- •Адміністративне право України
- •Ю.П. Битяка
- •Передмова
- •Загальна частина
- •Глава 1
- •§ 1. Управління як соціальне явище
- •§ 2. Державне управління та його особливості
- •§ 3. Принципи державного управління
- •§ 4. Сутність виконавчої влади
- •§ 5. Співвідношення виконавчої влади, державного
- •§ 6. Державне управління в умовах проведення
- •Глава 2 Предмет, метод і система адміністративного права України
- •§ 1. Предмет адміністративного права
- •§ 2. Метод адміністративного права
- •§ 3. Принципи адміністративного права України
- •§ 4. Система адміністративного права
- •§ 5. Наука адміністративного права
- •Глава 3 Адміністративно-правові норми
- •§ 1. Поняття, особливості та види адміністративно-правових норм
- •§ 2. Джерела адміністративного права
- •§ 3. Систематизація адміністративного права
- •Глава 4
- •§ 1. Поняття та основні риси адміністративно-правових відносин
- •§ 2. Види адміністративно-правових відносин
- •Глава 5
- •§ 1. Основи адміністративно-правового статусу громадян
- •§ 2. Права та обов’язки громадян у сфері виконавчої влади
- •§ 3. Звернення громадян
- •§ 4. Адміністративно-правовий статус іноземців
- •Глава 6
- •§ 1. Ознаки та правове становище органів виконавчої влади
- •§ 2. Види органів виконавчої влади
- •§ 3. Система органів виконавчої влади та принципи їх побудови
- •§ 4. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади
- •§ 5. Правове становище Кабінету Міністрів України
- •§ 6. Центральні органи виконавчої влади
- •§ 7. Органи виконавчої влади Автономної Республіки
- •Глава 7
- •Глава 8
- •§ 1. Поняття, види та принципи державної служби
- •§ 2. Правове регулювання державної служби
- •§ 3. Посада і посадова особа
- •§ 4. Державні службовці, їх види
- •§ 5. Обов’язки і права державних службовців
- •§ 6. Проходження державної служби
- •§ 7. Відповідальність державних службовців
- •Глава 9 Підприємства і установи
- •§ 1. Поняття, види та правові засади діяльності
- •§ 2. Правове становище адміністрації підприємств і установ
- •§ 3. Порядок утворення та припинення діяльності
- •Глава 10
- •§ 1. Поняття і види об’єднань громадян
- •§ 2. Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян
- •Розділ ііі Функції, форми та методи державного управління
- •Глава 11
- •§ 1. Поняття функції державного управління
- •§ 2. Види функцій державного управління
- •Глава 12 Форми державного управління
- •§ 1. Поняття форм державного управління
- •§2. Види форм державного управління
- •§ 3. Правові акти державного управління
- •§ 4. Класифікація актів державного управління
- •§ 5. Дія актів державного управління
- •§ 6. Адміністративний договір
- •Глава 13 Адміністративно-правові методи
- •§ 1. Поняття адміністративно-правових методів
- •§ 2. Види адміністративно-правових методів
- •§ 3. Адміністративний примус, його види
- •Відповідальність за адміністративним правом
- •Глава 14
- •§ 1. Поняття і основні риси адміністративної відповідальності
- •§ 2. Законодавчі основи адміністративної відповідальності
- •§ 3. Адміністративне правопорушення, його склад
- •§ 4. Система та види адміністративних стягнень
- •§ 5. Загальні правила і строки притягнення
- •§ 6. Адміністративна відповідальність юридичних осіб
- •Глава 15
- •Глава 16
- •§ 1. Адміністративний процес: зміст і загальні риси
- •§ 2. Структура адміністративного процесу і характеристика
- •§ 3. Адміністративна юрисдикція: загальні риси, принципи
- •§ 4. Адміністративна юстиція: поняття і види
- •Глава 17
- •§ 1. Завдання і порядок провадження в справах
- •§ 2. Засоби забезпечення провадження в справах
- •§ 3. Стадії провадження в справах
- •§ 4. Органи (посадові особи), уповноважені розглядати
- •Глава 18
- •§ 1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні
- •§ 2. Способи забезпечення законності і дисципліни
- •Глава 19
- •§ 1. Контроль з боку органів законодавчої влади
- •§ 2. Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів
- •§ 3. Контроль з боку представницьких органів
- •§ 4. Судовий контроль
- •§ 5. Прокурорський нагляд за законністю і дисципліною
- •§ 6. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності
- •§ 7. Громадський контроль
- •Глава 20
- •§ 1. Поняття і види адміністративно-правових режимів
- •§ 2. Поняття та види надзвичайних режимів
- •§ 3. Режим державної таємниці
- •Глава 21
- •§ 1. Адміністративно-правова організація
- •§ 2. Правові засади організації державного управління
- •Глава 22
- •§ 1. Галузеве управління: його зміст
- •§ 2. Особливості міжгалузевого управління
- •§ 3. Особливості регіонального управління
- •Глава 23
- •§ 1. Зміст державного керівництва у сфері економіки
- •§ 2. Система центральних і місцевих органів управління
- •§ 3. Правове регулювання управління економікою
- •§ 4. Державний контроль і нагляд у сфері економіки
- •Глава 24
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління власністю
- •§ 2. Система і правове становище органів
- •Глава 25
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю
- •§ 2. Система органів управління промисловістю
- •§ 3. Підприємства та їх об’єднання в промисловості.
