на кінець XVII початок XVIII сторіччя коли по всієї Україні створюються мануфактури, бурхливо розвиваються гірничодобувна, зброївна, сукняна, полотняна промисловість.

Подальший розвиток підприємництва стримувався існуванням кріпосного права. Серйозним стимулом розвитку підприємництва стала реформа 1861 р. З скасуванням кріпосного права почалися будівництво залізниць, реорганізація важкої промисловості, пожвавлення акціонерної діяльності. Розвитку і перебудові промисловості сприяв іноземний капітал.

У 90-і рр. XIX ст. в Україні остаточно склалася індустріальна база підприємництва. На початку XX ст. підприємництво стає масовим явищем в Україні, підприємець формується як власник, хоча вплив іноземного капіталу і держави залишається значним.

У цей період формується ринок робочої сили, розвивається акціонерно-пайова форма підприємництва, відкриваються приватні акціонерні банки: комерційний, земельний і ін. До початку XX ст. в українській економіці 2/3 усієї промислової продукції виготовлялося підприємствами колективних форм власності - акціонерних, пайових, і лише 1/3 доводилася на одноосібні господарства. Особливо дохідними були вкладення засобів у бавовняне виробництво, торгівлю і кредит. Почався процес монополізації фірм.

Шкода що, в Україні після закінчення Першої світової війни і по завершенні двох революцій - Лютневої і Жовтневої - був узятий курс на ліквідацію ринкових економічних зв'язків. Були націоналізовані усі великі підприємства, експропрійовані засоби виробництва і майно всіх приватних підприємців.

Деяке пожвавлення в підприємницьку діяльність внесла нова економічна політика - НЕП (1921-1926 рр.). Однак з кінця 20-х років підприємництво знову згортається, і лише в 90-і роки почалася його реанімація в Україні. У лютому 1991 р. був прийнятий Закон України "Про підприємництво". З того моменту, коли приватна власність і підприємницька діяльність були відновлені в правах, почався розвиток акціонерних товариств, інших форм підприємництва.

Що ж мається на увазі під поняттями «підприємець» і «підприємництво»?

Ці поняття вперше застосував англійський економіст кінця XVII - початку XVIII ст. Річард Кантильйон⁴³. На його думку, підприємець - це людина, що діє в умовах ризику. Джерелом багатства Р. Кантильйон вважав землю і працю, що і визначають дійсну вартість економічних благ. Пізніше відомий французький економіст кінця XVIII - початку XIX ст. Жан Батист Сей (1767-1832 рр.) у книзі «Трактат політичної економії»[93] (1803 р.) сформулював визначення підприємницької діяльності як з'єднання, комбінування трьох класичних чинників виробництва - землі, капіталу, праці. Він указував також, що «талант англійських підприємців» був одним із чинників успіху розвитку промисловості Англії. Основна теза Сея полягає у визнанні активної ролі підприємців у створенні продукту. Прибуток підприємця, на думку Сея, є винагородою за його працю, спроможність організувати виробництво і збут продукції, забезпечити «дух порядку». Підприємець, вказував він, - це особа, що береться на свій рахунок і ризик і у свою користь виготовляти будь-який продукт.

Шкода, але слід відзначити, що класики - засновники економічної науки не дуже цікавилися фігурою підприємця. Підприємницька діяльність не стала предметом їхнього наукового аналізу. Англійські вчені-економісти

А. Сміт (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.) представляли економіку як саморегулюючий механізм, у якому творчому підприємництву не знаходилося місця. Водночас у своїй основній праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 рр.) А. Сміт приділив увагу характеристиці підприємця.

Підприємець, на думку А. Сміта, будучи власником капіталу, заради реалізації визначеної комерційної ідеї й одержання прибутку йде на ризик, оскільки вкладення капіталів у ту або іншу справу завжди містить у собі елемент ризику. Підприємницький прибуток і є, по Сміту, компенсація власнику за ризик. Підприємець сам планує, організує виробництво, реалізує вигоди, пов'язані з поділом праці, а також розпоряджається результатами виробничої діяльності.

