Які щасливі нахили до встановлення спільності майна. Ось на берегах Огайо чи Міссісіпі Платон зміг би встановити свою республіку. Як жаль, що несемо їм цивілізацію!
Які ж, спитаєте ви, обов’язки законодавця? Він повинен наслідувати Керманичу, якого протилежні вітри владно збивають з шляху. Він не підкоряється їхній люті, він лавірує, він розставляє свої вітрила так, щоб іти найближчим шляхом. Пристрасті, які породила власність, є в державі тим, чим вітри на морі. Не потурайте їм — вони спокусять вас, і ви загинете... Мені здається, що перша пристрасть, яку нам дала власність, — це жадібність; коли я не помиляюсь, від неї всі наші пороки й усі наші нещастя... важко законодавцю перемогти її у відвертій боротьбі. Отже, він повинен вжити хитрість і майстерність, і перший наслідок, який я добуваю з цього принципу, полягає в тому, що на власність, яка була раз встановлена в державі, треба дивитися як на основу порядку, миру й громадської безпеки...
Я думаю, що люди вийшли з рук природи зовсім рівними, отже, без прав одним над іншими, і зовсім вільними. Природа не створила королів, правителів, підлеглих, рабів — це очевидно, і вона нам приписала один закон: працювати, щоб бути щасливими. Поки люди залишалися в цьому становищі, їхні права були настільки широкими, наскільки обмеженими були їх обов’язки. Все належало кожному з них, кожна людина була свого роду монархом, який мав право на світову монархію. Що ж стосується обов’язків, то я думаю, що ніхто не міг бути винним у невиконанні їх, крім собі самому, нічого не був повинен; неможливо було, щоб він не корився законові, який покладався природою і який полягав у тому, щоб зробити себе щасливим.
Г. Мабли. Избранные произведения. — М. — Л.: Изд-во АН СССР, 1950. —
С. 57—58; 60—62; 73—74; 75—77; 78—80; 89—93; 94—96; 97—98; 99—103; 104; 105—106; 111—112; 114—116; 119; 120—121; 124—125; 220—221.
2.2. Раціоналістично-комуністична утопія Мореллі
Мореллі — одне з найзагадковіших імен в історії політичної думки ХVІІІ ст. Популярність йому принесла раціоналістично-комуністична утопія, викладена в праці «Кодекс природи, або Істинний дух її законів». Сутність її полягає в проголошенні того, що характер суспільного ладу визначається не сукупністю об’єктивних природних відносин, які відповідають певному ступеню розвитку матеріальних виробничих сил, а його відповідністю чи невідповідністю вимогам природи і людського розуму, внаслідок чого він може бути розумним або нерозумним.
Достовірних біографічних відомостей про Мореллі немає. Деякі джерела містять інформацію про дату і місце народження (1769 р., м. Вітрім-Фражуа), рід занять — католицький священик (абат). Це ім’я значилося на трьох книгах, виданих протягом 1743—1748 рр. у Парижі та Амстердамі. Дослідники приписують йому ще п’ять анонімних праць, виданих у 1751—1778 рр. Тому всі відомості про нього гіпотетичні.
Найпопулярнішими його книгами є «Базиліада» (1743) і «Кодекс природи» (1755). «Базиліада» містить виклад учення про виникнення ідей із відчуттів, про любов до себе як джерело доброчесності, про вирішальний вплив середовища на формування людського характеру, про суспільну корисність як критерій добрих і негідних учинків, про щастя як мету життя та ін. У «Кодексі природи» (його тривалий час приписували Д. Дідро) обґрунтовано комуністичні принципи. Спершу він був включений до складу амстердамського і лондонського його видань (1772— 1773), а на виданні 1841 р. уже значилося ім’я Мореллі.
Теоретичною основою роздумів Мореллі є окремі положення теорії природного права — вчення про «природний стан», «протиставлення встановлених людьми штучних законів вічним і незмінним законам природи». На відміну від буржуазних уявлень школи природного права, «природний стан» суспільства, або, згідно з теорією Мореллі, «золотий вік» є реальною фазою в історії людства, її початковим станом. Перша людина, розмірковував він, була зразковою людиною, яка жила за
59
законами природи. Відтак суспільство почало розвиватися іншим шляхом, втратило свій щасливий стан, оскільки потрапило під владу позитивного права, розірвало зв’язки з природою та її вимогами.
Тогочасним матеріалістичним теоріям Мореллі протиставив своє деїстичне (лат. deus — Бог) вчення, за яким світ створений «архітектором», тобто Богом, який не може бути байдужим до долі свого витвору. Первісну ідею суспільства, на його думку, створили існуючі релігії. Тому світ повинен бути очищеним від марновірств, які фальсифікують істину. Водночас, визнаючи Бога законодавцем природи, Мореллі стверджував, що він є також і законодавцем людського суспільства. Людина, осягаючи розумом закони природи, досягає плану Бога, а підкоряючись природі, виконує його волю.
На цих теоретичних засадах Мореллі вибудував власну концепцію історії людського суспільства. Цю теорію започатковує природна людина. Саме такою була первісна людина, що жила тільки своїми інтересами і не мала інших потреб, крім природних. «У людини, — писав Мореллі, — немає ні вроджених ідей, ні вроджених схильностей. У перші хвилини свого життя вона цілком не сприймає власного існування». Але саме потреби, які забезпечують людське існування і в природному стані нічим не відрізняють людину від тварини, є «першим двигуном, який порушує цю несприйнятливість». На них вона починає звертати свою увагу, на них формує перші свої ідеї. У цьому полягає геніальний здогад Мореллі, що саме потреби, їх неухильне зростання спричинили об’єднання людей у суспільство, а природа так зумовила потреби, що їх кількість завжди перевищує можливість людини їх задовольнити.
