МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Ф.М. Кирилюк
ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНИХ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ НОВОЇ ДОБИ
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів
Київ «Центр учбової літератури»
2008
ББК 67.1я73 К 43
УДК 340.12(075.8)
Гриф надано Міністерством освіти і науки України
(Лист № 1.4/18–Г–1222 від 19.07.2007 р.)
Рецензенти:
Горбатенко В.П. – доктор політичних наук, професор; Бабкіна О.В. – доктор політичних наук, професор; Антоненко В.Г. – доктор філософських наук, професор.
Кирилюк Ф.М.
К43 Історія зарубіжних політичних вчень. Нової доби: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008 — 414 с.
ISBN 978 966 364 568 1
У посібнику викладено основні політологічні доктрини, концепції Нової доби, висвітлено розвиток політичного знання в єдності його світоглядних засад, теоG ретичного змісту і програмних вимог. Особливу увагу приділено характеристиці філософського змісту основних напрямів політичної ідеології, формуванню і розвитку методології та гуманістичних засад політології. Розкрито особливості, основні положення політичних учень найвидатніших мислителів того часу.
Для студентів вищих навчальних закладів.
ISBN 978G966G364G568G1 |
© Кирилюк Ф.М., 2008. |
|
© Центр учбової літератури, 2008. |
ЗМІСТ
Передмова. . . . |
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
5 |
РОЗДІЛ І. ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ПРОСВІТНИЦЬКОГО СПРЯМУВАННЯ . . . . . |
7 |
|
Тема 1. Просвітництво — світогляд XVIII ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
9 |
|
1. |
Просвітництво як суспільно-історичний феномен . . . . . . . . . . . . . |
9 |
2. |
Романтизм — реакція на просвітницький раціоналізм. . . . . . . . . . |
12 |
3. |
Соціалізація науки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
15 |
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
16 |
|
Тема 2. Особливості політології французького Просвітницва . . . . |
20 |
|
1. |
Політико-просвітницький матеріалізм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
25 |
1.1. Політикоправова теорія Шарля-Луї Монтеск’є. . . . . . . . . . . . . . . . |
26 |
|
Із першоджерел: Шарль-Луї Монтеск’є. «Про розподіл Влади» . . . . . . |
32 |
|
1.2. Суспільний договір Жан-Жака Руссо: історія, теорія, практика . . . |
34 |
|
Із першоджерел: Жан-Жака Руссо. «Про суспільний договір або |
|
|
Принципи Політичного права. Про суспільний пакт» . . . . . . . . . . . . . . . |
43 |
|
2. |
Соціалістично-комуністична утопія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
49 |
2.1. Егалітаризм Габріеля-Бонно де Маблі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
50 |
|
Із першоджерел: Г.-Б. де Маблі. |
|
|
|
«Про законодавство або принципи законів» . . . . . . . . |
55 |
2.2. Раціоналістично-комуністична утопія Мореллі . . . . . . . . . . . . . . . . |
59 |
|
Із першоджерел: Мореллі. «Кодекс природиабо істинний дух їїзаконів» |
64 |
|
3. |
Просвітницький атеїзм і радикалізм . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
70 |
3.1. Атеїзм і радикалізм Жана Мельє . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
70 |
|
Із першоджерел: Жан Мельє. «Заповіт» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
74 |
|
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
80 |
|
Тема 3. Північноамериканська політична думка |
|
|
просвітницької доби. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
88 |
|
1. |
Демократичний радикалізм Т. Пейна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
94 |
2. |
Ліберальний демократизм Т. Джефферсона. . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
98 |
Із першоджерел: ТомасДжефферсон. «Демократичні принципи» . . . . . . |
101 |
|
3. |
Теорія федералізму А. Гамільтона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
104 |
Із першоджерел: Александр Гамильтон. «Союз как гарантия от пар- |
|
|
тийных распрей и мятежей» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
108 |
|
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
112 |
|
Тема 4. Політико-просвітницька думка Англії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
