Шведсько-російські зв'язки напередодні Великої Північної війни

Елізабет Дефстранд

У другій половині XVII ст. Швеція панувала на Балтійському морі, контролюючи зв'язки західноєвропейських держав із російським ринком. Згідно з мирним договором, укладеним у Столбові 1617 року, Швеція перебрала контроль над усією торгівлею Росії на Балтиці. Завдяки різноманітним приписам Шведська корона отримувала значні прибутки як від російських, так і інших іноземних купців. Однак ці успіхи водночас ховали в собі зернину занепаду шведської великодержавності. Зрештою, Швеція не змогла опиратися тиску з боку неосяжної Росії. Обсяг російської зовнішньої торгівлі неухильно зростав протягом століття, і доступ до власних портів ставав дедалі нагальнішою потребою для Російської імперії. Велика Північна війна стала неминучою.

У цьому дослідженні розглянуто період напередодні Великої Північної війни і змальовано зв'язки, що перервалися. Як не дивно, наприкінці XVII століття ситуація була вигідною не тільки для Швеції, а й для кількох теренів на північному заході Росії, скажімо, міста Тихвіна, що переживав дні слави. Проте в цілому становище для Росії виглядало скрутним.

Щоліта багато російських купців приїздили до Стокгольма і вели жваву торгівлю. А от щодо шведів, то була тільки жменька тих, хто здійснював торгові подорожі до Росії. Цією торгівлею опікувалися переважно піддані балтійських провінцій Швеції, головним чином - німці.

Стокгольм у 1690-ті роки

У широкому розумінні тогочасний Стокгольм був міжнародним містом із великим морським портом, куди привозили й звідки вивозили товари. Шведська держава прагнула перенести зовнішню торгівлю до столиці. Тут перебувало багато іноземних купців: німців, голландців, данців та ін. Вочевидь, найбарвистішу групу складали російські купці, які приїздили на своїх вантажних суднах навесні й поверталися :одому восени. У Стокгольмі у них було власний торговий двір, Русґорден (Ryssgarden). Їхні стосунки зішведськими купцями і шведською владою досить часто виливалися у конфлікти. Але в останні двадцять років XVII століття було вжито численних заходів, щоб уникнути загальних причин незадоволення. Таким чином, у 1690-ті роки склалися чудові умови для мирного обміну товарів. Та коли становище виглядало якнайсприятливіше, почалася Велика Північна війна. Русґорден закрили, купців, які не встигли відплисти на батьківщину, заарештували, а їхні товари конфіскували. Навіть князя Андрія Хілкова, новопризначеного Петром І посла, затримали разом з іншими дипломатами й примусили провести за ґратами більшу частину тривалої війни.

На зламі XVII і XVIII століть у Стокгольмі проживало близько 60000 мешканців. Лише протягом століття кількість населення зросла майже вшестеро. Стокгольм кардинально змінився, від сільського містечка, де кози стрибали на порослі травою дахи, до показного міста з прямими вулицями та великими палацами аристократів.

Численних змін зазнав і російський торговий двір. Русґорден було відкрито 1637 року, з 1641-го він розміщувався на місці сучасного району Слусен, трохи південніше острова Стадсгольмен, у самому центрі міста. Розташування було чудове, із власною гаванню, хоч росіяни могли нарікати на вологість низинної ділянки. Протягом перших десятиліть торговий двір складався з низки дерев'яних ангарів. Їхня кількість досягала 74. З цих ангарів російські купці здійснювали гуртову й роздрібну торгівлю, тут зберігали свої товари. Зрозуміло, що постійним лихом були пожежі. Найбільші з них сталися в 1680-му і 1694 роках, коли практично весь торговий двір вигорів дотла. Після пожежі 1694 року міська влада вирішила, що знову відбудовувати ангари дуже невигідно. А тому побудували кращі будинки наполовину з цегли, наполовину з балок відразу за щойно зведеною Ратушею Південного району за проектом відомого архітектора Нікодемуса Тесина Старшого. У Ратуші було розміщено російську церкву. Відповідно до Столбовського договору, росіянам у Стокгольмі та шведам у Москві було дозволено відправляти релігійні служби за їхньою вірою.

