середньо обраних присяжних. Ці принципи є яскравими зорями, які йшли перед нами і керували нашими кроками протягом років революції і реформ. Розум наших мудреців і кров наших героїв осягнули їх. Вони повинні бути символом нашої політичної віри, підручником громадянського навчання, пробним каменем для тих, на чию службу ми покладаємося, і коли б ми відійшли від них у момент помилок чи тривоги, то треба поспішати вернутися і знову йти шляхом, який веде до миру, волі та безпеки.

Я готуюся, отже, на пост, на який ви призначили мене. З досвідом праці на підлеглих посадах, достатнім, щоб бачити труднощі цієї найвищої посади, я знаю, що рідко щастить недосконалій людині залишити цей пост, зберігаючи ту репутацію і ту громадську прихильність, які привели її туди. Не претендуючи на те високе довір’я, яке ви поклали на першого нашого і найбільшого революційного діяча, чиї видатні заслуги дали йому право на любов і перше місце в батьківщині та призначили йому найяснішу сторінку в книзі чесної історії, я прошу лише стільки довір’я, скільки треба для твердості й ефективності в законному керівництві вашими справами. Я часто буду помилятися, через хибне міркування. Коли я буду правий, мені часто будуть приписувати помилки ті, чиє положення не дає їм достатньо широкого погляду на речі. Я прошу вашої поблажливості щодо моїх помилок, які ніколи не будуть ненавмисними, і прошу вашої підтримки супроти помилок інших людей, які можуть осуджувати те, чого вони не знають з усіх боків. Схвалення, яке ви дали мені своїм голосуванням, є великою втіхою для мене за минуле, і моїм майбутнім намаганням буде виправдати добру опінію тих, хто наперед обдарував мене нею, викликати її в інших, роблячи їм добро, наскільки є моєї сили, і спричинитися до щастя і свободи всіх.

Отже, покладаючись на підтримку вашої доброї волі, я з покірністю приступаю до праці, готовий відійти від неї кожночасно, як ви усвідомите, що у вашій силі зробити багато ліпший вибір. І нехай Найвище Провидіння, яке править долею всесвіту, веде нашу адміністрацію найкращимшляхом ідастьїйсприятливіумовидлявашогомируйдобробуту.

Демократія: Антологія / Упоряд. О. Проценко. — К.: Смолоскип, 2005.

3. ТЕОРІЯ ФЕДЕРАЛІЗМУ А. ГАМІЛЬТОНА

Один із видатних політиків США на межі XVIII—ХІХ ст., непересічний політичний теоретик, міркування і конкретна діяльність якого пов’язані з обгрунтуванням і практичною реалізацією ідеї федералізму багатьма аспектами, не втратили своєї пізнавальної та функціональної актуальності. Федералізм як принцип державної організації на засадах федерації (форми державного устрою; союзної держави, що складається з кількох держав, які разом із загальнофедеральними мають свої владні інституції) завдяки його старанням перестав бути лише ідеєю і став практичноюполітикою.

Довідка

Олександр Гамільтон народився 11 січня 1757 року на о. Невіс, який у ті часи належав до британської Вест-Індії (тепер — Віргінські острови). Його батьки, хоч і вважалися заможними, дати своїм дітям належну освіту не змогли. Тому А. Гамільтон з 11 років змушений був працювати. У 1772 р., накопичивши певну суму, вирушив до Нью-Йорка, де вступив до Королівського коледжу (нині — Колумбійський університет), після закінчення якого певний час займався юридичною практикою, а з початком війни за незалежність США став активним її учасником. Був особистим секретарем Дж. Вашингтона, міністром фінансів (1789—1795), засновником банку США, одним з ініціаторів купівлі Луїзіани. 12 липня 1804 р. загинув на дуелі з кандидатом на посаду президента США А. Берром.

Основні положення його політико-правових поглядів викладені в збірнику статей «Федераліст» (1787—1788), до якого А. Гамільтон написав більше як половину статей; авторами інших статей були політичні філософи Джеймс Медісон і Джон Джей. Разом вони виступали під псевдонімом «Публій».

