1

1.Світогляд та його історичні форми. Структура світогляду. Світогляд і філософія.

Світогляд — найважливіший феномен духовності особистості і суспільства. Воно виступає як більш-менш цілісне розуміння людьми миру і самих себе, свого місця в ньому. місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків. Воно є в кожного. Його об´єктом в світ у цілому, а предметом та основним питаниям — взаємовідносини світу природи і світу людини. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. -- Історично першою формою світогляду є міфологія. Вона виникає на самій ранній стадії суспільного розвитку. Однак на відміну від міфу, релігія не  «Змішує» земне і сакральне, а найглибшою і буде не зворотним розводить їх на дві протилежні полюси. Творча всемогутня сила - Бог  - Стоїть над природою і поза природи. Релігія, релігійна свідомість, релігійне ставлення до світу не залишалися життєвими. Філософія - це така форма суспільної і індивідуальної свідомості, яка постійно теоретично обгрунтовується, володіє більшим ступенем науковості, ніж просто світогляд, Філософія - світоглядна форма свідомості. Структура світогляду залежить від певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та емоційного досвіду людей світогляд поділяється на: —  світовідчуття як емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів

—  світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

— світосприйняття,яке розуміється як досвід формування пізнавальних уявлень про світ за допомогою наочних образів. Філософія і святогляд – це взаємопов’язані поняття. Вихідними світоглядними поняттям є «світ» та «людин». Співвідношення «людина - світ» охоплює все розмаїття філософської проблематики.

2. Предмет філософії. Основні функції філософії.

Філософія визначається як теоретична частина світогляду, як методологія пізнання, як знання про світ у цілому, як форма ідеології, як наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення. Філософські узагальнення виникають на грунті осмислення результатів пізнання, зафіксованих у різних галузях науки, а також усієї сфери суспільної свідомості (мистецтві, моралі, політиці) До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну. Світоглядна функція філософії здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу життя.Пізнавальна(гносеологічна) функція озброює людей знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості. Методологічна функція.  Методологія – це система вихідних, основоположних принципів, що визначають спосіб підходу до аналізу й оцінки явищ, характер ставлення до них, характер та направленість пізнавальної і практичної діяльності. Одним із принципів матеріалізму є визнання пізнаванності світу. Філософська методологія визначає напрямки наукових досліджень, створює можливість орієнтуватися в розмаїтті фактів і процесів, що відбуваються в світі. Філософська методологія сприяє більш

ефективному і раціональному використанню наукових методів конкретних наук. Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. 

3. Становлення філософського знання. Передфілософія Індії

Зародки філососфського мислення виникли у найдавніших регіонах світової цивілізації в 1 тис. до н.е. – Стародавній Індії. Джерелом знань щодо духовної культури є Веди- це збірник легенд та гімнів на честь богів. Містять різні частини-Брахмани, Араньякі,Упанішади.відображений первісний світогляд аріїв. Найвищою ворною давньоіндійського суспільства були брахмани. Вчення, що розробляли та пропагували брахмани- брахманізм. Брахман-це генетичне начало і водночас завершення всього сущого. Світ отримав від давніх індійцев оригінальну ідею-душа живе вічно і може переселятися з однієї тілесної форми в іншу. Атман має значення «я», «себе» і виражає людину в двох аспектах-як реальну індивідуальність і як космічне-універсальне психічне буття. На рубежі 6-5 ст. до н.е виникає буддизм. Творець цього вчення Сіддхарта Гаутама. Він отримав прізвисько будда-просвітлений. Буддизм заперечує феноменальний світ. Світ скл. З «дхарм»-першочасток. Життя-прояв руху дхарм, якщо людина здатна осягти рух дхарм,вона досягне мети життя-стану Будди, нірвани.

4. Становлення філософського знання. Передфілософія Китаю.

Китайці з давнини називали свою країну Піднебесна.Майже з усіх боків Китай оточений природ. Перепонами-це море, гори і тільки з півночі немає ніяких перешкод. У 6-5ст. до н.е сформувались два специфічні китайські релігійно-філософські вчення, які відігравали важливу роль у подальшій теорії Китаю. Це конфуціанство і даосизм. Вчитель Кун Фу-цзи створив свою школу в період суспільних негараздів та конфліктів, він сусп. Реформатор.В основі конфуціанства лежить ідея гармонії принципів особливого морального самовдосконалення і діяльності, спрямованої на упорядкування держави заради створення ідеального суспільства.Етика Конфуція базується на поняттях: «взаємність», «золота середина». Інше релігійно-філософське вчення –даосизм. За легендою творцем був лао-цзи. У цьому вченні йдеться про існування єдиного першопочатку всього сущого-дао(шлях).Дао без імені-це початок неба та землі. Дао з ім’ям-матір всіх речей.

5. Антична філософія, її основні ідеї та світове значення.

Антична філософія зародилася наприкінці VII — початку VI в. до зв. е. і проіснувала до V в. зв. е. Це особливий історичний тип філософствування, породжений специфічними умовами рабовласницькогообщества. Філософія починалося з пошуку відповіді питання, вже поставлений перед нею міфології, — про походження світу. Ідея першоджерела було висунуто першими грецькими філософами, представниками Милетской школи Фалесом ,Анаксименом ,Анаксимандром (VI в. до зв. е.). Особливість цієї школи зводилася до того, що у ній вперше свідомо було поставлено запитання про першооснову всього сущого. Засновником милетской філософської школи був Фалес (прибл 625 – 547 до зв. е.). За переказами, Фалес вважалася однією з семи мудреців. Його називали «першим філософом», «першим математиком», «першим астрономом». Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм. У Розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.Другий період (У-ІУ ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.Третій період (кін. IV ст. до н.е.(УІ ст. -н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду.