Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kirilyuk_f_m_istoriya_zarubizhnih_politichnih_vchen_novoi_do.pdf
Скачиваний:
131
Добавлен:
08.03.2016
Размер:
5.3 Mб
Скачать

Загалом ідею революції він пов’язував з новим месією. У своїх міркуваннях припускав, що розвиток революції може призвести до громадянської війни або військових дій проти революційного уряду і народу з боку інших держав. Тому слід бути готовим у перехідний період не лише будувати нове суспільство, а й боротися з внутрішніми і зовнішніми ворогами.

Основні поняття та категорії

Оуенізм — теорія яка мала поліпшити умови життя робітників в умовах капіталістичного ладу, а також радикальної перебудови суспільства шляхом створення самокерованих «общинних поселень співпраці», які позбавлялися приватної власності, класів.

Політичний прагматизм (від грец. πράγµατος — справа, дія) — властивість політичної діяльності, за якої головним критерієм і чинником стає досягнення поставленої мети (нерідко за будь-яку ціну). Політичний прагматизм характеризується жорсткістю, а іноді й використанням аморальних та протизаконних засобів, що далеко не завжди дає бажані наслідки. Політичний прагматизм часто протиставляють політичному ідеалізмові, але ідеалізм «на словах» у політиці нерідко поєднується з жорстким прагматизмом у практичній діяльності. Прагматизм як теоретична концепція виник у 70-і pp. ХІХ ст. у США. Основоположником цього вчення був американський філософ та логік Ч. Пірс (1839—1914). За Пірсом, прагматизм — це готовність діяти особливим чином, що спирається на віру, прагнення до емоційною спокою, психологічного задоволення від подолання сумніву. З метою забезпечення «зацікавленому суб’єкту» його цілеспрямованої діяльності. Доктрину прагматизму розробляли також У. Джемс, Дж. Дьюї, Ф. К. Шиллер, Дж. Г. Мід. Родоначальником політичного прагматизму вважається американський мислитель Дж. Дьюї (1859—1952), згідно з ученням якого еталоном людського досвіду виступає морально-політичний досвід. Політичний прагматизм — це не тільки утилітарний підхід до повсякденних проблем, що відзначається вузьким практицизмом і одіозним ототожненням істини з корисністю. Це насамперед теорія про доцільну діяльність людини, важливими принципами якої є: справа, потреба практичних дій, матеріальний інтерес, вирішальна роль волі у здійсненні людського досвіду та ін. Головна позитивна ідея політичного прагматизму — необхідність діяти, не покладаючись на авторитет, на апріорні ідеї, на випадок тощо; шукати кращі способи та варіанти, випробовувати й перевіряти їх, відбирати лише найефективніші, приймати обґрунтовані рішення, тобто керуватися розумом. Суть демократії, демократичного суспільства, з позиції політичного прагматизму, полягає в умінні компетентно робити справу в процесі вільного необмеженого експериментування [Політологічний енциклопедичний словник / Упор. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — Вид. 2-е. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.].

Політичний сцієнтизм (від лат. scientia — знання, наука) — ідейна позиція, в основі якої лежить уявлення про наукове знання як найвищу цінність і фактор орієнтації людини в світі. При цьому в якості ідеала самої науки, як правило, розглядається матеріалістичне суспільствознавство. Проявом сцієнтизму в політичній свівдомості виступає розуміння цілей і завдань соціальної побудови суспільства, директивного планування й раціоналізації на «основі наукового знання» всіх сторін людської життєдіяльності знайшов найбільш послідовне вираження в ідеології й практиці марксизму-ленінізму, що обґрунтовував всесилля свого навчання претензіями на науковість. Подібна гіпертрофія в принципі властива всім сціентистсько-технократії, утопіям, що ігнорують складність і багатоплановість реального життя, що не піддається всеохоплюючій раціоналізації [Политическая энциклопедия. В 2-х т. — Нац. об- ществ.-науч. фонд; Рук. проекта Г. Ю. Семигин. — М.: Мысль, 2000. — 750 с.].