Теоретичними засадами статей збірника «Федераліст» є раціональне розуміння людського і суспільного порядку, «республіканський» спосіб мислення, тлумачення соціальних і політичних феноменів на основі критеріїв класичної спадщини греків і римлян, політичної думки Нового часу, конституційної практики Англії та американських колоній.

104

Наскільки діячі американської революції мислили катeгopiями класичної політики і діяли під впливом історичних прикладів, свідчить скарга делегата Конвенту Чарльза Пінні, яку наводить «Федераліст»: «Чи можуть солдатські звички та звички Європи стати нашими? Чи маємо ми поділ на плебеїв і патриціїв? Чи перебували Гельвецька та Бельгійська конфедерації або не оформлена побудова Німецького рейху в такій самій або подібній на нашу ситуації? Ми розглядаємо себе як жителів старої, замість молодої, країни». Підтримуючи вищенаведені думки, «Федераліст» наголошує на негативному прикладі минулого: «Чи не полягає перевага американського народу саме в тому, що хоча він постійно і віддавав належне думкам минулих часів та інших націй, але ніколи не давав так осліпити себе культом минулого, традиції або великих імен, щоб забути своє власне становище та здобути на власному досвіді знань? Володарем цього мужнього духу стануть онуки, світ майбутнього буде вдячний прикладу деяких нововведень, розроблених на американській землі «задля приватних прав і громадянського щастя...».

Автори збірника звертали увагу на відмінності в тлумаченні «людських інституцій». Неясність виникає не лише з предмета, а й з недосконалості людського сприйняття та недосконалості мови як носія ідей. Такі феномени, як законодавча, виконавча і судова влада, не були адекватно визначені. Ще гірше з новими та складними об’єктами, такими як розмежування компетенції федерального уряду та окремих штатів. Політичні відносини людей, політичні інститути не є просто речами, як предметами природи, тому потребують спеціального дослідження.

Однак автори доходять висновку, що інститути також ґрунтуються на природі людини. «Але чим, власне, є політичний порядок, — зазначають вони, — якщо не найбільшим закидом людській природі й водночас найглибшою рефлексією щодо неї. Якби люди були ангелами, вони не потребували б жодного уряду. Якби ангели панували над людьми, то контроль за урядом був би зайвий. Як зовнішній, так і внутрішній». Уряд потрібен тому, що «пристрасті людей без примусу не можуть бути підпорядковані розумові та справедливості». Такі міркування доречні в нації філософів, «оскільки там голосу розуму було достатньо, щоб викликати шляхетний страх перед законом. Але причин сподіватися на існування нації філософів так само мало, як і сподіватися на існування раси філософів-королів». Тому джерелом порядку є розум, з нього формується мудра і справедлива людина.

Автори «Федераліста» стверджували, що «люди у своїй поведінці керуються більше пристрастями і безпосередніми інтересами, ніж загальними та далекими міркуваннями політики, користі або справедливості». На їхню думку, діяльність більшості людей визначається поривами і пристрастями, що мають у своїй основі жагу до влади та власності. Ці сили любові людини до себе спричинюють усі порушення порядку в людському суспільстві. Жага до влади і власності та супутні негативні якості (честолюбство, жага слави, заздрість, користолюбство) відтісняють інші виміри людини на задній план.

Причини антагонізму груп усередині суспільства — передусім у природі людини. «Захоплення різноманітними релігійними поглядами, політикою та багатьма іншими речами, прихильність до різноманітних лідерів, які честолюбно борються за владу, або до особистостей, з долею яких були пов’язані людські пристрасті, — все це поступово поділило людство на різні партії, розпалило їхню ворожнечу і навіть зробило їх сильними для того, щоб дратувати одна одну в дрібницях, замість того, аби разом працювати задля загального добробуту». Однак найчастіше розпалює боротьбу розподіл власності. Здавна власники і незаможні «представляли в суспільстві різні інтереси». Регуляція цих різних інтересів є завданням законодавства,

105

яке повинно залучити партії та внутрішні партійні групи до дій уряду. Така повага до окремих інтересів має бути сконструйована в моделі суспільства, заснованій на плюралізмі і балансі інтересів.

