Система орãанів шêірноãо поêривó

Розвиток молочної залози. Молочні залози виникають парами у вигляді точок (при довжині ембріона 8 см у великої рогатої ху- доби), розміщених на молочних лініях. Останні утворені розрос- танням базального шару епідермісу шкіри. При цьому заклада- ється кілька пар навіть у тих тварин, які в дорослому стані ма- ють одну пару залоз (у людини закладається до 5 пар). Надалі зайві залози редукуються. Проте бувають випадки, коли вони залишаються і можуть виділяти молоко (політелія).

Уділянці закладки залози мезенхіма інтенсивно росте і спри- чинює утворення випинань у вигляді лінзи, а потім колби. Па- ралельно відбувається диференціювання епітелію, який захо- дить вглиб і вистилає формівний канал соска та соскову цистер- ну. Біля зачатку соска розростається судинне сплетення та жи- рові острівці. Ріст молочних залоз в утробний період відбувається повільно, і перед народженням вони мають вигляд невеликих сосків, у яких розміщуються зачатки майбутніх цистерн. Альвеол немає. Після народження всі компоненти залози ростуть повіль- но. І лише з настанням статевої зрілості посилено розвиваються сполучна тканина, залозистий епітелій та судинна сітка вимені. Сполучнотканинна строма росте інтенсивніше, ніж залозиста паренхіма. Інтенсивніший ріст епітеліальної тканини спостері- гається лише в період вагітності.

Уранньому віці молочні залози в недорозвиненому стані є у самок і самців, однак протоки розвинені тільки в самок. З на- станням статевої зрілості вони інтенсивно розвиваються лише у самок (у дітей обох статей впродовж першого тижня соски виді- ляють молоко — “молоко відьми”, як наслідок дії гормонів мате- рі). Іноді спостерігається розвиток молочних залоз у самців (гі- некомастія, явище атавізму), що підтверджує функціонування залоз у минулому в обох статей.

5.2. Будова шкіри

Шкіра (cutis) складається з епідермісу, дерми, або власне шкіри, та підшкірної основи (рис. 5.2). Епідерміс І є багатошаро- вим плоским зроговілим епітелієм (див. розд. 3), який зумовлює захисну і чутливу функції шкіри. Його товщина і клітинний склад залежать від виду, породи тварин та наявності волосся. У безволосій шкірі епідерміс товстіший, ніж у шкірі, вкритій волос- сям. Його товщина значно збільшується в ділянках шкіри, які зазнають тиску або тертя. В епідермісі розрізняють п’ять шарів: базальний, шипуватий (остистий), зернистий, блискучий і рого- вий. Епідерміоцити базального шару є камбіальними клітинами.

249

Розділ 5

Рис. 5.2. Схема будови шкіри:

І — епідерміс; ІІ — власне шкіра; ІІІ — підшкірна основа; IV — чутлива воло- сина; V — покривна волосина; VI — сальна залоза; VIІ — фолікул волосини; VIII — потова залоза; IX — зміна волосини; 1 — рецептори шкіри; 2 — лімфа- тична судина; 3 — стрижень волосини; 4 — судинне сплетення; 5 — линяюча волосина; 6 — корінь волосини; 7 — підіймач волосини; 8 — сальна залоза на розрізі; 9 — нерви; 10 — сумка волосини; 11 — коренева піхва; 12 — волосяна цибулина; 13 — сосочок волосини; 14 — потова залоза на розрізі; 15 — вена; 16 — артерія; 17 — нова волосина; 18 — синуси сумки волосини

Вони постійно розмножуються і переміщуються в шипуватий шар. У базальному шарі є також пігментоцити, що продукують і накопичують пігмент меланін, який не тільки забезпечує колір шкіри, а й захищає організм від ультрафіолетового випроміню- вання. Епідермоцити шипуватого шару мають відростки (шипи- ки), за допомогою яких вони з’єднуються. Ці клітини розміщені в 5 – 7 рядів і більше.

