- •1. Х. Ортега-и-Гассет "Что такое философия?"
- •2.М.Мамардашвили "Философия - сознание вслух".
- •3. Платон "Апология Сократа"
- •4. Аристотель "Никомахова этика"
- •5.Витгенштейн л. "Логико-философский трактат"
- •6. Галамер г.-г. "Истина и метод: Основы философской герменевтики"
- •7. Августин "Исповедь"
- •8.Г. Сковорода "Разговор пяти путников об истинном счастье в жизни"
- •9. Максим Исповедник "Четыре сотни глав о любви"
- •10. Бэкон ф."Опыты или наставления нравственные и политические"
- •11.Декарт р. "Правила для руководства ума"
- •12. Кант и. "Что значит ориентироваться в мышлении?"
- •13. Шопенгауэр а. "Мир как воля и представление"
- •14. Камю а. "Миф о сизифе"
- •15. Ж. Бодрийяр "Общество потребления"
- •16.П.Д. Юркевич "Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова божьего"
- •17. Філософія як тип світогляду. Функції філософії.
- •18. Даосизм та конфуціанство як релігійно-філософське вчення.
- •19. Релігійно-філософське вчення буддизму
- •20. Загальна характеристика та періодизація давньогрецької філософії
- •21. Предмет філософії. Філософські дисципліни та їх специфіка.
- •22. Філософія Сократа та Платона
- •23. Філософія Арістотеля
- •24. Загальна характеристика та специфіка Середньовічної філософії. Патристика та схоластика.
- •25. Філософські погляди Августина та Фоми Аквінського.
- •26. Філософія доби Відродження
- •27.Філософія Нового часу
- •28. Німецька класична філософія 19 ст.
- •29. Філософія і.Канта
- •30. Періодизація та загальна характеристика європейської філософії 20 ст. (фрейдизм, неофрейдизм)
- •31. Періодизація та загальна характеристика європейської філософії 20 ст.(позитивізм, прагматизм)
- •32. Філософські аспекти науково-технісного поступу. Становлення постіндустріального суспільства у 20-21 ст.
- •33. Філософія г. Сковороди
- •34. Сучасна філософська думка (кін. Хх-початок хх1 ст.)
- •35. Філософія п.Юркевича
- •36. Філософія Ніцше
- •37.Філософія екзистенціалізму
- •38.Постструктуралістська філософія
- •39. Гегель г.В.Ф. "Философская пропедевтика "
18. Даосизм та конфуціанство як релігійно-філософське вчення.
Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 pp. до н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Принципи, закладені у них, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. Особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії. Аналіз перших, власне вже філософських, систем можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвака-локаята. При цьому слід зауважити, що ці школи характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед. Ті школи, які визнають авторитет Вед, називаються ортодоксальними. А ті, які не приймають авторитету Вед, називаються неортодоксальними. Філософське вчення буддизму розглядає світ як єдиний потік матеріальних і духовних елементів, що невпинно змінюються, внаслідок чого реальність постає процессом вічного і безперервного становлення. Мінливий потік буття як невпинного становлення заважає людині досягти вершин досконалості. Остання досягається шляхом самоспоглядання і самозаглиблення, кінцевою метою яких є стан вічного блаженства – «нірвана». Стародавня індійська філософська школа веданта яскраво представляє об'єктивно-ідеалістичну систему. Веданта бере свій початок у вченнях Упанішад. Основою веданти є обгрунтування існування Брахмана (Бога), який є кінечною і єдиною основою буття. Людська душа (Атман) тотожна з Брахманом і його емпіричним втіленням. Брахман характеризується як єдність буття, свідомості і раю. Реальний світ — це сам Брахман у своєму емпіричному прояві. У більш пізньому своєму прояві веданта визнає за тілом і душею реальність їх існування. Філософська школа Стародавньої Індії вайшешика характеризу-ється насамперед тим, що вона найбільш тісно (на відміну від усіх інших староіндійських філософських систем) пов'язана з природничо-науковими уявленнями тодішнього суспільства. На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основі особливості. 1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду. 2. Своєрідність ставлення до Вед. 3. Споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою. 4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища. 5. Народження логіки. 6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.
Аналогічним шляхом відбувався розвиток філософських ідей і у Стародавньому Китаї. Найвпливовішим ідеалістичним напрямом було вчення Конфуція – конфуціанство, яке має етично-ідеалістичний характер. Фундаментальним поняттям вчення є «жень» (гуманність). Вона визначає відносини між людьми, пропагує повагу і любов до людей, до старших за віком або соціальним становищем. Свою етику Конфуцій побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція – це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь)
Особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-цзи. Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао", за Лао-цзи, – це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.Поряд із категорією "дао" у вченні Лао-цзи чільне місце посідає категорія "де". Якщо "дао" – це всезагальний шлях, якому підкорені всі речі, то "де" – це конкретний шлях окремої речі або групи речей.Розробляючи категорії "дао" і "де", Лао-цзи вперше в історії філософії висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, що прихована в "дао". Він завжди вказував на плинність, змінність речей і на їхню внутрішню суперечливість.