- •§ 4. Місцеве самоврядування і промисловість
- •§ 5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю
- •§ 6. Адміністративна відповідальність за правопорушення
- •Глава 26
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління
- •§ 2. Система органів управління агропромисловим
- •§ 3 . Державний контроль в агропромисловому комплексі
- •§ 4. Адміністративна відповідальність
- •Глава 27
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління
- •§ 2. Система органів управління будівництвом
- •§ 3. Місцеве самоврядування, будівництво
- •§ 4. Державний контроль в будівництві
- •§ 5. Адміністративна відповідальність за правопорушення
- •Глава 28 Управління комунікаціями
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями
- •§ 2. Органи управління транспортом і шляховим господарством
- •§ 3. Управління залізничним транспортом
- •§ 4. Управління морським і річковим транспортом
- •§ 5. Управління автомобільним транспортом
- •§ 6. Управління цивільним повітряним транспортом
- •§7. Управління трубопровідним транспортом
- •§ 8. Управління шляховим господарством
- •Глава 29
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління
- •§ 2. Органи управління використанням і
- •§ 3. Місцеве самоврядування і охорона природних ресурсів
- •§ 4. Державний контроль і нагляд у галузі
- •§ 5. Адміністративна відповідальність
- •Глава 30
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління торгівлею
- •§ 2. Місцеве самоврядування і торгівля
- •§ 3. Державний контроль в управлінні торгівлею
- •§ 4. Адміністративна відповідальність
- •Глава 31 Управління фінансами
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління фінансами
- •§ 2. Органи управління фінансами
- •§ 3. Фінансовий контроль
- •Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль у ході розгляду проектів та затвердження Державного бюджету України, під час його виконання; приймає рішення щодо звіту про його виконання.
- •§ 4. Адміністративна відповідальність за
- •Глава 32 Управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління
- •§ 2. Органи управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •Глава 33 Управління митною справою
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління митною справою
- •§ 2. Органи управління митною справою
- •§ 3. Митний контроль
- •§ 4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
- •Глава 34
- •§ 1. Організаційно-правові засади і система освіти
- •§ 2. Система і повноваження органів управління освітою
- •§ 3. Компетенція місцевих органів державної виконавчої влади
- •§ 4. Управління освітніми закладами
- •§ 5. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів
- •Глава 35 Управління наукою
- •§ 1. Організація державного управління наукою
- •§ 2. Органи управління наукою
- •§ 3. Наукові заклади і наукові товариства
- •Глава 36
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління охороною
- •§ 2. Система органів управління охороною здоров’я населення
- •§ 3. Місцеве самоврядування і охорона здоров’я населення
- •§ 4. Правове становище установ охорони здоров’я населення
- •§ 5. Санітарно-епідеміологічний нагляд
- •Глава 37
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління культурою
- •§ 2. Органи управління культурою
- •§ 3. Правове регулювання діяльності закладів
- •§ 4. Місцеве самоврядування і культура
- •Глава 38
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління фізичною
- •§ 2. Система і правове становище органів управління
- •§ 3. Спортивні товариства і спілки
- •§ 4. Місцеве самоврядування і фізична культура, спорт та туризм
- •Глава 39
- •§ 1. Засади і принципи державної молодіжної політики
- •§ 2. Організаційно-правове забезпечення реалізації
- •Глава 40
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління
- •§ 2. Система органів соціального захисту населення
- •§ 3. Місцеве самоврядування і соціальний захист населення
- •Глава 41
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління обороною
- •§ 2. Збройні Сили України, їх види
- •§ 3. Комплектування Збройних Сил України
- •§ 4. Військова служба
- •§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення
- •Глава 42
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління
- •§ 2. Державний кордон та його охорона
- •Глава 43
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами
- •§ 2. Служба в органах внутрішніх справ
- •§3. Міліція
- •§ 4. Громадські формування з охорони громадського порядку
- •§ 5. Державний нагляд за безпекою дорожнього руху
- •§ 6. Внутрішні війська
- •§ 7. Дозвільна система
- •Глава 44 Адміністративно-правові засади забезпечення безпеки
- •§ 1. Поняття та види надзвичайних ситуацій. Правові основи
- •§ 2. Державна система запобігання та ліквідації
- •§ 3. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій
- •Глава 45
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління
- •§ 2. Міністерство закордонних справ України
- •§ 3. Адміністративно-правове регулювання в’їзду
- •Глава 46
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління юстицією
- •§ 2. Реєстрація актів цивільного стану
- •§ 3. Організація нотаріальної служби
- •§ 4. Взаємовідносини органів юстиції, державної судової
- •§ 5. Органи юстиції та адвокатура
§ 2. Особливості міжгалузевого управління
Під міжгалузевим управлінням розуміють виконавчу і розпорядчу діяльність, яку здійснюють органи державного управління, наділені надвідомчими повноваженнями, в тому числі щодо організаційно не підпорядкованих їм об’єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань.