Федералісти впевнені, що справедливість реалізується в моделі республіки, інститути якої мають відповідати людській природі. Цю модель вони називають «республіканським режимом», якому властиві воля і добро. Авторитетом у ній є народ, отже, вона є народною, або «репрезентативною демократією». Республіка прагне забезпечити умови для реалізації людських здібностей на основі чітко окреслених державно-громадських і релігійних прав, які гарантують життя, свободу і власність. Ця мета досягається завдяки специфічному виміру республіки — «громадянськості», що постає як «громадянське щастя», «громадянська свобода», «громадянська справедливість», «громадянські права». За їх переконаннями, тільки республіканський режим може бути поєднаний із духом американського народу, з основними принципами американської революції та з рішучістю кожного захисника свободи проводити політичні експерименти на здатності людства до самоврядування.

У «Федералісті» було представлено політико-економічну концепцію сильної централізованої федеральної влади, яка гарантувала б американській федерації власний шлях у світі, забезпечила незалежне існування вільної і заможної американської держави. Економіка федерації мала спиратися на приватні корпорації, свободу регламентованої законом підприємницької діяльності.

Оскільки Гамільтон проживав у великому місті, він не знав і не розумів сільського мешканця, не переймався й місцевими інтересами, а мислив категоріями всієї країни. До демократії міських зборів, законодавчих зборів, у яких більшість належала фермерам, ставився з неприхованим презирством. Його погляди узгоджувалися з інтересами великих власників — плантаторів-землевласників, багатих купців, промислової буржуазії. Він поділяв суспільство на обраних (багаті та імениті громадяни) і більшість (основна маса народу). При цьому дотримувався точки зору античних мислителів про природне походження, сутність майнових відносин і поділу суспільства на класи. Вважав за необхідне закріпити його конституційно: «Дайте першому класу міцну і постійну роль в управлінні державою. Він буде утримувати нестабільне (хистке) становище другого класу і, оскільки нічого не виграє від змін, завжди підтримуватиме добре управління».

Державу Гамільтон розглядав як знаряддя, що повинно слугувати інтересам тих, хто має владу, і стримувати тих, хто її позбавлений. Він розумів, що в державі, заснованій на насильстві, а не на добрій волі, постійне невдоволення експлуатованих загрожує бунтом проти експлуататорів. Інтереси таких держав потребують, щоб суспільний безлад засуджувався і придушувався поліційними силами. Критерієм сильної держави є її здатність захистити привілеї меншості від анархії більшості. Гамільтон гаряче відстоював ідею заснованої на насильстві держави. В його планах державного устрою принцип централізованої влади сягав значно далі того, на що була готова піти більшість. Захищаючи ці плани, Гамільтон висловлював думки, які лякали багатьох: «Принцип, який має бути прийнятий, — це необхідність постійної волі. Держава повинна будуватися на основі, здатній стримувати народний потік».

А. Гамільтон вірив у природні права, для забезпечення яких необхідна сильна влада. В цьому на нього відчутно вплинули ідеї Юма. На його думку, природний стан є або стає станом війни, оскільки передбачає запровадження особистих прав на дотримання природного права. Громадянське суспільство окреслюється договором про встановлення народної виконавчої влади, за яким правителі зобов’язу-

106

ються захищати права громадян. Завдяки цьому «енергія виконавчої гілки влади» є осередком світського уряду. Найкращі способи забезпечення природних прав залежать від обставин. Звідси випливає гамільтонова конституційна доктрина «прикладної влади непрямої дії»: уряду треба дозволити використовувати будь-які не заборонені законом необхідні для його цілей засоби. Тільки сильна центральна влада здатна зупинити демократичний рух мас, який швидкими темпами розвивався у США в повоєнні роки боротьби за незалежність. Тільки федерація може стати бар’є- ром, який стримуватиме розбрат і народні повстання.

