3. Проблеми розвитку адвокатури України

3.1. Термінологічні проблеми

Якщо раніше Конституція України 1978 р. визначала адвокатуру як систему колегій адвокатів, що розмежовува­лися на регіональному рівні, то статтею 59 Конституції Украї­ни адвокатуру України однозначно визначено як єдину функціональну систему в державі. Проте сьогодні є органі- заційно-правові проблеми адвокатури. Щодо основ органі­зації, то це професійний правозахисний інститут загально­державного рівня. Такий підхід дає змогу вирішити питан­ня про статус адвокатури як всеукраїнської організації з визначеною Конституцією України єдиною назвою — "Ад­вокатура України". При цьому слід виходити з того, що ад­вокатуру України як загальнодержавний професійний ін­ститут утворюють усі адвокати України, тобто всі ті особи, які на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатсь­кою діяльністю постійно виконують таку роботу.

Механічне віднесення адвокатури в чинному Законі Украї­ни "Про адвокатуру" до громадських організацій суперечить статті 1 Закону України "Про об'єднання громадян", згідно з якою такі об'єднання формуються не за професійними озна­ками, а виходячи з єдності інтересів та громадян, які до них входять (об'єднуються), для реалізації та захисту особисто їм належних прав і свобод. Адвокатура ж діє для захисту та представництва конституційних прав і законних інтересів членів суспільства та юридичних осіб. Від громадської ор­ганізації вона відрізняється своїми функціями, повноважен­нями, організаційними засадами, правами, обов'язками та іншими ознаками. Саме ці специфічні особливості діяльності адвокатури і відрізняють її від громадських організацій.

У чинному Законі немає визначення поняття адвокатської діяльності, результатом чого є неврегульованість у питаннях оподаткування адвокатської діяльності. Податкові органи ототожнюють адвокатську діяльність з підприємницькою, тобто спрямованою на отримання прибутку, тоді як адвокат є частиною судової системи та захищає законні права громадя­нина і людини. Оскільки Конституцією України функцію ад­вокатури визначено як надання "правової допомоги", а не на­дання "адвокатських послуг", то на адвокатську діяльність було поширено оподаткування як для підприємницької діяльності. Відмінність між цими термінами має істотне зна­чення у визначенні специфіки адвокатської діяльності та її оподаткуванні. Метою діяльності адвокатських бюро, об'єд­нань, фірм є організаційне забезпечення адвокатської діяль­ності, а не одержання прибутку. Вони фінансуються за раху­нок адвокатських внесків, призначених для прямих витрат, безпосередньо пов'язаних зі здійсненням адвокатської діяль­ності, і не повинні оподатковуватися.

3.2. Проблема громадянства адвоката

У сучасній науковій літературі порушується питання щодо скасування вимог закону про обов'язковість для ад­воката громадянства України.

Останнім часом значно збільшився рух людських мас, капіталів, товарів та послуг за межі національних кор­донів. Активізація транскордонної діяльності і нові за­вдання, які постають у зв'язку з цим перед адвокатурою, обговорювались Радою ІВА — Міжнародної асоціації адво­катів (найбільш репрезентативної міжнародної адвокат­ської організації, що об'єднує 164 адвокатські асоціації та юридичні товариства з усього світу), у Відні 6 червня 1998 р. У результаті було прийнято документи, в яких да­но рекомендації стосовно загальних принципів діяльності іноземних адвокатів та її регулювання. Так, Рада ІВА ви­знала, що адвокатська практика в кожній країні під впли­вом правової системи, історичних факторів і рівня еконо­мічного розвитку може відрізнятися. Водночас є принци­пи, які загальні для діяльності всіх адвокатів і не супере­чать розбіжностям між ними. Рада ІВА рекомендувала ре­гулювати практику іноземних адвокатів, враховуючи це, шляхом повного й обмеженого ліцензування. При цьому під повним ліцензуванням розуміється надання іноземним адвокатам права надавати всі види юридичних послуг шля­хом складання іспиту або іншим способом; під обмеженим ліцензуванням — надання іноземним адвокатам права на­давати юридичні послуги за правом їх власних країн без складання іспиту чи вступу до місцевої організації адво­катів. При цьому Рада ІВА вказала, що іноземний адвокат може допускатися до практики в тому випадку, якщо він допущений до адвокатської практики у країні своєї юрис­дикції, задовольняє мінімальні розумні вимоги до практи­ки, має добру репутацію, дотримується кодексу етики і всіх інших правил, що застосовуються до адвокатів у країні іноземної юрисдикції. Рада IB А визнала, що місцева влада може заборонити іноземним адвокатам виступати в судах чи інших органах або вимагати від них інформувати громад­ськість про свій статус, якщо це необхідно для захисту су­спільства³⁹.