- •1. Предмет політології, її виникнення та основні етапи розвитку.
- •2. Особливості об’єкта політології; система спеціальних політичних науки.
- •3. Система політологічних категорій.
- •4. Методологія та функції політичної науки.
- •5. Політична думка Стародавніх Індії й Китаю.
- •6. Політичні погляди мислителів Стародавньої Греції й Риму. Греція
- •Стародавній Рим
- •7. Теологічна та раціонально-юридична течії політичної думки в епоху Середньовіччя. Ідеї н. Макіавеллі.
- •8. Ідеї утопічного соціалізму т. Мора і т. Кампанелли.
- •9. Основні суспільно-політичні теорії Нового часу та їх видатні представники.
- •10. Зародження та основні риси класичного лібералізму й консерватизму (д. Локк, е. Берк, і. Бентам).
- •11. „Практичний комунізм” р. Оуена. Сутність історико-матеріалістичного вчення марксизму.
- •12. Державницькі погляди української політичної еліти періоду Гетьманщини (друга половина XVII – XVIII ст.). „Конституція” п. Орлика.
- •13. Основні напрями розвитку української політичної думки середини XIX – першої половини XX ст. ( кирило-мефодіївці, м. Драгоманов, м. Грушевський, м. Міхновський, д. Донцов, в. Липинський).
- •14. Походження політики, її сутність і властивості.
- •15. Структура політики, її об’єкти і суб’єкти.
- •16. Види і функції політики.
- •17. Політика як наука і мистецтво.
- •18. Співвідношення мети і засобів у політиці; проблема меж політики.
- •19. Сутність понять: „політична діяльність”, „політична участь”, „політична поведінка” та співвідношення між ними.
- •20. Політична влада: сутність й теорії походження.
- •21. Структура й види політичної влади.
- •22. Ресурси політичної влади.
- •23. Функції політичної влади; способи й засоби політичного владарювання.
- •24. Поняття легальності та легітимності політичної влади; типи легітимності.
- •25. Криза легітимності політичної влади: ознаки і причини.
- •26. Влада й опозиція: український варіант.
- •27. Поняття „політична система суспільства”; теорії політичних систем д. Істона й г. Алмонда.
- •28. Структура й функції політичної системи.
- •29. Закономірності функціонування політичних систем.
- •30. Типи політичних систем.
- •31. Політична система України: стан і основні тенденції розвитку.
- •32. Поняття держави та її ознаки.
- •33. Основні концепції історичного походження держави.
- •34. Призначення держави, її внутрішні та зовнішні функції.
- •35. Форми державного правління.
- •36. Форми державного устрою.
- •Поняття та характеристика основних типів політичних режимів.
- •Сутність і зміст понять: “правова держава”, “громадянське суспільство”.
- •Соціально-економічна складова політики держави.
- •40. Етнонаціональна складова політики держави.
- •41. Поняття політичної партії; типологія політичних партій.
- •Інституціоналізація й функції політичних партій.
- •Поняття партійної системи; типологія партійних систем.
- •Поняття виборчої системи та її структурні елементи.
- •45. Мажоритарна, пропорційна та змішана виборчі системи.
- •46. Поняття й структура політичної культури.
- •Типи політичної культури.
- •48. Функції політичної культури.
- •49. Сутність і стадії політичної соціалізації.
- •50. Чинники політичної соціалізації; типи політичних особистостей.
- •51. Політичні еліти та їх роль в житті суспільства.
- •52. Політичний лідер: поняття, властивості й функції.
- •Теорії політичного лідерства.
- •54. Типи політичних лідерів.
- •55. Політичне лідерство в Україні (персоналії й типологічні особливості).
- •56. Поняття і структура політичної свідомості.
- •57. Буденна й теоретична політична свідомість.
- •58. Індивідуальна, групова й масова політична свідомість.
- •59. Сутність та характерні риси політичної ідеології
- •60. Структура політичної ідеології.
- •61. Функції та класифікація політичної ідеології.
- •62. Ліві ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •63. Праві ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •64. Центристські ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •65. Поняття політичного екстремізму та його різновиди.
- •Основні політико-ідеологічні течії в сучасній Україні.
- •67. Сутність і типи міжнародних відносин.
- •68. Зовнішня політика держави в системі міжнародних відносин: мета, функції, засоби.
- •69. Глобальні проблеми людства та шляхи їх вирішення.
- •70. Місце та роль України в системі міжнародних політичних відносин.
21. Структура й види політичної влади.
Структура влади - це ті компоненти, без яких вона не відбувається. Такими є її суб'єкт, об'єкт, підпорядкування об'єкту, джерела і ресурси влади.
Влада може здійснитися тільки через взаємодію суб'єкта влади і її об'єкта. Суб'єкт виражає свою волю щодо об'єкта через наказ (розпорядження, команду), що супроводжується загрозою санкції у випадку його невиконання.
