4. Методологія наукового пізнання.

Метод (від гр. metodos) – спосіб досягнення певних результатів у пізнанні, це "шлях до будь-чого", спосіб соціальної діяльності в різноманітній формі, не лише пізнавальній. Метод несе в собі евристичний зміст, бо він відображає закономірності об'єктивного світу під кутом зору того, як людина повинна діяти, щоб досягти нових результатів у пізнанні. Ця суб'єктивна сторона методу іноді є сукупністю процедур, що не мають ніякого відношення до об'єктивного світу. Але в розумінні метода неможливо відривати суб'єктивну сторону цього явища від об'єктивної. Гегель свого часу писав, що метод "поставлений як знаряддя, як дієвий засіб, що стоїть на суб'єктивному боці, завдяки якому він співвідноситься з об'єктом".

Від методу слід відрізняти поняття методології, тобто вчення про метод, теорію метода. Поняття "методологія" має два основних значення:

1) система певних засобів, прийомів, операцій, що застосовуються в іншій сфері діяльності (в науці, політиці, мистецтві);

2) вчення про цю систему, теорія метода.

Проблема метода завжди була в центрі філософської і наукової думки, особливо починаючи з Нового часу. Ця проблема обговорювалася в різних підходах. Крайнощі виливаються у "методологічний негативізм" (недооцінка ролі методу) та "методологічну ейфорію" (перебільшення значень методу).

Сучасні науковці при аналізі проблем все частіше вдаються до багатоманіття методологічних підходів (методологічний плюралізм). У сучасній науці досить плідно працює багаторівнева концепція методологічного знання.

Методи пізнання поділяються на дві великі групи: філософські та спеціальні методи.

Коли говорять про особливості філософського методу, то зазвичай підкреслюють його універсальність, застосування у всіх сферах науки. Але для філософського методу головним є не те, що він застосовується всюди, а те, що він намагається з'ясувати закони руху людського мислення до істини (П.Я. Копнін, який мав на увазі саме діалектику як метод пізнання.)

Досить тривалий час в філософії панувала думка, згідно якій головними філософськими методами є діалектичний і метафізичний. Враховуючи сучасні реалії розвитку філософського знання, було б недоцільно обмежитися при висвітленні цього питання двома методами. Сучасне філософське знання – це відкритий процес, в якому співіснують різноманітні філософські напрямки, кожен з яких висуває власні методи пізнання процесів дійсності. Серед філософів, які вивчають проблему методології, немає єдиної точки зору на те, якою має бути сучасна методологія наукового пізнання. Певно, що ця сфера знання носить дискурсивний характер, який постійно обговорюється, доповнюється, спростовуються пепередні напрацювання. Не претендуючи на „істину в останній інстанції”, можна виокремити такі філософські методи, як аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), феноменологічний, герменевтичний, аксіологічний, метод дискурс-аналізу, метод деконструкції (у постмодернізмі) тощо.

Окрім філософських методів існують загальнонаукові методи дослідження, які отримали широкий розвиток і застосування в науці XX ст. Вони виконують функцію проміжної методології між філософією та фундаментальними теоретико-методологічними положеннями спеціальних наук. До числа загальнонаукових методів слід віднести системний і структурно-функціональний, компаративістський, кібернетичний, моделювання, формалізація. Важлива роль цих методів полягає в тому, що завдяки своєму проміжному характеру вони опосередковують взаємоперехід філософського та частково наукового знання.

Частковонаукові методи дослідницьких засобів і процедур, що застосовуються в тій чи іншій галузі науки. Це методи механіки, фізики, хімії, біології, соціальних наук. Існують також дисциплінарні методи, тобто системи прийомів, що застосовуються в тій чи іншій дисципліні, яка входить до якої-небудь галузі науки, або виникає на зрізі наук.

Дисциплінарні методи – системи засобів та прийомів, що застосовуються в тій чи іншій дисципліні, входять до будь-якої галузі науки або виникають на зрізі наук. Кожна фундаментальна наука складається з комплексу дисциплін, які мають свій специфічний предмет і свої методи дослідження.

І останній вид методів – це методи міждисциплінарного дослідження як сукупність багатьох синтетичних, інтегративних способів (які виникли як результат сполучення елементів різних рівнів методології), що спрямовані на поєднання різних наукових дисциплін. Найяскравішим прикладом міждисциплінарної методології є синергетика.

Таким чином, у науковому пізнанні функціонує складна, динамічна, цілісна система багатоманітних методів різних рівнів, спрямованостей, які завжди реалізуються за конкретних умов.

Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження, вимірювання, опис та експеримент.

Спостереження – це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту. З допомогою методу спостереження можна зафіксувати певні властивості і зв'язки об'єкта, але не можна розкрити їхньої природи, сутності, тенденції розвитку. Основні функції спостереження як методу наступні:

1. Фіксація та реєстрація фактів.