Мореллі намагався довести, що в силу об’єктивних умов (розвитку потреб) люди спочатку відчували потяг одне до одного, який сприяв появі розуму як одного із джерел, з якого беруть початок свідомість і суспільство. Отже, Мореллі вважав розум первинним щодо свідомості. В цьому і полягає ідеалістичність його поглядів. З таких позицій він пояснював подальший розвиток людства, вважаючи, що спершу люди були об’єднаними в сім’ї, в яких влада належала батькові (патріархальному урядові). Поступово ця проста і природна форма правління була змінена, що було спричинено збільшенням кількості сімей, заснованих на кровній спорідненості; перенаселенням, яке змушувало кожну сім’ю розривати родинні стосунки; труднощами під час облаштування нових місць.
Подальша історія людства зумовлена помилками перших законодавців, які допустили «потворний розподіл витворів природи», що зруйнувало спільність і дезорганізувало закони природи. Так виникла приватна власність — джерело суспільних бід і страждань. Вона спотворила «пристрасті людей», породила жадібність, поставила в центр життя особистий, приватний інтерес. Тому перетворення республіки на монархію, а монархії — на тиранічні уряди зумовлене очевидною причиною — власністю, яка призводить до поневолення і пригнічення людей.
У концепції Мореллі визначне місце належить теорії інтересів, згідно з якою діяльність людини спрямовується її прагненням до самозабезпечення і якомога щасливішого життя. В розумно влаштованому суспільстві повинні збігатися приватні інтереси із суспільним благом, а кожному індивідууму «вигідно бути доброчинним». Але Мореллі бачив розрив між приватними і суспільними інтересами, «дурні пристрасті» людей. Причина цього, на його думку, в приватній власності. А тому єдиною основою розумного ладу вважав суспільну власність, за якої і можливий збіг особистих інтересів із всезагальним благом. Основним
60
принципом його реалістичної концепції є обґрунтування того, що «в сфері моралі природа єдина, постійна і незмінна». Всі зміни у сфері прав як диких, так і цивілізованих народів, не означають змін у їхній природі. Вони лише засвідчують, що одні народи відходять від природи, інші залишаються вірними їм. Людина віддаляється від істини, але сама істина не гине. Будь-який народ може досягти узгодженості з природою та її законами і тому розум законодавця повинен відкрити ці закони.
Мореллі вважав, що доки існуватиме приватна власність, усі спроби поліпшення суспільного порядку і суспільної моралі будуть марними, а встановлена шляхом репресій, поліцейського й адміністративного насильства влада створюватиме лише ілюзорність порядку в суспільстві, який є нічим іншим, як узаконеною злиденністю тих, хто нічого не має, забезпечуючи своє жалюгідне існування. У такому суспільстві й надалі будуть багаті й бідні, освічені й невігласи, люди пишні й виснажені працею.
Мореллі одним із перших раціонально-комуністичних утопістів відстежив прямий зв’язок держави, політики і моралі з відносинами власності. Полемізуючи з Монтеск’є, який у 1748 р. у праці «Про дух законів» оголосив принципом демократії чесність, доброчинність; аристократії — поміркованість; монархії — честь; деспотії — страх, Мореллі стверджував, що «всі вони базуються більшою чи меншою мірою на власності», а приватна власність породжує схильність до наживи. У «Кодексі природи» цю особливість він розглядає як процес, під час якого кілька сімейств завдяки приватній власності стають «господарями всього суспільного і казенного майна, і от вам наяву перетворення спільного інтересу цілої нації на інтереси декількох осіб, які об’єдналися для поневолення більшості: це аристократія». З часом вона перетворюється на монархію, а та — на тиранію.
Вбачаючи все зло в приватній власності, Мореллі вважав абсолютно неефективними будь-які політичні перетворення: «навмисно, мудреці землі, ви шукаєте стан повної свободи там, де панують ці тирани (приватна власність і народжувані нею інтереси). Розмірковуйте, скільки вам завгодно, про найкращу форму правління, шукайте засоби для заснування наймудрішої республіки, влаштовуйте так, щоб багаточисельна нація знаходила своє щастя в дотриманні ваших законів, але ви не підрізали коріння у власності, і тому нічого не зробили: ваша республіка опиниться колись у найжалюгіднішому стані». Однак Мореллі не бачив засобів позбавлення живучості приватної власності.
Згідно з теорією Мореллі, щоб перейти від несвідомого «золотого віку» до свідомого, в якому тільки міцність суспільного ладу забезпечуватиметься свідомістю, людство повинно пережити немало бід, спровокованих дією законів, форм правління. Це дасть людям змогу зрозуміти істинне благо, пізнати сутність і цінність законів природи. У цих пошуках людство перейде від несвідомого до свідомого комунізму. Внутрішнім мотивом наближення людини до цього ладу є прагнення до свободи. На думку Мореллі, закономірними є об’єднання і підпорядкування людей суспільству. Така залежність допомагає долати різноманітні перешкоди, сприяє самозбереженню, благополуччю і свободі людини. Його розуміння свободи втілено в таких словах: «Істинна політична свобода людини» полягає в беззаперечному і безбоязливому користуванні усім, що може задовольнити ті природні і, відповідно, законні бажання. Така свобода може бути гарантована суспільним устроєм, у якому панує суспільна власність.
Раціоналістично-комуністична утопія Мореллі полягає в обґрунтуванні ним (вперше в історії політології) законів, покликаних всебічно регулювати життя
61
суспільства. В їх основі — три «священних закони», які відповідають велінню природи. Перший закон спрямований на ліквідацію приватної власності. Згідно з ним ніщо не може бути ні в чиїй власності, крім речей, які кожний використовує для задоволення своїх потреб, веселощів або щоденної праці. При цьому Мореллі допускає існування особистої власності, до якої прирівняна власність на ремісничі засоби виробництва. Другий закон визначає права громадян, передусім право на існування і право на працю: «кожний громадянин буде посадовою особою, забезпеченою роботою, і отримувати необхідне за суспільний рахунок». З ним пов’язаний і третій закон, який визначає обов’язок кожного громадянина брати участь у суспільній праці, виробництві: «кожний громадянин буде сприяти зі свого боку суспільній користі відповідно до своїх сил, талантів і віку. Залежно від цього будуть визначені його обов’язки згідно з розподільчими законами».