Людьми, на думку Гамільтона, керують надмірне честолюбство, корисливість. Проте честолюбність і освіта можуть винести поняття «Я» та інтерес за межі тіла та його життєзабезпечення. Потяг до багатства, приміром, стимулює турботу про свою власність і зацікавленість у громадському порядку. Прагнення влади менше пов’язане з матеріальним добробутом, воно надихає на участь у громадському житті. Найшляхетнішими умами править потяг до слави, що змушує керуватися вищими принципами. Властолюбці є найбільшою небезпекою для свободи, особливо в народних державах, пересічні громадяни яких — недосвідчені, обмежені й недалекоглядні — схильні піддаватися впливу демагогії. Справедлива держава, підсумовує Гамільтон, потребує славолюбців для контролювання тих, хто жадає панування.

З огляду на це, Гамільтон захоплювався англійською конституцією як «найкращою у світі». Для Сполучених Штатів найкращим ладом вважав представницьку демократію, оскільки втягнуті в гонитву за наживою американці загалом видавалися йому як такі, що не здатні виявляти громадянські чесноти. У комерційному суспільстві, доводив Гамільтон, доброчесність є найчастіше «приємним додатком до багатства», який приваблює тих, чиє прагнення до розкошів уже певною мірою задоволене. Він вважав можливим через участь у громадській діяльності прищепити багатіям потяг до доброчесності, але його сподівання завжди були оповиті сумнівами.

Політичні погляди А. Гамільтона формувалися під впливом вчення Ш.-Л. Монтеск’є, особливо теорії розподілу влади, конституційного устрою англійської монархії, який, на думку Гамільтона, слід узяти за основу конституції США. Він був переконаним прибічником англійського типу змішаного правління, за якого законодавча влада поділялася між трьома політичними формами — монархічною, в особі короля; аристократичною, в особі палати лордів; демократичною, в особі палати общин. Однак концепція змішаного правління, яка брала під захист інтереси заможних верхів, суперечила доктрині природної рівності, сформульованій у Декларації незалежності, її положенню, згідно з яким держава створюється для захисту прав на життя, свободу, прагнення до щастя, а не прав на власність. У деяких своїх позиціях Гамільтон був послідовником Гоббса. Його філософія логічно підводила до держави — Левіафана з високоцентралізованою і дієвою владою. Але Гамільтон не був ідеалістом і не вважав державу вічною сутністю, яка не залежить від громадянина і височить над ним.

Попри внутрішні суперечності, він відводив виняткову роль верхній палаті вищого законодавчого органу влади, вважаючи, що саме Сенат повинен стати конституційним втіленням влади багатих і знатних. Сенатори мають обиратися через систему виборців «на термін належної поведінки», тобто до кінця життя. Усвідомлюючи, що такий Сенат може перетворитися на своєрідний олігархічний клуб, Гамільтон передбачав демократичнішу противагу йому — нижню палату (асамблею, яку обиратимуть один раз на три роки прямими виборами, участь у яких можуть узяти всі чоловіки білого кольору шкіри).

107

На його думку, державна влада повинна бути зосереджена у виконавчому ядрі. Голову виконавчої влади Гамільтон називав монархом, іноді — правителем. Він, як і сенатори, повинен обиратися на «термін належної поведінки» за триступеневою системою виборів і мати широкі повноваження — всю повноту виконавчої влади: право призначення вищих посадових осіб, абсолютного вето, верховне командування збройними силами тощо. Правитель повинен отримувати високу заробітну платню, яка забезпечувала б йому життя за королівськими стандартами. Його особистий авторитет має поєднуватися з державним. Проте влада правителя може бути піддана імпічменту. Саме цим вона відрізнялася від спадкової монархії.

Такий погляд А. Гамільтона не знайшов підтримки на засіданні конвенту. Однак він досяг успіху в запровадженні судового конституційного контролю. Суть його полягала у визнанні того, що всі закони, які суперечать Конституції як вищому органу, в якому втілена воля народу, повинні бути визнані не дійсними. Ця функція покладалася на суди, «яким належало специфічне право інтерпретації законів». Наприклад, верховний суд (орган, який призначався) певною мірою може стати над конгресом (орган, який обирається): «При цьому мається на увазі тільки те, що влада народу є вищою від повноважень обох цих органів. Якщо виражена в цих актах воля законодавчої влади суперечить вираженій у Конституції волі народу, суди повинні керуватися конституційними нормами». Це тлумачення визнано США унікальним внеском американського політичного генія в науку про державу.

А. Гамільтон широко тлумачив положення Конституції, які не давали прямих відповідей на існуючі проблеми. Будучи міністром фінансів, він зумів переконати Конвент, що, крім перелічених у Конституції повноважень, «існують і повноваження передбачувані, які так само реально делегуються державі». Це дало змогу в той час заснувати національний банк, який повинен був консолідувати національні борги, а методологічно — започаткувало існуючий донині спосіб тлумачення конституції, згідно з яким уряд міг розширювати свої повноваження за відсутності в конституції прямої заборони.

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

Александр Гамильтон

СОЮЗ КАК ГАРАНТИЯ ОТ ПАРТИЙНЫХ РАСПРЕЙ И МЯТЕЖЕЙ

Ноября 21 1787 г.

Прочный союз будет иметь наиважнейшее значение для воцарения мира и свободы в штатах, поскольку оградит их от внутренних расколов и мятежей. ...

Как известно, выгода от конфедерации состоит в том, что она, сдерживая склонности к разладу, служит защитой общественного спокойствия государств и одновременно с этим повышает их боеспособность и безопасность перед лицом враждебных стран. К такой организации прибегали во многих странах в разные иска, и она снискала себе одобрение наиболее известных политических мыслителей. Противники предложенного ПЛАНА с большим рвением ссылаются на Монтескье*, приводя его сломи о том, что для успеха республиканской системы правления необходима малая территория. К сожалению, им остались неизвестны мысли, которые великий мыслитель высказал в другом месте в своих работах; ускользнули от их внимания также и последствия принятия тех принципов, которые они с таким жаром исповедуют.

Когда Монтескье отдает предпочтение республикам малой величины, он руководствуется меркой, которую намного превосходит по размерам своим чуть ли ни каждый из наших штатов. ...

Под определением конфедеративная республика подразумевается попросту «набор обществ» или ассоциация двух или более государств, действующая как единое государство. Что же касается полномочий федеральной власти, изменения ее форм и целей, нее это

108

решается по свободному выбору. До тех пор, пока в такой республике не отменена раздельная организация правления для каждой из входящих в нее частей; до тех пор, пока она не прекратила отвечать местным интересам в строгом соответствии с конституцией; тогда даже в том случае, если она будет в абсолютном подчинении общей власти Союза, такая республика будет оставаться, как в теории, так и на практике, ассоциацией государств, то есть конфедерацией. Предлагаемая конституция, столь далекая от того, чтобы поддерживать отмену самостоятельной власти штатов, предоставляет им роль составных частей общенационального суверенитета, предусматривает их непосредственное представительство в Сенате и оставляет за ними исключительное право на определенную и весьма важную часть суверенной власти. Это толкование полностью соответствует тому, что понимается под федеральным правительством при разумном толковании слов, образующих этот термин.

1 Политическая философия и теория права Монтескье, наряду с наследием Локка и т. н. шотландских просветителей (Юм и др.), легли в основу конституционной теории и практики США.

1 Американские федералисты: Гамильтон, Медисон, Джей. Избр. статьи. —

Вермонт, 1990. — С. 55—63.

О НЕОБХОДИМОСТИ ИМЕТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВО, НЕ МЕНЬШЕЕ ПО СИЛЕ СВОЕЙ, ЧЕМ ПРЕДУСМОТРЕННОЕ

ПРЕДЛАГАЕМОЙ КОНСТИТУЦИЕЙ

Декабря 18 1787 г.

Мы подошли теперь к рассмотрению доходов в пользу необходимости — в целях сохранения Союза — такой Конституции, которая по силе своей была бы, по крайней мере, равна предложения ной нам теперь. ...

Какими бы недостатками ни страдала нынешняя явно несовершенная Конфедерация, этот принцип ее создатели понимали со всей ясностью, хотя они и не обеспечили его полагающимися и достаточными условиями для успешной деятельности. Поскольку Конгресс располагает неограниченным правом запросить людей и средства, то, очевидно, предполагалось, что Соединенные Штаты должны иметь в своем распоряжении все ресурсы, которые по их разумению требуются для «общей обороны и все общего благосостояния»2. Считалось само собой разумеющимся, что понимание своих собственных интересов и соображения добросовестности окажутся верным залогом пунктуального выполнения обязательств штатов по отношению к федеральному правительству. ...

Коль скоро обстоятельства в нашей стране требуют правления составного, а не простого, конфедеративного, а не единого, то главное, что нам будет сделать — это как можно более четко разделить ЗАДАЧИ, которые будут стоять перед различными сферами и подразделениями власти, следя за тем, чтобы каждое из них имело как можно более полные полномочия для выполнения вверенных им задач. Разве Союзу не предписана роль защитника всеобщей безопасности? Разве армия, флот, государственные доходы не являются необходимыми для выполнения этой задачи? Правительство Союза должно иметь право издавать всевозможные законы и устанавливать связанные с ними всевозможные правила. То же самое следует сделать по отношению к коммерции, как и во всех других областях, на которые будет позволено распространяться его юрисдикции. Разве не следует дать власть МП тому правительству осуществлять правовой надзор в отношении граждан своего штата? Местные правительства должны иметь, все полномочия, необходимые для выполнения этой задачи, ми, и по отношению ко всем другим задачам, переданным в его ведение и под его руководством. Не дать каждому из этих подразделений власть, соразмерную поставленной ему задаче, — нарушить самые очевидные правила благоразумия и целесообразности и, непредусмотрительно вверяя защиту интересов нации именно тем, кого заблаговременно лишили способности своевременно выполнять эту задачу.

Разве не тот орган, которому доверена охрана общественного и спокойствия, будет более всех способен сделать необходимые приготовления для обеспечения общественной обороны? Разве не ему, этому сосредоточию сведений, дано лучше других понять и степень, и срочность угрожающей опасности? Как представитель ВСЕГО ЦЕЛОГО, разве не он глубже других заинтересован в сохранности каждой части? Разве, благодаря ответственности, заложенной и каждой предписанной ему обязанности, не ему дано наиболее разумно осознавать необходимость уместных действий? А поскольку власть его распространяется по всем штатам, не он ли является единственным органом, способным упорядочить и установить согласие в планах и мерах по обеспечению всеобщей безопасности? Не заложена ли очевидная непоследовательность в передаче федеральному правительству полномочий по всеобщей обороне при том, что у штатов остается действительная власть над теми средствами, которые должны ее обеспечить? Отсутствие сотрудничества — нот обязательное следствие такого устройства. И не будут ли ему неизбежно сопутствовать слабосилие, беспорядок, несправедливое распределение бремени

109

и бедствий войны, ненужное и невыносимое повышение расходов? Разве не испытали мы на себе их действие в ходе революции, которую мы недавно завершили?

