22. Ресурси політичної влади.

Ресурси влади являють собою все те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб'єкта влади. Існують відкриті і приховані типи впливу.

У першому випадку використовуються такі ресурси, як:

• силовий примус - втрата будь-яких благ, тілесні покарання (історія людства знає безліч прикладів цього - тортури, концтабори), смертна кара, обмеження свободи, штрафи, відлучення від церкви, звільнення з роботи тощо;

• закон - традиція, звичай;

• стимулювання - створення стимулів, якими виступають матеріальні та інші блага, що ними об'єкт влади нагороджується в обмін на поведінку, що вимагається. Ресурс винагороди широко використовують батьки, викладачі, керівники організацій, політики.

Прихований вплив передбачає використання методів переконання, тобто раціональних аргументів, або навіювання. Залежно від того, які ресурси використовуються, говорять про три способи володарювання: панування, вплив і стимулювання.

Класифікації ресурсів:

Економічні ресурси - матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання, гроші, родючі землі, продукти харчування тощо.

Соціальні ресурси - соціальні і демографічні структури, соціальна інфраструктура: освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо.

Культурно-інформаційні ресурси - знання й інформація, а також засоби їх отримання і поширення: інститути науки і освіти, ЗМІ тощо. Через ці інститути контролюється формування суспільної думки. Особливо великий вплив на політичне життя мають ЗМІ. Хто контролює ЗМІ, той і володіє ресурсами переконання і навіювання.

Адміністративно-правові ресурси - система управління, сукупність владних установ.

Силові ресурси - це зброя і апарат фізичного примусу (армія, поліція, внутрішні війська, спецслужби, суд і прокуратура з їх матеріальними атрибутами: будівлями, спорядженням, тюрмами).

23. Функції політичної влади; способи й засоби політичного владарювання.

Основними функціями політичної влади є:

· Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.

· Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів.

· Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб‘єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур.

· Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільства.

Основними компонентами політичної влади є суб‘єкт, об‘єкт, засоби і процес, що приводить в дію всі елементи влади. Суб‘єкт влади втілює її, активний, спрямовуючий початок. Суб‘єктом влади може бути окрема людина, організація, спільність людей (народ), або навіть світова співдружність, об‘єднана в Організацію Об‘єднаних Націй.

Об‘єкт, виконавець влади – другий важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорення об‘єкта, виконавця наказів, розпоряджень тощо. Влада – завжди двобічне, асиметричне, з переважанням волі володаря, взаємодії суб‘єкта і об‘єкта. Якщо ж відсутня підпорядкованість, то нема і влади, хоча суб‘єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю, бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об‘єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір – загинути, але не підкоритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).

Політична влада реалізується для досягнення певних цілей:

- Узгодження соціальних процесів, задоволення інтересів людей, соціальних груп у процесі соціального виробництва;

- Підтримка сталого функціонування і розвитку соціальної системи;

- Надання соціальних відносин певної спрямованості відповідно до цілей суспільства чи панівних верств;

- Здійснення примусу у передбачених нормами випадках.

Влада здійснюється різними методами і засобами, має безліч видів і форм.

Методи владарювання - це способи, прийоми, засоби впливу пануючих на підлеглих з метою домогтися їх покори.

Владна діяльність здійснюється двома основними методами: примусу і переконання. Їх зміст і співвідношення в різних структурах влади різні. Але в будь-якому випадку будь-яка влада передбачає примус.

Примус - це специфічна властивість будь-якої влади. Воно передбачає досягнення суб'єктом влади своєї мети всупереч непокори об'єкта владного впливу, шляхом використання сили або загрози силою та позбавлення його можливості вибору між підпорядкуванням або непокорою. Примус може бути фізичним і психічним. Формами фізичного примусу є штрафи, виключення з організації, позбавлення волі, терор, репресії і так далі. Воно можливе у рамках соціальних норм, регулюючих діяльність влади та підлеглих. Історія свідчить, що як тільки виникає загроза пануючим верхів, вони вдаються до несанкціонованих законом методів: репресіям, терору. Примус стає відкритим сваволі.

Найпоширенішим видом психічного примусу є громадська думка. Воно регулює поведінку людей і соціальних інститутів, формулює і втілює в життя певні норми суспільних відносин.