Отже, Мореллі увійшов в історію політології своїм тлумаченням нерозривності законів, які регулюють виробництво і розподіл, визначають відносини між правами і обов’язками громадян суспільства; концепцією майбутнього суспільства, в якій зроблено спробу детально регламентувати життя всіх і кожного. Наприклад, усі діти, яким виповнилося п’ять років, підлягають перебуванню у виховних будинках. «Їхні харчі, одяг і початкове навчання будуть всюди однаковими, без будь-яких відмінностей, згідно з правилами, які визначить Сенат». Із 10-річного віку діти повинні набувати професій у майстернях. Після реєстрації шлюбу (в 15—18-річному віці; холостяцьке життя заборонено до 40 років) кожна молода особа певний час (до 20-річного віку) має працювати вдома в майстернях. З 20 до 25 років належить відбути землеробську повинність, після чого можна повернутися до попередньої професії. Лише після 40 років громадяни мають право вільно обирати вид праці. Це свідчить про те, що Мореллі не передбачав вільного вибору професії, а саму працю вважав невільною, примусовою, насадженою законами. Усіма видами робіт повинні керувати майстри, тобто найдосвідченіші особи в певній професії. Це звання присвоюється на все життя.
В обґрунтованому Мореллі суспільстві розподіл мав здійснюватися за комуністичним принципом. До того ж закони цього суспільства налаштовували на поміркованість у споживанні. Усі громадяни повинні мати однаковий одяг, з одного і того ж матеріалу, робочий і вихідний, який відрізнявся б лише встановленим для кожної корпорації кольором. Кожна посадова особа, сенатори, старійшини повинні показувати приклад особистої скромності.
Система регламентації поширюється і на наукові заняття, покликані перешкодити блуканням людського розуму. Мореллі класифікував їх на дві категорії. До першої відносив філософію, яка трактує плани і систему законів, і метафізику, яка розкриває зміст божества людини і розуму. У другій групі Мореллі відводив місце «уявним і дослідним науками, які мали своїм завданням дослідження природи, розвиток «корисних для суспільства мистецтв». Корисними для суспільства Мореллі вважав природничі науки; до філософії та метафізики ставився негативно. Особливо небезпечними для суспільного устрою він вважав «блукання розуму», оскільки будь-яке відхилення від викладених у «Кодексі природи» принципів може бути використано корисливими і хитрими людьми у приватних інтересах. Внаслідок цього може відродитися рух приватної власності.
Певної еволюції зазнали погляди Мореллі на проблему політичної організації суспільства: якщо в «Базиліаді» він обґрунтовує державне правління у формі «абсолютизму», прикрашеного ідеями Просвітництва, то в «Кодексі природи»
62
розмірковує з позиції патріархальної демократії. На його думку, виборність може порушити принцип рівності, оскільки в суспільстві рівних усі однаково гідні бути обраними. Тому всі політичні права мають належати главам сімей, які здійснюватимуть управління державою почергово, просуваючись від управління групою сімей (триб) (лат. tribus — розділяю на три частини; у давньому Римі (VIII—VI ст. до н. е.) триби утворювали три племені, з VI ст. до н. е. по І ст. н. е. — адміністративно-територіальні округи, куди належать сім’ї) до управлін-
ня державою.
З цим пов’язані погляди Мореллі на структурну організацію держави: вона поділяється на провінції, до яких належать і міста. Ті, у свою чергу, поділяються на триби. За такою структурою і здійснюється управління. Главою сім’ї є батько, який у 50-річному віці стає сенатором у своєму місті.
Сенат міста, до якого входять батьки сімейств, регламентує і тлумачить закони, веде облік громадян, займається вихованням молоді. Верховний сенат нації, складаючись із сенаторів міст, здійснює нагляд за дотриманням законності міськими сенатами, правильністю ведення господарських справ, розглядає судові справи, що стосуються особливо злісних злочинів, тощо. За такою схемою міським і Верховному сенатам належатиме вся політична влада, яка підпорядковуватиметься владі законів. «Це означає, що вони будуть у певній формі і без обговорення повелівати те, що формально окреслюється законами. Їм буде також належати право після попереднього обговорення і вирішення питання про засоби розвивати і застосовувати в окремих випадках управління напрями, які законами сформульовані лише загальними фразами».
Система посадових осіб такого суспільства складатиметься з двох рівнів:
1)група осіб, до якої входять глави триб (обіймають цю посаду все життя), начальники міст і провінцій (виконують обов’язки протягом одного року), призначений на все життя глава нації — генерал, а також батьки сімейств (почергово);
2)особи, безпосередньо зайняті виробництвом (майстри і старшини корпорацій); майстрами можуть бути особи, які досягли 26—30-річного віку або зробили важливі відкриття.
Усі разом утворюють Раду міста. Поєднання систем державних органів і посадових осіб має сприяти конкретному й оперативному розв’язанню проблем виховання і матеріального виробництва.
Значної уваги Мореллі надає сім’ї і вихованню. Сім’ю він вважав невиробничою клітиною, в якій зосереджується тільки домашнє господарство і споживання. Роль сім’ї має бути обумовлена особливим законом, шлюб — суворо регламентованим. Розірвання його мало б дозволятися лише після десятирічного подружнього життя з досить обмеженими правами розлучених. 3акони повинні суворо карати порушення сімейних обов’язків.
