![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Предмет політології, її виникнення та основні етапи розвитку.
- •2. Особливості об’єкта політології; система спеціальних політичних науки.
- •3. Система політологічних категорій.
- •4. Методологія та функції політичної науки.
- •5. Політична думка Стародавніх Індії й Китаю.
- •6. Політичні погляди мислителів Стародавньої Греції й Риму. Греція
- •Стародавній Рим
- •7. Теологічна та раціонально-юридична течії політичної думки в епоху Середньовіччя. Ідеї н. Макіавеллі.
- •8. Ідеї утопічного соціалізму т. Мора і т. Кампанелли.
- •9. Основні суспільно-політичні теорії Нового часу та їх видатні представники.
- •10. Зародження та основні риси класичного лібералізму й консерватизму (д. Локк, е. Берк, і. Бентам).
- •11. „Практичний комунізм” р. Оуена. Сутність історико-матеріалістичного вчення марксизму.
- •12. Державницькі погляди української політичної еліти періоду Гетьманщини (друга половина XVII – XVIII ст.). „Конституція” п. Орлика.
- •13. Основні напрями розвитку української політичної думки середини XIX – першої половини XX ст. ( кирило-мефодіївці, м. Драгоманов, м. Грушевський, м. Міхновський, д. Донцов, в. Липинський).
- •14. Походження політики, її сутність і властивості.
- •15. Структура політики, її об’єкти і суб’єкти.
- •16. Види і функції політики.
- •17. Політика як наука і мистецтво.
- •18. Співвідношення мети і засобів у політиці; проблема меж політики.
- •19. Сутність понять: „політична діяльність”, „політична участь”, „політична поведінка” та співвідношення між ними.
- •20. Політична влада: сутність й теорії походження.
- •21. Структура й види політичної влади.
- •22. Ресурси політичної влади.
- •23. Функції політичної влади; способи й засоби політичного владарювання.
- •24. Поняття легальності та легітимності політичної влади; типи легітимності.
- •25. Криза легітимності політичної влади: ознаки і причини.
- •26. Влада й опозиція: український варіант.
- •27. Поняття „політична система суспільства”; теорії політичних систем д. Істона й г. Алмонда.
- •28. Структура й функції політичної системи.
- •29. Закономірності функціонування політичних систем.
- •30. Типи політичних систем.
- •31. Політична система України: стан і основні тенденції розвитку.
- •32. Поняття держави та її ознаки.
- •33. Основні концепції історичного походження держави.
- •34. Призначення держави, її внутрішні та зовнішні функції.
- •35. Форми державного правління.
- •36. Форми державного устрою.
- •Поняття та характеристика основних типів політичних режимів.
- •Сутність і зміст понять: “правова держава”, “громадянське суспільство”.
- •Соціально-економічна складова політики держави.
- •40. Етнонаціональна складова політики держави.
- •41. Поняття політичної партії; типологія політичних партій.
- •Інституціоналізація й функції політичних партій.
- •Поняття партійної системи; типологія партійних систем.
- •Поняття виборчої системи та її структурні елементи.
- •45. Мажоритарна, пропорційна та змішана виборчі системи.
- •46. Поняття й структура політичної культури.
- •Типи політичної культури.
- •48. Функції політичної культури.
- •49. Сутність і стадії політичної соціалізації.
- •50. Чинники політичної соціалізації; типи політичних особистостей.
- •51. Політичні еліти та їх роль в житті суспільства.
- •52. Політичний лідер: поняття, властивості й функції.
- •Теорії політичного лідерства.
- •54. Типи політичних лідерів.
- •55. Політичне лідерство в Україні (персоналії й типологічні особливості).
- •56. Поняття і структура політичної свідомості.
- •57. Буденна й теоретична політична свідомість.
- •58. Індивідуальна, групова й масова політична свідомість.
- •59. Сутність та характерні риси політичної ідеології
- •60. Структура політичної ідеології.
- •61. Функції та класифікація політичної ідеології.
- •62. Ліві ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •63. Праві ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •64. Центристські ідейно-політичні доктрини: види й загальна характеристика.
- •65. Поняття політичного екстремізму та його різновиди.
- •Основні політико-ідеологічні течії в сучасній Україні.
- •67. Сутність і типи міжнародних відносин.
- •68. Зовнішня політика держави в системі міжнародних відносин: мета, функції, засоби.
- •69. Глобальні проблеми людства та шляхи їх вирішення.
- •70. Місце та роль України в системі міжнародних політичних відносин.
18. Співвідношення мети і засобів у політиці; проблема меж політики.
Італійський політичний ідеолог Н. Макіавеллі доводив принципову розбіжність політичного і морального світів, в одному з яких, на його думку, панує суспільна доцільність, в іншому — етичні переконання. В реальному політичному житті правитель використовує заради досягнення своїх цілей будь-які засоби, в тому числі й аморальні — підступність, насильство, вбивство, обман тощо. “Мета виправдовує засоби”, — це висловлювання Макіавеллі стало кредом політичного аморалізму (макіавеллізм). Не погоджуючись з тим, що політика має бути аморальною, стверджував, що вона є такою насправді.
