- •Управління природокористуванням
- •7. Планування раціонального природокористування та охорони довкілля
- •8. Екологічна експертиза та проблеми її організації. Екологічне ліцензування та екологічна паспортизація
- •9. Екологічний менеджмент, екологічний аудит та екологічний маркетинг підприємств
- •10. Науково-технічний прогрес та економіка природокористування
- •11. Завдання для самостійної (індивідуальної) роботи студентів та методичні вказівки до їх виконання (практикум)
- •Тема 1. Предмет, метод і завдання курсу «Управління природокористуванням»
- •1.1. Чинники, що обумовили посилення антропогенного впливу на біосферу
- •1.2. Стійкий розвиток: забезпечення потреб сьогодення без ризику розвитку майбутнього
- •1.3. Предмет, метод і завдання дисципліни «Управління природокористуванням»
- •Контрольні запитання
- •Тестові завдання
- •Навчальні завдання
- •Термінологічний словник
- •Тема 2. Наукові засади управління раціональним природокористуванням
- •2.1.Закони взаємодії суспільства та природи
- •2.2. Види управління природокористуванням
- •2.3. Еколого-економічні принципи екологічної політики в розвинутих країнах
- •2.4. Економічна оцінка та кадастри природних ресурсів
- •Контрольні запитання
- •Навчальні завдання
- •Термінологічний словник
- •Тема 3. Механізм управління природокористуванням, його важелі та основні етапи формування в Україні та в економічно-розвинутих країнах
- •3.1. Основні важелі механізму управління природокористуванням.
- •3.2. Організаційна структура управління природокористуванням в Україні
- •3.3. Особливості організаційної структури управління природокористуванням у зарубіжних країнах
- •3.4. Розмежування повноважень в управлінні природокористуванням між органами влади федерального та регіонального рівня
- •Контрольні запитання
- •Навчальні завдання:
- •Термінологічний словник:
- •Тема 4. Екологічний моніторинг та система екологічної інформації
- •4.1. Екологічний моніторинг та його види
- •4.2. Організаційна структура державного екологічного моніторингу в Україні
- •4.3.Нормативи якості довкілля
- •Значення гдк хімічних речовин в ґрунтах
- •4.4. Екологічний моніторинг та специфіка екологічних нормативів у зарубіжній практиці управління природокористуванням та природоохоронними процесами
- •4.5. Система екологічної інформації та статистика охорони довкілля
- •Контрольні запитання
- •Тестові завдання
- •Навчальні завдання
- •Термінологічний словник
- •Тема 5. Правове регулювання природокористуванням та природоохоронними процесами
- •5.1. Екологічні правовідносини, їх об’єкти та види
- •5.2. Екологічне правопорушення та види юридичної відповідальності
- •5.3. Система екологічного законодавства України
- •5.4. Участь України у міжнародно-правових договорах, що регулюють екологічні відносини
- •5.5. Досвід формування екологічного законодавства у зарубіжних країнах
- •Тема 6. Економічні методи управління у сфері природокористування та охорони довкілля
- •6.1. Економічні методи управління раціональним природокористуванням та їх види
- •6.2. Платежі за ресурси, їх види і нормативи
- •6.3. Платежі за забруднення, їх види та критерії нарахування
- •6.4. Економічні збитки від забруднення компонентів довкілля та методи їх визначення
- •6.5. Економічні збитки від забруднення атмосфери та методи їх визначення
- •6.6. Економічні збитки від забруднення поверхневих вод та методи їх визначення
- •6.7. Економічні збитки, які завдаються лісовому господарству та методи їх визначення
- •6.8. Економічні збитки, які завдаються земельним ресурсам та методи їх визначення
- •6.9. Фонди охорони довкілля: джерела накопичення та напрями використання
- •Контрольні запитання
- •Проблемні лекції
- •Міні-лекції
- •Творчі завдання та наукова складова
- •Тестові завдання
- •Навчальні завдання
- •Термінологічний словник
- •Тема 7. Планування раціонального природокористування та охорони довкілля
- •7.1. Сутність і основні завдання планування раціонального природокористування і охорони довкілля
- •7.2. Територіальні комплексні схеми охорони природи та основні етапи їх розробок
- •7.3. Принципи і методи планування
- •7.4. Планування охорони і використання окремих видів природних ресурсів
- •Лісові ресурси. Як і інші природні ресурси, лісові ресурси відповідно з чинним законодавством України є державною власністю.