Система виховання в сім’ї має передбачати тісний зв’язок трудового, морального і фізичного. В період здобуття професійної освіти важливим є моральнополітичне виховання. Такий єдиний процес виховання покликаний забезпечити усвідомлення і засвоєння вихованцями розумності й необхідності нового ладу, викоренення рис характеру, які могли б спричинити відродження духу приватної власності.
Отже, заслуга Мореллі полягає в тому, що він на основі принципів раціоналізму зумів узагальнити потреби соціально пригноблених мас населення, обгрунтував систему суспільного ладу, заснованого на засадах історичного реалізму, зачатків матеріалістичного розуміння суспільних відносин.
63
ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ
Мореллі
КОДЕКС ПРИРОДИ АБО ІСТИННИЙ ДУХ ЇЇ ЗАКОНІВ
Стан людини, коли вона виходить з рук природи
іщо вона зробила, щоб підготувати її до життя в суспільстві
Улюдини немає ні природжених ідей, ні природжених нахилів. В перші хвилини свого життя вона сповнена байдужості навіть до власного існування. Сліпе почуття, яке нічим не відрізняється від такого ж почуття у тварин, є першим рушієм, що порушує цю байдужість.
Не вдаючись до детального опису перших предметів, що примушують людину вийти
зцього заціпеніння, ні тих засобів, за допомогою яких це відбувається, я кажу, що людину поступово спонукають до цього її потреби, вони роблять її уважною до самозбереження, і саме з перших об’єктів цієї уваги вона дістає свої перші ідеї.
Природа мудро розміряла наші потреби відповідно до зростання наших сил; потім, твердо встановивши число цих потреб на всю решту нашого життя, вона влаштувала так, щоб вони завжди дещо перевищували межі наших можливостей. Ми побачимо далі основи для такого порядку.
Якби людина не зустрічала жодних перешкод до задоволення своїх потреб, то кожний раз після задоволення їх вона впадала б у свій первісний стан байдужості і виходила б з нього тільки тоді, коли її збуджувало б почуття потреб, що знову виникають; легкість їх задоволення не вимагала б знань, які перевершують інстинкт тварини, і людина була б не більш суспільною, ніж тварина.
Не такі були, однак, наміри вищої мудрості. Вона хотіла зробити людський рід розумним цілим, яке влаштовувалось би само за допомогою механізму, такого ж простого, як
ічудесного; його частини приготовані і, так би мовити, обтесані, щоб створити чудові сполучення. Деякі легкі перепони повинні були не стільки протидіяти прагненням людей, скільки сильніше збуджувати їх до єднання. При слабкості людей, взятих зокрема, при їх ніжності й чутливості, бажання й тривоги, що навіваються у віддаленості в даний момент предмета, здатного задовольнити їх, повинні були посилити цього роду моральний потяг їх один до одного.
…На яких принципах мораль і політика повинні були засновувати свої накази і свої установи.
І. «Природа розташувала на виду в нас чи поблизу те, що може зробити нас кращими
іщасливішими». На моралі та на політиці лежав обов’язок.
Дотримуючись цих чудових принципів, вони повинні були намагатися допомагати природі засобами мистецтва: погоджувати правила мистецтва з процесами природи. Залежно від розподілу людських сил вони повинні були регулювати права й обов’язки кожного члена суспільства та розподіляти між ними їх функції; саме тут і потрібно було застосувати принцип рівноваги.
Мистецтво керування серцями і вчинками людей повинно було ґрунтуватися саме на співвідношенні частини цілого, повинно було встановити істинні засоби збереження та заохочення суспільної єдності та відновлення в суспільстві згоди, якби що-небудь загрожувало пошкодити йому чи порушити його. Те, що називають тонами цієї гармонії — я хочу сказати: чини, звання, почесті — слід розподіляти відповідно до ступеня старанності та здібності, корисності послуг кожного громадянина. Для заохочення всіляких благородних зусиль людей, спрямованих до загального добра, можна було б без ризику присвоїти їм ті втішні звання, якими тепер прикрашені пусті примари, марні предмети заздрості. Ця вада, якою б ганебною вона не була, викликається тільки тим, що пиха присвоїла собі ім’я, і вигоди заслуг. Одним словом, якби було встановлено, що знатність людей і повага до них відповідає доброті, і що повага до них зростатиме лиш у тій мірі, в якій вони ставатимуть кращими, то між ними не існувало б ніколи іншого змагання, крім бажання зробити один одного щасливим. Тоді неробство, бездіяльність були б єдиним злочином і єдиним безчестям. Тоді честолюбство виявлялося би не в бажанні поневолювати чи пригнічувати людей, а в тому, щоб перевершити їх у винахідливості і працьовитості, старанності. Повага, похвала, шана, слава були б постійним проявом почуттів подяки й взаємної радості, а не ганебною даниною ницості чи жаху з боку тих, хто їх віддає, чи суєтною підпорою того, що називають щастям. І підвищенням для тих, хто їх вимагає й отримує.
Єдина вада, яку я знаю у всесвіті, — це жадібність; всі інші вади, яку б назву їм не давали, є тільки її відтінками й ступенями: це Протей, Меркурій, це основа, яка спричи-
64
няє всі вади. Аналізуйте пиху, фатівство гордість, честолюбство, хитрість, лицемірство, лиходійство; розкладіть на складові частини навіть більшість наших лжедоброчесних — скрізь ви отримаєте в кінцевому результаті цей тонкий, згубний елемент — користолюбство. Ви знайдете його навіть на дні безкорисливості.
Між тим, чи могла б ця всезагальна чума — приватний інтерес, ця виснажлива пропасниця, ця згубна хвороба всякого суспільства — чи могла б вона прищепитися там, де вона ніколи не знаходила не тільки поживи, але й ніякого небезпечного збудника?
