Тема 2 Масово-інформаційний характер журналістської діяльності. Журналістська спеціалізація

План лекційного заняття:

1. Посада журналіста у кодифікаторі українських професій.

2. Типи відображення дійсності у журналістиці.

3. Різновиди журналістських професій.

4. Типологічні концепції інформації у журналістиці.

5. “Факт” і “новина” як основні поняття новинної журналістики

Хто першим повідомляє про події в “гарячих точках”, про екстремальні ситуації, до яких належать надзвичайні випадки й суспільні катаклізми? Перед ким широко відкриваються двері високопосадовців, концертні зали; кому розкривають душу частіше ніж психологам, гукають на світські заходи? Все це про людину, професія якої – журналіст. “Професія журналіста, – як справедливо зазначає І. Михайлин, – це величезна моральна відповідальність за кожне вимовлене чи написане слово”.

Відповідно статті 1 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “журналіст – це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові, службові обов’язки в засобах масової інформації (в штаті або позаштатно) − відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України”.

Сьогодні журналістика оперує різнити типами і способами інформування аудиторії, впливу на суспільну думку. Ці способи змінюються в залежності від каналу передачі інформації і засобу її розповсюдження.

Кожен з різновидів засобів масової інформації використовує свій власний, специфічний спосіб відображення дійсності, створення журналістських матеріалів. У газетярів один інструмент – написання (надрукованих чорними літерами на білому папері) слів. Співробітники друкованих видань описують словами подію, факт, ідею – читач пробігаючи очима по рядкам, складує літери в слова, слова – в речення, окремі фрази – в контекст и декодує прочитане, сприймає його в тому ключі, в якому це задумав журналіст, або розуміє прочитане інакше – і це вже не його провина, а відсутність журналістського професіоналізму.

Радіожурналіст має на озброєнні слово сказане у всьому багатстві інтонацій, смислових і логічних наголосів, пауз, підкріплене музикою і шумами, що дозволяє нести аудиторії не тільки текст, але й підтекст, збагачуючи зміст радіоматеріалу. У споживача радіоінформації головний орган сприйняття − слух.

Телебачення оперує аудіовізуальними образами. Його сила в наочності, конкретності, практичній неможливості трактувати побачене інакше.

Класифікаційні якості представників журналістської професії можна розділити на чотири рівня: природні можливості, світоглядні позиції, освітній рівень і специфічні професійні вимоги. Вроджений талант – це схильність до спостережень; живий інтерес до оточуючого; уміння цікаво розповідати про побачене, підкреслюючи деталі й подробиці, які залишилися поза полем зору інших; комунікабельність, вроджений смак, витривалість (фізична й психологічна) та ін. Світоглядна позиція журналіста – це поліваріативність, множинність, плюралізм підходів до тієї чи іншої проблеми, думки про той чи інший предмет, явище, людину. Світоглядна позиція журналіста характеризується непідкупною вірністю фактам, об’єктивністю висвітлення дійсності, бажанням зрозуміти й передати найбільш складні суспільні явища. Що стосується специфічних професійних вимог, то вони обумовлені самим характером, особливостями майбутньої діяльності. Тому професійні вимоги слід розглядати відповідно до характеристик журналістських професій, які в свою чергу можна класифікувати за родами і видами, а інколи і жанрами журналістики, технологічним операціям в процесі масової комунікації.

За різновидами журналістики, тематиці журналістських творів розрізняють журналістів-міжнародників, політологів, аграрників, культурологів, екологів, спортивних оглядачів та ін. Є журналісти, що спеціалізуються на економічній тематиці, фінансах бізнесі, будівництві, транспорті, морально-етичній чи мистецькій проблематиці. Свої особливості у журналістів, що працюють в ділових, науково-популярних, розважальних виданнях, відповідних радіо- і телепрограмах. Особливого підходу вимагає інвестигейторська діяльність розслідувальна журналістика.

За родами журналістики диференціація професій очевидна: газетяр, радіожурналіст, тележурналіст. Технологічні операції комунікативного процесу також ведуть до професійної диференціації: репортер збирає інформацію, літературний співробітник в друкованому виданні або редактор на радіо і телебаченні її опрацьовує і, відповідно, диктор проголошує підготовлений текст; кореспондент повідомляє факти – коментатор їх аналізує і т.д. Особливий вид професійної діяльності – фотожурналістика. На газетній шпальті й журнальній сторінці фотографії не завжди виконують роль ілюстративного матеріалу. Багато знімків стають справжніми витворами мистецтва і відіграють самостійну роль.

Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ − її кадровий потенціал, “вибух комунікації” немов поділив журналістські спеціалізації, принаймні, на дві групи:

1. Працівники власне ЗМІ. За своїм способом мислення, характером роботи вони наближаються до художників та інших творчих працівників. Ідеалом для себе вважають діяльність, повністю вільну від політичної влади, а основним покликанням не формувати свідомість, а говорити правду.

