Тема 6 Професійна етика українського журналіста

План лекційного заняття:

1. Ціннісні орієнтири в професійній журналістській діяльності.

2. Поняття моралі та етики. Професійна мораль журналіста.

3. Етичні норми журналістської діяльності.

4. Кодекс професійної етики українського журналіста.

5. Проблеми саморегулювання ЗМІ.

6. Суспільна мораль і засоби масової інформації. Висвітлення моральної проблематики у ЗМІ.

На перехідному етапі розбудови незалежної демократичної держави в умовах переходу від тоталітарного способу мислення відбувається певна трансформація ціннісних орієнтацій, що призводить до зміни всієї духовної свідомості. Але залишаються етичні цінності, притаманні журналістиці: загальнолюдські (людина, світ, життя, справедливість тощо), національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава), етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу), професійні (свобода слова, правдивість, справедливість, неупередженість, відповідальність тощо), індивідуальні (самовдосконалення, шляхетність, доброта, любов до ближнього, щирість, пошана, сміливість тощо).

Непростий шлях України до незалежності, проблеми пов’язані з її становленням поглибили процес розвитку суспільної свідомості й моральних цінностей. Все це поклало на журналістів особливий суспільний обов’язок: не тільки самим не втратити загальнолюдські та професійні орієнтири, а й допомогти суспільству подолати моральну кризу, вибудувати нові та відновити частину старих життєвих та світоглядних цінностей.

Побутує думка, що етика має регламентувати поведінку, виробити норми прийнятного та неприйнятного. Проте завдання та функції моралі значно ширші – вони стосуються цінностей та ідеалів. Це можна вважати ідеологічною стороною моралі. Мораль – це не тільки поведінкові, а й світоглядні норми. Мораль дає людині орієнтири не лише в повсякденній поведінці, а й у виборі поведінки стратегічної – яким ми прагнемо побудувати власне життя та життя всього суспільства. Отже, етика – це інструмент як регулювання, так і орієнтування.

Кожен журналіст несе відповідальність перед суспільством, перед своєю аудиторією за повну й адекватну інформацію про суспільство загалом та його окремі групи, про події, що відбуваються. У журналістській професії моральний вибір є постійним супутником творчої праці, а головні методи діяльності журналіста набувають характеру морального вчинку. Вплив засобів масової інформації на людей і здійснення функцій інформування, регулювання, інтеграції, виховання, навчання, відпочинку й насолоди, популяризації та реклами, на думку української дослідниці О.Кузнецової, постійно зобов’язують журналіста робити моральний вибір, від якого залежить доля людей, колективів, установ, фірм і навіть держав.

Моральні проблеми з’являються в журналістів тоді, коли завдання професійної діяльності вступають у конфлікт із загальними, національними, особистими нормами моралі, з використанням нових засобів фіксації й передачі інформації, що потребують нових норм регулювання моралі.

Професійна мораль журналіста − це не тільки форма свідомості, а й моральна поведінка, її мотиви, підстава моральних оцінок у вигляді суджень у журналістських матеріалах, моральні стосунки з людьми у фаховій діяльності, моральний вплив на людей у міжособовому й опосередкованому ЗМІ спілкуванні. Професійна мораль журналіста складається з таких основних компонентів:

• моральна професійна свідомість;

• моральна професійна поведінка;

• моральний вплив на реципієнтів;

• моральна журналістська оцінка у матеріалах.

Етичні й моральні принципи реалізуються в роботі журналіста на індивідуальному, груповому, колективному та суспільному рівнях.

Захист суспільної моралі в українських ЗМІ реалізується в багатьох законодавчих актах, нормативних документах, які діють в Україні: це Закон України “Про захист суспільної моралі”, Конституція України, Указ “Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя”, Постанова “Про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі”, Положення “Про громадську експертну раду з питань захисту суспільної моралі”, Закон “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про рекламу”, “Про інформаційні агентства”, “Про телебачення і радіомовлення”.

Професійна журналістська мораль, дотримання загальнолюдських цінностей, законність – все це базові поняття журналістської етики.

Журналістську етику можна охарактеризувати як набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію. Доктор Рушворд Киддер, засновник Інституту світової етики писав: “Етика – дотримання неписаних законів. Журналісти мають слідувати своїм власним правилам, слідкувати за чесністю своїх репортажів і не покладатися на державу або будь-які закони чи органи, що вказують їм на, як треба робити те, що вони роблять”.

Журналістська етика – це самостійна, професійна, прикладна наука, що вивчає особливості закономірності, етичні цінності, норми та правила їх застосування у фаховій діяльності, а також етикетні вимоги під час праці та у неформальних умовах збирання інформації (О.Кузнецова), інший дослідник В.Іванов доповнює це визначення наступною тезою “певна система вимог до збору інформації та підготовки матеріалу”.