С какой стороны в поисках истины мы бы ни стали рассматривать наш предмет, мы каждый раз убеждаемся в неразумности и опасности отказывать федеральному правительству в неограниченных полномочиях в отношении всех тех задач, которые возложены на него. Действительно, от народа потребуется наиболее бдительное и скрупулезное внимание, дабы удостовериться в том, что правительство это будет устроено так, чтобы можно было без опасений доверить ему необходимые полномочия. Если после беспристрастного изучения окажется, что план, который либо был, либо будет нам предложен на рассмотрение, не соответствует этому требованию, то он должен быть отвергнут. Правительство, устроенное так, что ему нельзя доверить полномочия, которые свободный народ должен передать любому правительству, будет ненадежным и недостойным хранителем ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНЫХ ИНТЕРЕСОВ. А если правительство таково, что ему уместно вверить ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНЫЕ ИНТЕРЕСЫ, то нечего опасаться и передачи ему соответствующих полномочий. Таков неизбежный результат всех верных рассуждений по этому вопросу. Что же касается противников плана, выдвинутого Конвентом, то они бы заставили нас меньше сомневаться в их искренности, если бы ограничились показом порочности внутреннего устройства предлагаемого правительства, порочности, делающей его недостойным доверия народа. Не следовало бы им пускаться в разжигающие страсти речи и бессмысленные придирки касательно объема полномочий федерального правительства. ПОЛНОМОЧИЯ эти не являются излишними для ЗАДАЧ федерального правления или, иными словами, для управления нашими ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНЫМИ ИНТЕРЕСАМИ; да и невозможно представить удовлетворительные доводы для доказательства обратного. Если действительно, как на то намекают некоторые авторы из противоположного лагеря, если действительно возражения в этой области проистекают как бы из природы вещей, то есть обширность страны делает невозможным формирование правительства, которому без опасения можно было бы вверить столь широкие полномочия, то это означало бы лишь то, что нам следует сузить наш размах и примириться с целесообразностью нескольких конфедераций, более осуществимых по объему. Ибо нет ничего нелепее, чем предложение доверить правительству руководство наиболее существенными общенациональными интересами, одновременно с этим не решаясь доверить ему полномочий, необходимых для выполнения возложенных на него задач. Давайте не будем искать примирения этих противоречий, а твердо встанем на позиции разумной альтернативы.

ОБ УСТРОЙСТВЕ ПРЕЗИДЕНТСКОЙ ВЛАСТИ О ЕДИНСТВЕ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ; РАССМОТРЕНИЕ ПРОЕКТА СОВЕТА ПРИ ГЛАВЕ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ ВЛАСТИ

Марта 18 1788 г.

Иногда приходится слышать, что энергичная президентская власть несовместима с духом республиканского правления; причем у этой идеи достаточно приверженцев. Просвещенные люди, желающие добра республиканской форме правления, должны, по крайней мере, надеяться, что мысль эта лишена всякого основания, ибо принять ее означало бы для них отказаться от дорогих им принципов. Энергичность исполнительной власти следует читать основным элементом, определяющим здоровое правительство. Энергичность исполнительной власти необходима для обеспечения безопасности страны со стороны иностранных держав; не менее необходима она и для упорядоченного проведения и жизнь актов законодательной власти, ограждения имущества от несправедливых и наглых манипуляций, которые время от время нарушают законный порядок; обязательна она и для защиты свободы от посягательства лиц, движимых тщеславием, партийными пристрастиями и обуянными анархическими порывами. ...

Политические деятели и государственные мужи, известные здравомыслием и справедливостью своих взглядов, выступают за единоначалие в исполнительной власти и за многоначалие к законодательной. Как они верно утверждают, энергичность является самым необходимым атрибутом исполнительной власти при том, что сама эта власть должна находиться в одних руках. С неменьшим основанием полагают они, что поскольку многоначалие наиболее уместно при обсуждениях и посках истины и рассчитано как на внушение народу доверия к власти, так и на защиту его привилегий и интересов, то оно более всего присуще законодательной власти. ...

Доводы наши показывают, что многоначалие исполнительной власти лишает народ двух главных средств, с помощью которых он может проследить за тем, как осуществляется делегированная им власть. Общественное мнение теряет свою действенность, вопервых, из-за ослабления действенности общественного порицания, если оно направляется не на одно лицо, а на группу, и, во-вторых, из-за невозможности быстро и с ясностью обнаружить нарушения должностными лицами их обязанностей с тем, чтобы либо заставить их уйти в отставку ли, если это будет уместно, отдать их под суд. ...

110

Теперь остается лишь добавить, что до обнародования новой Конституции мне редко приходилось встречаться с разумным человеком из какого бы то ни было штата, который бы не заключил, исходя из собственного опыта, что единоначалие исполнительной власти нашего штата является одним из самых главных достоинств нашей конституции.

