• 5. 11. Темпоральне розшарування культури

Будь-яка культура містить в собі елементи минулого, сьогодення і навіть деякі фрагменти (тенденції), які формують культуру майбутнього.

Культура минулого існує в культурі сьогодення особливим чином – як темпоральний (часовий) прошарок. Нове суспільство не забуває повністю того, що було в минулому. Так і культура минулого певним чином зберігається в історичній пам’яті людей, складає історичну основу змісту нової культури (див. мал. 1).

інновації

традиції

Жива культура

Реліктові форми

Домінуючі форми

Проектні форми

Архівна культура

Залучення нових пам’яток

Збереження і відновлення пам’яток

Вивчення, запозичення форм та ін.

Забута культура

Пошук і дослідження пам’яток

Переосмислення та музеєфікація

Культуру минулого в складі сьогодення можна умовно поділити на три складові: забуту, архівну і живу. Забуту культуру складають ті культурні риси, відомості про які або відсутні, або спотворені часом і викликають жваві дискусії щодо їх існування. Так звану архівну культуру складають ті культурні риси, які перестали функціонувати у звичайному для них вигляді, але зберігаються в формі пам’яток та соціальної інформації (археологічні знахідки, легенди, міфи, історичні документи тощо).

До живої культури належать ті культурні риси, які збереглися і мають актуальне значення для сьогодення (народні звичаї, традиції, знання, моральні та художні цінності тощо), та нові культурні риси, породжені соціокультурною творчістю.

Архівна та жива культури тісно пов’язані між собою як прошарки будь-якої культури сьогодення. Діалектика розвитку культури складна і суперечлива. Певні елементи живої культури безумовно відійдуть в минуле і будуть піддані критиці та переосмисленню. Мова йде не лише про художні стилі, смаки і норми поведінки, але й про технічні досягнення, світоглядні орієнтири та систему знань. Бувають часи, коли досвід минулих поколінь переосмислюється з погляду на нові знання та задачі, які вирішує суспільство. Загальновідома і неспростовна теза про те, що „нове – це добре забуте старе” підкреслює значущість для розвитку культури досвіду майбутніх поколінь. Людина, яка не знає і не цікавиться історією та здобутками культури не може вважатися по-справді освіченою та культурною. Їй буває важко об’єктивно визначити своє ставлення до протилежних тенденцій розвитку культури – беззастережних руйнацій старих форм життя та догматичного, некритичного консерватизму.

Жива культура теж не є однорідною. В її структурі виокремлюють три основні рівні: прошарок реліктових форм, домінуючих та проектних культурних форм 5, с. 789 - 790.

До реліктових культурних форм належать звичаї, забобони, віра в особливі прикмети, які втратили для суспільства історичну цінність, але ще існують в суспільній свідомості та впливають на поведінку окремих людей.

Домінуючі культурні форми визначають функціонування суспільства (нації, етносу) і забезпечують необхідні умови адаптації до нових умов, ретрансляцію досвіду від покоління до покоління.

Ледве помітні зародки культури майбутнього (нові стилі, тенденції розвитку культурних рис, нові соціальні ідеали) складають зміст проектних культурних форм. Розробка проектних соціокультурних норм є прерогативою вільної творчості, яка спирається на пізнаних закономірностях розвитку культури та селективному відборі найбільш значущих результатів.

Ф

Деякі тенденції формування нової соціокультурної реальності

Процеси, які впливають на формування нової соціокультурної реальності в Україні

ормування нових рис відбувається під впливом значної кількості факторів, які зумовлюють не тільки діалектичне поєднання традицій та інновацій, але й суперечливі тенденції розвитку культури в цілому (див. мал.2).

 з одного боку зростання багатоманітності змісту духовного життя, а з іншого – уніфікація культурних форм;

 поява нових видів, жанрів і стилів в культурі, разом з тим зростання впливу одноманітних форм масової культури;

 модернізація культурно-дозвіллєвої сфери в напрямку всебічного задоволення різноманітних потреб населення, разом з тим – комерціоналізація мистецтва і зменшення потенціалу самодіяльної художньої культури;

 зростання рівня само ідентифікації та етнічної самооцінки, разом з тим – поширення впливу західної культури, особливо „телекультури”;

 посилення розважального ставлення до національних культур

 глобалізація та регіоналізація міжнародного життя;

 інтеграційні процеси та стратегія України щодо інтеграції до Європейського Союзу;

 інтенсивні процеси взаємодії культур;

 поява нових глобальних викликів та загроз, формування засад білетики;

 формування інформаційного суспільства, зростання ролі комунікаційних процесів;

 модернізація усіх сфер життя українського суспільства

Запитання для самоконтролю знань

1. Дайте визначення поняття „соціокультурна динаміка”.

2. Поясність відмінності між макродинамікою і мікро динамікою культури.

3. Назвіть та поясність основні типи процесів культурної динаміки.

4. Поясніть причини регресивних змін в культурі.

5. Надайте визначення та поясність особливості соціокультурної творчості.

6. Назвіть та поясність основні типи творчої діяльності.

7. Надайте характеристику нації як соціокультурному феномену.

8. Поясніть особливості еволюціоністської моделі динаміки культури.

9. Розкрийте зміст концепції культурно-історичних типів М. Данилевського.

10. Поясність особливості концепції „культурних організмів” О. Шпенглера.

11. В чому полягає сутність динаміки соціокультурних систем П. Сорокіна?

12. В чому проявляються відмінність механізмів комунікації та регулювання відносин в постфігуративному і конфігуративному типах культури?

Література

1. Бойченко І. В. Філософія історії: Підручник. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – 723 с.

2. Данилевський Н. Я, Россия и Европа: взгляд на культурные и политические отношения Славянского мира к Германо-Романскому. – М.: Книга, 1991. – С. 108, 109, 123, 472.

3. Дианова В. М. Культурология: основные концепции: Учебн. пособие. – Спб.: Изд-во С. – Петерб. ун-та, 2005. – 280 с.

4. Кармин А. С., Новикова Е. С. Культурология. – СПб: Питер, 2004. – 467 с.

5. Кармин А. С. Культурология. 2-е изд., перераб. и доп. – СПб.: Изд-во «Лань», 2003. – 927 с.

6. Кримський С. Б. Наука // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – С. 410- 411.

7. Культурология: Учебн. для студ. техн. вузов / Колл. авт.; Под ред. Н. Г. Багдасарян. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк., 2001. – 511 с.

8. Культурология. ХХ век. Энциклопедия в 2-х т. Т. 1. – СПб. Университетская книга, ООО «Алетейя», 1998 . – 447 с.

9. Культурология. ХХ век. Энциклопедия в 2-х т. Т. 2. – СПб.: Университетская книга, 1998. – 447 с.

10. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. І. І. Тюрменко, Л. Д. Горбула. – К: Центр навчальної літератури, 2004. – 368 с.

11. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О, М. Семашко та ін.; За ред. М. М. Заковича. – 2-е вид., випр. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 550с.

12. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. – 7-е изд, перераб. и доп. – М.: Республика, 2001. – 719 с.

13. Флиер А. Я. Культурология для культурологов: Учебное пособие для магистрантов и аспирантов, докторантов и соискателей. – М.: Академический проект, 2000. – 496 с.

14. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории: В 2 т. Т.ІІ: Всемирно-исторические перспективы. – М., Мысль, 1998. – С. 60 – 90, 173 – 176.

15. Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии // К. Маркс, Ф. Энгельс. Собр. соч. – Т. 21. – 296 с.