116 |
|
1. |
Економічні засади політичної філософії Адама Сміта. . . . . . . . . . . |
120 |
Із першоджерел: Адам Сміт. «Система природної свободи» . . . . . . . . . |
124 |
|
2. |
Вікторіанський лібералізм Джона-Стюарта Мілля. . . . . . . . . . . . . |
127 |
Із першоджерел: Джон-Стюарт Мілль. «Індивідуальна свобода |
|
|
|
і межі суверенності індивіда» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
137 |
|
Джон-Стюарт Мілль. «Про підстави та межі |
|
|
laisser-faire, або Принцип невтручання» . . . . . . . . . . . |
148 |
|
Джон-Стюарт Мілль. «Представницьке |
|
|
врядування» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
160 |
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
168 |
|
3
РОЗДІЛ ІІ. ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ НА ЗЛАМІ ЕПОХ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
173 |
|
Тема 5. Політичні вчення доби Великої французької революції |
175 |
|
1. |
Ліберально-демократичні ідеї Жана-Антуана де Кондорсе. . . . . . . |
177 |
2. |
Теорія консерватизму Едмунда Берка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
183 |
Із першоджерел: Едмунд Берк. «Права людини» . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
188 |
|
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
195 |
|
Тема 6. Німецька класична політична філософія. . . . . . . . . . . . . . . . |
201 |
|
1. |
Іммануїл Кант: мораль, право, політика . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
206 |
Із першоджерел: Иммануил Кант. «К вечному миру» . . . . . . . . . . . . . . |
211 |
|
2. |
Політична філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля . . . . . . . |
212 |
Із першоджерел: Г.-В.-Ф. Гегель. «Суспільство та держава». . . . . . . . . . |
218 |
|
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
224 |
|
Тема 7. Соціально-політичні утопії ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
228 |
|
1. |
Політичний технократизм і сцієтизм Клода Анрі де Рувруа |
|
Сен-Сімона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
228 |
|
Із першоджерел: Сен-Сімон. «Про теорію суспільної організації» . . . . . |
234 |
|
2. Соціально-психологічний політичний прагматизм Франсуа Марі |
|
|
Шарля Фур’є. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
238 |
|
Із першоджерел: Ш. Фур’є. «Новийгосподарський ісоцієтарний світ, чи |
|
|
|
відкриття способу привабливої та природовідповідної |
|
|
праці, розподіленої в серіях по пристрасті» . . . . . . . . . |
243 |
3. |
Комуно-реформізм Роберта Оуена . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
249 |
Із першоджерел: Р. Оуен «Про утворення людського характеру». . . . . . |
253 |
|
4. |
Революційно-комуністичні утопії 30—50-х років ХІХ ст. . . . . . . . . |
258 |
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
264 |
|
РОЗДІЛ ІІІ. НОВИЙ ТИП СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО МИСЛЕННЯ . . . . . . . . |
269 |
|
Тема 8. Класичний (ортодоксальний) марксизм. . . . . . . . . . . . . . . . . |
271 |
|
1. |
Основні теоретико-методологічні засади марксизму. . . . . . . . . . . . |
273 |
2. |
Революційно-комуністична теорія марксизму. . . . . . . . . . . . . . . . . |
287 |
Із першоджерел: К. Маркс, Ф. Енгельс. «Німецька ідеологія» . . . . . . . . |
300 |
|
|
Фоєрбах. «Протилежність матеріалістичного |
|
|
і ідеалістичного поглядів» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
300 |
|
К. Маркс, Ф. Енгельс. «МаніфестКомуністичноїпартії» |
310 |
|
«ЗауваженнядопрограмиНімецькоїробітничоїпартії» |
315 |
|
К. Маркс, Ф. Енгельс. «До єврейського питання» . . . . |
320 |
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
327 |
|
Тема 9. Критичний соціал-демократичний марксизм . . . . . . . . . . . . |
335 |
|
1. |
Критичний марксизм Карла Каутського. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
336 |
2. |
«Антимарксизм» Едуарда Бернштейна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
340 |
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
345 |
|
Тема 10. Особливості соціально-політичної думки Західної |
|
|
Європи кінця ХІХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
351 |
|
1. |