Увага до професійної відповідальності журналістів і етики журналістської професії в усьому світі, а останнім часом і в Україні, пов’язана з постійною зростаючою комунікативною роллю засобів масової інформації в політичному, економічному, культурному і взагалі у повсякденному житті держави, суспільства і окремого громадянина. Роль особистості журналіста в сучасному світі і соціальна відповідальність ЗМІ поєднуються з низкою інших проблем, зумовлених реаліями життя, в яких дедалі більше зростає значення ЗМІ.

Незалежно від рівня розвитку законодавства в тій чи іншій державі, журналістська професія, як і професія лікаря або юриста, потребує обов’язкового виконання писаного або не писаного кодексу професійної честі як роботи, що несе внутрішній потенціал соціальної відповідальності перед суспільством загалом і перед окремою особистістю. Ці та чимало інших етичних норм покладені в основу кодексів професійної етики журналістів багатьох країн світу, у тому числі й України. Характерною особливістю цих документів є те, що дотримання журналістами викладених у них положень має суто добровільний характер. Процеси демократизації в нашій державі обумовлюють, в першу чергу відстоювання інтересів пересічних громадян, які не повинні бути пасивними споживачами інформаційної продукції, а рівноправними партнерами у справі висвітлення суспільно значущих подій політичного й соціального життя суспільства. В цьому сенсі професійна журналістика повинна осмислити як власні проблеми, так і особливості своїх взаємовідносин із громадськістю; перебороти детермінуючий тиск організаційних структур ЗМІ на творчий потенціал і рівень моральності окремого журналіста; навчитись заходити консенсус у конфліктах між ЗМІ і урядовими організаціями; домагатися вирішення проблеми підвищення ступеня довіри громадськості до засобів масової інформації й окремих журналістів; перебороти скептицизм щодо професійної етики журналістів.

Вже не перший рік українські журналісти обговорюють питання ухвалення Хартії українського журналіста. Та окрім кодексу професійної етики українського журналіста, прийнятого в 1996 році, в Україні не ухвалено жодного документу, який би регулював етичний бік діяльності українського журналіста. Однак, це не говорить, що в Україні мало місця приділяється питанням журналістської етики – навпаки, будь-яка солідна редакція намагається укласти свій етичний кодекс, відповідно до правил і вимог, що забезпечують українські і міжнародні (ратифіковані в Україні) документи з питань професійної етики, зокрема журналістської.

Етичні кодекси − це важливий механізм регулювання професійної діяльності. Письмове закріплення норм і правил допомагає і журналістам, і редакторам − одні знають, до чого прагнути у своїй роботі і якими принципами керуватися, інші − що вимагати з підлеглих.

Етичні кодекси є важливою ланкою складного процесу саморегулювання ЗМІ. Органи саморегулювання ЗМІ є запорукою функціонування окремих редакцій в суворих рамках професійних етичних норм. До механізмів саморегулювання ЗМІ входять такі як кодифікація професійної етики журналістів, інститут омбудсменів, ради з питань преси, прес-комітети, спілки журналістів, видавців та редакторів.

Саморегулювання ЗМІ − набір правил і виконавчих органів, які було засновано самими ЗМІ, створення процедур з вирішення неминучих конфліктів, прописаний механізм виявлення, визнання і виправлення можливих помилок журналістської діяльності, зокрема по відношенню до споживачів інформації.

Розвинені системи саморегуляції сприяють розвитку більшої свободи преси, тим самим підвищуючи довіру читачів до інформації, що подається у мас-медіа. Системи саморегулювання значно підвищують рівень відповідальності журналістів перед населенням, зобов’язуючи працівників преси слідувати у роботі принципам етики. Саморегуляція лояльно спонукає журналістів до виконання ними їх прямих обов’язків, спираючись на те, що об’єктом, на який направлена журналістська діяльність, є безпосередньо людська свідомість. Доведена відмінність і очевидна перевага корпоративного саморегулювання над примусовим, тобто державним, саморегулюванням у сфері мас-медіа.

Встановлення етичних стандартів у галузі ЗМІ може здійснюватись лише самими професіоналами у цій галузі. Не можна нав’язувати або, навіть, сприяти ухваленню саморегуляційних норм або заснуванню саморегуляційних органів. Можна навести кілька прикладів штучних або “нав’язаних” систем саморегулювання, коли на ЗМІ покладалася відповідальність за ухвалення етичних норм, а їх виконання покладалося на державний орган. Можна дискутувати також про так зване “законодавче” саморегулювання, коли закон встановлює обов’язковість створення саморегуляційних органів. Саморегулювання ЗМІ іноді порівнюють з колективною клятвою Гіппократа, де головний принцип “Не нашкодь” викладений докладно, з перерахуванням небезпечних зон, де може бути нанесена шкода. З іншого боку, саморегулювання - це створення процедур з вирішення неминучих конфліктів, прописаний механізм виявлення, визнання і виправлення можливих помилок.