Ратуша Південного району збереглася до нашого часу, сьогодні в ній розташований Міський музей Стокгольма. Ділянка перед будівлею має назву Русґорден на честь російського торгового двору, який існував тут з 1642-го по 1874 роки.

Столбовський мир

У Смутний час у Росії Швеція втяглася в російські заворушення. Протягом шести років шведи окупували Новгород і велику територію навколо нього. 1617 року в Столбові укладено мирну угоду на найкращих для Швеції умовах, які вона коли-небудь домагалася від Росії. Наразі шведи досягли однієї зі своїх найважливіших цілей на сході. Росію було цілковито відрізано від Балтійського моря. Водночас кілька російських внутрішніх річок впадали у Фінську затоку. Завдяки Столбовському миру Швеція зуміла взяти під контроль усю російську торгівлю в Балтійському морі, тож товарообмін Росії з країнами Західної Європи мав відбуватися через шведських посередників. Товари перевозили переважно через порти балтійських провінцій Швеції, зокрема Нарву і Ревель. А ще важливим морським портом на сході стала Рига, що була приєднана до складу Шведського королівства в 1621 році. Митні збори, які сплачували готівкою, відігравали важливу роль в економіці Швеції, приносячи великі прибутки. З метою отримати зиск від двосторонньої торгівлі між Швецією та Росією було вирішено заснувати торгові двори в кількох містах в обох країнах. А щоб уможливити таку торгівлю, росіянам дозволили мати власні судна на Балтійському морі.

Але Столбовський мир, по суті, розвіяв надії Швеції досягти іншої великої мети на сході: перебрати ще й контроль над російською торгівлею через Архангельськ. Найбільш зацікавленою стороною в цій торгівлі була Англія. Збройні напади Швеції на північному сході зазнали невдачі, тому шведи мусили обмежити свої завоювання теренами навколо Фінської затоки. Решту століття Швеція безуспішно намагалася заохотити росіян, пропонуючи їм переваги та допомогу, перенести торгівлю з Архангельська до Балтійського моря. Тим не менш, у XVII столітті обсяг російських товарів, які перевозили Балтійським морем, зріс, хоч це й пояснювалося збільшенням загального товарообороту Росії із Західною Європою.

Під час Великої Північної війни шведи ще робили спроби взяти під контроль торгівлю в Архангельську. В 1701 році Карл XII послав із Ґетеборга сім лінкорів, щоб "спалити, сплюндрувати, пограбувати й знищити Архангельськ та російські судна і кораблі". Похід зазнав цілковитого краху. Норвезьку кампанію Карла XII також можна розглядати частково як утілення бажання запанувати на північному торговому шляху, яким возили товари до Росії і з Росії.

Товари

Економічний і політичний розвиток у XVII столітті підштовхнув такі країни, як Англія, Нідерланди та Франція до значного розширення своїх військово-морських і торгових флотів. Значно зросла потреба в сировинних матеріалах: деревині, льону, коноплях, смолі й дьогтю. З конопель виготовляли оснащення суден, льон використовували для вітрил, а смолою обробляли дерево. Цих матеріалів особливо бракувало в Англії та Нідерландах, але було достатньо в країнах Балтійського регіону, які, таким чином, набули великого стратегічного значення. Балтійське море XVII століття можна порівняти із сьогоднішньою Перською затокою за значенням регіону, виробника сировинних матеріалів для розвитку західних економік.

Якщо Швеція вважалася провідним поставником смоли, то головними продуктами російського експорту були коноплі та льон. Найлегший шлях доставки проходив Балтійським морем, але тут уся торгівля велася через шведських посередників. Іноземні купці мусили постійно сплачувати мито. Навіть за прохід Ересундською протокою доводилося платити збір. Відповідно до мирної угоди, укладеної в Роскільде 1658 року, данські провінції Сконе, Галланд, Блекінге і Богуслен відійшли до Швеції, а отже, Данія більше не могла одноосібно вимагати сплати митного збору. І все ж, незважаючи на ціну, багато купців вибирали саме шлях через Балтійське море, а не більш небезпечний маршрут до Архангельська.

