51. Свідомість і активність у чнів у навчанні.

Свідомість і активність учнів у навчанні. Свідомість і активність учнів як принцип навчання тісно пов’язані між собою, бо активність ґрунтується на свідомості, а свідомість стає вищою завдяки активності.

Застосування цього загального принципу має свої специфічні форми у навчанні, хоча спрямованість його є однаковою. Навчання має бути не тільки активним, але й свідомим. Вважається, що усвідомлене навчання посилює розвивальний вплив навчального процесу на учнів. Свідоме засвоєння знань попереджує формалізм і разом з тим сприяє їх перетворенню у глибокі й стійкі переконання учнів. Активність і свідомість мають розвиватися у тісному взаємозв’язку.

У процесі навчання основ економіки створюються особливо сприятливі передумови для розвитку активності учнів, так як вони мають змогу набути вмінь застосовувати свої знання до широкого кола економічних питань, що безпосередньо пов’язані з їхнім життям.

Практика навчання основ економіки свідчить, що на уроках переважає репродуктивна методика: розумова діяльність полягає у запам’ятовуванні певних понять і положень. Принцип свідомості і творчої активності учнів вимагає, щоб вони були поставлені в такі умови, коли їм самим доводиться здобувати знання, проявляти самостійність у набутті умінь і навичок, оволодівати методами вивчення. Діяльність учнів має бути організована так, щоб вони самостійно виконували практичні завдання, вивчали літературу, вирішували економічні задачі тощо.

Основними умовами свідомого засвоєння навчального матеріалу є належний рівень свідомості учнів, свідоме їх ставлення до навчання, свідоме сприймання і осмислення навчального матеріалу на уроках.

Свідомість у навчанні вважається досягнутою, якщо учні вміють використовувати свої знання на практиці. З цією метою у навчальному процесі використовують творчі завдання, тобто завдання формулюють так, щоб у них не вистачало деяких даних. Ці дані учні знаходять самостійно. Так, наприклад, учням пропонується побудувати криву попиту на графіку, встановити причини зміни попиту на конкретну пропозицію, а також залежність попиту від ціни на відповідний товар, використавши свої знання, набуті у процесі вивчення теми «Попит, пропозиція, ринкова ціна».

Досвід роботи багатьох учителів дає змогу стверджувати, що різноманітність методів навчання активізує розвиток в учнів мислення, запам’ятовування, інтересів. Треба широко застосовувати у процесі навчання бесіди, ставити учнів перед необхідністю доказувати, аргументувати, переконувати; розширювати форми і методи самостійної роботи учнів на уроках.

Великою мірою активність і свідомість учнів реалізуються у пошуковій діяльності, спрямованій на розв’язування навчальної проблемної ситуації. Ця діяльність здійснюється у чотири етапи:

1) виникнення самої проблеми; 2) усвідомлення проблемної ситуації учнями; 3) пошуки відповіді на поставлене запитання; 4) отримання кінцевого результату, його обговорення й оцінювання.

Особливо цінним для розвитку розумових здібностей і самостійності мислення учнів є так званий дослідницький метод (підхід) у навчанні, коли учні, наприклад, на практичних заняттях, одержавши завдання, самостійно планують хід його виконання, проводять розрахунки, будують графіки, аналізують чинники, які призводять до відповідних змін тощо.

Основними шляхами активізації учнів на уроці є роз’яснення мети уроку, значення самого змісту навчального матеріалу, опора на досвід учнів, різні види самостійної роботи, використання наочностей і технічних засобів навчання, застосування знань на практиці тощо.

Однією з умов досягнення успіху в навчальній діяль­ності є активність учнів, в основі якої лежить змістовна мо­тивація, спрямована на участь у навчально-пізнавальній діяльності. Ця активність виражається в тому, що учні усвідомлюють цілі навчання, планують і організовують свою діяльність, уміють її контролювати, виявляють інтерес до професійних знань, ставлять питання та вміють їх вирішу­вати.

Активності та свідомості в навчанні можна досягти шля­хом: створення в учнів позитивного уявлення про майбут­ню професійну діяльність; формування розуміння учнями смислу професійної освіти й, відповідно, на цій основі інтересу до про­фесійних знань, навичок і вмінь; вироблення мотивації учіння та майбутньої про­фесійної діяльності; спонукання учнів до правильної оцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу й само­контролю та потреби самовдосконалення; створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів до їх розв'язання; використання діалогічних методів навчання, які фор­мують і розвивають самостійність, творчість і ак­тивність учнів; стимулювання колективних форм роботи, взаємодії учнів в учінні; організації навчання в умовах змагання, стимулюван­ня ініціативи і творчості; проблемності викладання навчального матеріалу; використання отриманих професійних знань, навичок і вмінь у практичній діяльності; диференціації навчального матеріалу відповідно до ро­зумових і фізичних можливостей і здібностей учнів; уміння педагога відчувати психічний стан учнів тощо.