надто сильних роздратувань), спробувати всі засоби, щоб зробити його можливо більш досконалим, постачати його достатньою кількістю здорової їжі та задовольняти інші життєві потреби, щоб тіло було здоровим, працездатним, не вимагало «лагодження» і не руйнувалось передчасно.

Досвід підтвердив правильність усього вище висловленого.

З того часу, як на британських фабриках були повсюдно введені машини, майже всі почали вважати людину другорядною і нижчою машиною, і люди почали звертати значно більше уваги на те, щоб вдосконалювати сировинні матеріали, дерево й метали, ніж на людське тіло й душу. Та якщо вникнути в суть справи, то виявиться, що людина здібна до ще більшого прогресу, якщонавітьдивитисянанеї, тількиякназнаряддядляздобуваннябагатств.

Але, друзі мої, є ще одне більш цікаве і важливе міркування. Застосовуйте заходи, які скоро стануть очевидними кожній людині., і ними можна не тільки почасти поліпшити живі інструменти, але зробити їх такими досконалими, що вони далеко залишать за собою інструменти нашого часу та минулих віків.

Цей предмет дійсно заслуговує вашої уваги, і замість того, щоб присвячувати всі свої здібності на винахід бездушних машин, спрямуйте їх, хоча б почасти, на пошуки більш досконалих способів комбінації матеріалів тіла й душі, здатність яких до постійного поліпшення буде доведена на добре продуманому досліді.

Отже, якщо все це для нашої свідомості ясно як день, і ми твердо переконані в правильності наших поглядів, то не будемо увіковічувати дійсно непотрібне зло, гнітюче, завдяки нашим безглуздим системам, більшу частину наших спів братів. Якщо навіть ви, йдучи по вказаному мною шляху, трохи втратитесь у матеріальному відношенні, то ж багато з вас настільки спроможні, що для вас були б зовсім нечутливі видатки, пов’язані з веденням і утриманням тих установ, які сприяли б прогресові живих машин. Але якщо вам наочно доведуть, що застосування раціональних засобів для утворення характеру та збільшення зручностей осіб, які знаходяться в вашій залежності, не причинить вам грошових збитків, а, навпаки, значно збільшить їх, і якщо ви навіть тоді не будете ретельно турбуватися про зайнятих у вас живих машинах, то це значить, що ви не усвідомлюєте своїх власних вигод; діючи вказаним мною способом, ви б попередили накопичення людських нещасть, розміри яких тепер важко собі навіть уявити.

Переконати вас у цій, вкрай цінній істині, яка, як ви побачите по зрілому міркуванню, ґрунтується на безсумнівних фактах — ось щире бажання автора.

Роберт Оуэн. Образование характера. Новый взгляд на общество. — СПб:

Вестник знания, 1909. — С. 6—12; 25—28.

4. РЕВОЛЮЦІЙНО-КОМУНІСТИЧНІ УТОПІЇ 30—50-Х РОКІВ ХІХ СТ.

Революційно-комуністичні утопії цього періоду значною мірою відмінні від критично-утопічного соціалізму Сен-Сімона, Фур’є, Оуена передусім незавершеністю концепцій, романтизмом ідей, радикалізмом суджень.

Романтичний комунізм Етьєна Кабе. Філософські ідеї французького соціаліс- та-утопіста Етьєна Кабе (1788—1856) мають багато спільного з баченням світу і його перспектив французькими просвітниками. Цей висновок є закономірним результатом аналізу утопічної картини загальної рівності, змальованої в його творі «Мандрівка в Ікарію». За стилем він близький до мандрівного роману, більш характерного для соціальних утопій ХVІ—ХVІІ ст.

Е. Кабе вважав, що природа є безкінечно розумною і справедливою. Все нею створене належить усьому людству. Але помилки, допущені людьми на ранніх стадіях розвитку внаслідок їх неосвіченості, спричинилися до утвердження в суспільстві духу боротьби і нерівності. Людство розпалося на ворогуючі класи і касти.

І все-таки воно розвивається, зі збагаченням досвіду поглиблюються і розширюються його знання. Рано чи пізно у світі запанують принципи розуму, сформується нова соціальна організація.

Сучасну йому соціальну систему Кабе вважав несправедливою, погрузлою в таких пороках, як жадібність, егоїзм, сваволя, конкуренція. Їй він протиставляв новий устрій далекої утопічної країни Ікарії.