2. Спеціалісти в галузі телекомунікацій, відеотексів, відео, обчислювальної техніки тощо. Інформація, повідомлення сприймаються ними з наукової точки зору у таких символах, як термін, сигнал, шуми.

Кожен із різновидів масово-інформаційної діяльності має декілька типів повідомлень: публіцистичне, художнє, наукове.

Науковий тип повідомлення передбачає особливу мову і стиль: однозначний, не викликаючий різночитань, виклад специфічних наукових повідомлень. Художній тип повідомлень характеризується образністю мови, багатозначністю понять, вмінням узагальнити одиничний факт, типізувати явище.

Публіцистика (лат. publicus – суспільний) – спосіб організації й розповсюдження соціальної інформації, різновид творів, присвячених актуальним проблемам і явищам повсякденного життя. Публіцистика відіграє важливу політичну, ідеологічну роль, впливаючи на діяльність різних соціальних інститутів і на суспільну свідомість загалом.

Інколи поняття “публіцистика” сприймається як синонім до слова “журналістика”. Це пояснюється тим, що публіцистика, також включає в себе твори, присвячені актуальним соціально-політичним та іншим проблемам сучасності в пресі, на радіо і телебаченні. Публіцистика існує в словесних (усних і письмових), графічних, зображальних (плакат, карикатура), фото- і кінематографічних (фоторепортаж, документальний фільм), театрально-драматичних і словесно-музичних формах.

В журналістиці виділяють інформаційну публіцистику, аналітичну і художню публіцистику. В основу такої типізації покладений рівень осягнення конкретного життєвого матеріалу. Інформаційна − фіксує, констатує, аналітична публіцистика – осмислює і узагальнює, художня творчість – типізує.

Важко переоцінити ту роль, яку відіграє у розвитку сучасного суспільства інформація. Можна без перебільшення сказати, що сучасне суспільство є суспільством інформації, її ерою. Сьогодні інформація стала основним ресурсом людства, базою соціального й технічного розвитку.

Інформація – це вихідний і кінцевий продукт праці журналіста, − вона збирається, підлягає обробці та розповсюдженню. Інформація в сучасному суспільстві стала товаром, що продається і купується. Інформаційна система стала спинним хребтом сучасного суспільства. Сьогодні обіг інформації в суспільстві має декілька аспектів:

• повнота інформації, тобто яка частина інформації і за якими критеріями відсіюється чи відсікається;

• ототожнення зустрічних потоків, їх рівноправності – чи завжди забезпечується еквівалентний обмін інформацією між “керівництвом та тим, ким управляють”;

• фактор оперативності чи своєчасності;

• точність інформації.

Сучасні дослідники виділяють декілька типологічних концепцій інформації:

1. Офіційна – державні постанови, резолюції партійних з’їздів і конференцій, доповіді політичних діячів, заяви політичних партій, громадських організацій. Офіційна інформація надається для публікації відділам зв’язку з громадськістю, прес-центрам і прес-бюро установ чи організацій, з’їздів чи конференцій. Вона не підлягає редагуванню.

2. Подієва – оперативні повідомлення про факти і події з внутрішнього і міжнародного життя.

3. Ділова – виступи спеціалістів з широкого кола питань, що цікавлять аудиторію.

4. Довідкова й рекламна.

5. Естетична – літературні твори, репродукції живопису і художніх фото в газетах і журналах; музика, спектаклі, теле- і художні фільми на радіо і телебаченні.

6. Публіцистична – аналітичні матеріали різних жанрів, що створюються на основі аналізу великої кількості первинного матеріалу.

За іншою типологічною концепцією соціальна інформація поділяється на:

1. Масово-розповсюджувану – вся публічно розповсюджувана друкована і аудіовізуальна інформація.

2. Статистичну – офіційно документована інформація державних органів чи наукових закладів про процеси, що відбуваються в економічному, соціальному чи культурному житті суспільства.

3. Довідково-енциклопедичну – офіційні повідомлення або систематизовані свідчення, складні за відповідною формою з використанням передбачених законом засобів про різноманітні події, явища й процеси.

4. Інформацію про особистість – сукупність офіційних документованих анкетних свідчень про будь-яку людину.

5. Інформацію про діяльність державних органів й організацій (правова інформація) – офіційна інформація, що складається в процесі діяльності органів влади, громадських чи партійних об’єднань, державних і приватних підприємств, закладів і організацій.

Крім того до різновидів соціальної інформації належить: професійна, художня, наукова й індивідуально-особиста інформація.

Специфіку “масової інформації” визначають наступні атрибутивні ознаки:

• соціальна актуальність;

• хронологічна актуальність або оперативність;

• документалізм;

• повторюваність тем і не повторюваність матеріалів;

• прагматизм, імперативність та ін.