На відміну від галузевого (лінійного) управління, яке становить собою сукупність вертикальних правовідносин, при міжгалузевому (функціональному) управлінні мають місце і горизонтальні відносини, тобто відносини суб’єктів, організаційно не підпорядкованих один одному. Міжгалузева виконавча і розпорядча діяльність покладена в основному на державні комітети, служби, адміністрації та інспекції України, у деяких випадках — на міністерства. Ці органи здійснюють міжгалузеву координацію з питань, які належать до їх компетенції, а також функціональне регулювання в певній сфері діяльності. Державний комітет (службу, адміністрацію) очолює Голова комітету (служби, адміністрації).
Наприклад, Державна митна служба України згідно з Положенням про неї від 24 серпня 2000р., є центральним органом виконавчої влади, який здійснює безпосереднє керівництво митною службою України. В процесі реалізації митного законодавства у неї можуть виникати відносини з іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, організаціями лише у зв’язку з переміщенням вантажів, товарів та предметів через митний кордон, оформленням документів, справлянням мита і т.под. Вертикальні підпорядкованості, тобто вертикальних відносин між Державною митною службою, з одного боку, і цими органами управління, підприємствами і організаціями — з іншого, немає. Організаційні відносини у Державній митній службі існують з регіональними митницями, митницями, митними постами і підпорядкованими підприємствами, установами, навчальними закладами1.
Межі дії (сфера управління) органів міжгалузевого управління значно ширші, ніж органів галузевого управління, оскільки їх діяльність є функціональною і поширюється на всі чи декілька галузей управління. При цьому в сучасних умовах коло питань, з яких необхідна координація (погодження) діяльності галузевих органів, постійно розширюється. Це пояснюється, по-перше, тим, що поряд з державним сектором економіки розвивається недержавний, який обумовив появу великої кількості нових об’єктів управління, а по-друге — тим, що інтереси розвитку ринкових відносин вимагають утворення структур, уповноважених здійснювати міждержавні економічні, політичні, культурні зв’язки.
Надвідомчість повноважень органів міжгалузевого управління проявляється в тому, що акти, видані в межах їх компетенції, є обов’язковими для всіх органів державного управління та органів місцевого самоврядування, не підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій. Органи міжгалузевого управління несуть відповідальність за стан і розвиток дорученої їм сфери (кола питань) управління. Сфера міжгалузевого управління відображається в найменуванні цих органів: Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація, Контрольна ревізійна служба та ін.
Методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань.
Міжгалузеву координацію діяльності в межах країни, крім уряду, державних комітетів, служб, адміністрацій України, здійснюють і міністерства з питань, віднесених до їх компетенції. Такі функції, як вже зазначалося, здійснюють Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерство фінансів України та деякі інші.
Кожному виду міжгалузевого управління властиві свої особливості. Вони стосуються не тільки системи органів державного управління, а й об’єктів управління, характеру прав і обов’язків учасників правовідносин, що виникають у процесі міжгалузевого управління, а також юридичної відповідальності.
У системі державного міжгалузевого регулювання ринкових відносин можна виділити два рівні: макрорівень і мікрорівень.
На макрорівні визначається загальнодержавна економічна політика, встановлюються податки і гарантії, визначаються їх граничні величини, сфера діяльності. Тут вирішуються завдання формування ефективних секторів виробництва інвестиційного клімату, фінансування експорту та імпорту з метою захисту вітчизняного товаровиробника. Іншими словами, об’єкт державного міжгалузевого регулювання на цьому рівні — ринок у цілому.
