60. Зв'язок навчання з життям.

Принцип зв'язку навчання з життям. В його основі — об'єктивні зв'язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політех­нічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної зна­чимості знань; використання в процесі навчання краєзнав­чого матеріалу; безпосередня участь школярів у громадсь­кому житті.

Наголошуючи на важливості поєднання навчання з життям, Коменський вважав, що учень легше засвоює нав­чальний матеріал, якщо йому показати, яку користь має те, що вивчається, в повсякденному житті. Він пропону­вав дотримуватися цього правила і в граматиці, і в діалек­тиці, і в математиці, і в фізиці.

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у вико­ристанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практич­ній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип зв'язку навчання з життям передбачає постійне звернення педагога і учнів до новітніх досягнень науки, техніки, культури, мистецтва, проблем суспільного життя нашої країни і всього світу.

Практична реалізація принципу зв'язку навчання з життям заснована на дотриманні ряду правил. Серед них:

1. Не повинно бути жодного уроку, жодного заняття, на яких би учень не знав життєвого значення своєї роботи.

2. Проблемно-пошукові і дослідницькі завдання — кращий засіб зв'язку теорії з практикою, широко використовуйте їх в різному поєднанні.

3. У навчанні використовуйте матеріали і приклади з суспільно корисної праці учнів, їх дослідницької діяльності, праці

в сучасних бізнес-структурах тощо.

4. Не забувайте, що суспільно корисна праця учнів повинна підпорядковуватися виховним, навчальним і розвиваючим завданням.

61. Виховання і віра.

Виховання Віри, Надії, Любові – основне завдання школи

Народна мудрість говорить: якщо хочеш залишити про себе пам’ять на п’ятдесят років – саджай сад, на сто – будуй будинок, на тисячу – виховуй сина.

В системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є тільки засобом виховання, і на зміну людині розумній повинна прийти людина вихована і розумна.

Побудова демократичної, економічно-розвиненої держави з високим рівнем життя вимагає підготовки нового покоління, ініціативного самостійного освіченого національно-свідомого, зі значним інтелектуальним і духовним потенціалом. Проте сучасні умови розвитку нашого суспільства, що функціонує в умовах порушення звичних систем цінностей і загальної дестабілізації, значно ускладнюють процеси виховання й самовиховання молодого покоління. Ринкова система господарювання пропонує молоді нову систему цінностей, у якій провідними виступають ділові та професійні якості людини: комунікабельність, ініціативність, уміння обходити конкурентів, виконувати доручення тощо. При цьому нібито другорядним залишається моральний компонент діяльності особистості. Пріоритет результату над шляхами його досягнення ставить перед молоддю питання необхідності й доцільності використання в сучасних умовах найбільш важливих етичних норм. Така ситуація негативно позначається на встановленні моральної свідомості молоді.

Нові завдання шкільної освіти в Україні, які спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчально-виховного процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці. Головною метою виховання має бути формування повновартісної, індивідуально вираженої, всебічно розвинутої особистості. Ідея формування й розвитку особистості трактується як процес становлення людини-одиниці, яка поєднує в собі риси національного, загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуально-неповторного. Завдяки цьому, кожна людина реалізовує своє природне право бути оригінальною, неординарною індивідуальністю, бути самим собою, мати свій особистісний вияв.

Особистість трактується як окрема індивідуальність, особа, тобто конкретна людина-одиниця, наділена властивими їй певними ознаками культури, особливостями здібностей, характеру, волі, свідомості, потреб, інтересів, вдачі й манер поведінки та неповторної людської долі. На формування й розвиток особистості впливає ряд факторів: рідна (материнська) мова, фольклор, спадковість, родина, громада, дитячий садок, школа, природа, праця, гра й творчість дітей, дитячі та молодіжні об'єднання, навколишнє середовище, преса, книги, кіно, радіо, телебачення, театр, мистецтво, побут, державний устрій, церква, віра, надія, любов, серед яких на чільному місці стоїть виховання. ("Камінь шліфують, а людину виховують"). Під вихованням розуміється певний цілеспрямований систематичний вплив на тіло, душу й розум дитини з метою прищеплення їй якостей здорової, розумної і порядної людини.

Покликання освіти, навчання й виховання полягає в тому, щоб зберегти й умножити людське в людині і природне в природі, забезпечувати олюднення знань. Дорослі, найперше батьки, опікуни, вихователі й учителі, мають впливати на молоде покоління так, аби воно виросло й розвинулося на людей міцних, здорових, витривалих тілом і духом, на добрих, чесних, розумних, працьовитих, підприємливих, корисних членів суспільства, патріотів України. Український патріотизм - це любов до рідного краю, української мови й українського народу, його історії й письменства, звичаїв і традицій, готовність пожертвувати для добра України й українського народу власні інтереси, майно і навіть життя.

Отже, навчання і виховання ґрунтується на активній позиції учнів, їхній пізнавальній самостійності, вихованню в їхніх душах таких важливих цінностей як віра, надія, любов.