Існує три форми існування інформації: пасивна – потенційна інформація; стихійна – циркулює каналами усної комунікації; активна – масово-інформаційні потоки (журналістика). В роботі з інформацією журналіст може одночасно виконувати дві функції: ретранслювати (передавати) інформацію і одночасно бути творцем інформації.

Поняття “факт” не співпадає з поняттям “інформації”. Факт (від. лат. “зроблене”) – означає дійсну подію, що відбулася реально; під словом “факт” прийнято також розуміти судження або в інший спосіб зафіксований реальний факт; форму людського знання, якій властива достовірність. Відображений факт – це те, що відбулося в дійсності й адекватно відбито людською свідомістю. У нашому випадку – свідомістю журналіста. Обов’язкова умова журналістської діяльності оперування реальними фактами, а не спотвореними. Журналіст зобов’язаний всебічно перевіряти факт і повністю за нього відповідати. Цікавий чи резонансний факт (подію) часто називають “інформаційним приводом” – підставою для розголошення інформації. Інформаційні приводи можуть мати як календарний характер, так і можуть бути пов’язані з якимись новинами, тенденціями, змінами в житті.

У процесі відбору інформації журналіст, цілком природно, стикається з такими критеріями як новизна й актуальність. Зокрема, під новиною в журналістиці розуміють певну сукупність відібраних, упорядкованих і втілених у відповідну форму відомостей, які стосуються чогось одиничного (події, явища, процесу) і раніше не були відомі реципієнтам.

Словники подають різні тлумачення цього терміну “новина”, однак спільною тезою є наступна характеристика цього терміну “нова, “свіжа”, цікава інформація (повідомлення)”.

Загальне тлумачення “новини” у журналістиці можна сформулювати так – нове знання про нас чи оточуюче середовище, яке щойно стало відомим і впливає на людей.

Класичні елементи новини:

• своєчасність випадку (явища, події, факту), відчуття важливості його оперативної подачі;

• близькість ситуації читачам (глядачам, слухачам) конкретного ЗМІ, відповідність специфічним інтересам аудиторії (віковим, професійним);

• значимість події для широкої аудиторії (без врахування специфічних інтересів);

• ефект “емоційного вибуху” при незвичайному випадку;

• конфліктність випадку або його особлива яскравість;

• зв’язок випадку з відомим іменем (впливовою людиною);

• “людський інтерес”: будь-які обставини події, до яких кожен особисто не байдужий (“ життя”, “смерть”, “кохання”, “діти” ін.)

Новинну інформацію поділяють умовно на три категорії: “календарну”, “пряму” (“гарячу”) та “організовану”. “Календарна” інформація – це новини, які пов’язані із річницями тих чи інших подій, національними та історичними святами, або з тими подіями, що обов’язково повинні відбутися. “Гарячі” новини − це подієва інформація, гострі соціальні проблеми, сенсації, катастрофи. “Організована” новина – штучна сенсація. Сутність її в тому, щоб відповідно дозованою інформацією, спеціально підібраною, привернути увагу читачів.

Питання до практичного заняття:

1. Журналіст як суб’єкт масово-інформаційної діяльності.

2. Способи подачі інформації в журналістиці.

3. Особливості журналістських професій:

- в газеті;

- на радіо;

- на телебаченні.

4. Обґрунтуйте поняття “інформація”, різновиди “масової інформації”.

5. Розмежуйте поняття “новини” та “факту” у журналістиці.

6. Розкажіть, що таке “принцип перевернутої піраміди”. Шість запитань “класичної побудови” новинної інформації.

Практичні завдання:

1. Складіть аналітичну довідку відповідно до різновидів журналістських професій “Персоналії в українській журналістиці”.

2. Підготуйте річний план “календарних” новин для друкованого видання.

Практичні вправи до заняття:

1. За наведеними фактами, взятими з газетних публікацій побудуйте класичне журналістське повідомлення, використовуючи “принцип перевернутої піраміди” ( інструкція Додаток 12).

2. Вправа “Що таке новина?” (інструкція Додаток 12)

Література до теми:

1. Ворошилов В. Журналистика. – СПб, 1999.

2. Корконосенко С. Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 287 с.

3. Мельник Г., Тепляшина А. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2004. – 272 с.

4. Михайлин И. Основы журналистики: Учебник. Авторский перевод с украинского языка. Издание четвертое, исправленное и дополненное. – Харьков: ХИФО, 2004. – 350 с.

5. Москаленко А. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – 287 c.

6. Різун В. Основи журналістики у відповідях та заувагах / Київський нац. університет ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 80 с.

7. Цвик В.Л. Введение в журналистику. Учебное пособие. – Изд. 2-е, доп. и переработанное. – М.: Изд – во МНЭПУ, 2000. – 134с.