27. Теорія соціальної дії м.Вебера.

Соціологію він визначав як науку, яка прагне зрозуміти «соціальну дію і таким чином казуально пояснити її процес і дію». Саме необхідність розуміння дій предмета свого дослідження відрізняє соціологію від природничих наук. На відміну від Дюркгейма, Вебер твердив, що ані суспільство в цілому, ані форми колективності не слід розглядати як суб'єкти дії: ними можуть бути тільки окремі індивіди. Соціологія досліджує усвідомлену, зорієнтовану на інших людей поведінку особистості. Такі дії називає соціальними, виділяючи чотири ідеальних їх типи: 1)цілераціональна дія — людина виразно уявляє мету і засоби її досягнення та зворотну реакцію інших людей на свої дії; критерієм раціональності є успіх; 2)ціннісно-раціональна дія — виконується на основі свідомої віри в етичну, естетичну, релігійну цінність певної поведінки; 3)афективна дія — здійснюється на основі неусвідомлених психологічних імпульсів, почуттів; 4)традиційна дія — відбувається на основі звички.

Два останні типи дії не є, за Вебером, соціальними, оскільки виражають усвідомлений і покладений в основу дії смисл. Найважливішою є цілераціональна дія. Вебер впевнений, що раціоналізація соціальної дії — тенденція історичного процесу: раціоналізується спосіб господарювання, управління, спосіб мислення людей і спосіб їх життя в цілому. Все це супроводжується зростанням соціальної ролі науки, яка, за Вебером, є втіленням принципу раціональності.

28.Принципові особливості соціологічного пізнання за Вебером та Зіммелем.

Учення Зіммеля називають “формальною соціологією”, бо він вважав, що основним предметом вивчення наукової соціології мають стати “чисті форми”, що фіксують у соціальних явищах найбільш стійкі, універсальні риси, а не емпіричне розмаїття соціальних фактів, зміст цих форм мають вивчати спеціальні суспільні науки (зокрема соціологія).

Вебер і Зіммель розробили принципово нову методологію пізнання, здійснивши переворот у соціології. За головний інструмент в них правлять особливі абстрактні конструкції: у Зіммеля - “чисті форми”, а у Вебера - “ідеальний тип”. З їхньою допомогою вивчаються не емпірично існуючі факти, а в уяві створювані сутності.

“Чисті форми” за своєю суттю - це відносини між індивідами, які відокремлюються від тих об'єктів, що є предметом її бажань. На думку Зіммеля, ізолюючи бажання, переживання, мотиви, як психологічні факти від їх об'єктивного змісту соціологи отримують саме те, що становить сферу цінностей - сферу ідеального. Це перегукується з поглядами Вебера: він вважав, що дії, які виражають усвідомлений і покладений у них смисл, не є соціальними. Вебер впевнений, що раціоналізація соціальної дії — тенденція історичного процесу.

10. Місце соціології у проф. Підготовці молоді.

Особливо актуальним для соц. в Україні є формування соц. мислення в усіх верств населення, передусім у молоді, у людей, зайнятих на виробництві, - від робітника до керівника. Кожен член суспільства має бути певною мірою соц. освіченим, має розуміти значення і роль соц. знань у розбудові нового сусп. має вміти дати соц. оцінку виконанню своїх професійних ролей, передбачати соц. наслідки своїх втручань у суспільне життя. Нині посилюється тенденція до інтернаціоналізації соціології, формування соц. знання, яке складається з різних теорій, що не заперечують одна одну. Важливого значення набуває не інтеграція соц. теорій, а консолідація різних підходів і концепцій. За таких умов зростає значення формування нового соціологічного мислення, основними принципами якого мають стати відмова від ідеологізації, просування в напрямі до єдиного світового соц. знання з метою вирішення спільних завдань. Однак при