258

Соціально-політична концепція Кабе ґрунтується на принципах загальної рівності і спільної власності. Відповідно, всі члени суспільства (громадяни з рівними правами і обов’язками) утворюють асоціацію, єдину сім’ю, пов’язані узами братерства. І «вся рухома власність членів асоціації, зі всіма продуктами землі і промисловості, становить суспільний капітал. Суспільне земельне надбання і суспільний капітал належать народу, який обробляє їх спільно, який управляє ними сам або через своїх уповноважених і відтак розподіляє порівну всі продукти».

Гіпертрофована ідея рівності надає вченню Кабе досить вираженого егалітарного (порівняльного) характеру. В його ідеальному суспільстві однакові будинки, меблі, одяг і харчі людей. Обов’язковою є для всіх громадян праця, хоч кожен обирає собі вид заняття, який йому до душі. Організація праці повинна ґрунтуватися на плановому господарюванні. Республіка щорічно визначає, які засоби необхідно виробити для харчування, одягу і будівель народу. Суспільство не тільки організовує національні майстерні для виробництва потрібних йому продуктів, а й керує розподілом праці. Шкідливі й некорисні виробництва підлягають знищенню. Важлива роль у виробництві відводиться машинам, що мають замінити людей, коней на важких, небезпечних, шкідливих та інших роботах. Завдяки використанню машин Кабе намагався розв’язати проблему привабливості праці. З цією метою він передбачав 6—7-годинний робочий день, хоча тогочасні продуктивні сили незмогли б у такому разі задовольнити суспільні потреби.

У сільському господарстві Кабе вважав можливим індивідуальне фермерство, яке належало б загальній господарській системі. Вся продукція ферми має надходити на державні склади, за винятком того, що потрібно для власних потреб фермера.

Як і інші утопісти, Кабе зосереджувався і на проблемі виховання, яке вважав головним чинником формування нової соціально-політичної системи. Його він поділяв на розумове, моральне, фізичне та ін., передбачаючи для кожного виду певний порядок, час, предмети. Мету виховання вбачав у тому, щоб сформувати людину здоровою, обізнаною, професійно підготовленою, виховати в неї громадянські якості. Кожен має добре знати національну історію, конституційні закони, права і обов’язки громадян. Вважав, що одночасно з прагненням миру необхідно налагоджувати і військове виховання.

Ікарія не є замкнутим суспільством. Вона охоче співпрацює із зовнішнім світом, проголошуючи принцип братерства народів. Для неї неприйнятне захоплення чужих територій і навіть їх добровільне приєднання. В кожній країні люди повинні усвідомити неминучість утвердження принципу спільності і створення асоціації.

Досить детально охарактеризував Кабе державний устрій ідеального суспільства. Головне в ньому — суверенітет народу. Тому в Ікарії встановлено пряме народне законодавство. Вся країна поділена на 100 рівних за територією і населенням провінцій, у кожній з яких — по 10 комун. Щомісяця в комунах 3—4 рази проводять народні збори, на яких обговорюють національні та місцеві справи, висувають законодавчі ініціативи. Законодавча влада належить національному представництву — палаті, до якої кожна комуна делегує двох депутатів. У палаті 15 головних комітетів і 60 підкомісій. Закони розробляє національне представництво, але найголовніші з них приймає весь народ на своїх зборах.

За зразком національного влаштоване провінційне представництво, покликане стежити за дотриманням законів у комунах, радитися і видавати декрети лише з метою забезпечення виконання законів або для вирішення важливих справ провінції.

Отже, утопічне соціально-політичне вчення Е. Кабе є ще одним свідченням різноманітності соціально-політичних концепцій першої половини ХІХ ст.

259

Соціальна утопія Теодора Дезамі (1803—1850) є помітним явищем у суспіль-

но-політичній думці Франції першої половини ХІХ ст. Загальноприйнято вважати його мислителем матеріалістичного напряму у французькому утопічному комунізмі. Головний твір, у якому сформульовано положення соціально-політичної доктрини Дезамі — «Кодекс спільності» (1842). Відомий він і як автор багатьох статей.

Філософським підґрунтям соціальної концепції Дезамі був матеріалізм. «Елементом світу, — писав він, — є атом, його основа — рух. Світ існує сам по собі». Основним законом життя, причиною всіх явищ вважав силу тяжіння. На цій підставі стверджував, що обґрунтований ним закон спільності це відповідна духу природи закономірність і необхідність.

Дезамі не сприймав моралі тогочасного суспільства, в якій домінував дух торгівлі, яка мирилася з існуванням багатства і злиднів. Таке суспільство називав гнилим і аморальним. Різко висміював ідеологів, які вели мову про політичні держави як про єдину сім’ю, заплющуючи очі на існуючу нерівність. Не раз наголошував, що стихійне формування суспільства завжди матиме наслідком численні диспропорції, що й сталося, тому в побудові нового суспільства слід дотримуватися наукових принципів. Дезамі вважав, що в цій справі треба брати за основу людський організм з його властивостями і потребами. Звідси — витоки його твердження, що в основу суспільної організації має бути покладено такі принципи: щастя, свобода, рівність, братерство, єдність, спільність. Головний із них — принцип спільності «як здійснення єдності і братерства».