Я думаю, що ніхто не заперечуватиме очевидності такого становища: там, де не має ніякої власності, не може існувати жоден з її згубних наслідків.
Справжнє походження націй і причина занепаду почуття в суспільстві
Пошукаємо спочатку фізичну причину зіпсованості націй. Я кажу, що ми не знайдемо її в їх походженні. Кожний народ, яким би численним він не став, яку б велику країну не займав, зобов’язаний своїм початком одній чи декільком з’єднаним сім’ям. Не можна вважати істинним походженням народу збори людей, яке за нашою уявою виникло випадково з декількох людей, до того розсіяних по різних місцях: це поєднання було б просто початком їх товариства. Не можна також вбачати початок націй у населення, заснованих в результаті переселень чи завоювань: всі ці випадкові зміни є вже наслідком псування, що проникло у первісний стан народів; ці надії стали, в свою чергу новими причинами величезних безладь.
Через те, що не підлягає сумніву, що кожна нація зобов’язана своїм походженням одній чи декільком сім’ям, то вона повинна була, в крайньому випадку протягом деякого часу, зберігати форму патріархального правління і підкорятись тільки законам, що диктується тільки почуттям любові і ніжності, яке заохочується і підтримується серед братів та родичів прикладом глави сім’ї. Під пануванням цієї м’якої влади все майно в сім’ї було спільним і собі ця влада нічого не привласнила.
Таким чином, кожен народ на земній кулі, у крайньому разі при своєму зародженні і на своїй батьківщині, управлявся так, як у наш час управляються малі народності Америки і як управлялись, кажуть, стародавні скіфи, які були колись свого роду розсадником інших націй. Та в міру того як разом з кількістю сімей народи ці чисельно зростали, слабшалипочуттябратерськогоєднання, атакожвладабатьків, якаставаланадтороздрібненою.
Ті з цих націй, що з якихось особливих причин залишались найменш численними чи довше жили на своїй батьківщині, зберегли найдовше свою первісну, зовсім просту й природну форму правління. Навіть нації, що значно зросли чисельно, але не міняли місця свого проживання, зберегли форму правління все ще дещо патріархальну, незважаючи на послаблення почуттів, які, мабуть, можуть владно панувати тільки серед невеликої кількості споріднених людей.
Нації, яким ставало надто тісно у своїй країні та яким в наслідок цього доводилося переселятись, змушені були умовами подорожі і її труднощами чи становищем і природою свого нового місця поселення заводити у себе порядки, що за необхідністю скасовували принципи патріархального ладу; звідси — нова шкода почуттям, які лежать в його основі.
Таким чином я розрізняю три фізичні причини послаблення патріархального правління.
Перша причина — це збільшення кількості сімей; прихильність, заснована на кровній спорідненості, як і дух спільності, зменшується пропорційно до зростання їхньої кількості.
Другою причиною є переселення, що примушує кожну сім’ю поривати узи спільності, через те, що кожна з них бере на себе турботу про певну частину вантажу чи продовольства.
Нарешті, третя причина зумовлена труднощами, які виникають при влаштуванні на нових місцях.
В цих причинах, що послабили чи пригасили почуття кровної спорідненості і зруйнували майже всяку спільність, я бачу джерело розбрату, який міг виникнути між окремими особами і сім’ями чи між цілими націями, отже, і згубний початок всякої міжусобиці, війни й розбою. Через те. Що всі дрібні народи розділилися і віддалилися один від одного, то час, відстань між поселеннями, різниця мови та звичаїв неминуче вели до майже цілковитого знищення всякої ідеї кровної спорідненості між націями, що вийшли з однієї і тієї ж країни, так би мовити, з однієї раси. Тому, зустрічаючись в інших краях, вони вже дивилися один на одного тільки як на живих істот іншої породи, і найменша суперечка, сварка легко приводили їх до того, що вони без огиди і жаху знищували один одного.
Законодавці ні в чому не відновили порядку.
Розбрат, що настав з послабленням чи повним зникненням почуття кровної спорідненості, в яких би формах ця незгода не виявлялася, призвів до того, що народи, втомившись від насильств, погодилися підкорятись законам. Але більшість чи, вірніше, всі особи, до яких народи звернулись з проханням упорядкувати вже заведені звичаї чи
65
запровадити новий лад, не ліквідували ні зловживань, ні поганих звичаїв та забобонів, під впливом яких ці звичаї існували, не шукали способів наблизити і відродити перші закони, встановлені природою. Взявши, для прискорення справи, речі та людей такими, якими вони їх знайшли, ці перетворювачі, ці засновники республік обмежились тим, що пристосували тут і там деякі противаги, деякі підпірки, щоб хоч як-небудь підтримати суспільність, що готова була розпастися.
З’ясовуючи походження і фізичні причина ослаблення почуттів кровної спорідненості, я відкрив джерело всіх безладь. З’ясовуючи таким же чином походження всіх суспільств, тобто установлень, які надали їм відому форму, ми знайдемо, що закони, які вилікували слабості людства паліативними засобами, можна розглядати як першопричину згубних наслідків їх поганого лікування. Ці закони можна звинувачувати також і в тому, що вони були посередніми причинами лих. Які їх необережність породжувала чи не зуміла попередити. Часто укладачі цих законів сприймали справжні зловживання за благо і працювали так би мовити, над удосконаленням, над зведенням у правило самої недосконалості та речей, найбільш противних доброму порядкові.
Для чого належало скласти закони
Установчі закони належало скласти тільки для того, щоб привернути й цілком відновити перший природний закон суспільності. Всі приватні постанови слід виводити з загального закону так, щоб вони служили для його пояснення і розповсюдження. Установчі закони повинні були передбачити і попередити випадки, коли авторитет природного закону може зазнати шкоди чи коли може виникнути намагання обійти його намір. Але нічого подібного не відбулось: ці штучні закони, розраховані тільки для потреб даної хвилини, суперечили вічному законові, з якого вони мусили б черпати свою силу. За таких умов не слід дивуватися їх нестійкості, заплутаності та великій кількості.