Загалом саморегулювання є ефективним і цінним інструментом для досягнення якості ЗМІ, проте не єдиним. Саморегулювання має межі застосування. Певне коло проблем ЗМІ врешті-решт повинно регулюватись законодавством. Наприклад, такі проблеми як захист дітей, захист репутації не можуть бути вирішені без законодавчої бази.

Сьогодні, досить популярною формою реалізації своєї суспільної функції, чому безперечно сприяє і демократизація усіх сфер життя, ЗМІ обрали лобіювання й відстоювання окремих аспектів морального життя суспільства. З’явилась така собі “спеціалізація” видань на окремих темах, що безперечно створює додаткові характеристики “обличчю видання”.

Висвітлення моральної проблематики в друкованих ЗМІ:

“Дзеркало тижня” звертає увагу на вирішення проблем порнографії на законодавчому рівні, активно засуджує прояви антисемітизму, расизму, націоналізму. Це практично єдине видання, в одному номері якого можна зустріти до трьох серйозних матеріалів з проблеми суспільної моралі.

“День” зосереджується на проблемі моралі ЗМІ та журналістів, питанні засудження аморальності “жовтої преси” та необхідності обмеження свободи слова у випадках, які суперечать нормам суспільної моралі. Серед багатоманіття жанрово-тематичного висвітлення згаданої проблеми у газеті, уваги заслуговує кваліфікаційний огляд телемедійного простору в морально-етичному аспекті.

“2000” наголошує на проблемі виховання у молоді відчуття патріотизму, поваги до історичного минулого, засуджує наркоманію, алкоголізм, будь-які прояви агресії, жорстокості насильства серед молоді. З приводу обговорення питання експлуатації теми сексу, негативного впливу на молодь газета лишається пасивною.

“Молодь України” спеціалізується на тематиці утвердження культу сімейних цінностей, поваги до батьків, до інституту шлюбу, родинних відносин, морального виховання дітей, утвердження шанування історичних постатей і подій, а разом з тим – засудження порнографії, наркоманії, алкоголізму, паління, дитячої проституції серед підлітків. Зрідка газета приділяє увагу проблемі засилля інформаційного простору агресією, жорстокістю, насильством.

“Кіевскій телеграф” має спеціальну вкладку “Православній Міръ”. Публікації вкладки відзначаються особливим духовно-емоційним, морально-насиченим змістом релігійної публіцистики. Видання не виокремлює для себе єдиної тематичної тенденції в утвердженні суспільної моралі та намагається висвітлювати всі аспекти цієї сфери.

Питання до практичного заняття:

1. Моральні орієнтири в сучасному українському суспільстві.

2. Значення суспільних цінностей і моральних принципів для журналіста.

3. Проблема маралі ЗМІ в Україні.

4. Журналістська етика.

5. Кодекс професійної етики українського журналіста.

6. Проблема саморегулювання ЗМІ в Україні.

7. Західний досвід етичних засад діяльності журналістів.

Практичні завдання:

1. Дайте власне (авторське) розуміння статей Кодексу професійної етики українського журналіста.

2. Підготуйте письмові відповіді до теми “Доступ до інформації та правила її збору”:

- як належить оформляти офіційний запит для одержання інформації від державної установи України;

- як отримати постійну акредитацію в державній установі;

- які права на отримання інформації від недержавних структур мають журналісти.

3. Проведіть моніторинг місцевих ЗМІ з питань висвітлення моральної проблематики.

4. Підготувати доповідь на тему “Інститут омбудсменства − одна із систем саморегулювання ”.

Практичні вправи до заняття:

1. Вправа “Етичні дилеми” (інструкція Додаток 12).

2. Вправа “Складання списку джерел інформації” (інструкція Додаток 12).

Література до теми:

1. Грищенко О., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. – К., 2002. – С. 73-83; 141-154; 289-296.

2. Корконосенко С. Основы журналистики. – М., 2001. – С. 73-278.

3. Кузнєцова О. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень. – Львів, 1998. – 411 с.

4. Місьо М., Петрова Н. Правничі засади діяльності журналістів в Україні. – К., 2002. – 42 с.

5. Максимова С. Правове забезпечення професійної діяльності журналістів в Україні. – К., 1999. – 65 с.

6. Москаленко А., Губернський Л., Іванов В. Основи масово-інформаційної діяльності. – К., 1998. – С. 259-416.