Спільність, на його думку, є найповнішою єдністю в усьому — єдністю виховання, мови, праці, володіння, способу життя, законодавства, політичної діяльності тощо. Тому вона є найдосконалішим видом асоціації, а отже — і новим типом соціального устрою. Така модель нового суспільства багато чим нагадує утопії ХVІІІ ст. Так, існуючому світовому порядку, «в якому все поставлено догори дном», протиставляється суспільство природного порядку, що походить з природи людей, природних законів. Тому закони, які є першоосновою соціальної конструкції, він вважав вічними і незмінними.

Уновому суспільстві повинен бути інститут трудових армій. У них праця чергуватиметься зі святкуваннями, комуни будуть якнайкраще ставитися до членів цих армій «богатирів промисловості». Силами трудових армій можна буде реалізувати найграндіозніші проекти, освоїти нові земельні площі і завдяки цьому створити нові облаштовані території для нових комун. Як і Фур’є, провідним у господарюванні Дезамі вважав сільське господарство, сподіваючись, що саме в цій сфері найповніше виявляться переваги устрою спільності. Промисловості, відповідно, відводилася другорядна роль. Уміле використання на сільськогосподарських роботах домашніх тварин, машин, наприклад механічної коси, має значно полегшити працю. Від непогоди працівників у полі захищатимуть пересувні непромокаючі шатра, а до місця роботи їх доставлятимуть у колясках. Передбачалося і впровадження досягнень хімічної науки.

Устрій спільності суттєво змінить і побут людей. Всі члени комуни житимуть в одному великому палаці, в якому будуть окремі квартири, школи, магазини, оранжереї, майстерні. Шкідливі й брудні виробництва знаходитимуться за межами палацу, що дасть змогу підтримувати в ньому надзвичайну чистоту. Істотно зміниться і людина. Гігієна допоможе подолати хвороби. Подовжиться тривалість життя людей, вони стануть фізично сильнішими. Кожен матиме змогу здобути знання, а добровільне навчання приноситиме радість. Досягнення наук і мистецтв стануть доступні кожному.

Унауці й мистецтві буде подолано кастовість. Тому всі будуть майстрами, художниками, літераторами, вченими, відчуватимуть потребу використовувати свої здібності. Усвідомлюючи, що поважаючи волю своїх братів і працюючи для спіль-

260

ного щастя, вони зможуть насолоджуватися істинною свободою, досягнути повноти щастя. Завдяки цьому суспільство майбутнього стане суспільством гармонії, краси й освіченості. Між людьми, як і між комунами, утвердиться спільність інтересів і бажань. Людство стане єдиною сім’єю.

Політична організація нового суспільства теж має ґрунтуватися на законах природи. Оскільки в ньому всі суспільні відносини стануть втіленням законів природи, політичні функції будуть другорядними. Головна мета законів — стимулювати і координувати розвиток промисловості, науки і мистецтва, регламентувати спільні роботи й насолоди.

Політичний устрій нового суспільства — демократія, в основі якої — спільна праця, достаток, поширення знань, спільне виховання. Усе це має забезпечити рівність, свободу і братерство людей. Ідеалом Дезамі вважав чисту демократію — суспільний устрій, за якого закони приймають не лише тому, що за них проголосувала більшість громадян, а тому, що наукою доведено їх відповідність інтересам всіх членів суспільства.

Загалом доктрина Дезамі має гуманістичний характер. У ній простежуються симпатії автора до ідей французьких просвітників ХVІІІ ст. Однак у другій половині 40-х років ХІХ ст. він відійшов від революційних позицій, пропонуючи план «кредитної реформи», яка, на його думку, може поліпшити становище працюючих і знищити експлуатацію, не торкаючись основ буржуазного суспільства.

Революційна утопія Луї-Огюста Бланкі. Розквіт творчої діяльності Луї-

Огюста Бланкі (1805—1881) припадає на період, значних політичних подій у Франції — повстання ліонських ткачів 1831 і 1834 рр., буржуазно-демократичної революції 1848 р., Паризької комуни, які справили великий вплив на його світогляд. Соціально-політичні ідеї Л.-О. Бланкі не мають системного викладу, він не розробив завершеного вчення, яке б містило опис суспільства майбутнього. Його ідейним спадком є статті, нотатки, виступи.