Справжні причини занепаду і революцій у найквітучіших державах
Якщо ви спитаєте, хто управляє людьми — починаючи від скіпетра і кінчаючи чабанською палицею, починаючи від тіари і кінчаючи найпростішим клобуком, відповідь буде не важкою: особистий інтерес чи чужий інтерес, що засвоєний під впливом пихи і завжди виступає данником першого. Але хто дав життя цим потворам? Власність.
Отже, даремно, мудреці землі, шукаєте ви стан повної свободи там. Де царюють тирани. Міркуйте, скільки вам завгодно, про найкращу реформу правління; влаштовуйте так, щоб велика нація знаходила своє щастя у дотриманні ваших законів, але ви не підрізали цим кореня у власності і тому нічого не зробили: ваша республіка опиниться колинебудь у найжалюгіднішому становищі. Даремно ви приписуватимете ці сумні перевороти випадкові, сліпій долі, що начебто є причиною хиткості імперій, як і доля приватних осіб: це слова, позбавлені будь-якого глузду.
Що могло б забезпечити стійкість імперій
Якби все майно належало неподільно всім, чи були б можливі ця нестійкість, ця періодична мінливість долі імперій? Установіть цей чудовий принцип, установіть, що вищі ідеї честі й доброчесності зв’язані з тим, що робить цей принцип непорушним, що сприяє його добрим результатам, — і ви завжди зміцните щасливий жереб нації. Народи будуть жити за однією і тією ж конституцією та керуватимуться одним і тим же урядовим механізмом, тільки під різними назвами.
Якщо який-небудь народ прийде до одностайної згоди підкорятися тільки законам природи, як вони зображені нам вище, якщо він відповідним чином поводитиме себе під керівництвом своїх батьків родин, то це буде демократія.
Якщо для більш правильного дотримання цих священних законів і виконання їх у більшому порядку і з більшою швидкістю народ передасть владу в руки декількох мудреців, на яких буде покладений обов’язок, так би мовити, давати сигнал до дій, що вказуються і диктуються цими законами, — це правління буде аристократичним.
Якщо для ще більшої точності та правильності в руках політичного організму його пружини приводить в дію тільки одна особа, то держава стає монархією, яка не прийде до занепаду до того часу, поки в неї не проникне приватна власність, — якщо це нещастя трапиться, воно може все занапастити, але за нашою гіпотезою існує тисяча засобів попередити його.
Зразок законодавства, що відповідає намірам природи.
Я даю цей нарис законів у формі додатка і поза планом, так як, на нещастя, надто вірно, що в даний час було б майже неможливим заснувати подібного роду республіку. За цим текстом, що не потребує довгих коментарів, кожен розумний читач може судити, від скількох бід ці закони врятували б людей. Я довів вище, що для первісних законодавців легко було влаштувати так, щоб народи не знали інших законів; якщо мої докази достатні, то я досяг своєї мети.
66
Я не маю сміливої претензії перетворити рід людський, але в мене достатньо мужності, щоб говорити істину, не бентежачись галасом тих, які бояться її, тому що в їх інтересах обманювати людство чи залишити його у владі помилок, жертвою яких вони є самі.
Основні і священні закони, які викорінили б вади та нещастя суспільства
І. У суспільстві ніщо не належатиме окремо будь-кому, крім тих речей, які кожний вживає для задоволення своїх потреб, для втіхи чи для своєї повсякденної праці.
ІІ. Кожний громадянин буде службовою особою, забезпеченою роботою і одержуватиме утримання за громадський рахунок.
ІІІ. Кожний громадянин сприятиме, з свого боку, громадській користі відповідно до своїх сил, таланту і віку. Залежно від цього будуть визначені його обов’язки, що відповідають розподільним законам.
Розподільні або економічні закони
І. Для того щоб все відбувалося за зразковим порядком, без плутанини, без замішання, будуть проведені перепис усієї нації і розподіл її за сім’ями, за трибами, за містами, а якщо вона дуже велика, то й за провінціями.
П. Кожна триба складатиметься з однакового числа сімей, кожне місто — з однакової кількості триб, і так далі.
V. У кожному десятку, сотні і т. д. громадян буде знаходитись певна кількість робітників кожної професії; це число буде пропорційно до важкості їх роботи і кількості того, чим потрібно постачити населення кожного міста, — не стомлюючи дуже цих робітників.
VІІІ. Твори всякого роду будуть взяті на облік, і кількість їх відповідатиме чи то кількості громадян кожного міста, чи то кількості тих, хто їх вживає. Ті з виробів, які не псуються, будуть, згідно з тими ж правилами публічно роздавати, а лишок їх буде відкладено про запас.
ІХ. Коли кількість предметів не першої необхідності, що вживаються всіма чи деякими особами, зменшиться настільки, що її виявиться недостатньо і може статися, що хоча б один громадянин буде позбавлений їх, тоді вся роздача припиняється, або ж постачання цими речами проводиться в меншому розмірі, поки нестача не буде поповнена. Треба буде, однак, старанно остерігатися, щоб подібні випадки не траплялися з речами першої необхідності.
Х.Зайві запаси кожного міста, кожної провінції будуть направлені в ті місцевості, де їх може виявитися недостатньо або ж зберігатися для майбутнього.
ХІ. Відповідно до священних законів, між громадянами не повинно бути ні продажу, ні обміну.
ХІІ. Допомога, що її надає нація сусідній чи чужій нації продуктами своєї країни, чи така ж допомога, що її одержують від них, є єдиний вид торгівлі, який відбувається шляхом обміну і за посередництвом громадян, які про все доповідатимуть прилюдно. Але при цьому буде вжито всіх заходів, щоб така торгівля не занесла у республіку ні найменшої власності.