264

Політичний технократизм (під грец. τέχνηо — мистецтво, ремесло, майстерність і κράτος — влада) — влада технічних фахівців (технократів), а також ідейно-теоретичне обґрунтування цієї влади, тип політичного режиму, в якому технократи посідають домінуюче становище, ідея особливого значення в житті суспільства людей тех. знання, фахівців була виразно сформульована А. Сен-Сімоном. Вона знайшла ґрунтовну розробку в контексті теорії індустріалізації суспільства, у зв’язку з проблемою раціоналізації соціуму (М. Вебер), його новітні модифікації (Дж. Гелбрейт, Д. Велл, У. Ростоу, О. Тоффлер). Центральне місце в концепції технократизму посідає ідея про владу, засновану на знаннях, компетентності, професіоналізмі, про можливість заміни політичних рішень науково-технічними рішеннями. На думку Дж. Гелбрейта, до влади, до процесу прийняття політичних рішень має бути залучена вся техноструктура суспільства. Відображаючи одну з визначальних тенденцій суспільного прогресу — зростаюче значення науковотехнічних і технологічних чинників, — технократична доктрина з часом дедалі більше набирає політичного спрямування. Зусиллями А. Берла, А. Фріша, Дж. Гелбрейта положення про технократів як «клас управляючих», соціальну еліту (Р. Міллс) перетворилося на визначальну рису характеристики суспільного ладу, життєдіяльність якого визначається «високими технологіями», складними комп’ютерними системами, інформатикою, телемеханікою тощо. На думку представників неотехнократизму, «соціальний інтелект», уособлений у досягненнях НТП, здатний розв’язати всі нагальні суспільні проблеми, здійснити гуманізовану калькулюючу експертизу політичного рішень та їх соціальних наслідків (неомарксизм, франкфуртська школа, «новий гуманізм». Вони, зокрема, фіксують факт виникнення технобюрократії, звертають увагу на посилення мілітаристського сектора технологічної та виробничої бази суспільства, констатують появу нового («технологічного», «інформаційного») відчуження людей [Політологічний енциклопедичний словник / Упор. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — Вид. 2-е. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.].

Сен-сімонізм — вчення графа Сен-Сімона і його учнів. Сен-сімонізм — це теорія рівності, націлена на керування суспільством за принципом «Від кожного по здатностях, кожному по праці». Являє собою одночасно й щось на зразок релігії (проповідниками якої були Анфантен і Базар), і соціалістичну теорію, що засуджує приватну власність — джерело експлуатації трудящих. Мета сен-сімонізму — припинити експлуатацію людини людиною. Він вважає, що потрібно скасувати приватну спадщину, розподіляючи її залежно від потреб і здатностей. Він також передбачає програму технічного навчання, придатну для індустріального суспільства. Вчення Сен-Сімона про рівність було підхоплено його учнями: Байї, Леоном Алеві, Дюверже, пізніше — Анфантеном, Базаром, Леру, Бланкі й Гарньє. Цей рух знаменує собою цілу епоху, що закінчилася в 1839 р. — Дідье Жюла. [Философский словарь: Пер. с. франц. — М.: Международные отношения, 2000. — 544 с.].

Соціально-політична утопія (від грец. u — ні і topos — місце якого не існує) — різновид соціально-політичної фантазії, нездійсненна мрія. Термін «соціально-політична утопія» пішов від назви книги «Утопія» (1516), першозасновника утопічного соціалізму Т. Мора. У праці зображувався ідеальний устрій на вигаданому острові. Саме з цієї праці бере свій початок цілісний напрям суспільно-політичної думки — соціалістична утопія [Тадевосян Э. В. Словарь-справочник по социологии и политологии. — М.: Знание, 1996. — 272 с.].

Утопічний комунізм — вчення про майбутнє суспільство що конструюється на основі абстрактних ідей справедливості, рівності, свободи. Представники: Т. Кампанелла (1568—1639) Ж. Мельє (1664—1729) Ф. Н. Бабеф (1760—1797) утопічний комуніст Л. О. Бланкі (1805—1881). комуніст Т. Дезамі (1803—1850) утопічний комуніст Е. Кабе (1788—1856). Зокрема,

265

В. Вейтлінг (1808—1871) у праці «Держава як вона є і як вона повинна бути» (1838) зазначає про всезагальну гармонію, благополуччя і рівності розподілу матеріальних благ. Всі перераховані мислителі будували ідеальне суспільство на основі абстрактних ідей свободи, рівності, справедливості, братерства [Политическая энциклопедия. — В 2-х т./ Нац. обществ.-науч. фонд; Рук. проекта Г. Ю. Семигин. —М.: Мысль, 2000. — 750 с.].

Утопічний соціалізм (utopian socialism) — ранні форми соціалістичної думки нового часу (що включали ідеї Сен-Сімона, Фур’є, і Оуена), критикувалися Марксом як «утопічні», оскільки вони вважалися заснованими на неадекватній науковій концепції динаміки капіталістичного суспільства і необхідності класової боротьби [Большой толковый социологический словарь

(Collins). — В 2 т. — Т. 2. — М.: Вече, АСТ, 1999. — 528 с.].

Утопія — (utopia) з грец., τόπος — місце, якого не існує. У літературі цим поняттям визначають ідеї, уявлення про ідеальні суспільства, які є продуктом абстрактного мислення і не ґрунтуються на знанні реальних процесів суспільного життя. Розрізняють два основних типи утопій — абстрактні проекти (як прогресивні, так і реакційні) покращення супільного устрою і конструктивні соціальні моделі, які в цілому неадекватно відбиваючи соціальну дійсність, містять у собі раціональні положення [Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ.; за ред. І. Макліна, А. Макмілана. — К.: Основи, 2005. — 789 с.].

Фур’єризм — теорія майбутнього суспільства «гармоії», в якому повинні були втілитися всі людські можливості. Первиною складовою нового суспільства мала стати «фаланга» яка поєднувала б промислове і сільськогосподарське виробництво. Нове суспільство мало утворитися шляхом світової пропаганди соціалістичної ідеї.

