12. Державницькі погляди української політичної еліти періоду Гетьманщини (друга половина XVII – XVIII ст.). „Конституція” п. Орлика.

Державницькі погляди, представлені у працях ідеологів релігійного протистояння, зокрема Христофора Філарета, Клірика Острозького, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського, анонімному трактаті «Пересторога», Клірика Острозького, Іпатія Потія, Івана Вишенського основуються на наданні православній вірі політичного значення, ототожненні її з національною державністю. Реформаційні процеси, котрі охопили всю Європу, не оминули й Україну, викликавши дискусії про незалежність українського народу, збереження його національної та релігійної недоторканості. Саме проблема утвердження прав православної віри була безпосередньо пов`язана за становлениям Козацької держави.

Іван Вишенський сформував український утопічний ідеал держави, особливості якого були зумовлені специфікою тогочасного політичного життя в Україні та суспільними процесами в Європі. Політичні погляди І.Вишенського споріднені з позиціями утопічних мислителів Європи, зокрема Т.Мора, Е.Роттердамського та ін. Державницька концепція мислителя була створена всупереч і на противагу існуючому суспільному ладу, державній системі Речі Посполитої. Натомість її визначальним завданням був захист прав простого українського народу, про що свідчить перш за все актуалізація ідеї соціальної рівності.

Політична думка доби Козацької держави пройшла у своєму становленні, розвитку та занепаду три головні періоди. Перший період – кінець ХУІ – середина ХУІІ століть – час козацьких національно-визвольних повстань, які підготували війну під проводом Б.Хмельницького. На цьому етапі було закладено ідеї державності та визначено шляхи їх подальшого розвитку. Другий період – середина ХУІІ століття – 1710 рік. Найвидатнішими досягненнями цього часу були державницькі концепції Б.Хмельницького, І.Виговського, Д.Дорошенка, І.Мазепи. Третій період – етап руйнації гетьманщини, що тривав з 1710 року до кінця ХУІІІ століття. У цей час відбувався занепад державницьких концепцій та підпорядкування України владі Російської держави.

У джерелах доби козацьких національно-визвольних повстань (кінець ХУІ – середина ХУІІ століття), тобто до війни Б.Хмельницького, представлено становлення ідеї козацької державності та правителя. Це були перші спроби політичних мислителів і козацьких діячів дати аналіз державотворчих процесів на теренах України, визначити їх тактику, а також головні ідеї, котрі склали основу стратегії гетьманської держави. Розширено й доповнено висновок про те, що джерела доби гетьманщини ХУІ – першої половини ХУІІ століть, зокрема політичні праці Й.Верещинського, С.Наливайка, С.Пекаліда, М.Пашковського, К.Саковича, Ю.Немирича, Т.Євлевича, озвучили ідеї створення Козацької держави, засвідчили вироблення її політики й показали те, що козацтво сформувалося як політичний чинник, військова сила та ідейна течія.

Визначальною рисою політики українських гетьманів була багатовекторність, тобто орієнтація на протекторат різних країн. Протекторат передбачав не залежність України від іншої держави, а військовий союз та політичну співпрацю. В основному українські гетьмани орієнтувалися на протекторат таких держав, як Росія, Швеція, Польща, Туреччина, Крим. Часто орієнтаційна політика конкретного гетьмана визнавалася тим, за допомогою якої держави він прийшов до влади. Найбільш незалежну політику провадили гетьмани Б.Хмельницький, І.Виговський, П.Дорошенко, І.Мазепа, П.Орлик.

Розвиток ідей державності у період руйнації гетьманщини характеризується діяльністю П.Орлика з його ідеєю незалежної України, І.Скоропадського з ідеєю орієнтації на Москву, П.Полуботка зі спробою бунту проти Петра І, Д.Апостола з реформою судової системи, К.Розумовського з намаганнями відродити Козацьку державу, а також наказами і проханнями козацької старшини та шляхти до Катерини ІІ, що виявили солідарне прагнення українського суспільства зберегти Козацьку державу.