На ранніх етапах (1830—1834) погляди Л.-О. Бланкі були виражені недостатньо чітко, статті і виступи рясніли термінологічними невідповідностями. Він не чітко уявляв класову структуру існуючого на той час у Франції суспільства. Однак його промова на процесі «П’ятнадцяти» (січень 1832 р.) засвідчила готовність відстоювати інтереси упосліджених класів. Рішуче виступивши протикласу власників, яких називав неробами і дармоїдами, проти існуючого державного устрою, він змалював злиденне становище народу, закликав «скинути ярмо безчестя і злиднів».

Після невдалого повстання у Ліоні та Парижі почали виникати таємні спілки, які прагнули радикальних соціально-політичних змін. У 1835 р. за безпосередньої участі Бланкі було створено «Спілку родин». Програму її характеризує збірник запитань (їх було 15) і відповідей на них, з якими мав погодитися новобранець спілки. Так, на запитання «Що ти думаєш про теперішній уряд?» відповідь була такою: «Він є зрадником народу і країни»; на запитання «Що таке народ?» — «Народ — це спільність людей, які працюють»; «Який принцип повинен бути основою правильно організованого суспільства?» — «Рівність».

За підготовку змови Бланкі було засуджено. Проте це не зупинило його, і в 1837 р. він заснував товариство «Суспільство пір року», програмними вимогами якого були: знищення королівської влади й аристократії, скасування привілеїв, утвердження самоуправління народу. Але невдовзі його знову було заарештовано і ув’язнено. Звільнила його революція в 1848 р.

Бланкі — активний учасник подальших революційних подій. Тоді змінилися і його погляди. Передусім він став активним прихильником революційного правлін-

261

ня, заявляючи, що республіка — це звільнення робітників, кінець експлуатації, настання нового порядку, за якого праця буде вільною від тиранії капіталу.

Після поразки революції 1848 р. Бланкі неодноразово піддавався арештам і засланням. Попри це, він не припиняв літературної діяльності, виявляючи у своїх нарисах прихильність до комуністичних ідей. В одному з них («Комунізм — майбутнє суспільство») Бланкі переконував, що соціальний прогрес веде до комунізму. Комунізм він характеризував як порятунок для індивіда, індивідуалізм як його загибель.

У соціально-політичному аспекті комунізм — це устрій спільності, перемога ідей асоціації працюючих: «Устрій спільності — це повне об’єднання всієї країни, утворене поступово з окремих асоціацій і розширене за рахунок послідовного об’єднання федерацій». Водночас комунізм — це суспільство освічених людей. Освіченість і комунізм взаємно сприяють поширенню одне одного. І тому дуже важливим є навчання народних мас.

Створення нового соціального організму не може бути справою однією чи кількох осіб. Стверджуючи це, Бланкі не тільки опонував ідеологам утопічного соціалізму, а й деякою мірою визнав помилковою тактику змови, якої він дотримувався, будучи причетним до таємних спілок. «Це справа усіх, — наголошував він. Перехід до нового соціального устрою є справою часу, але можливий він лише врезультаті революційної діяльності мас.

Рішуче виступав Бланкі проти намірів відмовитися від політичної боротьби, які живилися сподіваннями змінити існуюче суспільство шляхом створення кооперативів. Це, стверджував він, є пасткою для працюючих, новими оковами. Насправді потрібно їх розбити, тобто здійснити державні перетворення. Одним із способів боротьби проти експлуатації Бланкі вважав страйк як єдину народну зброю в боротьбі з капіталом. На відміну від кооперації, яка в умовах буржуазного суспільства об’єднує лише десятки робітників, страйк об’єднує їх десятки тисяч. Будучи «природним і доступним» засобом боротьби, він сприяє здійсненню соціальної реформи.

Важливим етапом у житті Бланкі була Паризька комуна (1871). І хоча безпосередньої участі в її подіях не брав (перебував тоді в тюрмі), авторитет його був настільки великий, що його було обрано членом комуни і навіть її почесним головою.

Звільнення прийшло до нього лише через 8 років (1879). Останні два роки життя Бланкі цілком присвятив політичній діяльності.

Робітничий комунізм Вільгельма Вейтлінга. Вільгельм Вейтлінг (1808— 1871) був відомим діячем німецького робітничого руху, учасником революції 1848—1849 рр. у Німеччині. В історію політичної думки він увійшов як один із ідеологів утопічного «порівняльного» комунізму. Основні положення його вчення сформульовані в праці «Гарантії гармонії і свободи», які багато в чому споріднені з утопічними системами мислителів, які вийшли на арену політичної думки раніше за нього. Характеризується упевненістю Вейтлінга в тому, що зміна суспільного устрою може відбутися лише революційним шляхом.