Книга А. Сміта була опублікована в тому ж році, що і Декларація незалежності США. На думку Р. Хайлбронера, Л. Тароу й інших економістів, важко сказати, який із цих двох документів має більше історичне значення. Декларація, вони вважають, пролунала як заклик до створення суспільства, заснованого на «житті, свободі і прагненні до щастя». Праця А. Сміта пояснювала, як саме таке суспільство повинно працювати.

Всі учасники ринку, пише А. Сміт, підганяються прагненням «зробити роші» для себе, «поліпшити своє положення». Яким же способом ринкове суспільство не дозволяє зацікавленим тільки в собі, жадібним тільки до наживи людям грабувати своїх співгромадян? Чи може на такій небезпечній антисоціальній основі виробитися нормальний соціальний устрій?

А. Сміт відповідає на це запитання позитивно. Він знайомить нас із центральним механізмом ринкової системи - механізмом конкуренції. Кожному, говорить він, хто міркує лише про поліпшення свого положення, протистоїть на ринку юрба людей з аналогічним прагненням. У результаті кожний діючий суб'єкт на ринку змушений прийняти ціни, запропоновані конкурентами. При такій конкуренції, стверджує А. Сміт виробнику, який спробує запросити більше, ніж інші виробники аналогічної продукції, важко буде знайти покупця. При цьому хазяїн (підприємець), якому хотілося б заплатити працівнику менше, ніж його конкуренти, не зможе знайти таких працівників. Отже, ринковий механізм дисциплінує всіх учасників ринку.

Ринок видає ті товари, уважає А. Сміт, які бажає одержати суспільство, і в тій кількості, що останньому потрібно. Таким чином, А. Сміт показав, що ринкова система - могутня сила, яка забезпечує регулярне постачання суспільства всім необхідним, а також що ця система саморегулюється. Потрібно однак відзначити, що, оскільки ринок саморегулюється, А. Сміт був проти державного втручання в справи конкуренції і прибутковості. На його думку, ринкова система, що надана сама собі, буде зростати, і багатство нації у якому є ця система, буде постійно збільшуватися.

Д. Рікардо бачив у капіталізмі абсолютний, вічний, природний спосіб виробництва, а підприємницьку діяльність розглядав у якості обов'язкового елемента ефективного господарювання. У основу економічної теорії К. Маркса лягло уявлення про підприємця як про капіталіста-визискувача.

Лише на рубежі ХІХ-ХХ ст. починається усвідомлення значення і ролі інституту підприємництва. Французький економіст Андре Маршалл (1907-1968 рр.) першим додав до згаданих вище трьох класичних чинників виробництва (земля, капітал, праця) четвертий чинник - організацію. З цього часу поняття підприємництва розширюється, як і функції що додаються йому.

Американський економіст Дж. Б. Кларк (1847-1938 рр.) декілька видозмінив «триєдину формулу» Сея. На його думку, у процесі виробництва постійно беруть участь чотири чинники: 1) капітал; 2) капітальні блага - засоби виробництва і земля: 3) діяльність підприємця; 4) праця робітника. При цьому в кожному чиннику повинна бути застосована специфічна частка виробничого виторгу: капітал приносить капіталісту відсоток; капітальні блага - ренту; підприємницька діяльність капіталіста приносить прибуток, а праця робітника забезпечує йому заробітну плату. Іншими словами, як писав Дж. Б. Кларк: Вільна конкуренція прагне дати праці те, що створюється працею, капіталістам - те, що створюється капіталом, а підприємцям - те, що створюється функцією координування [44, с. 40].

Відомий американський економіст австрійського походження Йозеф Шумпетер (1883-1950 рр.) у книзі «Теорія економічного розвитку» [99], що вийшла в 1911 р., трактує поняття «підприємець» як новатор. Функція підприємця, стверджує він, проявляється в реалізації нововведень, що відіграють головну роль у розвитку капіталістичної економіки, у забезпеченні економічного зростання.

Підприємцями ми називаємо господарські суб'єкти функцією яких є саме здійснення нових комбінацій і які виступають як його активний елемент.

По-новому глянув на цю проблему англійський економіст, лауреат Нобелівської премії по економіці за 1974 р. Фрідріх фон Хайек [97] (1899-1984 рр.). На його думку, сутність підприємництва - це пошук і вивчення нових економічних можливостей, характеристика поведінки, а не вид діяльності. Остання теза представляється вельми важливою.