У цитоплазмі клітин поверхневих рядів шипуватого шару, які переходять у клітини зернистого шару, починається процес ке- ратинізації — накопичення рогоподібних речовин. Цитоплазма епідермоцитів зернистого шару заповнена зернами кератогіалі- ну, внаслідок чого в них зникають ядра і клітини гинуть. Зерна

250

Система орãанів шêірноãо поêривó

кератогіаліну зливаються, зазнають хімічних перетворень і пе- ретворюються на елаїдин, який повністю заповнює епідермоцити блискучого шару. Елаїдин, у свою чергу, перетворюється на ке- ратин, який знаходиться в клітинах рогового шару. Ці клітини мають вигляд лусочок, що легко злущуються в разі порушень їхніх зв’язків.

У ділянках шкіри, вкритих волоссям, зернистий шар епідер- місу виражений слабко, а блискучого взагалі немає. В епідермісі немає кровоносних і лімфатичних судин, є багато вільних нерво- вих закінчень.

Власне шкіра (див. рис. 5.2) складається із сосочкового та сіт- частого шарів. Більш поверхневий сосочковий шар складається з пухкої сполучної тканини. Сосочковий шар переходить у сітчас- тий без чітких меж. Товщина сосочкового шару залежить від ви- ду тварин: у великої рогатої худоби він становить 18 – 30 %, у вівці — 50 – 70, у коней — 30 – 40 % товщини основи шкіри. Со- сочковий шар виконує трофічну функцію і збільшує поверхню контакту дерми з епідермісом.

Сітчастий шар утворений щільною неоформленою сполучною тканиною, в якій є багато колагенових і еластичних волокон. Він має різкі відмінності на спинній і черевній частинах тіла. Сітчас- тий шар на спині, на відміну від такого живота, складається з тов- стих пучків колагенових волокон, які щільно розміщені й густо преплітаються, що надає шкірі особливої міцності.

Еластичні волокна забезпечують еластичність шкіри.

Увласне шкірі розміщені потові й сальні залози, корені во- лосся, непосмуговані м’язи — підіймачі волосся, кровоносні й лімфатичні судини, нерви та нервові закінчення (переважно не вільні).

Підшкірна основа з’єднує шкіру з глибше розміщеними орга- нами і складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка має багато жирових клітин. Саме тут відкладається жир, особли- во при надмірній годівлі тварин.

Удеяких тварин спостерігається значне накопичення жиру (китоподібні, ластоногі), що сприяє збереженню теплоти. Жир накопичується залежно від пори року та виду тварин. У різних частинах тіла розміри жирових відкладів різні, особливо багато накопичується їх у ділянці шиї, крупа. Зовсім немає жирових відкладів у шкірі вушних раковин, повік та статевого члена. В деяких тварин у певних місцях тіла (горби у верблюда, курдюк у вівці) жир формує спеціальні утвори.

Маса шкіри становить, кг: у великої рогатої худоби 20 – 40, у коня 8 – 20, у свині — 7 – 10, у вівці — 1,5 – 2,5. Товщина шкіри

251

Розділ 5

також різна, мм: у великої рогатої худоби 3 – 6, у коня — 1 – 7, у

свині — 0,6 – 3, у вівці — 0,7 – 2, у верблюда — 6 – 12. Найтовща шкіра на спині, шиї та бічних частинах тіла, тонка — на животі та медіальній поверхні кінцівок. У старих тварин шкіра товща, ніж у молодих, у самців товща, ніж у самок.

Шкіра надзвичайно добре забезпечується кров’ю, що важливо для підтримання сталої температури тіла. Особливо великі спле- тення кровоносних і лімфатичних судин спостерігаються у влас- не шкірі та підшкірній основі. Під епідермісом розміщений значний шар капілярів. Особливо виражені в шкірі артеріоловенулярні анастомози (вушна раковина, кінцівки).

Через спинномозкові нерви шкіра отримує багато нервових елементів. До складу їх входять не лише аферентні та еферентні нервові волокна, а й волокна автономної нервової системи. Чут- ливість окремих ділянок шкіри тіла різна, особливо чутлива шкіра навколо рота, дистального відділу кінцівок, повік, молоч- ної залози та статевих органів.