Своє вчення Вейтлінг, як більшість утопістів, розпочинав з характеристики сучасного йому суспільства, якому притаманні «обурлива нерівність», гнітюче становище працюючих. Причину нерівності, як і інших соціальних хвороб, вбачав у приватній власності. У своєму первісному стані люди її не знали, все було спільним. Вони жили відповідно до законів природи, яка забезпечувала їх усім необхідним для існування. Вони були щасливі, оскільки «кожен мав усе, що йому було потрібно, і міг мати все, що було доступне іншому».

З поділом праці люди стали звикати до понять «моє» і «твоє», до права власності. Стався поділ власності, що спричинило появу багатих і бідних, соціальну нерів-

262

ність. Упровадження спадкоємництва породило нероб. Усе це призвело до порушення природних законів, ворожості інтересів, спустошливих війн між народами. У суспільстві утвердилися користолюбство, обман. Сильний відкрито грабує слабкого, називаючи це грабіжництво непідкарними поняттями: «контрибуція», «податок», «власність», «спекуляція», «відсотки», «арешт майна», «скорочення заробітної плати», «біржова гра» та ін. Слабкий теж обкрадає сильного, але таємно.

Власне вся наша історія сама по собі не що інше, як довга історія про розбійників, в якій усі чесні люди завжди ставали обдуреними.

Подолати вади буржуазного суспільства можливо, на думку Вейтлінга, завдяки новій організації суспільства, хоч і майбутній суспільний устрій він не вважав абсолютно ідеальним. Людство ніколи не досягне ідеалу досконалості, інакше настав би застій у його розвитку. Новий суспільний устрій передбачає прогрес, який є природним законом суспільства. Можливість прогресу в добре організованому суспільстві забезпечується злиттям приватних інтересів у єдиний суспільний інтерес.

Ведучи мову про деякі риси нового суспільства, Вейтлінг, як і Фур’є, стверджував, що його розвиток визначатимуть людські пристрасті. Він мислив їх не як порочний потяг до чого-небудь, а як будь-яке бажання, спрагу, задуми, прагнення, надії і потреби людини. Індивід не може задовольнити свої пристрасті завдяки лише власним якостям. Для цього він повинен обмінюватися ними з іншими індивідами. Створення можливостей для такого обміну Вейтлінг вважав найкращою організацією суспільства. Пристрасті він поділяв на три класи: пристрасть до придбання, пристрасть до насолод і пристрасть до знання.

Особливістю правильно організованого суспільства є гармонія пристрастей як запорука його соціального здоров’я, відсутності пороків і злочинів. Досягти цього можна завдяки правильному керівництву, яке в новому суспільстві буде досить складним за структурою. Очолюватиме державу Тріо — рада з трьох наймудріших філософів. Їм підпорядкована Центральна колегія майстрів, яку обирає Тріо. Далі — Колегія майстрів округів, земель і районів. У кожній Колегії майстрів існує виконавчий орган — Робоча президія. Поряд із Колегіями майстрів Академії і Комісії з охорони здоров’я. Функції керівництва повинні здійснювати найталановитіші люди, які володіють найкращими ідеями. Персонал управління немає жодних привілеїв. Навіть найвища посада оплачується не краще найнижчої. Організація праці й розподіл продуктів засновані на суворому дотриманні принципу рівності. Відповідно до цього встановлюється рівна для всіх тривалість робочого дня, кожному надається вільний вибір праці.

Розподіл продуктів праці здійснюється через спеціальні комерційні книжки, які замінюють усі інші документи. Гроші скасовуються, оскільки вони погано регулюють обмін.

Перейти до нового суспільного устрою можна лише революційним шляхом: «Будь-яка значна реформа може бути здійснена за допомогою революції, тому що будь-яка заміна старого новим є революцією». Це означає, що революції завжди були і будуть відбуватися. Проте не завжди вони супроводжуватимуться кровопролиттям. У майбутньому суспільстві нові ідеї пробиватимуть собі дорогу не фізичною силою, а силою розуму.

Утвердження нового суспільства станеться не одразу. Потрібен перехідний період, протягом якого треба буде скасувати всі боргові зобов’язання, конфіскувати майно емігрантів, збільшити кількість шкіл тощо. Особливо важливо дотримуватися дисципліни, навіть завдяки чинності деяких старих законів.

Революція, за уявленнями Вейтлінга, можлива не тільки «знизу», а й «зверху», оскільки не варто виключати, що на неї зважиться монарх, хоч це й малоймовірно.

263