2.4. Економічна оцінка та кадастри природних ресурсів

Питання про економічну оцінку природних ресурсів постає тоді, коли людина вступає у взаємодію з ними в процесі господарської діяльності. Вона має містити результат зіставлення властивостей природного об’єкта з вимогами до нього суспільства. Не існує досі однозначності у визначенні поняття «економічна оцінка», хоча більшість авторів погоджується з підходом, що економічна оцінка природних ресурсів – це грошовий вираз народногосподарської цінності компонентів природно-ресурсного потенціалу. Вона виконує дві функції: 1) облікову , яка дозволяє розглядати ресурси як національне багатство, фактор економії суспільної праці, особливий виробничий фон тощо; і 2) служить критерієм стимулюючої функції, яка проявляється у вигляді платежів за експлуатацію ресурсів, платежів за вилучення ресурсу або відшкодування збитків за їх нераціональне використання. А.К.Гофман під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміє систему централізовано встановлених народногосподарських нормативів ефективності експлуатації природних багатств. О.О. Мінц розумів економічну оцінку природних ресурсів як урахування впливу територіальних відмінностей у природних властивостях ресурсів і їх джерел на продуктивність праці.

До 70-х років ХХ століття в Україні економічна оцінка природних ресурсів була відсутня. В умовах планової економіки при державній власності на ресурси платежі за земельні та водні ресурси, наприклад, для колективних господарств та промислових підприємств були відсутні, хоча безперечно, в процесі виробництва це позначалося не тільки на зональній диференціації державних закупівельних цін у сільському господарстві, але і на низькому рівні оплати праці колгоспників.

Перші спроби економічної оцінки природних ресурсів в Україні припадають на період кінець 60 – 70 років ХХ століття. Однак критеріями економічної оцінки в даний час висувалися: 1) затрати праці на освоєння ресурсів; 2) результати від їх використання. На критеріях затрат і сьогодні визначається плата для промислових підприємств за водні ресурси.

В рамках затратного підходу можна враховувати затрати на відновлення втрачених чи з погіршеними якостями ресурсів. Наприклад, якщо, в результаті видобутку корисних копалин вилучається чи руйнується гумусний горизонт, мінімальною економічною оцінкою втраченого чи деградованого грунту будуть затрати на відновлення родючості (рекультивація) чи підвищення родючості іншої ділянки для компенсації попередніх втрат. До цієї ж групи належить і метод «компенсаційних витрати». В такому випадку економічна оцінка природних ресурсів визначається за обсягом передбачуваних додаткових витрат, пов’язаних з ліквідацією ресурсу взагалі. Найбільше протиріччя критерію затрати праці і капіталу на освоєння ресурсів - пов’язане з тим, що на освоєння гіршого за якістю ресурсу часто необхідні більші затрати, і тоді кращий ресурс може розцінюватися за нижчими показниками. А тому затрати – не можуть вважатися об’єктивним критерієм і сприяти раціональному їх використанню.

Різновидом затратного підходу є монопольно-відомчий підхід. Суть його полягає в тому, щоб розмір платежів за використання природних ресурсів відповідав потребам фінансового забезпечення діяльності спеціально уповноважених організацій (відомств) , які в даний час здійснюють монопольне управління природними ресурсами. В основу платежів за ресурси покладено дві складові: а) плата за користування; б) плата за відтворення природного ресурсу. Система платежів за ресурси враховує попит і пропозицію на певний ресурс на конкретній території, і вилучається у вигляді орендної плати.

Другий критерій – результати - має також ряд недоліків. Згідно нього, вартість ресурсу визначається грошовим вираженням первинної продукції, яку отримують від експлуатації природного ресурсу, чи різниці між одержаним прибутком і поточними витратами. Однак, не для кожного природного ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. По друге, прибуток від використання ресурсу часто залежить не тільки від природних якостей ресурсу, але і від вкладених в його освоєння капіталу та праці. Крім того, прибуток від використання ресурсу може бути як прямим, так і опосередкованим, особливо коли це стосується рекреаційних чи кліматичних ресурсів. По-третє, при такому підході не враховується фактор часу.