Увигляді особливих утворів шкіри на кінці шиї та серединній лінії передньої частини грудної стінки жуйних розрізняють шкі- рну вентральну поздовжню складку. Шкірна складка є на шиї у мериносових овець (комір). У ділянці гортані в кози, вівці та рід- ко у свині є шкірні сережки.

Упобутовій термінології під шкірою розуміють ту її частину, в якій немає епідермісу та підшкірної основи. Шкірний покрив без підшкірної основи називають хутром.

5.3.Похідні шкіри

5.3.1. Волосся

Шкіра вкрита волоссям (pillus), яке захищає організм від впливу вологи та механічних чинників. Розвиток волосся зале- жить від кліматичних умов: у теплій місцевості волосся рідше, ніж у холодній, а пухового волосся взагалі може не бути (прави- ло Ренша). Волосся погано проводить електричний струм, зате йому властива висока гігроскопічність. Густота волосся перебу- ває в прямій залежності від товщини шкіри. У тварин з товстою шкірою волосся майже немає (слон, бегемот, носоріг). Волосся тварин має різне забарвлення, що зумовлено низкою чинників: пігментацією, вмістом повітря в його клітинах, тонкою поверхне- вою структурою (різний ступінь блискучості волосся зумовлений заломленням світла). Волосяний покрив тварини буває різної

252

Розділ 5

однакові у різних видів тварин (див. рис. 5.3). Будова волосся різного типу неоднакова. У тонкій волосині серцевини немає.

Корінь волосини оточений волосяним фолікулом (див. рис. 5.2). Його стінка утворена внутрішньою й зовнішньою кореневи- ми піхвами та волосяною сумкою. Порожнину фолікула, в якій розміщений корінь волосини, називають каналом фолікула. Біля поверхні шкіри він розширюється і формує лійку фолікула (во- лосяна лійка). Внутрішня коренева піхва прилягає до кореня волосини і простягається від волосяної цибулини до місця впа- діння в порожнину фолікула проток сальних залоз. Вона утво- рена епітеліальними клітинами, початок яких дають клітини волосяної цибулини. Зовнішня коренева піхва — це впинання епідермісу шкіри (за винятком трьох поверхневих шарів), що простягається до волосяної цибулини і переходить у неї. Волося- на сумка — це зовнішній шар стінки фолікула. Вона утворена волокнистою сполучною тканиною. Дно волосяної сумки сформо- ване пухкою сполучною тканиною, яка впинається у волосяну цибулину і утворює волосяний сосочок. В останньому є багато кровоносних судин, за допомогою яких відбувається живлення клітин волосяної цибулини.

До сумки волосини підходить м’яз — підіймач волосини, який складається з гладкої м’язової тканини (див. рис. 5.2).

Волосся поділяють на покривне, довге і чутливе. У покривно- му волоссі розрізняють шерстне, щетинисте й пухове (останнє є переважно у кіз). Шерстне волосся буває різної товщини й дов- жини. У товстому волоссі є серцевина, якої немає у тонкому шер- стному і пуховому волоссі. Щетинисте волосся товсте, має добре розвинену серцевину. Воно розміщене між шерстним або вкри- ває майже всю шкіру (свиня).

Волосся чубка, гриви, щітки у коня та волосся хвоста у вели-

кої рогатої худоби й коня, борода козла належать до довгого во-

лосся (див. рис. 5.1).

Чутливе волосся (синуозне) розміщене в шкірі голови, особли- во біля носових отворів, очей, рота. Корені чутливого волосся ле- жать глибше від покривного й багаті на нервові закінчення.

На 1 см2 поверхні шкіри у великої рогатої худоби росте до 2600 волосин, у коня — 700, в овець романовської породи — 3000 – 4000, а у мериносів — до 8000 волосин. Маса, довжина та густота волосся залежать, наприклад, від типу великої рогатої худоби: у м’ясних типів ці показники вищі, ніж у молочних. У диких тварин товщина волосся більша, ніж у свійських.

Волосся росте до певної довжини і впродовж певного часу (від кількох тижнів до 5 років), а потім замінюється. Зміна волосся

254