- Міни, що спроектовані для спрацьовування від випромінювання міношукача або іншого неконтактного впливу в ході їх розвідки (пошуку);

- будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання; - міни-пастки що якимось чином сполучені або асоціюються з: міжнародно-визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо); - дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам (додаток 3 до Керівництва); - торпеди без пристрою самоліквідації; - автоматичні контактні міни, які закріплені на мін-репах, коли вони не стають безпечними у разі зриву з якоря; - лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади; - засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі серйозні наслідки руйнації; - запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву, за винятком випадків, вказаних у Основних вимогах Протоколу III «Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї» до Конвенції ООН 1980 року про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію» (додаток 4 до Керівництва).

 

Відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права

1.8.1. Міжнародне гуманітарне право передбачає індивідуальну відповідальність фізичних осіб і зобов’язує держави, які беруть участь у збройному конфлікті, вживати заходів щодо припинення будь-яких порушень його вимог. 1.8.2. Військовослужбовці та працівники Збройних Сил України за порушення норм міжнародного гуманітарного права можуть бути - притягнуті як до дисциплінарної, так і до кримінальної відповідальності. Відповідальність військовослужбовців (громадян) України за злочини, пов’язані з порушенням норм міжнародного гуманітарного права, їх кваліфікація і перелік наведені у додатку 5 до Керівництва.  1.8.3. Дії щодо застосування заборонених методів і засобів ведення війни (збройного конфлікту) можуть бути вчинені як навмисно, так і з необережності. 1.8.4. До кримінальної відповідальності притягуються особи, які вчинили серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Серйозні порушення норм права війни є воєнними злочинами. До серйозних порушень міжнародного гуманітарного права відносяться: - серйозні порушення, які спрямовані проти людей; - серйозні порушення, які спрямовані проти майна; - серйозні порушення, які вчинені шляхом віроломного використання міжнародно-визнаних розпізнавальних емблем (знаків) і сигналів. 1.8.5. До серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, які спрямовані проти людей, відносяться: - навмисне вбивство, катування та нелюдяне відношення; - навмисне заподіяння тяжких страждань або серйозного каліцтва чи нанесення шкоди здоров’ю людини; - напад на осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права (пункт 1.2.33 Керівництва); - здійснення нападу невибіркового характеру, коли відомо, що це стане причиною надмірних людських втрат серед цивільного населення і спричинить збиток цивільним об’єктам; - напад на установки і споруди, які містять у собі небезпечні сили, коли відомо, що такий напад спричинить надмірні втрати серед цивільного населення або значні збитки цивільним об’єктам; - напад на місцевості, що не обороняються, та демілітаризовані зони; - неправомірний напад на культурні цінності, які чітко розпізнаються; - проведення на людях медичних, біологічних або наукових експериментів; - нелюдяне відношення, яке супроводжується приниженням гідності людини, у тому числі – застосування практики апартеїду, геноциду (пункти 1.2.11, 1.2.12 Керівництва) та інших дій, які ґрунтуються на расовій дискримінації; - взяття заручників; - здійснення актів терору; - незаконне позбавлення волі (арешт); - віддання наказу не залишати нікого в живих; - депортація (пункт 1.2.15 Керівництва) чи незаконне переміщення населення окупованої території (як в межах цієї території, так і поза ними); - переміщення державою-окупантом частини власного цивільного населення на окуповану територію; - позбавлення права на безпристрасне та належне судочинство; - невиправдана затримка репатріації (пункт 1.2.17 Керівництва) військовополонених або цивільних осіб; - примушування до служби у збройних силах противника; - обмеження доступу населення до їжі, води тощо.  1.8.6. Як серйозні порушення, спрямовані проти майна, кваліфікуються такі дії, якщо вони не виправдані воєнною необхідністю (пункт 2.1.10 Керівництва): - великомасштабні зруйнування майна; - присвоєння майна у великих масштабах; - знищення або розграбування власності противника;  - віддання на розграбування населеного пункту або місцевості; - захоплення суден, що призначені для берегового рибальства або потреб місцевого мореплавства, госпітальних суден та суден, які здійснюють наукові і релігійні функції. 1.8.7. Як серйозне порушення, розглядається віроломне використання розпізнавальних емблем (знаків, сигналів), якими позначаються особи і об’єкти, що користуються захистом права війни (додаток 2 до Керівництва). 1.8.8. За порушення норм міжнародного гуманітарного права, які не передбачають притягнення до кримінальної відповідальності, військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до вимог статутів Збройних Сил України та нормативно-правових актів України, що передбачають матеріальну відповідальність. Той факт, що порушення права збройних конфліктів було вчинено підлеглою особою, не звільняє її начальників від дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, якщо вони мали в своєму розпорядженні інформацію щодо намірів підлеглого і не вжили всіх можливих запобіжних заходів щодо відвернення порушень. 1.8.9. У разі серйозних порушень норм міжнародного гуманітарного права сторони, які знаходяться в збройному конфлікті, повинні вживати заходів як спільно, так і в індивідуальному порядку, у співробітництві з Організацією Об’єднаних Націй та відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй. Кожна держава несе відповідальність за розшук осіб, які вчинили або наказали вчинити воєнні злочини (включаючи ті злочини, що стали результатом невживання запобіжних заходів, які мали б бути вжиті). Той, хто звинувачується, має бути виданий на вимогу іншої держави, якщо його не було притягнуто до суду за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права в його державі.