Щодо двосторонньої торгівлі зі Стокгольмом, то росіяни торгували переважно коноплями і льоном. Швеція прагнула зміцнити свої позиції панівної держави на Балтійському морі потужним флотом. Велика військово-морська база із суднобудівним заводом містилася у Стокгольмі до 1680 року, коли її перенесли до Карлсруни. Інші статті російської торгівлі складали юхта, шкіра, хутро, поташ, віск, зерно, смалець, мило, рукавиці, батоги та личані циновки. Росіяни були визнаними майстрами з обробки хутра і шкіри. Різновид червоної чи чорної шкіри, м'якенької та гладенької, називався юхтою. Її вичиняли березовою корою і просочували березовою олією.

Крім смоли й дьогтю, найважливіші продукти експорту Швеції складали залізо і мідь. Шведська залізна руда була винятково чистою, а багаті ліси постачали достатньо деревного вугілля. У Швеції були значні поклади міді в мідній копальні біля містечка Фалун, і XVII століття стало добою розквіту копальні. Часом на копальню припадало дві третини світового видобутку міді. Експорт міді забезпечував увесь бюджет Швеції на війну.

Інтерес російських купців у Стокгольмі зосереджувався майже повністю на придбанні міді й заліза, в обробленому чи необробленому вигляді. У Росії не вистачало металів. Брак міді був особливо відчутний. У Швеції, натомість, було обмаль срібла, тож шведи почали карбувати монети з міді, найбільша з яких була завбільшки 33 х 67 см і важила 20 кг. Ці металеві пластини виконували функцію і монет, і товарів. Відтак, незграбні монети не завдавали клопоту росіянам, які продавали їх на вагу у себе на батьківщині. Водночас шведів турбувало, що частина їхнього монетного резерву витікає з країни в такий спосіб, і влада намагалася обмежити вивіз монет. Проте росіяни знаходили нові лазівки, щоб приїздити за найбажанішим для них товаром.

Родина Кошкіних

Можливість здійснювати подорожі до Стокгольма своїми суднами і вести там торгівлю означала, що підприємливі росіяни могли будувати успішні торгові доми. Такими підприємцями були новгородські купці Кошкіни. До заснування Санкт-Петербурга у 1703 році Новгород був найважливішим торговим і дипломатичним центром на північному заході Росії. Також до Стокгольма приїздили купці з Пскова, Тихвіна, Олонця і Ярославля.

Родина Кошкіних торгувала у Стокгольмі протягом трьох поколінь, від 1640-х до початку Великої Північної війни. Дві конторські книги родини були передані нащадкам і сьогодні зберігаються в Московському державному історичному музеї. Більшість записів датуються періодом між 1684 і 1705 роками. Вони дають можливість простежити всі подробиці тих плавань, від власне подорожі до торгових операцій у Швеції та Росії. Очевидно, що поїздки до Стокгольма приносили торговому дому дуже великі прибутки.

Основним товаром Кошкіних у Русґордені були коноплі. У1687 році вони мали 572 берковці, що дорівнює 93,7 тонни. Прибутки отримали високі. У1697 році відпускна ціна на 36% перевищила купівельну. Майже весь збут мав здійснюватися як гуртовий, роздрібний продаж забороняли, за винятком окремих товарів, скажімо, рукавичок і батогів. Кошкіни, так само, як і інші російські купці, продавали такожшкіру, юхту, сукно, батоги, поташ, смалець і льон.

Зі Стокгольма Кошкіни вивозили переважно метали, зокрема, залізо, сталь і мідь. Охоче купували також олово у різному вигляді: казанки, тарілки, свічники, коробки тощо. Якщо йшлося про мідь, жадібно хапали все, що пливло до їхніх рук, навіть брухт. У 1694 році Кошкіни вивезли зі Швеції близько 28 тонн міді.

Майже всі товари, придбані у Стокгольмі, Кошкіни везли на продаж до Москви. Серед їхніх постійних покупців було кілька монастирів. Відомий Свято-Троїцький монастир на північний схід від Москви купував у Кошкіних мідь і залізо. Кошкіни продавали також метали купцям на ринку, а ті, в свою чергу, продавали їх ковалям та іншим ремісникам.