Джерелом влади суб'єкта (владна першооснова) може виступати його сила, краса, багатство, авторитет. Нарешті, влада може породжуватися традицією (влада батьків над дітьми, влада старійшин) і законом, який надає суб'єкту влади право вимагати і використовувати різноманітні ресурси. Специфічним джерелом влади виступають знання, володіння якою-небудь інформацією. Наприклад, жерці в Стародавньому Єгипті використовували знання про сонячні затемнення для зміцнення своєї влади. В минулому такою владою володіли шамани і чаклуни, сьогодні - вчені, викладачі, політики, професіонали.
Зростання ролі експертів-носіїв унікальних знань в якихось сферах життя призвело до появи таких різновидів влади, як експертократія і меритократія. Однак монополія на інформацію, секретні знання може стати основою абсолютної влади. Цю думку висловив Е.Канетті. Саме секретність і культ таємниці, на його думку, підтримують тоталітарну владу. Достатньо згадати сталінський режим, який створив таємницю навколо життя вождів, умів приховувати свою сутність, насаджував культ доносів, відмовив громадськості у праві на доступ інформації. Причина послаблення диктатур і розвитку демократій, вважав Е.Канетті, - поширення таємниці (інформації) серед багатьох людей. Проблема взаємовідносин влади і знань розглядалася М.Фуко. Він стверджував, що влада продукує знання, а знання дає владу. Для сучасного суспільства характерно посилення ролі знань, а відповідно, і влади над індивідуумом.
Суб'єкти політичної влади мають багаторівневий характер: її первинний рівень виражений індивідами, вторинний -політичними організаціями, суб'єкти більш високого рівня -політичні еліти і лідери. Суб'єкти влади виділяються і за іншими критеріями. Вони можуть бути розглянуті і через призму їх публічності, відкритості для суспільства.
З цієї позиції можна виділити:
-
відкриту (видиму) владу: безпосередні учасники здійснення політичної влади - публічні політики: президенти, депутати, лідери опозиції, парламентських фракцій тощо;
-
напівприховану владу, під якою розуміються групи тиску, що використовують різні канали впливу - від законних (через ЗМІ, взаємодію з представниками влади, демонстрації, ініціативи, пожертвування у виборчі фонди партій і політиків) до незаконних (підкуп, шантаж) на офіційну владу. У зв'язку з цим вживається поняття лобізм, під яким розуміють тиск з боку певних груп інтересів на державну і виконавчу владу з метою прийняття вигідних для груп рішень. Лобі, в першу чергу, виражено найбільш заможними верствами суспільства, що контролюють провідні сектори економіки (галузеве, промислово-фінансове, воєнно-промислове лобі), телемагнатами, військовими. Класичний лобізм передбачає, що групи інтересів і влада взаємодіють через посередника - професійного лобіста (така практика поширена на Заході), депутата, якого-небудь політика. Але ця взаємодія може здійснюватися за більш спрощеною схемою. У цьому випадку представники яких-небудь корпорацій безпосередньо засідають у законодавчих органах влади або входять до складу кабінету міністрів;
-
тіньову владу, яка себе не афішує. До подібного "тіньового сектора" влади можна віднести, наприклад, органи національної безпеки, які використовують свої знання про становище в країні для маніпулювання політичними лідерами; армійські угруповання, кримінальні структури, якщо вони мають важелі тиску на владу.
Влади не може бути без підпорядкування об'єкта. Здатність до підпорядкування залежить від кількох факторів: засобів (ресурсів) впливу, якими володіє суб'єкт, і від мотивації підпорядкування, яка може бути викликана:
-
страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ;
-
звичкою виконувати накази;
-
апатією;
-
переконанням у необхідності підпорядкування;
-
зацікавленістю, щоб бути в підлеглості;
-
відчуттям обов'язку;
-
авторитетом суб'єкта влади.
Багатозначність влади проявляється й у іншому аспекті: влада може виступати як соціальна, тобто бути присутньою у відносинах між великими соціальними групами, і як міжособова (у стосунках між друзями, між подружжям тощо).
Соціальна влада проявляється в політичній і неполітичній формах. Політична влада взаємопов'язана з іншими видами соціальної влади, причому всі вони можуть бути використані в політичних цілях. Інші види соціальної влади виділяються залежно від сфери поширення і методів володарювання.
Економічна влада означає контроль над ресурсами, що мають вартісне вираження власністю, над матеріальними цінностями.
Адміністративно-примусова (політична влада у вузькому значенні) передбачає опір на силові ресурси і означає контроль за людьми за допомогою застосування або загрози застосування фізичної сили.
Духовно-інформаційна - культурна, релігійна, влада ЗМІ. Особливого значення у сучасному суспільстві набули ЗМІ, оскільки виступають основним каналом впливу на масову аудиторію. О.Тоффлер визначив владу ЗМІ в сучасному суспільстві таким чином: вона дозволяє досягти поставленої мети, мінімально витрачаючи ресурси влади, дозволяє перетворити супротивників у союзників.
Специфіка політичної влади пов'язана із здатністю індивідів, груп і їх організацій реалізувати свої інтереси і волю за допомогою засобів політико-державного управління і контролю. Політична влада поділяється на державну і суспільну, носіями якої є партії, суспільні рухи, ЗМІ.