32. Філософські аспекти науково-технісного поступу. Становлення постіндустріального суспільства у 20-21 ст.

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Але вперше в історії філософської думки Г. Гегель поставив питання про наявність в історичному процесі об'єктивної закономірності. Він намалював об'єктивно-історичну картину історичного процесу, де реалізується зміст Світового Духа. У Надалі було зроблено безліч спроб пояснити історію. На сьогоднішній день визначилися два методологічних підходи до аналізу історичного процесу. Один - формаційний, чи моністичний, інший -- цивілізаційний, або плюралістичний. У рамках першого виділяють дві концепції - Марксистську і теорію постіндустріального суспільства. Марксистська концепція грунтується на визнанні вирішальною детермінантою розвитку способу виробництва. На цій основі відбувається виділення визначених стадій у розвитку суспільства -- формацій. Концепція постіндустріального суспільства в якості головної детермінанти суспільно-історичного процесу проголошує три типи суспільств: традиційне, індустріальне і постіндустріальне. Корінна ідея моністичного підходу полягає у визнанні єдності людської історії і її прогресу у формі стадіального розвитку. Корінна ідея другого - заперечення єдності історії людства і його прогресуючого розвитку. Результати титанічної праці К. Маркса і Ф. Енгельса з вивчення і критичного аналізу всесвітньо-історичного досвіду дозволили виділити зовсім нове для історіографії і соціальної філософії поняття, поняття «формація». Високі претензії марксизму на революційна зміна світу викликали широку опозицію по відношенню до нього. За ступенем критичного настрою до формаційному вчення можна умовно виділити два основних напрямки. Представники першого наполягають на необхідності заміни марксистського підходу як не витримав перевірки історичним досвідом новим, докорінно відмінним підходом. Представники другого заперечують необхідність такої заміни, наполягаючи лише на оновленні марксистського підходу, тобто на ліквідації ряду його недоліків. Основним же недоліком формаційного підходу до історії є випадання з історичного пізнання взагалі безлічі елементів і зв'язків суспільства як системи, які не знаходять у моністичної погляді на історію свого адекватного пояснення. Якщо формаційний (моністичний) підхід до історії розкривається досить легко, то з цивілізаційним підходом справа йде складніше, оскільки єдиною цевілізаціонной теорії не існує, як не існує єдиного поняття «Цивілізація». Цей термін дуже багатозначний. В даний час цивілізація розглядається в трьох аспектах. У першому аспекті поняття «культура» і «цивілізація» трактуються як синоніми. У другому цивілізація визначається як уречевлення матеріально-технічних та соціально-організа-ційних інструментів, забезпечують людям гідну їх соціально-еко-ку організацію суспільного життя, відносно високий рівень споживання комфорту. У третьому аспекті цивілізація розглядається як історична ступінь розвитку людства, наступна за варварством. На підставі цивілізаційного підходу виділяється безліч концепцій, побудованих на різних підставах, чому його і називають плюралістичним. За логікою цього підходу існує безліч історичних утворень (цивілізацій), слабо або взагалі не пов'язаних один з одним. Всі ці утворення рівноцінні. Історія кожного з них унікальна, як унікальні вони самі. Головна відмінність цивілізаційного підходу - відсутність вирішальною детермінації у розвитку суспільства. Якщо формаційних теорія починає осягнення товариства «знизу», висуваючи на перше місце матеріальне виробництво, то прихильники цивілізаційного підходу починають осягнення суспільства, його історії «зверху», т. тобто з культури в усьому розмаїтті її форм і відносин (релігія, мистецтво, моральність, право, політика та ін.). І тут важливо, уникаючи жорсткої прив'язки до способу виробництва, не випустити з уваги небезпеку іншого монізму - Не менш жорсткої прив'язки до духовно-релігійного чи психологічного початку. Значний внесок у розвиток цивілізаційного підходу внесли О. Шпенглер, М. Вебер, А. Тойнбі.