Прибуткова торгівля родини Кошкіних зі Стокгольмом різко обірвалася з початком Великої Північної війни. Нікого з родини не було на той час у Стокгольмі, тож їм пощастило уникнути арешту і конфіскації майна. Головною статтею торгівлі Кошкіних були метали, і тепер родина мусила реорганізувати всю комерційну справу. Лише через кілька важких років вони змогли знову звестися на ноги. Як наслідок, коли знову відкрили Русґорден після мирного договору в Ніштаді 1721 року, родина Кошкіних більше туди не їздила.

Розмовник Кошкіних

Для успішної торгівлі росіяни мали встановлювати особисті контакти зі шведськими торговцями. Мовні складнощі вели до непорозумінь і розбіжностей, що, в свою чергу, породжувало скарги до влади. Ще 1636 року було прийнято рішення, що при укладанні кожної комерційної угоди має бути присутнім приведений ло присяги товкмач. Росіянам заборонялося, за окремими винятками, займатися роздрібною торгівлею, а тому комерційні операції включали значні обсяги товарів. Торговому перекладачеві виплачували певний відсоток комісійних від кожного продажу. Це були небажані надлишкові витрати, й росіяни намагалися в різний спосіб обійти це правило. Деякі купці, вочевидь, достатньо вивчили шведську, щоб домовлятися зі своїми діловими партнерами. Яскравим прикладом бажання обходитися без товкмача є "Розмовник Кошкіних". Це десятисторінковий російсько-шведський фразеологічний словник, що складає частину конторських книг родину Кошкіних. Згідно із записами у книзі, розмовник мав бути складений на початку 1690-х років. Більшу частину каліграфічно виписано красивим скорописом. Схоже, що текст написано воднораз, і це, вочевидь, одна з копій. Щоб зробити розмовник доступним для росіян, навіть шведські слова і фрази подано кирилицею, що дає уявлення про тогочасні граматику і фонетику шведської. Разом з тим уважніший розгляд показує, що укладач добре знався на шведській мові і шведській орфографії.

Слова і фрази згруповані по тематичних розділах, в кожному використано асоціативний принцип. Окремі слова і вирази визначають пори року, години дня, погоду тощо. Далі йде перелік 51 дієслова: іду, стою, сиджу, прошу, помираю, кульгаю, нюхаю, кусаю і т. ін. Перелік завершує фраза: Цілую дівочі губи. Можна знайти слова і вирази, корисні для купця:Хай Бог помагає Вам у торгівлі, Як далеко Ви живете? Передавайте йому мої вітання, Давайте прогуляємося. А також і моральні сентенції, як от: Облиш те, що не йде до тебе, Не спокушайся тим, що належить іншому. Останні три сторінки розмовника складають російські числа та їхні фінські відповідники.

При ретельнішому розгляді розмовника Кошкіних легко побачити, що він схожий на численні фразеологічні словники іноземних мов XVII століття. В основі їх лежить підручник IanuaLinguarum чеського педагога Яна Амоса Коменіуса, датований 1631 роком. Російські розмовники, як правило, призначалися для західноєвропейських купців. Розмовник Кошкіних відрізняється тим, що був складений для росіян, які не знали латини.

Якщо розмовник і можна розглядати як взірець базової лексики, він віддзеркалює живу розмовну мову, яку можна було почути на вулицях шведської столиці наприкінці XVII століття. Порівняно з тогочасними літературними творами мова розмовника навдивовижу сучасна. Це є зайвим свідченням того, що розмовна мова має власну історію, що відрізняється від історії літературної мови.

Чудотворна Стокгольмська Божа Матір

Ще однією пам'яткою шведсько-російських взаємин XVII століття є ікона "Стокгольмської Божої Матері". Ікона з такою назвою зберігалася у Спаській церкві у Тихвіні до 1928 року, коли була конфіскована радянською владою. Відтоді вона зникла. Немає фотознімків чи малюнків ікони, оскільки пастир місцевої парафії не дозволяв їх робити. Під час конфіскації був складений перелік вилучених предметів, в якому стисло змальовано ікону: "Божа Матір із Тихвіна під назвою "Стокгольмська". Також з'ясовано, що ікона була щедро оздоблена сріблом, перлами й коштовним камінням і висіла у шафці, також декорованій сріблом і розписами. Після конфіскації ікону перевезли до Російського музею в Ленінграді, де, вочевидь, позбавили всього оздоблення. Саму ікону могли продати. Якщо вона десь зберігається досі, її практично неможливо впізнати.