Ряд функцій, таких, як ухвалення рішення, несення відповідальності, пов’язує підприємництво з управлінською діяльністю. Водночас ототожнювати підприємця з менеджером не потрібно. Функціональна сутність того й іншого різна. З одного боку, поняття «підприємництво» ширше ніж поняття «управлінська діяльність». З іншого, ефективне управління (менеджмент) з усіма його нинішніми функціями під силу не кожному підприємцю. Добре про це сказано в широко відомій книзі про основи менеджменту: Такі характеристики, як особистий ризик, реакція на фінансові можливості і бажання довго і завзято працювати, не зважаючи на відпочинок, тобто те, що традиційно вважається рисами хорошого підприємця, зовсім не обов'язково свідчить про можливості тієї ж самої людини ефективно управляти організацією в міру того, як вона стає більшою [53, с. 46].

Основна якість менеджера - спроможність «внести організованість у неструктуровану організацію» - далеко не завжди властиві навіть процвітаючому підприємцю. От чому нерідко на новому підприємстві, особливо великому, на зміну підприємцю-новатору приходить хороший керуючий - менеджер.

Підводячи підсумки, можна сказати, що в сьогоднішніх умовах поняття «підприємець» і «менеджер» нерідко співпадають, хоча один із них - власник, а іншій - керуючий. На ділі багато власників виконують функції менеджерів, і чимало менеджерів стали власниками засобів виробництва.

Цікаво простежити еволюцію термінів «підприємець» (у середньовіччя- антрепренер) і «підприємництво» [98].

• 1725 р. Річард Кантильйон: підприємець - це людина, що діє в умовах ризику.

• 1797 р. Бодо: особа, яка несе відповідальність за справу, що починається: той, хто планує, контролює, організує і володіє підприємством.

• 1876 р. Френсіс Уокер: варто розрізняти тих, хто дає капітал і одержує за це відсотки, і тих, хто дістає прибуток завдяки своїм організаторським здібностям.

• 1934 р. Йозеф Шумпетер: підприємець - це новатор, що розробляє нові технології.

• 1961 р. Девід Маклелланд: підприємець - це енергійна людина, що діє в умовах помірного ризику.

• 1964 р. Пітер Друкер: підприємець - це людина, що використовує будь-яку можливість із максимальною вигодою.

• 1975 р. Альберт Шапіто: підприємець - це людина, що виявляє ініціативу, що організує соціально-економічні механізми. Діючи в умовах ризику, він несе повну відповідальність за можливу невдачу.

• 1985 р. Роберт Хізрич: підприємництво - процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець - це людина, що витрачає на це весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим.

А от як трактується поняття «підприємництво» в Енциклопедичному словнику підприємця [103, с. 137-138]: “Підприємництво (фр. enterprise) - ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на одержання прибутку вцілому або особистого прибутку, здійснювана від свого імені, під свою майнову відповідальність або від імені і під юридичну відповідальність юридичної особи. Підприємець (фр. entrepreneur) може здійснювати будь-які види господарської діяльності, не заборонені законом, включаючи комерційне посередництво, торговельно-закупівельну, консультаційну й іншу діяльність, а також; операції з цінними паперами”

В Господарському кодексі України зазначено: підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями). З метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суб'єктами підприємництва можуть бути як окремі приватні особи, так і об'єднання партнерів. Приватні особи як суб'єкти підприємництва виступають у

цій якості звичайно шляхом організації одноособового або сімейного підприємства. Такі підприємці можуть обмежуватися витратами власної праці або використовувати найману працю.

Об'єднання партнерів як суб'єкти підприємництва можуть виступати у формі різних господарських асоціацій; орендних колективів, акціонерних товариств відкритого і закритого типів, різних товариств і ін.

Господарська асоціація - це договірне об'єднання підприємств, створене з метою координації виробничо-господарської діяльності для вирішення визначених завдань. Учасники її об'єднують лише частину своїх фінансових і матеріальних ресурсів. Вони можуть входити й в інші господарські об'єднання підприємств без узгодження з іншими членами асоціації. Ця форма об'єднання підприємств менш жорстка, ніж концерн.