Питання до дискусії

1.Чи є соціально-політичні утопії ХІХ ст. самостійними інтелектуальними рухами?

2.Інтереси яких верств населення виражали представники соціальнополітичних утопій ХІХ ст.?

3.Які політичні ідеології переслідували і розвивали представники соціа- льно-політичних утопій ХІХ ст.?

4.Чи є соціалісти-утопісти одними із засновників сучасних суспільнотехнократичних теорії?

Теми для рефератів, контрольних, курсових та кваліфікаційних робіт

1.Соціальний утопізм політичної концепції К.-А.-Р. Сен-Сімона.

2.Історична та соціально-політична обмеженість політичних поглядів Р. Оуена.

3.Соціально-утопічна спрямованість психологічно-політичного проекту Ш. Фур’є.

4.Сутність революційно-комуністичних утопій 30—50 років ХІХ ст.

Завдання для самостійної роботи

1.Розкрийте зміст понять «соціалізм», «комунізм».

2.Обґрунтуйте або спростуйте твердження про те, що Сен-Сімон і Фур’є не передбачали ліквідації приватної власності.

3.Прокоментуйте такі судження Сен-Сімона та Фур’є:

266

«Промисловець — це людина, яка працює для виробництва або доставки різним членам суспільства одного або декількох матеріальних засобів, які задовольняють їх потреби або фізичні схильності; відповідно, землероб, який сіє зерно або розводить домашніх птахів і тварин, є промисловцем; каретник, коваль, слюсар, столяр — промисловці. Усі промисловці разом трудяться для виробництва або для доставки всім членам суспільства всіх матеріальних засобів, які задовольняють їх потреби або фізичні схильності; вони складають три великі класи, які називаються землеробами, фабрикантами і торговцями» (Сен-Сімон).

«Помітив добре цю властивість, характерну для соцієтарного механізму, — задовольнити всі класи, всі партії; саме за цими переконаннями успіх у даному випадку буде здаватися таким легким, і невеликий дослід, проведений на семистах особах, зразу вирішить загальне перетворення, тому що тут здійсненні всі благоденства, про які філософія тільки мріє; справжню свободу, єдність дій, царювання правди та справедливості, що стали шляхами до багатства; при устрої ж цивілізації, де правда та справедливість не ведуть до багатства, неможливо, щоб їм віддавали перевагу, — тому видно як шахрайство та несправедливість панує в усьому законодавстві устрою цивілізації і збільшується в міру успіхів виробництва та наук» (Фур’є).

4. Розробіть порівняльну таблицю політичних ідеологій, які розвивалися різними представниками соціально-політичних утопій ХІХ ст.

Питання до заліку

1.Історичні, соціально-економічні та політичні передумови виникнення і розвитку соціально-політичних утопій ХІХ ст.

2.Критично-утопічний соціалізм Сен-Сімона.

3.Критично-утопічний соціалізм Ш. Фур’є.

4.Критично-утопічний комунізм Р. Оуена.

5.Революційно-комуністичні утопії 30—50-х років ХІХ ст.

Питання до іспиту

1.Сутність політичного технократизму і соцієнтизму К.А.Р. СенСімона.

2.Соціально-психологічний політичний прагматизм Ф.М.Ш. Фур’є.

3.Комуно-реформізм Р. Оуена.

4.Утопічно-революційний комунізм 30—50-х років ХІХ ст.

Першоджерела

1.Бланки О. Избранные произведения. — М., 1952.

2.Дезами Т. Кодекс общности. — М., 1956.

3.Кабе Е. Путешествие в Икарию. — М., 1958.

4.Оуэн Р. Избранные сочинения. — Т. 1—2. — М. — Л., 1950 — Т. 2.

5.Сен-Симон. Избранные произведения. — Т. 1—2. — М. — Л., 1948. — Т. 2.

6.Фурье Ш. Избранные сочинения. В 4-х т. — Т. 3.

Рекомендована література

1.Волгин В. П. Очерки истории социалистических идей первой полови-

ны ХІХ в. — М., 1976.

2.Застенкер Н. Е. Роберт Оуэн как мыслитель // Очерки истории социалистической мысли. — М., 1985.

267

3.Зильберфарб И. И. Социальная философия Ш. Фурье. — М., 1964.

4.Изложение учения Сен-Симона. — М., 1947. Лекции 1—8.

5.Кирилюк Ф. М., Ковш А. Г. Западно-европейские социально-полити- ческие учения ХІХ в. — К., 1991.

6.Кирилюк Ф. М. Політологія Нової доби. — К.: Видавничий центр

«Академія», 2003.

7.Кучеренко Г. С. Сенсимонизм в общественной мысли ХІХ в. — М.,

1975.

8.Плеханов Г. В. Утопический социализм ХІХ в. Избр. филос. произв.:

В5-и т. — М., 1957. — Т. 3.

268

ІІІ

РОЗДІЛ

НОВИЙ ТИП СОЦІАЛЬНОПОЛІТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

269

270

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]