XVIII століття

Період від Петра І до Олександра І був для Росії своєрідним "золотим віком" її зовнішньої політики й військової потужності. Лише протягом одного століття російська армія і російська держава досягли Чорного і Балтійського морів, Росія знищила чи розгромила своїх традиційних ворогів Польщу і Швецію. Коли російські козаки поїли своїх коней у Сені в Парижі, Олександр І міг, як панівний правитель у Європі, озирнутися назад, щоб побачити, що його попередники здобули від часу Петра І.

Минуло трохи більше століття, і Росія вже мала доступ до Балтійського моря і кілька надійних портів. Тобто, відкрилися транспортні маршрути, хоч зі стратегічного погляду вони ще були підконтрольні іншим державам. Єдиний шлях із Балтійського моря вів через балтійські протоки (зунди), які контролювала Данія. Чорне море було ще меншим, і всі протоки біля Стамбула контролювали турки-османи. Тож навіть наприкінці 18 століття Росія не була першорядною морською державою.

Амбіції Росії та зусилля, на які вона була готова, проявилися в діяльності Російсько-американської компанії та російського уряду з утримання й забезпечення російської Аляски. Аляска була невдалою спробою монокультурного господарства, зосередженого на арктичному хутрі, вона так і не розрахувалася з боргами, але уряд вдався до енергійних заходів, щоб утримати колонію на плаву, і намагався знайти джерела прибутку, щоб фінансувати колонію. З'ясувалося, що фіни - зокрема, капітани, моряки, ремісники, теслі та ін., а також кораблі, збудовані у Фінляндії, займають після 1830 року дедалі більшу частку в транспортних перевезеннях між Аляскою і Санкт-Петербургом.

На півночі XVIII століття стало періодом боротьби за гегемонію між Швецією і Росією. Коли Росія вторглася у Фінляндію в 1808 році, це було вже третьою окупацією протягом століття. А тому не дивно, що фінська верхівка чи принаймні її частина вирішила ще на самому початку (1808року), що це має бути останньою окупацією і що фінам слід її прийняти й якомога краще використати, тобто домагатися від імператора Олександра якнайкращих умов.

В дійсності результати миру 1809 року нікого не задовольнили. Для Швеції (в тому числі, зрозуміло, і Фінляндії) це був найтяжчий мир за всю історію - Швеція втратила третину своєї території й населення. Фредриксгамнський мирний договір поклав край шести століттям спільної шведсько-фінської історії. Це нагадувало ампутацію без наркозу.

Для Фінляндії мирний договір означав перехід від складової частини Шведського королівства до автономного Великого князівства Російської імперії. Це було зовсім не те, чого вимагали фіни - фінські селяни боролися проти такого рішення за допомогою небезпечної тактики партизанської війни.

Та навіть тріумфатор Олександр І не був задоволений, він скаржився, що мусив окупувати нікому не потрібну дику місцевість. Його цікавив Константинополь чи принаймні дунайські князівства (Молдавія і Валахія). З цього погляду Фінляндія нагадувала радше утішний приз: коли Олександр не міг узяти те, що бажав, брав те, що міг. Насправді, як зазначено, Олександр удав, а його генерали заявили, ніби були вагомі підстави загарбати й утримувати Фінляндію.

Справжнє значення Фінської війни 1808-1809 pp. і мирного договору 1809 р. прояви-лося тільки через три роки під час зустрічі Олександра І з новим шведським кронпринцем, колишнім французьким маршалом Карлом Юганом Бернадотом в Обу/Турку в 1812 році. Бернадота обрано наступником шведського трону з надією, що він, як успішний генерал і один із наполеонівських вояків, зможе повернути Фінляндію. Однак, будучи досвідченим військовим, він дійшов протилежного висновку: в руках Швеції Фінляндія завжди буде причиною воєн.

Договір між Олександром І і Карлом Юганом, названий у Швеції "політикою 1812 року", з часом створив три завершені державні формування на півночі:

Для Швеції 1812 рік став початком розвитку, що привів до майже двох століть непорушного миру. Швеція брала участь у військовій кампанії 1813-1814 рр., об'єдналася з Норвегією у вільному союзі, який розпався 1905 року, і важко погодилася на роль маленької держави. Але 1812 рік став відправним пунктом для успішної історії, яка створила поняття «шведська модель».

Для Фінляндії 1812 рік забезпечив "Pax Russica" («Російський мир»), найдовший мирний період для Фінляндії - якщо не брати до уваги Кримську війну, то цей мир тривав понад століття. Той рік означав також початок чи усталення певної автономії, що надала Фінляндії майже всі ознаки сучасної держави, окремо від Росії. Йшлося про окремі органи державної влади, податкову систему, митницю, державні фінанси (Фінляндія не виплачувала контрибуцій Санкт-Петербургу), національний банк, національну залізницю, навіть окремо набране військо. Це заклало також основу для громадянського суспільства Фінляндії.

Росія досягла безпеки на півночі, принаймні до піднесення Німеччини. Події на півночі були взаємопов'язані: коли Швеція відмовлялася від ідеї реваншу чи відвоювання Фінляндії, Росія почувалася в безпеці. Але коли Росія була певною, що шведи не становлять загрози, з'являлася можливість маневру і розширення фінської автономії.

Підсумовуючи, слід зазначити, що Полтавська і Ґангутська баталії та наступні після цих перемог події посилили боротьбу за гегемонію на півдні Росії й на Балтиці як у короткостроковій перспективі, так і протягом наступного століття. Після перемог Росії в Наполеонівських війнах становище в Північній Європі стабілізувалося, аж до протистояння великих потуг наприкінці XIX століття, революції в Росії і двох світових воєн - але це вже інші історія.

ЛІТЕРАТУРА

Max Engman, "Bilden av en annan framtid.Talet som stats- radet aldrig fick halla", Finsk tidskrift 8-9/2003,pp, 624-631. Max Engman, "St. Petersburg und Finnland", Edgar Hosch (Hg.), Finnland-Studien, Veroffentlichungen des Osteuropa-lnstitutes Munchen, Geschichte 59 (Wiesbaden 1990), pp. 74-84.

Max Engman, "'An Imperial Amsterdam'? The St.Petersburg

Age in Northern Europe", Theo Barker &Anthony Sutcliffe,

Megalopolis. The Giant City in History (London 1993),pp. 73-85.

Max Engman, Ett langt farval. Finland mellan Sverige och

Ryssland efter 1809 (Stockholm 2009).

Andreas Kappeler, Russland als Vielvolkerreich, Entstehung,

Geschichte, Zerfall (MQnchen 1992).

Dominic Lieven, Empire. The Russian Empire and its Rivals

(London 2000).

Larry Wolff, Inventing Eastern Europe.The Map of Civilization on the Mind of the Enligthenment (Stanford, Cal. 1994).