Про історію ікони відомо багато, оскільки збереглася легенда про її походження. Відомі два списки цієї легенди, давніший датується початком XVIII століття. Його можна знайти у книжці, яка зберігається в архівах Державного історичного музею в Москві. Другий список втрачено, але історію переповідано в одному періодичному виданні на початку 20 століття ("Отдых христианина", 1906 p.).

У 1671 році кілька росіян відвідали одного шведського купця на ім'я Фока. Це ім'я російського походження у Швеції майже не вживали. Інші джерела натомість згадують такого собі Генрика Фока, який вів торгівлю з російськими купцями й сам бував у справах у Москві. Серед купи речей росіяни з подивом знайшли маленьку ікону, "в долоню завбільшки". Коли придивились уважніше, то побачили, що це образ Божої Матері, намальований у стилі відомої Тихвінської Богоматері. Мальовано було "дуже майстерно". Купців вельми здивувала така знахідка в будинку протестанта, єретика, для якого православна ікона була копійки ламаної не варта.

Далі яскраво змальовані неприємності росіян, перш ніж вони вирішили придбати ікону, і їхню радість, коли Фока, зрештою, погодився її віддати. З великою шанобою вони віднесли ікону Божої Матері до православної церкви у російському торговому дворі. Повертаючись до Росії восени 1671 року, вони взяли святий образ на один із кораблів, що плив до Тихвіна на річці Тихвінці. Судно благополучно проминуло Фінську затоку, пропливло Невою і ввійшло до озера Ладоги. Тут мореплавці почали сперечатися, як краще іти під вітрилами, забувши про присутність святої ікони. І були покарані - налетів потужний шторм.

Шторм тривав кілька днів. Водночас стало пронизливо холодно, і корабель вкрився кригою. Мореплавці втратили будь-яку надію на порятунок і почали готуватися до смерті. Вони стали на коліна перед Святою Матір'ю Божою і почали благати: "Порятуй нас, грішних рабів Твоїх, заради спасіння Святої ікони, яку ми з Твоєю допомогою забрали з країни єретиків. Допоможи нам виконати місію нашої подорожі!"

Поступово темрява почала розсіюватися, і стерновий раптом вигукнув: "Монастир!" Берег був близько, а на ньому біліли стіни монастиря Миколи Чудотворця у Сторожні. Судно успішно підійшло до причалу, і мореплавці склали хвалу Богу і Діві Марії за чарівний порятунок.

Коли вони продовжили подорож, вітер надимав вітрила, і дуже швидко судно досягло Тихвіна. Чутки про дивовижний порятунок вже поширились містом. Стокгольмську Божу Матір зустрічав великий натовп, очолюваний священиками і монахами, які несли ікони та хоругви. Всі церкви та монастирі били у дзвони, вітаючи ікону. Співаючи гімни, міщани віднесли ікону до Спаської церкви й помістили в іконостас. Сталося це 13 листопада 1671 року й відтоді той день відзначався, як День ікони.

У легенді про ікону є багато конкретних подробиць про життя мандрівників до Стокгольма: їхню дружбу зі шведським Фокою, їхнє сприйняття "єретичного" християнства та відважну подорож, яку вони здійснили, щоб повернутися на батьківщину.

Сьогодні у Стокгольмі є дві російські православні парафії: Спаська церква і Свято-Сергієвська церква. Обидві мають нові ікони із зображенням Стокгольмської Божої Матері, намальованої у цілковитій відповідності до легенди.

Конфлікти між шведами та росіянами

Як зазвичай буває, свідчень про нормальні торговельні зв'язки є небагато. Історичні джерела сповнені згадок про конфлікти. Згідно з митними рапортами та звітами інспекцій у Русґордені, великі партії товарів привозили до Швеції й вивозили звідти. Почасти ця діяльність добре розвивалася, але водночас обмежень, які регулювали торгівлю, було стільки, що не уникнути порушень. Органи влади були завалені скаргами як від росіян, так і від шведів.