Закони про загальні порядки
І. У кожній професії найстаріші й разом з тим найдосвідченіші будуть по старшинству керувати по черзі протягом п’яти днів п’ятьма чи десятьма з своїх товаришів, помірно оподатковуючи їх працю в рахунок тієї частки, яка була б накладена на них самих.
П. У кожній професійній корпорації на кожні десять чи дванадцять робітників буде один майстер: його обов’язком буде вчити їх, перевіряти їх роботу, давати звіт про їх роботу і поведінку старшини корпорації; який обиратиметься на рік. Кожний майстер носитиме це завдання довічно і по черзі займатиме посаду старшини корпорації.
ІІІ. Майстром тієї чи іншої професії можна буде стати не раніше, ніж через рік після залишення своєї сільськогосподарської праці і поверненні до своєї колишньої професії, отже, тільки по досягненню 26-річного віку.
ІV. У кожній професії той, хто зробить яке-небудь важливе відкриття, повідомить про нього всім членам своєї корпорації і він стає тоді майстром, навіть не досягнувши встановленого віку, і буде призначений старшиною корпорації на наступний рік. Порушення черги може бути допущене тільки в цьому випадку; потім вона буде відновлена знову.
209. У десять років кожний громадянин почне вчитися тієї професії, до якої почуватиме нахил чи до якої здаватиметься здатним, не будучи, примушений до цього. У віці від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років він одружиться, від двадцяти до двадцяти п’яти він займатиметься якою-небудь галуззю сільського господарства, у двадцять шість років він стане майстром чи в своїй професії, якщо повернеться до неї, чи в тій професії, пов’язаній
67
з хліборобством, якщо він продовжуватиме займатися. Але якщо він вибере який-небудь інший рід занять, тоді майстром він зможе стати лише в тридцять років. В сорок років кожний громадянин, який не має визначених обов’язків, буде добровільним працівником, тобто не будучи звільненим від роботи, він працюватиме тільки в тій галузі, яку вибере сам і виконуватиме тільки ті завдання, які він на себе покладе; годинами відпочинку він має право розпоряджатися, як йому завгодно.
VІ. Немічні люди й старі одержуватимуть зручне приміщення, харч і утримання в громадському будинку, призначеному для цієї мети в кожному місті на основі ХІ закону про міський благоустрій. Так само всіх без винятку хворих громадян було перевезено в призначене для них спільне приміщення, де вони користуватимуться таким же доглядом і утримуватися в такій самій чистоті, як у себе в сім’ї, причому без будь-яких відмінностей і переваг. Сенат кожного міста виявлятиме особливе піклування до врегулювання господарства та обслуговування цих будинків і подбає, щоб там не було нестачі ні в чому необхідному чи приємному як для відновлення здоров’я і швидкого видужання, так і взагалі для всього, що може тішити сумне існування немічних.
VІІ. Старшини всіх професій визначатимуть години відпочинку й праці та розпоряджатимуться, яку роботу треба виконати.
Закони розкоші
І. Кожний громадянин, починаючи з тридцятирічного віку, одягатиметься відповідно до своїх смаків, але без надмірної розкоші. Він також харчуватиметься в своїх сім’ях, дотримуючись помірності та стриманості в їжі і напоях. Цей закон вимагає од сенаторів і старшин суворо обмежувати надмірності в цьому напрямку, подаючи в той же час особистий приклад скромності.
ІІ. Від десяти до тридцяти років молоді люди кожної професії носитимуть формений одяг з однієї і тієї ж тканини, чисте, але звичайне і придатне для їх занять. Кожна корпорація відрізнятиметься кольором форми відповідно головному об’єкту її праці, чи якимнебудь іншим знаком.
ІІІ. У кожного громадянина буде робочий одяг і святковий, прикрашений скромно й до лиця, все згідно з засобом республіки і так, щоб ніяка прикраса не змогла надавати будь-кому переваг чи особливої уваги. Всяка пиха буде придушуватись старшинами і батьками родин.
Закон про виховання, що мають запобігти наслідкам сліпої поблажливості батьків до своїх дітей
І. Матері самі годуватимуть своїх дітей, якщо це дозволить їм здоров’я; звільнення від цього обов’язку допускатиметься не інакше як після подання доказів свого нездужання.
ІІ. Розлучені жінки, які мають немовлят, повинні годувати їх протягом року після розлучення.
ІІІ. Глави триб будуть уважно стежити за тим, щоб батьки й матері дбайливо ставилися до своїх малолітніх дітей.
ІV. Після досягнення 5-річного віку всі діти кожної триби будуть зібрані разом і поселені в призначені для цього будинки, хлопчики і дівчатка окремо. Їхня їжа, одяг і початкове навчання будуть скрізь цілком однаковими, без жодних відмінностей, згідно з правами, які припише сенат.
V. Певна кількість батьків та матерів родин під наглядом глави триби турбуватиметься про цих дітей, як про своїх власних, протягом п’яти днів; потім їх змінить по черзі таке ж число батьків. Вони постараються прищепити своїм вихованцям помірність і слухняність, попереджуватимуть шляхом м’яких умовлянь чи легких покарань всілякі сварки, вередування, погані звички. Поводження з усіма дітьми буде цілком рівне.
VІ. В міру розвитку розумових здібностей у дітей їх почнуть навчати вітчизняним законам. Їх навчать поважати ці закони, підкорятися своїм батькам, начальникам і особам зрілого віку.
VІІ. Дітей, що виявилися до 10-річного віку досить міцним, щоб виявити початки професії, до якої їх визначають придатними, посилатимуть щоденно на декілька годин у громадські майстерні, щоб вони розпочали там своє навчання.