Теза щодо протистояння політики і моралі знайшла дальше обґрунтування в творах англійського мислителя Т. Гоббса, який вважав, що суспільство тримається на ворожнечі, адже людина — егоїстична істота, керується законом самозбереження. “Війна всіх проти всіх” загрожує цьому закону. Саме тому люди у договірний спосіб утворюють державу (“левіафан”), яка своєю волею і примусом утримує їх від агресивного суперництва, спрямовує до єдиної мети: “Тільки в державі існує загальний масштаб виміру доброчесності й пороків”. Під таким кутом зору мораль начебто розчиняється у державництві, позбавляється її найважливішої функції — бути автономним регулятором людських вчинків, здійснювати контроль над владою.
Інший англійський філософ Дж. Локк, на відміну від Гоббса, стверджував, що від народження люди схильні до добра, є рівними і незалежними. Саме тому вони укладають суспільний договір, утворюють державні інститути і громадянське суспільство, мета яких — закріпити і гарантувати цей закон. Тому “благородна” природа істинної моралі уможливлює “розумний” державний устрій.
Формула Маркса — “ . мета, для якої потрібні несправедливі засоби, — несправедлива мета”. Він виступив проти “моралізуючої критики” політики, з'ясовував умови, зміна яких здатна настільки гуманізувати обставини людського життя, що вільний розвиток кожного був би умовою розвитку всіх. Водночас Маркс абсолютизував моральні якості такого суб'єкта суспільно-політичного життя, як пролетаріат, перебільшував значення революційного насильства.
Макіавеллівське вирішення проблеми співвідношення політики і моралі є одним із варіантів розв´язання так званої моральної дилеми в політиці. Суть її полягає у співвідношенні мети і засобів у політиці, у тому, що в політиці трапляються ситуації, коли проголошувані позитивні під етичним кутом зору цілі досягаються за допомогою етично негативних засобів. Н. Макіавеллі розв´язав цю дилему однозначно на користь мети, вважаючи, що блага мета виправдовує будь-які засоби її досягнення.
Протилежною макіавеллівській є позиція, представники якої вважають, що в ході досягнення будь-яких політичних цілей необхідно виходити з безумовного пріоритету моральних міркувань. Відомими представниками цієї позиції були, зокрема, М. Ганді і М. Л. Кінг.
Мохандас Карамчанд (Махатма) Ганді (1869—1948) — один з лідерів та ідеологів індійського національно-визвольного руху. Виходив з можливості досягнення незалежності лише мирними, ненасильницькими засобами, шляхом залучення до боротьби широких народних мас. У період піднесення масової боротьби проти англійських колонізаторів (1919—1922) Індійський національний конгрес прийняв запропоновану ним програму насильницької відмови від співробітництва, яка стала однією з основних форм визвольного руху в Індії. Часто використовував таку форму боротьби без застосування насильства, як голодний протест. Вважав, що відмова від насильства підносить морально обидві сторони, які ведуть боротьбу. В політичній позиції М. Ганді жодне з міркувань, крім моральних, взагалі не бралося до уваги.
Мартін Лютер Кінг (1929—1968) — один із керівників боротьби за громадянські права негрів у США. Як і М. Ганді, він дотримувався тактики ненасильницьких дій, гадав, що досягти поставлених політичних цілей можна лише з допомогою високоморальних засобів. Будучи баптистським пастором, проповідував свободу і соціальний мир.
У розв´язанні моральної дилеми в політиці є і третя позиція — політичного реалізму. Вона постулює вибір меншого зла в ситуації зіткнення моральних цінностей. Тобто вважається, що в політиці, вибираючи між більшим і меншим злом, перевагу потрібно віддати останньому, а задля досягнення високоморальної мети придатні й аморальні засоби. За приклад цієї позиції звичайно наводять погляди В. І. Леніна на проблему революційного насильства, яке він виправдовував як відповідь на насильство й засіб досягнення позитивних під моральним кутом зору цілей. Однак до моралі В. І Ленін підходив з класових позицій, вважаючи моральним те, що слугує завданням класової боротьби пролетаріату, побудови комуністичного суспільства.
Позиція політичного реалізму в розв´язанні моральної дилеми в політиці є найбільш раціональною і доцільною. Проте вона приховує в собі небезпеку повного ігнорування моральних норм задля досягнення ідеологізованих політичних цілей. Так сталося в СРСР, де політична доцільність виявилась у формі «революційної доцільності», яка викликала появу «революційної законності» і як наслідок — ігнорування прав і свобод людини, масові репресії, політичне свавілля в ім´я побудови комунізму.