- •Контрольні запитання
- •Тестові завдання
- •Навчальні завдання
- •Термінологічний словник
- •Тема 8. Екологічна експертиза та проблеми її організації. Екологічне ліцензування та екологічна паспортизація
- •8.1. Екологічна експертиза:мета, завдання , принципи
- •8.2. Суб’єкти та об’єкти екологічної експертизи
- •8.3.Форми екологічної експертизи
- •8.4. Екологічні ліцензії, квоти та екологічна паспортизація підприємств
- •8.5. Досвід проведення екологічної експертизи в сша
- •Контрольні запитання
- •Тестові завдання
- •Навчальні завдання
- •Термінологічний словник
- •Тема 9: Екологічний менеджмент, екологічний аудит та екологічний маркетинг підприємства
- •9.1. Екологічний менеджмент підприємства, суть,завдання та етапи організації
- •9.2. Екологічний аудит, види, мета , завдання
- •9.3. Екологічні стандарти та їх використання в практиці управління природокористуванням
- •9.4. Екологічна сертифікація як інструмент екологічного менеджменту
- •9.5. Екологічне страхування як економіко-правовий інструмент екологічної політики
- •9.6. Екологічний маркетинг
- •Контрольні запитання
- •Проблемні лекції
- •Міні-лекції
- •Творчі завдання та наукова складова
- •Тестові завдання
- •Навчальні завдання
- •Термінологічний словник
- •Тема 10. Науково-технічний прогрес та економіка природокористування
- •10.1. Науково-технічний прогрес та головні складові його впливу на довкілля.
- •10.2. Безвідходні технології як основний напрям нтп в раціональному природокористуванні
- •10.3. Використання вторинних ресурсів
- •10.4. Біотехнології: пошуки у вирішенні глобальних проблем людства
- •Контрольні запитання
- •Проблемні лекції
- •Міні- лекції
- •Творчі завдання
- •Тестові завдання
- •Навчальні завдання
- •Термінологічний словник
- •Завдання для самостійної (індивідуальної) роботи студентів та методичні вказівки до її виконання (практикум) Порядок визначення обсягів платежів за забруднення і використання природних ресурсів
- •1. Методика визначення економічних збитків та платежів за забруднення атмосферного повітря
- •Задача 1
- •Розв’язок задачі 1
- •Задача 2
- •Розв’язок задачі 2
- •Задача 3
- •Розв’язок задачі 3
- •Контрольне завдання 3
- •Задача 4
- •Розв’язок задачі 4
- •Контрольне завдання 4
- •2. Методика визначення економічних збитків та платежів за забруднення гідросфери
- •Задача 5
- •Розв’язок задачі 5
- •Контрольне завдання 5
- •3. Методика визначення економічних збитків від розміщення відходів на грунті
- •Задача 6
- •Розв’язок задачі 6
- •Контрольне завдання 6
- •Методика визначення платежів за використання водних ресурсів
- •Задача 7
- •Контрольне завдання 7
- •Задача 8
- •Розв’язок задачі 8
- •Контрольне завдання 8
- •Економічна ефективність впровадження природозахисних заходів та методи її визначення
- •Задача 9
- •Розв’язок задачі 9
- •Контрольне завдання 9
- •Задача 10
- •Розв’язок задачі 10
- •Контрольне завдання 10
- •Задача 11
- •Розв’язок задачі 11
- •Контрольне завдання 11
9.5. Екологічне страхування як економіко-правовий інструмент екологічної політики
Останні 10-15 років у зарубіжних країнах запроваджується інститут екологічного страхування як економіко-правовий інструмент екологічної політики, здатний забезпечити захист від непередбачуваних та надзвичайних випадків.
Екологічне страхування – це страхування цивільно-правової відповідальності виробництв, джерел підвищеної небезпеки для довкілля, за заподіяну шкоду, яка може бути завдана громадянам та юридичним особам, внаслідок аварійного забруднення довкілля. Цей процес передбачає створення механізму захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, робота якого спрямована на здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків забруднення довкілля і відшкодування пов’язаних з таким забрудненням витрат.
