29. Емпірична соціологія, зіст основних етапів її розвитку.

Новий етап розвитку соціологічної думки на Заході характеризувався становленням і розвитком емпіричної соціології, появою нових її напрямів та теорій, зокрема індустріальної соціології, намаганням певним чином поєднати теоретичну та емпіричну соціологію. Емпіризм —напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань і вважає, що зміст знання можна подати лише як опис цього досвіду. Західна емпірична соціологія досліджує соціальне життя на мікрорівні: міжособистісні стосунки, поведінку особи і соціальних груп, соціально-психологічний клімат, громадську думку тощо. Її методологічну основу становлять позитивістські принципи. Конкретні соціальні факти збирають і описують за допомогою таких спеціальних методів, як соціологічне спостереження, опитування, експеримент. Особливість емпіричної соціології в тому, що вона започаткувана не в університетах як центрах наукової думки, а в практичній сфері. Її поява стимулювалась практичними потребами суспільства, розвиток якого в ХІХ ст. призвів до швидкого зростання міст, поляризації бідних і багатих, збільшення злочинності. Найвідомішим з емпіриків був Адольф Кетле. З його праці розпочинається відлік розвитку емпіричної соціології як емпірично обґрунтованої науки.

Емпірична соціологія у своєму розвитку пройшла три етапи. Для першого - характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов’язати теоретичні проблеми з соціальним життям. Цей етап охоплює кінець ХІХ і два перші десятиріччя ХХ ст. До цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики.

В американській соціології в цей час провідну роль відігравала чиказька школа А. Смолла, що займалася практичним вирішенням соціальних проблем індустріалізації, поєднуючи емпіричні дослідження з теоретичними узагальненнями. На другому етапі (20-30-ті роки ХХ ст.) емпірична соціологія відповідно до інтересів монополій переносить дослідницькі роботи з університетів у лабораторії, на підприємства.

Третій етап - від 40-х років до наших днів - характеризується бурхливим розвитком емпіричної соціології. Відбувається її поєднання із системою управління. Соціологів залучають до вивчення державної діяльності, громадської думки, духовних запитів населення, вирішення соціальних проблем, гострих соціальних конфліктів.

30. Порівняльний аналіз концепцій «економічної людини» Тейлора та «соціальної» Мейо.

Тейлорівська теорія. Гол мотив трудової діяльності – матеріальна зацікавленість. Робітник – це “економічна людина”, яка реагує тільки на заробітну плату. Принципи:1) відокремити розумову працю, пов’язану з організацією та управлінням, від фізичної. 2)робітники мають виконувати безпосередньо виконавчі функції, а організаторські і управлінські мають бути передані працівникам управлінського персоналу. 3) стимулювання max. продуктивності праці за допомогою диференціювання відрядної плати виконання чи перевиконання прогресивної норми. Спрямування: на раціоналізацію виробничої діяльності робітників, на застосування прогресивних технологій. Доктрина “людських стосунків” Е. Мейо.Принципи доктрини: 1) людина – це соц істота, орієнтована і включена в контекст групової поведінки. 2) жорстка ієрархія підпорядкування і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою. 3) керівники мають орієнтуватися насамперед на людей, а вже потім на продукцію.

Тейлор був інженером, оцінював працю з енергетичних позицій Мейо – психологом (виріш виробничих проблем з соц-псих позицій). Тейлор брав за основу індивідуальну працю і відрядну оплату, Мейо – створення певних неформальних стосунків між людьми. Робітники Тейлора сліпо виконували інструкції; Мейо радився з пробітниками, розгляд пропозиції. Тейлор визнавав лише 2 стимули – загрозу покарання і грошову винагороду. У дослідах Мейо з’ясувалось, що робітник не просто “економічна людина”, а є стимули сильніші, ніж з/пл., причому їх досить багато (похвала, гордість, робітник прагне виявити творчі здібності, є повноправним членом групи – соц і псих стим). Основними функціями майстра Т вважав управління, нагляд, вміння добирати кадри. Мейо – важливі не тільки технічні знання майстра, скільки його здатність керувати, налагоджувати довірчі стосунки. Ця доктрина мала велике практичне значення. На фірмах почали створювати служби соціологічних досліджень і налагодження людських стосунків. Керівників і майстрів учили індивідуальному підходу до робітників, умінню вести бесіду, вислуховувати. Також мала теоретичне значення: замінила тейлорівську концепцію “економічної людини” концепцією “соціальної людини”, яка крім матеріальних стимулів передбачала врахування соц-псих чинників.