1 Американские федералисты: Гамильтон, Медисон, Джей. Избр. статьи. —

С. 215—229.

1Американские федералисты: Гамильтон, Медисон, Джей. Избр. статьи. —

С. 111—119.

2Статья VIII Конституции 1781 г. между прочим гласит: «Все затраты на войну и все остальные расходы, которые предназначены для обеспечения общей обороны либо всеобщего благосостояния и которые санкционируют собравшиеся на Конгрессе Соединенные Штаты, будут покрыты из общей казны; а общая казна будет пополняться каждым отдельным штатом пропорционально стоимости всей земли в нем, полученной либо значащейся за каждым отдельным лицом, причем, земля эта со всеми строениями и улучшениями, на ней произведенными, должна быть оценена по правилам, которые собравшиеся на Конгрессе Соединенные Штаты время от времени будут устанавливать». (Прим. пер.)

1 Американские просветители. Избр. произведения в 2 т. Т. 2. — М., 1969.—

С. 27—33.

СУДЕБНАЯ ВЛАСТЬ И УСТРОЙСТВО ЕЕ В СВЯЗИ

СНЕОГРАНИЧЕННЫМ СРОКОМ СЛУЖБЫ СУДЕЙ ПРИ УСЛОВИИ БЕЗУПРЕЧНОГО ПОВЕДЕНИЯ

Мая 28 1788 г.

Мы переходим теперь к рассмотрению судебной власти согласно предлагаемой Конституции 2. Обзор недостатков системы нашей Конфедерации ясно показывает всю выгоду и необходимость федеральной судебной власти. Здесь очевидно будет излишним повторить, почему ее учреждение обязательно, ибо с самой мыслью этой никто не спорит. Другое дело — форма ее устройства и степень ее влияния, к чему я и предлагаю нам сейчас обратиться.

При учреждении судебной власти следует иметь следующие соображения: 1) процедура назначения судей; 2) условия их службы, 3) распределение судебной власти между различного рода судами и взаимоотношения между последними.

Первое. Что касается процедуры назначения, то она не отличается от процедуры назначения должностных лиц в правительственных органах Союза, и поскольку вопрос этот был исчерпан в посвященных ему двух последних статьях, я не стану здесь к нему возвращаться.

Второе. Что касается условий службы судей, то здесь имеется в виду, главным образом, срок их пребывания в должности, обеспечение их содержания и меры предосторожности против безответственных действий.

В соответствии с планом, выдвинутым Конституционным конвентом, все судьи, которые могут быть назначены Соединенными Штатами3, имеют право оставаться в должности неограниченный срок при условии безупречного поведения. Такой подход соответствует наиболее уважаемым конституциям штатов, в том числе и нашего4. То, что находятся люди, подвергающие сомнению правильность такого подхода, говорит только о том, насколько одержимость духом противоречия исказила их воображение и способность к разумной оценке. Критерий безупречного поведения как условие пребывания в должности судьи следует по праву считать одним из наиболее важных современных усовершенствований правительственной власти. ...

1Американские федералисты: Гамильтон, Медисон, Джей. Избр. статьи. —

С. 167—169.

2В статьях 78—83 рассматриваются вопросы федеральной судебной власти, определяемой Статьей III Конституции США. (Пер.)

3Т. е. федеральным правительством. (Пер.)

4Т. е. Нью-Йорк. (Пер.)

Такое, по существу элементарное понимание судебной власти приводит нас к ряду выводов. Судебная власть является бесспорно самой слабой из трех властей, ей нечего надеяться на успех при посягательстве на полномочия двух других. Напротив, необходимо сделать все возможное, чтобы оградить судебную власть от их посягательства. Бесспорно также и то, что хотя в отдельных случаях суды и бывают повинны в несправедливом угнетении, чип не способны угрожать свободе народа в целом, коль скоро, не премину добавить, соблюдается четкое разделение между судебной, с одной стороны, и исполнительной и законодательной властями, с другой. ...

111