58. Нормотворчість: поняття, функції, принципи.

Нормотворчість – це врегульована законодавством діяльність уповноважених державних органів щодо розробки та прийняття Н/П А, які містять загальні правила поведінки (норми права). Призначення – надання формальної визначеності певним правилам поведінки.

Функції нормотворчості – це основні напрямки діяльності компетентних органів щодо встановлення, зміни або скасування правових норм, створенню і розвитку системи законодавства та інших форм права.

До функцій належать:

1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності);

2. Функція оновлення правового матеріалу ( передбачає зміну або скасування тих Н/П А, що застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства);

3. Функція заповнення прогалин у праві ( передбачає часткове або повне усунення пропусків у правовому регулюванні певних відносин шляхом формулювання тих правил поведінки, яких бракує);

4. Функція кодифікації н/п матеріалу ( полягає у впорядкуванні, об’єднанні та доповненні нормативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікованого акта).

Загальні принципи нормотворчості:

• Принцип гуманізму ( вимагає аби людина та її інтереси були в центрі нормотворчої діяльності держави);

• Принцип демократизму (зростаюча активність громадян в управлінні державними і громадськими справами, в нормотворчості це особливо яскраво реалізується шляхом ухвалення найважливіших законів на референдумі);

• Принцип гласності ( передбачає вільне і конструктивне обговорення проектів нормативних актів, відкритість нормотворчого процесу);

• Принцип законності (реалізація нормотворчих повноважень органами, які видають закони та інші нормативні акти, має відбуватися виключно в межах їх компетенції, на підставі закону, в повній відповідності із встановленою процедурою);

• Принцип верховенства права ( зміст Н/П А повинен відповідати конституційним засадам, ідеалам правової держави і міжнародним стандартам захисту прав людини).

Спеціальні принципи нормотворчості:

• Принцип науковості і професіоналізму( передбачає залучення фахівців високої кваліфікації до нормотворчої діяльності);

• Принцип планування (дає змогу виключити випадкові, непродумані кроки в процесі нормотворчості, з його допомогою заповнюються прогалини та усуваються колізії у нормативних актах, ліквідується поспіх, встановлюється послідовність прийняття окремих актів, створюються умови для підготовки документів високої якості тощо);

• Принцип оперативності (вимагає постійного оновлення правового матеріалу, швидкого реагування на нові тенденції у суспільстві, появу нових суспільних відносин і необхідність надання їм формальної визначеності, а також забезпечує скасування Н/П А, що застаріли, суперечать чинному законодавству, створюють юр. колізії);

• Принцип поєднання динамізму і стабільності ( вимагає додержання необхідного балансу між прийняттям нових Н/П А і винесенням змін і доповнень до чинних. Основною метою нормотворчої діяльності мають бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення більшої тривалості дії законів та підзаконних актів.