55. Сутність процесу маргіналізації, його особливості в Україні.

Маргіналізація (лат. margo — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший.

В процесі маргіналізації українського суспільства можна умовно виділити чотири періоди. Перший – період побудови радянського суспільства (1917 р. – середина 80-х років минулого століття). Це період тоталітаризму. Крім того, він характеризується величезними зрушеннями в народному господарстві, які зумовили гігантські масштаби міграції, урбанізації, зміни соціального статусу маси людей. Другий період – від середини 80-х до початку 90-х років минулого століття. Цей період характеризується глибокими зрушеннями, насамперед, соціально-психологічного характеру. В короткий строк вдалося зруйнувати систему цінностей, яка формувалась і діяла досить довгий час, не замінивши її новою. Як результат – формування “розчарованої”, такої, що суттєво втратила світоглядні орієнтири, людини. Третій період – період “первинного накопичення капіталу” (початок – кінець 90-х років минулого століття). Цей період маргіналізації українського суспільства зумовлений процесами революційної модернізації суспільства. Вони супроводжувались надзвичайно високими темпами майнової поляризації населення, збагаченням невеликої за відсотковими показниками кількості людей і загальним значним збіднінням маси громадян при фактичній відсутності середнього класу, який є стабілізуючим фактором будь-якого суспільства. Четвертий період – період відносної стабілізації (кінець 90-х років минулого століття до теперішнього часу). Цей період характеризується початком вирівнювання показників економічного розвитку держави, формуванням відносно сталих соціальних відносин, відносною адаптацією маси людей до свого злиденного становища.

56. Трансформація соціальної структури українського суспільства.

Відомо, що в Радянському Союзі існувала структура тоталітарного суспільства, яка не допускала інших форм власності, крім державної чи одержавленої, іншої ідеології, крім комуністичної. Соціальна структура тоталітарного суспільства жорстко детермінована: жодні впливи не можуть зруйнувати головної соціальної межі — між правлячою елітою (вищих верств господарської, партійної, державної номенклатури) та рештою суспільства. Через відчуження від власності та влади вона не могла ефективно впливати на суспільні процеси. Соціальні переміщення в ній могли бути тільки горизонтальними, слабка вертикальна мобільність підривала стимули до соціальної і трудової активності, консервувала низькі життєві стандарти переважної більшості суспільства. Повне відчуження від власності нівелювало принципову різницю між класами робітників та колгоспників та соціальною верствою — інтелігенцією. Структура сучасного українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Зараз існує безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом, наявний великий «розрив» між суспільними класами. Для того щоб забезпечити нормальне функціонування нашого суспільства необхідно владнати дуже багато питань: бла-бла-бла.