Об’єктом державного міжгалузевого регулювання на мікрорівні (рівень конкретної економіки) є численні ринки різних видів продукції: промислові, сільськогосподарські, сфера послуг тощо. Саме тут вирішується завдання державної підтримки економіки ефективних підприємств, ліквідації чи реорганізації малоефективних господарських об’єктів, організації попереджувального процесу з метою гальмування зростання цін. Державне міжгалузеве регулювання на мікрорівні здійснюється органами, які управляють конкретними галузями економіки, соціально-культурної сфери та адміністративно-політичної діяльності.
Зміст управління державним обліком і статистикою може слугувати прикладом міжгалузевого державного управління.
Здійснення державного обліку і статистики, створення централізованої системи обліку і статистики в Україні є важливим важелем управління соціально-економічними і політичними процесами в державі та суспільстві.
Засади організації статистики та інформатики відповідно до Конституції України визначаються виключно законами України. Управління в галузі державного обліку і статистики здійснюється на основі Закону України від 17 вересня 1992 р. «Про державну статистику в Україні»1 в редакції від 13 липня 2000 р.
Державну політику в галузі обліку і статистики проводить Кабінет Міністрів України. Вона спрямована на створення єдиної (уніфікованої) системи обліку і статистики, визначення змісту і пріоритетів статистично-управлінської діяльності на всій території України.
Управління обліком і статистикою в Україні покликане забезпечити реалізацію державної політики в цій галузі, збирання, розроблення, узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в соціально-економічному, політичному житті держави та її регіонах. Змістом загальнодержавної статистики як функції управління є також розроблення і впровадження статистичної методології, яка базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях, забезпечення достовірності, стабільності та цілісності статистичної інформації. Облік і статистика покликані інформувати про наявність та використання природних, трудових і матеріальних ресурсів в економіці, національний прибуток, прибутки і витрати суб’єктів господарювання, населення та інші економічні, соціальні, адміністративно-політичні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві.
Виходячи з наведеного, слід підкреслити, що загальнодержавна статистика і облік мають міжгалузеве призначення, оскільки вони обслуговують потреби всіх державних органів, в тому числі галузевих органів управління. Проте управління статистикою загальнодержавного характеру доповнюється галузевим управлінням, що виражається в наявності окремих видів статистики, наприклад, фінансово-валютної статистики, судової статистики, митної статистики та ін. Обсяги відомчої (галузевої) статистичної звітності визначаються міністерствами і відомствами самостійно за погодженням з органами державної статистики.
В основу організації державного обліку і статистики покладені загальні принципи державного управління. Крім цього, статистична діяльність у своєму підґрунті має спеціальні принципи. Серед них чільне місце посідає принцип подання в обов’язковому порядку всіма юридичними особами та особами, що займаються підприємницькою діяльністю, даних, необхідних для проведення державних статистичних спостережень. Ці статистичні дані повинні бути достовірними і подаватися в повному обсязі у встановлені строки і за певними адресами. Порядок подання статистичних даних визначається у формах державної звітності, затверджених органами Державного комітету статистики України (далі — Держкомстат України). Наведений принцип реалізується і в тому, що органи державної статистики після аналізу одержаних даних у свою чергу зобов’язані подавати власну «продукцію» — статистичну інформацію органам законодавчої і виконавчої влади, Адміністрації Президента України, органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та громадянам у порядку, передбаченому законодавством.
У процесі розбудови і становлення статистичних інституцій України особливе значення належить також принципу знеособленого використання статистичних даних, відповідно до якого всі зібрані відомості щодо громадян, юридичних осіб можуть використовуватися лише у зведеному вигляді, із обов’язковим збереженням державної та комерційної таємниці.
Державне управління в галузі обліку і статистики здійснюється спеціальною системою органів, яку очолює Держкомстат України. Згідно з Положенням про Державний комітет статистики України від 19 січня 2004 р.1 він є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядковані органи державної статистики в АРК, областях, районах і містах, а також підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управління.
Органам статистики України надано право перевіряти достовірність даних, вимагати від юридичних осіб та громадян пояснень та інші матеріали з приводу виявлення порушень в обліку і звітності. Посадові особи органів статистики мають право згідно з встановленим порядком відвідувати об’єкти, що перевіряються, вносити пропозиції про притягнення посадових осіб та осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, винних у порушенні законодавства, до відповідальності, розглядати справи про адміністративні правопорушення в сфері обліку і статистики. Про результати контрольної діяльності Держкомстат України може доповідати Президенту України, Кабінету Міністрів України, повідомляти відповідним міністерствам, комітетам, відомствам України про стан справ управління обліком і статистикою.
Державні органи статистики взаємодіють з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також міжнародними статистичними організаціями, проте неправомірне втручання в їх діяльність будь-яких суб’єктів не допускається.
Посадові особи та громадяни, які використовують статистичні дані в засобах масової інформації, наукових працях тощо без посилання на їх джерело, несуть відповідальність згідно з законодавством України.