2. Літературна мова періоду київської русі (україни-русі) (х – хііі ст.)

а) Проблема українства Київської Русі. Розселення слов’янства від IV – V ст. н. е. і формування західних, південнослов’янських, східнослов’янських етносів. Відомості про етнічні ознаки південно-західної групи слов’ян (майбутніх українців) і північно-східної групи (новгородці, псковитяни, суздальці) – майбутніх росіян.

Давнє формування специфічних етнічних відмінностей, зумовлених географічними чинниками, особливостями виробництва й стосунків із сусідніми народами (М.Грушевський). Порівняно пізнє виявлення мовних особливостей: „до VIII ст. наскребти риси української мови річ неможлива” (Ю.Шевельов),

Реальні українізми й росіянизми усного мовлення, що виявляються й наростають у книжній мові ХІ – ХІІІ ст. Складність аналізу етнічних відмінностей в усному мовленні внаслідок його розходжень з книжно-літературною мовою (типові для доби феодалізму „ножиці”).

б) Наукові дискусії з проблеми літературної мови Київської Русі. Проблеми походження писемності у слов’ян. Роль старослов’янської (староболгарської) мови. Пристосування старослов’янської фонетики й морфології до живої східнослов^’янської. Збагачення старослов’янізмами словникового складу й словотворення літературної мови Київської Русі.

Точки зору І.Огієнка, С.Смаль-Стоцького, О.Шахматова, С.Обнорського, В.Виноградова, Б.Ларіна про характер літературної мови Київської Русі. Поняття про київське койне. Двомовність книжної мови.

Полеміка А.Кримського з великодержавницькою концепцією Погодіна-Соболевського. Дослідження Л.Булаховського („Питання походження української мови”).

Сучасні дискусії з проблем стародавньої літературної мови (див. додаток).

Подвійний процес а) усе більшого проникнення живомовних українських народнорозмовних елементів у книжну мову і б) посилення діалектних відмінностей у процесі розвитку української мови. Порушення книжно-літературної традиції в Галицько-Волинському літописі за рахунок живомовних елементів. Система російськомовних відмінностей у новгородських берестяних грамотах.

в) Жанрово-стилістичне багатство літератури Київської Русі.

1. Літературні пам’ятки на старослов’янській основі: Конфесіональні (від лат. confessionalis – „віросповідний”) твори релігійного змісту.

Євангелія: Остромирове (1056 – 1057), Архангельське (1092), Галицьке (1144), поповича Євсевія (1283) та ін.

Відхилення від правопису болгарських оригіналів під впливом живого мовлення перекладачів.

Псалтирі: зібрання релігійних пісень, молитов, напр., Київський Псалтир (1371).

Четьї-мінеї (1095 р. та ін.). гр. мінея „місячна – книги релігійних пісень, молитов, відомостей про святих, розміщених за роками й місяцями”.

Учительські збірки проповідей, повчань; з болг. „Златоуст”, „Златоструй”; створені в Україні – „Ізмарагд”, „Златая цhпь” (кінець XIII – поч. XIV ст.).

Толкові книги: „Шестоднев”, „Апостол”.

Житія святих (патерики): Успенський збірник XII ст. (Житія Феодосія Печерського, Бориса й Гліба), Києво-Печерський патерик (XIII ст.).

Апокрифи (гр. апо- – префікс із значенням заперечення, перетворення) – твори на біблійні теми, не визнані церквою, заборонені: „Толкова палея”, „Історична палея” (палея-древня); „Ходіння Богородиці по муках”. Сказання про апостола Андрія, царя Соломона й Китовраса. Зв’язок стилю апокрифів з фольклором, елементи просторіччя в текстах.

Переклади з грецької мови, виконані давньоруськими перекладачами: „Хроніка” Георгія Амартола, „Історія іудейської війни” Йосифа Флавія, „Александрія”, „Хроніка” Іоана Малали та ін.

Оригінальні проповідницькі твори, написані старослов’янською мовою: „Слово о Законh і благодати” Іларіона, „Поученія” Кирила Туровського. Жанр – ораторсько-публіцистичний. Високий патріотизм і широкий історичний діапазон „Слова” Іларіона. Поєднання старослов’янських мовних конструкцій із лексикою реалій Київської Русі.

У „Повчаннях” К.Туровського – ораторський пафос, майстерне використання порівнянь з природою.

Науково-географічні збірники: „Ізборники Святослава” 1073 і 1076 рр. і „Фізіолог”.

2. Твори, написані народно-літературною мовою із значними вкрапленнями українізмів:

Твори Володимира Мономаха: „Повчання” – автобіографія й лист до князя Олега. Церковнослов’янізми в першій частині „Повчання” й живомовний виклад в автобіографічній частині.

Руська правда – зведення законів Київської Русі.

Літописи, Повість временних літ. Київський літопис. Галицько-Волинський літопис.

Історична достовірність і високий патріотизм літописів. Стилістична багатоплановість літописів: поєднання історично точних даних з викладом народних легенд, диференціація мови текстів залежно від змісту на народно-літературний і старослов’янський варіанти; лексичне багатство мови літописів; східнослов’янська народна лексика, наростання українізмів; візантійсько-інтернаціональна лексика, старослов’янізми. Відображення у фонетиці й граматиці мовноструктурних змін. Стилістична варіантність текстів: від „протокольних” констатацій до ораторського пафосу й філософських роздумів.

Істотні відмінності в мові південноруських (українських) і північноруських (новгородських, ростово-суздальських) літописів. Українська мовна основа Галицько-Волинського літопису (XIII ст.). Висока поетичність Галицько-Волинського літопису.

г) Діловий стиль літературної мови. Грамота Мстислава 1130 р., Новгородські берестяні грамоти. Мовні відмінності південноруських і новгородських грамот.

ґ) Памфлетний стиль „Моління Данила Ваточника” (ХІІІ ст.). Критичний гумор „Моління”. Висловлення проти бояр і ченців. Використання книжно-літературної лексики. Афористичність мови, фольклорно-приказкові елементи.

д) „Слово о полку Ігоревім” (1185 – 1187 рр.) – найвище надбання художньо-літературного стилю. Високий патріотизм „Слова”. Історична достовірність змісту. Народномовна основа „Слова”. М.Драгоманов і П.Житецький про наступність „Слова” в українських думах і піснях. Т.Шевченко і М.Рильський – перекладачі „Слова”.

Величезний лексико-фразеологічний діапазон „Слова”: від язичницької лексики, греко-візантійські й тюркські мовні елементи, широке використання живомовних поетичних засобів. Поєднання елементів публіцистичного й художньо-белетристичного стилів. Метафорична майстерність мови.

„Слово” – українська мовна пам’ятка і його загальносхіднослов’янське значення. Величезний вплив „Слова” на розвиток української, російської, білоруської літератури й літературної мови.

Вивчення „Слова” в школі.