Екологічне страхування є одним із способів забезпечення принципу екологічної відповідальності в умовах ринкових відносин. Суть цього механізму полягає , з одного боку, у наданні гарантій компенсації шкоди, спричиненої життю та здоров’ю громадян, майну громадян і організацій, а також у відшкодуванні збитків від забруднення довкілля або погіршення якості природних ресурсів, яке виникло у зв’язку з виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та застосуванням небезпечних речовин. З іншого, - це механізм захисту майнових інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, що являють собою небезпеку для довкілля.
Аналіз законодавчої міжнародної правової практики та досвіду окремих зарубіжних країн дозволяє зробити висновок, що основним об’єктом екологічного страхування має визнаватись ризик заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Таке страхування здійснюється в багатьох країнах, наприклад, у Німеччині, Бельгії, Великобританії, Нідерландах, США, Швейцарії, Італії та Японії.
До чинників, які обумовлюють необхідність екологічного страхування , належать:
- діяльність підприємств є діяльністю підвищеної небезпеки, це стосується як стаціонарних об’єктів, так і тих, хто здійснює перевезення небезпечних речовин;
- наслідки забруднення можуть мати катастрофічний характер, пов'язаний з непередбачуваними та значними розмірами збитків;
- для визначення наслідків подій, які спричинили забруднення довкілля і завдали шкоди третім особам, характерна тривалість прояву, що залежить від галузі діяльності підприємства, властивостей матеріалів і речовин, що використовуються.
Екологічне страхування – це порівняно нове явище в економічному житті України. Його запровадження є обґрунтованим і актуальним у зв’язку з високим рівнем ймовірності аварійного забруднення довкілля, низьким рівнем капіталовкладень у природоохоронну сферу і витрат на запобігання та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій. Кошти страхових компаній можуть спрямовуватися на відшкодування збитків, завданих третім особам екологічними аваріями, тим самим зменшуючи навантаження на держбюджет, а також можуть бути джерелом додаткового фінансування природоохоронних заходів із фонду превентивних заходів страховика і інвестування ним коштів у розвиток безвідходних та природоохоронних технологій.
В Україні багато проблем у сфері екологічного страхування вимагають законодавчого регулювання. Кабінетом Міністрів України було розроблено проект Закону України «Про екологічне страхування» від 21 травня 2002 року, однак до цього часу він не був затверджений Верховною Радою України.
В проекті цього Закону, зазначено, що «екологічне страхування – один із видів обов’язкового страхування відповідальності суб’єктів господарювання, діяльність яких становить підвищену екологічну небезпеку, у разі заподіяння ними шкоди третім особам внаслідок аварійного забруднення довкілля.
Головною відмінною рисою саме екологічного страхування є те, що його об’єктом є ризик цивільної відповідальності і ризик пред’явлення власнику або користувачеві об’єкта підвищеної екологічної небезпеки (страхувальнику) майнових претензій щодо відшкодування збитків з боку фізичних або юридичних осіб згідно норм цивільного законодавства.
Суб’єктами ринку екологічного страхування є:
- страховики;
- страхувальники;
- треті особи, яким заподіяно шкоду внаслідок аварійного забруднення.
Держава представлена на цьому ринку органами виконавчої, законодавчої та місцевої влади, котрі виступають головними замовниками , координаторами і контролерами екологічного страхування. Інтерес держави у запровадженні та розвитку екологічного страхування полягає в тому, що резерви держави перестають бути єдиним джерелом покриття збитків, пов’язаних з техногенними аваріями та катастрофами за шкоду, завдану життю, здоров’ю та майну громадян, стану довкілля тощо. Запроваджуючи систему екологічного страхування на об’єктах підвищеної небезпеки, держава зменшує тиск на державний і місцевий бюджети, посилює відповідальність господарюючих суб’єктів на цих об’єктах за можливі негативні наслідки їх діяльності.
Підприємства та громадяни власники є страхувальниками на цьому ринку. Вони здійснюють сплату страхових внесків, забезпечують через страхування власну відповідальність за аварійне техногенне забруднення довкілля та захищають свої права власності та володіння.
Підприємства зацікавлені у цьому виді страхування тому, що в разі настання техногенних аварій, підприємства, які є об’єктами підвищеної небезпеки, не в змозі фінансово осилити своє власне виживання і відшкодувати збитки постраждалим.
Інтерес страховика полягає у здатності таким чином організувати страхування екологічних ризиків, щоб затрати на попередження настання страхових подій та виплати, пов’язані зі страховими подіями, не перевищували страхових премій за цим видом страхування. Оскільки збитки, спричинені техногенними аваріями і катастрофами, можуть бути непомірно великими, світова практика екологічного страхування використовує лімітування цивільної відповідальності за заподіяну шкоду.