2. Попередня класифікація фіксованих фактів на засадах певних принципів, сформульованих на основі існуючих теорій.

3. Порівняння зафіксованих фактів.

Метод вимірювання – є системою фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів. Функції методу вимірювання полягають, по-перше, у фіксації кількісних характеристик об'єкта, та, по-друге, у класифікації та порівнянні результатів вимірювання.

На відміну від вимірювання наступний з методів емпіричного дослідження – опис – спрямований на фіксацію якісних характеристик об’єкту, які не підлягають квантифікації. До опису вдаються, коли причинні основи явищ ще не виступають предметом аналізу, і пізнання обмежується визначенням властивовтей та ознак об’єктів з метою більш-менш повного уявлення про них.

Експеримент – це метод емпіричного рівня пізнання, завдяки якому явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують дослідження тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Проведення експерименту передбачає здійснення ряду операцій:

1. Вивчення мети експерименту.

2. Теоретичне обґрунтування умов експерименту.

3. Розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту.

4. Спостереження, вимірювання та фіксація даних, отриманих в результаті експерименту.

5. Статистична обробка результатів експерименту.

6. Класифікація статистичних даних.

Серед наукових методів теоретичного дослідження можна виділити формалізацію, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний, метод мисленнєвого експерименту.

Формалізація – відображення змістовного знання формалізованою мовою. Остання створюється для точного виразу думок з метою виключення можливості неоднозначного розуміння будь-яких тверджень. Під час формалізації міркування про об'єкти переноситься в площину оперування зі знаками (формулами). Відношення знаків заміняють собою висловлювання про якості і відношення предметів. Формалізація відіграє істотну роль в уточненні наукових понять, але її не можна абсолютизувати, бо в теорії завжди залишається неформалізований залишок, тобто жодна теорія не може бути повністю формалізована.

Аксіоматичний метод – метод теоретичного дослідження, за яким деякі твердження приймаютьдся як вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами мислення через доведення.

Гіпотетико-дедуктивний метод – спосіб теоретичного дослідження, сутність якого полягає у створенні системи гіпотез, що пов'язані між собою дедукцією, з яких виводяться твердження про емпіричні факти. Гіпотетико-дедуктивний метод складається з наступних етапів:

1. Ознайомлення з емпіричним матеріалом.

2. Висування припущень щодо цього матеріалу.

3. Відбір з множини припущень найімовірнішого.

4. Розгортання припущення і дедуктивне виведення з нього положень, які підлягають перевірці.

5. Експериментальна перевірка виведених з гіпотези наслідків.

Метод мисленнєвого експерименту полягає в тому, що предмет вивчення досліджується подумки, тобто ідеально. Цей метод не тотожній методу експерименту, який застосовується на емпіричному рівні пізнання.

Деякі науковці відносять до методів теоретичного рівня наукового пізнання метод сходження від абстрактного до конкретного, а також метод єдності логічного та історичного. Слід зауважити, що названі методи слушно буде віднести до принципів побудови теоретичної системи. До них можна приєднати також принцип співпадання "начала" і принципу розвитку знань та принцип співпадання логіки, діалектики і теорії пізнання.

Також в науковому дослідженні широко використовуються загально-логічні методи дослідження.

Аналіз – мисленнєве розчленування предмета на складові частини.

Синтез – мисленнєве поєднання частин, розчленованих аналізом.

Абстрагування – це процес відволікання від неістотних якостей і зосередження уваги на тих якостях, які є предметом дослідження.

Ідеалізація – мисленнєва процедура, яка пов'язана з утворенням абстрактних (ідеалізованих) об'єктів, які принципово не існують в дійсності.

Індукція – метод пізнання, в якому думка рухається від одиничного (досвіду) до загального (теоретичні висновки); дедукція – метод пізнання, в якому думка рухається від загального до одиничного.

Аналогія – метод пізнання, в якому на підставі схожості предметів у деяких ознаках, робиться висновок про їх схожість в інших ознаках.

Моделювання – метод дослідження певних об'єктів шляхом відтворення їх характеристик на іншому об'єкті – моделі, яка є аналогом того чи іншого фрагмента дійсності – прототипу.

Узагальнення – засіб, за допомогою якого окремі предмети на підставі однакових якостей об’єднуються в групи однорідних предметів.

В ієрархії наукових методів ця група посідає місце між філософським методом і частковими методами окремих галузей науки і практики. Вони поєднують у собі як окремі положення філософського знання, так і теоретичні засоби спеціальних наук, і є своєрідним їх синтезом.

Підводячи підсумки класифікації методів, слід зазначити, що у сучасній науковій літературі не має єдиної думки про ієрархію методів та остаточної приналежності їх до певної групи. Так, наприклад, метод формалізації відносять й до загальнонаукових методів та до наукових методів теоретичного рівня пізнання.