Теорія політики Макса Вебера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
351 |
Із першоджерел: М. Вебер. «Политика как профессия» . . . . . . . . . . . . . |
357 |
|
|
М. Вебер. «Основные понятия стратификации». . . . . . |
358 |
2. |
Теорія демократії Жареля-Алексіса-Кререля де Токвіля . . . . . . . . |
366 |
Із першоджерел: Алексіс де Токвіль. «Тиранія більшості» . . . . . . . . . . . |
372 |
|
3. |
Теорія еліт і політичного (правлячого) класу Вільфредо Парето |
|
та Моска Гаетано . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
379 |
|
Із першоджерел: В. Парето. «Компендиум по общей социологии» . . . . |
381 |
|
|
Г. Моска. «Правящий класс» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
393 |
4. |
Політичний раціовіталізм Хосе Ортега-і-Гассто . . . . . . . . . . . . . . . |
400 |
Із першоджерел: Хосе Ортега-и-Гасето. «Восстание масс» . . . . . . . . . |
403 |
|
Основні поняття та категорії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . |
410 |
|
4
ПЕРЕДМОВА
У системі суспільствознавства особливе місце належить історії політології. Відомо, що проблеми політики, держави, права, влади та інші є об’єктами дослідження та вивчення багатьох гуманітарних наук: політології, юриспруденції, філософії, політекономії, соціології, етики і т. д. Кожній з них з урахуванням власного предмета та методу і певної системи взаємозв’язків і взаємовпливів притаманний свій підхід до вирішення цих загальних суспільних явищ. Уже з’ясування політологічних проблем історичного знання про минуле і сучасне людського суспільства, яке виокремлюється в окрему галузь суспільствознавства, потребує специфічного визначення його предмета.
Історія політології — це не різноманітні фрагментарні витяги із промов чи
суджень різних мислителів, громадянських і політичних діячів, письменників і т.п. про політику, які зафіксовані в різні часи і зумовлені певними історичними умовами і які не доведені до рівня самостійного теоретичного знання. Історія політології — це історія виникнення, розвитку і становлення теоретичного
знання, в якому в концентрованому логіко-понятійному виразі знаходиться процес пізнання світу політичного життя та його виділення в самостійну підсистему людського соціуму.
Під світом політичного ми розуміємо таку сферу суспільного життя, яка включає в себе державно-правову, партійну, виборчу та інші системи. Зокрема, вона включає в себе структурні та системні компоненти, які притаманні аспектам політичного планування і правління, панування і співробітництва, конституювання влади і політичної нерівності, механізмам правління в рамках різноманітних державнополітичних систем, відносин людей з інститутами влади, механізмам забезпечення єдності, життєдіяльності і безперебійного функціонування політичної системи, політичної соціалізації, політичної комунікації і засобам масової інформації і т.п.
При глибокому аналізі світу політичного можна чітко визначити в ньому одночасно, і сферу діяльності і форму діяльності. Політика в цілому пов’язана як із руйнацією, так і з будівництвом, з добром і злом, з миром і насильством тощо. Але стрижневою лінією розвитку світу політичного до наших днів залишається основне — досягнення благополуччя для якомога більшої кількості людей. У зв’язку з цим людина визначається як центральний суб’єкт політики.
Саме в такому контексті йдеться на сторінках навчально-методичного комплексу з «Історії зарубіжних політичних вчень Нової доби». Він є другим, переробленим і доповненим виданням, посібника «Політологія Нової доби». В цьому посібнику увага читачів концентрується на нерозривній єдності політичної теорії і політичної практики в їхньому історичному розвитку. При цьому хочу підкреслити декілька узагальнених підходів щодо вивчення політичних вчень нової доби.
По-перше, політична теорія як «впорядковане дослідження політичних проблем» переважно була тереном письменників-філософів, більшість із яких здобули визнання в галузі філософії й літератури в широкому її розумінні. Отже, починаючи з Платона, Гобс, Локк, Руссо, Гегель і Маркс — усі вони видатні постаті в історії західної інтелектуальної традиції взагалі та її політичного аспекту зокрема.