Страховою діяльністю у сфері екологічного страхування є діяльність страховиків з укладання договорів екологічного страхування, співстрахування чи перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управління ними згідно із законодавством, а також виконання узятих страхових зобов’язань.
Договір екологічного страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну шкоду в межах страхової суми третім особам, а страхувальник зобов’язується здійснювати страхові платежі у визначені строки .
До істотних умов договору страхування відносять:
1. Предмет договору страхування. Предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов’язані з життям, здоров’ям , працездатності застрахованої особи, володінням майном чи відшкодуванням страхувальником нанесених ним збитків.
2. Страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством;
3. Страхова сума – грошова сума у межах якої страховик, відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Встановлюється на оcнові оцінки шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок аварійного забруднення довкілля
4. Розмір страхового внеску і термін його сплати. Обчислення страхового внеску страховиком за страховими тарифами або за методикою їх розрахунку. Законом про екологічне страхування передбачені знижки у сплаті страхових внесків. Якщо протягом трьох років виплати страхового відшкодування не здійснювалися, розмір страхового внеску зменшується на:
10% - протягом наступних двох років страхування;
15% - протягом наступних трьох років страхування;
20% - протягом наступних чотирьох років страхування;
25% - протягом наступного періоду страхування.
5. Строк договору.
Існує поняття страхового ризику, тобто ймовірності заподіяння шкоди життю, здоров’ю людини , природним ресурсам, у тому числі територіям та об’єктам природно-заповідного фонду, що зумовлює виконання страховиком договірного зобов’язання про виплату страхового відшкодування потерпілим третім особам.
У разі настання страхового випадку страховик здійснює виплату страхового відшкодування третім особам за шкоду, заподіяну внаслідок аварійного забруднення довкілля.
Страхове відшкодування не може перевищувати розмір прямих збитків, заподіяних третім особам унаслідок аварійного забруднення довкілля, та ліміт відповідальності страховика у разі його встановлення у договорі страхування. Виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір шкоди.
Екологічне страхування в цілому підвищує можливості для відшкодування збитків, заподіяних техногенними та екологічними причинами. Це доводить досвід зарубіжних країн. Зокрема, у США страхування – це одна із засад, що націлена на підвищення безпеки для пересічного мешканця. Наприклад, Федеральний Закон про всебічну відповідальність за відновлення і збереження довкілля, відомий під назвою «Суперфонд» обумовив повномасштабну роботу по перепохованню токсичних відходів з місць їх тимчасового зберігання і приведення до встановлених норм безпеки значної частини звалищ відходів. В США існує ряд форм державної підтримки екологічного страхування. Допомога страховикам здійснюється в тих галузях, де приватні фірми не можуть надати в повній мірі необхідного страхового покриття збитків. Таким чином, наприклад, підтримуються ризики від повеней.
Тут Федеральний Уряд виступає перестраховиком приватних страхових компаній, котрі заключають страхові договори, збирають внески та забезпечують виплати клієнтам. При цьому приватні компанії можуть використовувати лише 32% внесків, інші надходять державі. Якщо сума страхових виплат дорівнює чи перевищує встановлений ліміт, кошти, що недостають, надає держава.
У міжнародному законодавстві використовується інститут відповідальності за екологічну шкоду, який передбачає її фінансове відшкодування, екологічне страхування. Зокрема, він міститься в Конвенції Ради Європи 1993 року про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну небезпечною для довкілля діяльністю. У ній встановлено, що кожна сторона страхує себе так, щоб у відповідних випадках ті,хто здійснює на власній території діяльність, пов’язану з ризиком, брали участь у встановленні режиму фінансового забезпечення екологічної безпеки, або ж мали і підтримували інші фінансові гарантії з метою відшкодування відповідальності, передбачені Конвенцією. Таке страхування не призначене для компенсації витрат на ліквідацію наслідків шкоди від техногенних впливів на довкілля, заподіяної власним землям чи майну страхувальника.
Страхові компанії, які б могли забезпечити надійний страховий захист із цього виду страхування, ще мають бути створені. Низький рівень платоспроможності страхувальників не може сприяти створенню стійкого, фінансово могутнього страховика. В цьому полягають проблеми розвитку екологічного страхування в Україні.