Критерії прийнятності заяви до розгляду Європейським судом з прав людини

Субсидіарним (додатковим) засобом захисту основних прав і свобод виступає право на звернення до міжнародних установ, юрисдикцію яких визнала Україна. Таке право виникає у випадку вичерпання усіх національних засобів правового захисту і тому ці засоби захисту розглядаються як додаткові. Згідно зі ст. 55 Конституції України особа має право на звернення за захистом після використання національних засобів правового захисту у міжнародні юрисдикційні установи, які визнала Україна.

Під юрисдикцію Європейського Суду з прав людини підпадає юридична оцінка виконання державами своїх зобов'язань згідно з Конвенцією та Протоколами до неї у випадках, коли Суд розглядає скарги, що визнані прийнятними відповідно до Конвенції.

Європейська конвенція з прав людини, що є одним із перших документів у галузі міжнародного права захисту прав людини, базується на принципові об'єктивних стандартів і прав осіб бути захищеними від зловживань з боку державної влади. Уся правова система Конвенції базується на тому, що держава бере на себе зобов'язання забезпечити кожному права людини (право на подання індивідуальних заяв (ст. 34); вичерпання національних засобів правового захисту; правило шестимісячного строку (п. 1 ст. 35); правила розгляду анонімних звернень та звернень, що містять нову інформацію (п.п. 2 і 3 ст. 35).

Після того, як Суд визнає заяву прийнятною, вступає в дію ст. 38. Ця стаття передбачає дві цілком конфіденційні процедури:

1. Розгляд справи. У п. 1 ст. 38 передбачається, що Суд розглядає справу разом із представниками сторін. Це положення також надає Суду дискреційні повноваження проводити розслідування. Якщо не йдеться про "виняткові обставини", всі слухання в Суді відкриті для публіки. За будь-яких обставин рішення Суду оголошується публічно. Суд не обов'язково ухвалює свої рішення одноголосно, і кожен суддя має право висловити особисту думку, яка буде опублікована разом із думкою більшості суддів.

2. Процедура дружнього врегулювання. У п. 2 ст. 38 сторонам пропонується використовувати Суд "з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, визначених у Конвенції і протоколах до неї". Ця процедура носить конфіденційний характер. У п. Ь п. 1 ст. 38 встановлюються два аспекти процедури дружнього врегулювання. У разі досягнення дружнього врегулювання відповідно до п. 1 ст. 38 Суд вилучає справу з реєстру, "прийнявши відповідне рішення, яке містить лише стислий виклад фактів і досягнутого вирішення" (ст. 39). Після цього припиняються будь-які процедурні дії у цій справі.

Міжнародний арбітраж (третейський суд)

Міжнародний арбітраж — це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу. Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також підлягаючі застосуванню норми права визначаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом. Арбітраж завжди формується з непарного числа членів, один із яких є суперарбітром або головою. Іноді арбітраж складається з одного арбітра. Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і супер-арбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав. Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосовувати норми, зазначені в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. У резолюції 1958 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготовлені Комісією міжнародного права. У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-учасниць. У Палаті є список міжнародних арбітрів, із котрого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Національна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Міжнародного Суду. Міжнародному праву відомі наступні види міжнародного арбітражу (третейського розгляду): — ізольований арбітраж (арбітраж ad hoc), що створюється в силу особливої угоди сторін, що сперечаються, для розв'язання конкретного спору, не прибігаючи до допомоги міжнародних інституцій; — інституціональний (постійний) арбітраж, який здійснюється постійно діючим арбітражним органом. Такий арбітраж припускає наявність між державами особливої угоди, за якою вони заздалегідь зобов'язу- ються передавати здатні виникнути між ними спори на вирішення третьої (незацікавленої) сторони. Як приклад постійного арбітражу може бути наведена діяльність Палати третейського суду на основі Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 року. 6. Міжнародна судова процедура Судова процедура є одним із видів розв'язання міжнародних спорів. Міжнародний Суд — це утворюваний на основі міжнародного договору постійний орган, покликаний вирішувати міжнародні спори шляхом судової процедури. На відміну від арбітражу, склад, процедура, юридичні джерела рішень Міжнародного Суду визначаються не спеціальною угодою сторін, що сперечаються, у кожнім" окремому випадку, а постійним Статутом Міжнародного Суду ООН, що складає невід'ємну частину Статуту ООН. Всі члени ООН є тим самим і учасниками Статуту. Держави — не члени ООН можуть стати учасниками Статуту на умовах, визначуваних Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки (стаття 93 Статуту ООН). Міжнародний Суд ООН знаходиться в Гаазі, склад головного суду — 15 судів, що обираються Генеральною Асамблеєю і Радою Безпеки ООН на 9 років, із числа фахівців в галузі міжнародного права. Міжнародний Суд правочинний виносити не тільки обов'язкові рішення у спорах, переданих на його розгляд за згодою сторін, але і вправі давати будь-які консультативні висновки у відношенні будь-яких питань міжнародного права. З моменту створення Міжнародного Суду в 1946 році на його розгляд було передано більше 60 спорів між державами і викликано більше 20 консультацій міжнародними організаціями. Судовий процес у рамках Міжнародного Суду складається з двох частин: письмової й усної. Письмова частина полягає в повідомленні Суду сторонами меморандумів і контрмеморандумів, що викладають позиції держав, які сперечаються, усна — у заслуховуванні представників держав, що сперечаються, їхніх адвокатів, свідків, експертів. Рішення Суду юридично обов'язкове для сторін, що беруть участь у справі. Воно не створює правового прецеденту для вирішення інших справ аналогічного характеру (стаття 59 Статуту Міжнародного Суду ООН). Рішення Суду остаточне й оскарженню не підлягає. Невиконання його однією зі сторін надає право іншій стороні звернутися до Ради Безпеки ООН. Якщо остання визнає за необхідне, то вона може зробити рекомендації або вирішити питання про вживання заходів для виконання рішення (стаття 49 Статуту ООН). Серед розглянутих Міжнародним Судом справ основне місце займають територіальні спори, що стосуються невеликих ділянок державної території (наприклад, голландсько-бельгійський спір про територіальні анклави), а також територіальні спори, подібні індійсько-португальському спору про право проходу через територію Індії, спори ФРН, Данії і Голландії про делімітацію континентального шельфу Північного моря. Міжнародний Суд ООН є не єдиним судовим органом, що розглядає міжнародні спори в порядку судової процедури. У залежності від характеру розглянутих спорів міжнародні суди діляться на суди з вирішення: а) міждержавних спорів (Міжнародний Суд ООН,Економічний Суд СНД); б) як міждержавних спорів, так і справ, порушу ваних фізичними і юридичними особами проти держав і міжнародних організацій (Європейський суд з прав людини); в) трудових спорів у рамках міжнародних органі зацій (Адміністративний трибунал МОП); г) з притягнення до відповідальності фізичних осіб (Нюрнберзький трибунал); д) різноманітних категорій спорів (Суд ЄС). Слід, проте, відзначити, що в даний час виникаючі юридичні спори, що мають суттєве значення, держави віддають перевагу вирішувати не за допомогою судової процедури, а шляхом безпосередніх переговорів. Але це не впливає на зростання числа міжнародних судів і розширення їхньої компетенції у розгляді справ між різними категоріями суб'єктів, а не тільки між державами. У цілому можна відзначити, що в розвитку системи способів мирного розв'язання міжнародних спорів має місце тенденція зниження питомої ваги судової процедури і підвищення погоджувальної.