Росіянам заборонялося здійснювати роздрібну торгівлю (за певними винятками), і саме це правило найчастіше порушували. До обов'язків товкмачів входило стежити за дотриманням правил. Часто при укладанні угод росіяни звинувачували перекладачів в упередженості й примхливості. Інші скарги були пов'язані з митними процедурами. З наближенням осені росіяни квапилися якомога швидше забратися зі Швеції, остерігаючись осінніх штормів. А митники могли не тільки затримати судно на кілька днів, а й викинути товар на берег з метою перевірки.

Для того, щоб зменшити конфлікти, у 168о-х роках було призначено спеціального інспектора у Русґордені. Він, як передбачалося, був старшим над перекладачами, які мусили щоденно доповідати йому про завершені протягом дня оборудки. Інспектор, у свою чергу, щотижня подавав звіт до Торгової палати Швеції. Ще одним нововведенням стало те, що всі суперечки між шведами й росіянами могла віднині розглядати Королівська канцелярія, рішення якої відразу набували сили. Загальною підставою для скарг росіян було те, що при суперечках зі шведами їх перенаправляли з однієї інстанції до іншої, а це забирало багато часу і коштів. Тепер процедуру спростили й пришвидшили, можна було швидко приймати рішення по кожному окремому випадку. Завдяки новим правилам зв'язки між російськими і стокгольмськими купцями покращилися й стали продуктивнішими, торгівля розквітла як ніколи. Проте початок війни брутально обірвав ці зв'язки.

Русґорден до і після війни

У вересні 1700 року посланець Петра Великого Андрій Хілков писав до Москви: "Великий розпач сьогодні охопив купців і робітників, що перебувають у Стокгольмі. Всім їм загрожує арешт і конфіскація майна, а це великі статки, й людей тут багато". Далі він пише, що ще близько 150 росіян залишалося у Стокгольмі, майже стільки вже зуміли відплисти на 16 суднах, 58 купців із Русґордена і 49 інших росіян кинули за ґрати й протягом трьох діб їм не давали ні пити, ні їсти.

Під час війни Русґорден закрили. Відкрили його знову вже після мирної угоди в Ніштадті 1721 року. Протягом цієї двадцятирічної перерви багато купецьких родин, зокрема компанія Кошкіних, змушені були змінити свій бізнес, щоб вижити. Та й Росія стала вже зовсім іншою країною. Багато товарів, що раніше доводилося імпортувати, тепер виробляли в Росії. Найголовніший продукт шведського експорту - метали - отримав серйозну конкуренцію у вигляді російської видобувної промисловості. Не менш важливим було те, що Росія стала помітною потугою на Балтійському морі зі своїм власним флотом. Зникли всі перешкоди для безпосередньої торгівлі із Західною Європою. А відтак, майже не лишилося стимулів подорожувати до Стокгольма. Русґорден проіснував до 1874 року, але торгівля тут більше ніколи не була такою жвавою та енергійною, як у XVII столітті.

ЛІТЕРАТУРА:

Шведські джерела

Ame, Т. J„ DetstoraSvitjod.Essayer om gangna tiders svensk-ryska kultur forbindelser, Stockholm 1917.

Ericson, L. Stockholms historia under 750 ar, Lund 2003.

Ericson, L. "Nar Stockholm tick ny form." Stormaktstid. Enantologi от svenskt 1600-tal, pp. 87-97, Lund 2004,

Lang, S„ "Stadsgarden och Ryssgarden", Stockholmsstads museums smaskrifter nr 2, Stockholm, 1966.

Loit, A.."Sverige och Ostersjohandeln under 1600-talet.

Oversikt over nyare litteratur",

Historisk tidskrift 1964:3, pp. 302-337.

Nerman, T. Svensk och ryss, Stockholm 1946.

Ohlmarks, A, Bcerentz, N-E, Svensk kulturhistoria, Svenskakronikan. Boras 1999.

"orkiainen, K. "Rysstolkarna som yrkeskar 1595-1661", Historisk tidskrift 1972:4, pp. 490-521.

Російські джерела

Бахрушин С. В., "Торги новгородцев Кошкиных". С.В. Бахрушин "Научные труды", Москва, 1954 р. Смірнов, "Нарвский узел" (друкована версія). Рукописи з архіву Московського державного історичного музею

Уваровское собрание 124 і 125 (конторські книги Кошкіних). Щукинское собрание 830 (легенда про чудотворну Стокгольмську Божу Матір).