В умовах ринкової економіки об’єктивним критерієм економічної оцінки природних ресурсів виступає диференційна рента. Диференційна рента визначається різницею в затратах за використання гіршої з утягнених в обіг чи конкретної земельної ділянки, чи певних обсягів інших природних ресурсів. Рента відображає диференціацію об’єктивних умов використання природних ресурсів. Вона становить прибуток, обумовлений не зусиллями працівників, а якістю ресурсів, їх вичерпністю чи обмеженістю та близькістю до ринку збуту. А тому в процесі виробництва формується три види ренти як додаткового прибутку:

• Чиста економічна рента , яка виникає незалежно від якості ресурсу, а лише в силу його обмеженості чи вичерпності (наприклад, мінеральна вода, а останнім часом таку ренту стала приносити екологічно чиста питна вода). У такому випадку попит виступає єдиним дійовим фактором, який визначає ренту.

• Диференційна рента, пов’язана із якістю ресурсу. Ресурс кращої якості дозволяє за інших рівних умов отримати кращі економічні результати. Аналогічний ефект дає розташування ресурсу до ринку збуту, до споживача. Саме цей фактор впливає на високі ціни на земельні ділянки поблизу великих міст.

• Інфрамаржинальна рента , (від англійських слів infra – нижній, та marginal – поза категоріями, проміжний) , пов’язана з меншими альтернативними витратами у того, хто отримує ренту, за рахунок ефективнішого використання конкретних природних факторів, на відміну від інших, тобто це рента, яка виникає в разі використання можливості одним підприємцем і втратою її – іншим.

Диференційна рента може бути виражена формулою:

ДР = К₁К₂( З с.н. – З інд.),

де З с.н. - суспільно необхідні затрати на освоєння гіршого за якістю ресурсу;

З інд. - індивідуальні затрати на освоєння конкретного ресурсу;

К₁ - коефіцієнт, який враховує динаміку показників в часі (фактор часу). При обмеженості природних ресурсів їх вартість з часом зростає.

К₂ - коефіцієнт продуктивності природного ресурсу, який визначається у випадку оцінки земельних ресурсів – врожайністю, при оцінці лісових ресурсів – темпами приросту біомаси ).

Порівняно новим у визначенні економічної оцінки природних ресурсів є відтворювальний підхід. Його суть полягає в тому, що сукупність відновлювальних і невідновлювальних природних ресурсів на території певного регіону та екологічна ситуація , наближені до природного рівня, розглядаються як стандарт. А тому використання природних ресурсів повинно супроводжуватися його відновленням . В такому випадку вартість природного ресурсу буде визначатися як сукупність затрат, необхідних для відтворення ресурсу . Даний підхід передбачає потенційну дефіцитність природних ресурсів і в багатьох випадках може призвести до завищення їх оцінок. Однак, при обмежених резервах природних ресурсів і складній екологічній ситуації в багатьох регіонах Землі цей підхід може бути найдоцільнішим.

Економічна оцінка природних ресурсів необхідна для розробки кадастрів природних ресурсів. Кадастри природних ресурсів – це систематизовані зведення даних , які містять якісні та кількісні характеристики ресурсів з їх економічною оцінкою. Кадастр містить дані про якість ресурсів, їх класифікацію, ступінь вивченості , дані про динаміку споживання та економічну оцінку з додатками картографічних і статистичних матеріалів. Може також містити рекомендації по використанню, заходи з питань їх охорони, вказівки на необхідність подальших досліджень та інші. Кадастр земельних ресурсів містить зведені дані реєстрації землекористувачів, облік кількості та природної якості земельних ресурсів, відомості про бонітування грунтів , їх придатності для культивації, будівництва та інших потреб, їх економічної оцінки. Кадастр водних ресурсів – містить дані про поверхневі, грунтові та підземні води регіонів та країни в цілому. Кадастр лісових ресурсів містить облік лісової площі, ступінь лісистості території, якісний склад лісу, запасів деревини, щорічного її приросту тощо. Кадастр рекреаційних ресурсів містить дані про території, які призначені для відпочинку і відновлення здоров’я людини. Звичайно кадастрові відомості доповнюються естетичними та бальнеологічними характеристиками , віддаленістю від промислових та культурних центрів тощо.