VІІІ. Кожна дитина після досягнення десятирічного віку залишить цей загальний батьківський будинок, щоб перейти до майстерень. Тут дітям нададуть приміщення, харчування та одяг, а навчатимуть їх майстри і старшини кожної професії, яких вони повинні будуть слухатись, як своїх батьків, — усе це буде здійснюватися спільно в кожній корпорації та в кожній майстерні, де діти кожної статі опановуватимуть відповідний фах.
ІХ. Крім механічних вправ у відповідній професії, вчителі й вчительки, так само як і старшини професій, даватимуть дітям настанови морального характеру. Якщо в міру розвитку розумових здібностей у дітей деякі з них дійдуть думки про існування божества і, почувши розмови про це, почнуть ставити питання відносно цієї вищої істоти, тоді їм по-
68
яснять, що це благодійна першопричина всього, чим вони захоплюються і що вони знаходять привабливим і добрим. Наставники всіляко остерігатимуться давати дітям будь-які туманні уявлення про цю невимовну істоту і намагатимуться пояснювати її природу термінами, позбавленими змісту.
Х. Всі моральні накази, правила, роздуми будуть виводитися з основних і священних законів, до того ж завжди в напрямку до громадського єднання і любові. Предметом заклику буде здійснення неподільного зв’язку особистого щастя з загальним благом, а метою заохочень будуть служити повага й дружба близьких людей, співгромадян і начальників.
ХІ. Начальники й сенатори уважно стежитимуть за тим, щоб закони й статути про виховання дітей дотримувалися скрізь точно й однаково, а особливо, щоб мудро виправлялись і попереджувалися ті недоліки дитячого віку, які можуть збудити дух власності. Вони перешкодять також тому, щоб дитячий розум набирався з самого ніжного віку будьяких сміховинних байок, казок та вигадок.
ХІІ. У віці 15—16 років молоді люди одружаться, вони залишать громадські академії, щоб повернутися у батьківський дім, звідки вони у визначені години ходитимуть у майстерні, щоб там займатися своєю професією, поки не досягнуть належного віку для заняття хліборобством. Тоді вони перейдуть у призначені для цього приміщення.
Закони про наукові заняття, які повинні перешкодити блуканням людського розуму і всіляким трансцендентним мріям
І. Кількість осіб, які присвятили себе наукам і мистецтвам і які вимагають більше проникливості, винахідливості і талантів, ніж фізичної сили, буде твердо встановлено як для кожного роду занять, так і для кожного міста. Відповідне навчання громадян, які виявили найбільші нахили, розпочнеться рано, причому це не звільнить їх від занять якою-небудь галуззю сільського господарства, коли вони досягнуть належного віку для роботи в ньому.
ІІ. Ніякої іншої моральної філософії, крім тієї, яка трактує про план і систему законів, не буде. Спостереження і накази цієї науки будуть ґрунтуватися тільки на корисності та мудрості цих законів, на солодкості уз спорідненості і дружби, послуг і вдячності, які зв’язують співгромадян, на любові до праці та користі її, на всіх загальних і приватних правилах доброго порядку і повної згоди. Вивчення цієї науки буде загальне для всіх громадян.
ІІІ. Всіляка метафізика зведеться до того, що було сказано вище про божество. Що стосується людини, то про неї ще скажуть, що вона обдарована розумом, призначення якого — робити її громадянином; що природа його здібностей однаково як природні принципи їх дій нам невідомі, що можна тільки шляхом вдумливого спостереження цих же здатностей простежити прийоми роботи розуму; що ми не знаємо, що служить нам основою й підпорою цієї здібності, як не знаємо і того, чим стає це начало, коли людина помирає. Потім скажуть, що, мабуть, це розумне начало продовжує ще існувати після смерті, але що марно намагатися пізнати стан відносно якого творець природи не дає нам жодних вказівок у формі явищ. Такі будуть межі, продиктовані для цих висновків.
ІV. Надана буде цілковита свобода проникливості людського розуму відносно умоглядних і дослідних наук, які ставлять собі за мету дослідження таємниць природи, або вдосконалення корисних для суспільства мистецтв.
V. Існуватиме свого роду кодекс усіх наук, де до метафізики і моралі ніколи не додаватиметься таке, що виходить за межі, продиктовані законами; знову туди заноситимуть тільки відкриття в галузі фізики, математики й механіки, підтверджені дослідами та міркуваннями.
VІ. Красномовству, поезії і живопису дозволено буде прославляти фізичну і моральну красу природи, предмети наук, зручності та приємні риси суспільства, однаково як і громадян, що особливо відзначилися в удосконаленні всього названого.
VІІ. Кожний приватний сенат доручить письмово розповісти про діяльність начальників і громадян, що заслуговують на пам’ять, турбуючись, однак, щоб ці оповідання були вільні від перебільшення, від всіляких лестощів та особливо від всіляких легендарних елементів. Верховний сенат доручить скласти з них загальну історію всієї нації.
VІІІ. Всі розділи цих законів будуть викарбувані, кожен окремо, на відповідному числі колон чи пірамід, збудованих на громадській площі кожного міста. Цих законів будуть дотримуватися завжди в прямому і буквальному розумінні їх тексту, не допускаючи в них найменшої зміни чи перекручення. Якщо ж в тому чи іншому законі виявиться якась двозначність чи темне місце, то потрібно буде постаратися роз’яснити їх за допомогою іншого закону чи раз назавжди визначити смисл цього закону в дусі, найбільш сприятливому для основних і священних законів.
Закони про покарання такі ж нечисленні, як нечисленні порушення обов’язку, такі ж м’які, як і дійові
Кожен громадянин, без різниці рангу та гідності, хоч би це був навіть глава нації, якщо виявиться — страшно подумати — настільки зіпсованим, що позбавить життя чи сме-
69