9. Максим Исповедник "Четыре сотни глав о любви"

Багатьох сучасних читачів Прокла і Максима бентежать постійні перескакування від герменевтики до метафізики чи теології; використання герменевтики для вирішення теологічних апорій; застосування метафізики для тлумачення релігійних текстів, або ж теології для тлумачення філософських. Пояснити таке чудернацьке для модерного мислення переплетіння необхідно тим, що саме воно було методологічно виправданним способом побудови теологічних суджень.

Прокл стверджує, що Платон в своїх текстах висловлював вчення про Божественне чотирма способами: 1) пророчо; 2) діалектично; 3) символічно; 4) іконічно (Платонівська теологія I, 4). Перший спосіб викладу використовується згідно із Проклом в «Федрі», коли Платон, під впливом надраціонального натхнення, прямо висловлює «множину невимовних догматів відносно розумних богів». Сповіщене в таких богонатхненних промовах потребує раціонального тлумачення, оскільки слухачі не споглядають того самого, що екстатично пізнавав Платон. Діалектичний спосіб викладу вчення про Божественне використано в «Софісті» та «Парменіді», коли теологія викладається у вигляді аподиктичних суджень філософії про Першопричину. Але такі судження вимагають власного міфологічного витлумачення. Хоча вчення про Божественне викладено тут прямо, але інтерпретація повинна показати, до чого із розказаного в богонатхненних пророчих міфах відносяться ті чи інші аподиктичні судження. Отже, пророчий і діалектичний методи філософської теології висловлюють вчення про Божественне безпосередньо. Ціллю Прокла є побудова філософської теології як такої системи аподиктичних суджень, що 1) є самореферентною діалектикою про Божественне («логікою»); 2) показує, яких саме богів об’єктивно позначають всі положення філософії («міфологізація логіки»); 3) перетлумачує всі міфи в об’єктивну філософську аподиктику («логізація міфів»). Таким чином пророчий та діалектичний способи висловлювань про Божественне утворюють єдине ціле через безпосередність притаманного їм богопізнання та взаємодоповнюваність. Ці два основні методи доповнюються символічним та іконічним як допоміжними. Символічно вчення про богів викладено в придуманих (не пророчих!) міфах, зміст яких можна розшифрувати. Але зашифрованими таким чином переважно бувають пророчі споглядання богів. Іконічний спосіб є передачею вчення про богів під виглядом абстрактних теорій, математики, космології, етики і т.п. Таким чином зображуються переважно вчення про богів, почерпнуті із діалектичних суджень. Прокл наголошує, що від символічного та іконічного необхідно переходити до пророчого та діалектичного, а все пророче кінець кінцем переводити в діалектику. Саме система аподиктичних суджень про Божественне і є філософською теологією.

Вся ця методологія і використовується в творах Максима. Адже вона була єдиноприйнятною для філософської теології доби Сповідника. Саме поєднанням чотирьох методів пояснюються всі особливості стилю Максима, в якому постійно переплітаються герменевтика, догматична теологія, метафізика і філософська теологія. Догматична теологія є викладом віровчення Церкви, яке в очах Максима є безпосереднім надприродним вченням про Бога. Догматика доповнюється спогляданнями містиків. У Максима догматична теологія та споглядання вчителів відіграють ту саму роль, що її мали у Прокла пророчі висловлювання про богів. Метафізичні спекуляції як зображення чогось вищого зустрічаються у Максима особливо часто в «Містагогії», що прекрасно показав Дж. Мюллер-Джордан. Але і в інших творах вони зустрічаються досить часто і слугують повноцінним аналогом до іконічних висловлювань у Прокла. Герменевтика Максима є суцільним намаганням розшифрувати символічні висловлювання Біблії, а від розгадування перейти до споглядання. І нарешті, сама система філософської теології Максима є повністю аналогічною до діалектики Прокла. Адже ціллю Максима завжди була система аподиктичних суджень про Бога самого по собі та в його відношенні до світу і людини. І всі твори Максима є напрацюванням такого роду системи суджень. Нам залишається лишень пожалкувати, що Максим не систематизував своїх суджень хоча б в творі, подібному до «Першопочатків теології» Прокла. Але тим більш важливою для науки є історико-філософська реконструкція філософської теології Максима Сповідника.