31. П.Сорокін – видатний соціолог 20 ст.

Пітирим Сорокін подав власне тлумачення предмета соціо­логії як науки, увага якої фокусується на ви­вченні соціально-типових, повторюваних, родових явищ, вла­стивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, що вивчає поведінку людини в середо­вищі собі подібних. Такі природничі науки, як хімія, фізика, біо­логія - це досоціальні науки, а соціологія, на думку вченого, -це надорганічна наука, оскільки вивчає світ надорганіки, світ суспільності, що пов'язаний із мовою, наукою, релігією, політикою, соціальною організацією тощо. За П. Сорокіним, людина, щойно народившись, не є суб'єктом надорганіки. Стати такою можливо лише з часом, у тривалому процесі соціалізації, набуття навичок соціального життя, знань і умінь.

Структуруючи соціологічне знання, П. Сорокін дійшов висновку, що воно поділяється на чотири розділи:1)соціальна аналітика, чи соціальна анатомія, що вивчає власне суспільну взаємодію, закони та методи соціології тощо;2)соціальна механіка, котра вивчає перебіг соціальних про­цесів, їхні закономірності й тенденції;3)соціальна генетика, увага якої сконцентрована на ви­вченні еволюційних процесів у суспільстві;4)соціальна політика як суто прикладне знання сфокусо­ване на вирішенні практичних завдань.

Сорокін є автором теорії соіціокультурної динаміки, що пояснює процес історичних змін, історичного розвитку та прогресу. Соціокультурну систему, на його думку, утворює весь світ надорганіки, що створений людиною і містить такі скла­дові: мову, релігію, науку, філософію, право, літературу, живо­пис, скульптуру, тобто як елементи духовної, так і матеріальної культури. Покладені в основі будь-якої культури цінності слід вивчати як фун­дамент культури. Процес зміни цінностей, втрата старих і заміна їх новими зумов­лює прогрес цивілізації. Тріада, що визначає розвиток суспіль­ства, за П. Сорокіним: особа-суспільство-культура.

Поєднуючи макро- та мікросоціологічний підходи до по­яснення суспільства, П. Сорокін створив теорію соціальної стратифікації та соціальної мобільності, котра дотепер не втратила своєї актуальності.

Написав низку робіт із соціології екст­ремальних ситуацій: війни, революції, бідності, голоду. Також досліджував етичні проблеми, зокрема розкрив поняття енергії любові.

32. Структурний функціоналізм т.Парсонса.

Структурний функціоналізм - один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології. Толкот Парсонс та його послідовник Роберт Мертон розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.

Ключем до всієї соціологічної концепції Т. Парсонса є категорія рівноваги, бо суспільство, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Звідси основне завдання соціології - дати рекомендації по стабілізації суспіль­ства, тобто по підтриманню рівноваги у соціальній системі.

Жодна соціальна система не може вижити, якщо не розв'язані її основні проблеми: 1)пристосування до оточуючого середовища (адаптація); 2)формулювання цілей і мобілізація ресурсів для їх досягнення (цілепокладання); 3)підтримання внутрішньої єдності і упорядкованості, забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги; 4) збереження зразка (будь-яка соціальна система створює, вдосконалює, зберігає, оновлює мотивацію індивідів, зразки їхньої поведінки, куль­турні принципи).

Наведена загальна структурно-функціональна сітка накладалася Парсонсом на всі соціальні явища, включаючи мікро- та макрорівні, тобто рівні окремих особистостей, малі співтовариства й колективи та рівень великих спільностей аж до цілих цивілізацій.

Прагнучи відповісти на запитання, завдяки чому можливий суспільний порядок, Т. Парсонс приходить до висновку, що об'єднують суспільство не економічні відносини, а те, що робить можливим саме існування цих відносин, тобто спільність цінностей людей і взаємне дотримання пра­вил соціальної поведінки. Так Парсонс виходить на одну із цент­ральних категорій - категорію соціальної дії її специфіка на відміну від фізич­ної і біологічної дії полягає в символічності (тобто наявності таких механізмів регуляції дії, як мова, традиції, цінності та ін), нормативності (що вказує на залежність індивідуальної поведінки від прийнятих в даному суспільстві правил і норм) та ін.