1.2. Стійкий розвиток: забезпечення потреб сьогодення без ризику розвитку майбутнього

Вперше поняття «стійкий розвиток» було сформульовано у червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро на Конференції ООН . Тоді вперше в історії Землі було визнано залежність шляхів розвитку людства від тих можливостей, які може надати йому довкілля. Генеральний секретар конференції М.Стронг заявив: або ми врятуємо природу, або наша цивілізація загине. Така категоричність його вислову свідчила про те, що ситуація на планеті у багатьох аспектах життя стала критичною. Стало очевидно, що людство намагалося здійснювати управління природними процесами, а насправді управління потребують активні дії суспільства по відношенню до природи. У ході конференції, а також в прийнятих документах було вжито термін «Sustainable Development», який перекладається як стійкий розвиток. Стійкий розвиток – концептуальна модель соціально-економічного розвитку, за умови реалізації якої життєві потреби кожного покоління людей задовольняють не за рахунок майбутніх поколінь. Таким чином, стійкий розвиток передбачає підвищення темпів економічного розвитку за умов раціонального використання природних ресурсів та збереження високої якості середовища проживання.

Стійкий розвиток з урахуванням довготривалої перспективи повинен відповідати таким умовам:

- максимально можливе уповільнення темпів вичерпання невідновлювальних природних ресурсів і поява нових джерел палива, енергії, нових речовин та матеріалів. Великі зміни на Землі, про які ми згадували вище, переконливо свідчать, про те, що перетворення матерії (вугілля, нафтових продуктів, природного газу чи торфу та інших) в енергію не можна вважати основною стратегією у забезпеченні суспільства необхідною енергією. Космос наповнений енергією і перед наукою сьогодні постало життєво важливе завдання – відшукати можливість використання космічної енергії: енергії плазми, енергії Сонця, геотермальної енергії тощо. Крім того, невичерпним практично є й енергозбереження;

- вкрай необхідним є баланс у споживанні та відновленні для відновлювальних ресурсів (водних, лісових, земельних);

- перед суспільством постало гостре завдання вирішити проблему відходів, які надходять нині в повітря, воду чи складуються на грунті. А це стане можливим при ширшому впровадженні нових радикальних технологій, комплексного використання природних ресурсів та ресурсозберігаючих технологій;

- стійкий розвиток не обмежується тільки кількісним зростанням економічних показників, але висуває вимоги до якісних змін у розвитку, зменшенням матеріалоємності, енергоємності, а також до розподілу прибутків. Ці зміни необхідні для всіх країн як важлива складова заходів, спрямованих на збереження ресурсів, на покращення розподілу прибутків і на зменшення міри уразливості по відношенню до економічної кризи.

Стійкий регіональний розвиток передбачає, насамперед, подолання вузького підходу, в результаті якого кожний природокористувач здійснює експлуатацію природно-ресурсного потенціалу з позицій своїх інтересів. Наприклад, для землекористувачів важливо отримати високі врожаї, а збереження цілісності екосистеми залишається поза їх увагою – звідси втрачена родючість грунтів через вторинне підтоплення і засолення при невдалому зрошенні чорноземів і вивітрювання гумусу при осушенні грунтів. Ще один приклад: прибутки від експлуатації лісового господарства звичайно обраховуються з урахуванням вартості деревини та інших отриманих продуктів при відрахуванні експлуатаційних витрат. Витрати на відновлення лісу не враховуються за винятком тих випадків , коли на такі роботи фактично витрачаються фінанси. Таким чином, обрахування витрат від заготівлі лісу рідко повністю враховують майбутні витрати, які виникають в результаті деградації лісу. Аналогічний неповний облік спостерігається при експлуатації інших природних ресурсів, зокрема тих, які ніяк не враховуються ні підприємствами, ні при розрахунках ВНП: грунт, повітря, вода.

Природоохоронні порушення у процесі природокористування значною мірою відбуваються також тоді, коли переважає так званий одно ресурсний підхід, коли експлуатація надр Землі переслідує видобуток одного або декількох компонентів, при цьому порушуються тісні зв’язки між компонентами екосистеми. Саме такий підхід обумовив величезні площі під відходами в Донецькому і Придніпровському регіонах, що спричинило значні економічні збитки від вилучення сільськогосподарських угідь із прямого використання та від їх забруднення відходами.

Характер розподілу прибутків належить до одного із аспектів якості розвитку. Успішний розвиток економіки, якщо він супроводжується несправедливим розподілом прибутків, може бути набагато гіршим від повільного зростання з урахуванням перерозподілу на користь бідних людей.

Економічний розвиток не може бути стійким, якщо при цьому збільшуються вразливість економіки до кризи. Наприклад, нестача кормів може змусити сільськогосподарські підприємства вирізати худобу, але тоді під ризик попадає стійкість розвитку в наступні роки. Або ще один приклад: зниження цін на певні види ресурсів може призвести до надмірної їх експлуатації для того, щоб зберегти прибутки на необхідному рівні. Проте вразливість по відношенні до криз може бути зменшена шляхом застосування технологій, які обмежують виробничий ризик, шляхом створення резервів тощо.

Таким чином, найважливіші завдання, які торкаються політики у сфері довкілля і розвитку і які випливають із концепції стійкого розвитку, передбачають:

• пожвавлення процесів економічного росту;

• зміни якостей росту;

• забезпечення основних потреб у працевлаштуванні, енергії, продовольстві, воді;

• забезпечення стійкого розвитку в чисельності населення;

• збереження та зміцнення ресурсної бази;

• переорієнтація технологій та попередження виникнення кризових ситуацій;

• інтеграція екологічних та економічних аспектів в процесі прийняття управлінських рішень.