По-друге, у нашому дослідженні історії політичної науки ми маємо насамперед усвідомити одну дуже важливу річ, а саме, що наш головний об’єкт вивчення — зі-
5
брання писаних праць, а не, навіть якби це було можливим у більш ніж широкому розумінні, справжні політичні інституції, практичні дії та звичаї. Отож міркування літературного й логічного аналізу доконечно будуть важливими, але це не означає, що будь-який політичний твір можна розглядати поза політичною практикою, якій цей твір присвячено.
По-третє, і політичні інститути, і політичні теорії — складники культури; вони — продовження фізичної сутності людини. Групи людей створюють інститути і звичаї, байдуже, є поруч філософ, який осмислив би їх, чи ні; одначе, коли Руссо чи Маркс по суті записують свої міркування з певного приводу, ці міркування почасти можуть стати і стають способами, в які суспільства створюють свої інститути і звичаї.
По-четверте, політичні інститути й політичні теорії взаємопроникають і зливаються в тому розумінні й тією мірою, що й ті, й ті прагнуть об’єднувати людей, об’єкти й події під певним поняттям спільного добра чи спільного інтересу. Істотною функцією політичної науки в її історичному вимірі є не лише показ того, чим є політична практика, а й того, що вона означає. Показуючи, що означає практика або що вона має означати, політична теорія здатна змінити те, чим ця практика є.
Щодо глибини розуміння сутності політичних процесів узагалі і Нової доби зокрема, хочу привернути увагу на деякі міркування відомих дослідників політичної думки Д. Г. Себайна і Т. Л. Торсона. Вони підкреслювали, що інститути суспільства, що їх ми називаємо політичними, є утворенням влади й авторитету. Певні інститути в суспільстві вважаються законними органами влади, уповноваженими ухвалювати рішення за суспільство в цілому. (Якби таких інститутів не було в якійсь місцевості чи в якійсь групі людей, то важко було б твердити, що там існує справжнє суспільство чи політична спільність.) Увага груп та індивідів, чиї інтереси та наміри зачіпатимуть ці інститути, природно, загострюється на постановах, які ухвалюються в інститутах чи інститутами. Коли зацікавлені групи чи індивіди роблять кроки до політичних інститутів, то такі дії стають частиною політичного аспекту суспільства або частиною політичної природи — це матиме слушність незалежно від того, були такі дії переважно фізичними, вербальними чи поєднанням тих і тих. Відбувається те, що люди, роблячи кроки до політичних інститутів, поєднують себе і свої інтереси з витвореною і твореною політичною природою, а отже, принаймні до деякої міри, стають її частиною.
Легко помітити, зазначають Д. Т. Себайн і Т. Л. Торсон виходячи з такого розуміння політичної природи, що політичний діяч є чинником інтеграції. Саме він безпосередньо плете політичну тканину й мережу. Політолог споглядає політика та його дії, радить і пропонує йому, що варто робити, а чого робити не слід.
Для реалізації вищезазначених рекомендацій було укладено і написано цей на- вчально-методичний комплекс. Його структура побудована так, щоб читач зрозумів сутність теоретико-методологічної частини того чи іншого політичного вчення. З цією метою до кожної теми рекомендується: 1) змістовна частина; 2) ключові поняття, категорії; 3) витяги із першоджерел.
Для самостійної роботи і самоконтролю наводяться конкретні завдання, які допоможуть опрацювати зазначений об’єм роботи, та визначається обов’язкова і додаткова література. Проте перелік питань, які виносяться на іспит чи залік, та теми курсових, контрольних, дипломних і магістерських робіт. Викладачі історії політичних вчень можуть самостійно формулювати змістовні модулі відповідно до навчального плану свого навального закладу.
6
І
РОЗДІЛ
ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ПРОСВІТНИЦЬКОГО СПРЯМУВАННЯ
7
8