Глава 3 Адміністративно-правові норми

§ 1. Поняття, особливості та види адміністративно-правових норм

Адміністративно-правові норми–встановлені, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені при необхідності її примусовою силою, загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин, що складають предмет адміністративного права, юридичні права і покладають на них юридичні обов’язки.Цим нормам властиві риси, притаманні нормам інших галузей права. Так, вони встановлюються, ратифікуються чи санкціонуються державою; визначають і закріплюють права та обов’язки суб’єктів права; є загальнообов’язковими і формально-визначеними правилами поведінки; можуть бути забезпечені примусовою силою держави; закріплюються в актах, що видаються компетентними державними органами.

Разом з тим адміністративно-правові норми характеризуються певними особливостями, які дозволяють вирізнити їх серед норм інших галузей права.

По-перше, предмет їх регулювання – суспільні відносини, пов’язані із функціонуванням органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб’єктів, уповноважених на здійснення функцій публічного управління. Причому зазначені відносини потребують такої регламентації, яка, з одного боку, забезпечить ефективність діяльності суб’єктів управління, а з іншого – створить умови для реалізації об’єктами управління своїх прав і надасть можливості останнім протистояти зловживанням з боку владних структур.

По-друге, в адміністративно-правових нормах знаходить відбиття метод адміністративного права, тому у більшості випадків такі норми мають імперативний характер. Вони визначають, які дії можуть вчиняти учасники регламентованих ними відносин (містять дозволи), від яких слід утриматися (встановлюють заборони), які вчиняти необхідно (фіксують приписи). Правила поведінки, встановлені адміністративно-правовими нормами, мають виконувати як представники влади, так і підвладні фізичні і юридичні особи. Адже невиконання правових приписів може призвести до застосування щодо будь-якої із сторін примусових заходів з боку держави.

По-третє, адміністративно-правові норми нерідко встановлюються у процесі реалізації виконавчої влади і безпосередньо її суб’єктами. Наявність наведеної риси обумовлена тим, що виконавча влада здійснюється з метою втілення у життя нормативних положень, зафіксованих, насамперед, в Конституції і законах України. Органи, що представляють зазначену гілку влади, уповноважені приймати акти, в яких деталізуються і конкретизуються законодавчі положення, формулюються загальнообов’язкові правила поведінки, придатні для регламентації відносин, що складають предмет адміністративного права.

По-четверте, характер відносин, врегульованих адміністративно-правовими нормами, визначає їх структуру.

Класична модель правової норми передбачає обов’язкову наявність трьох взаємопов’язаних частин: гіпотези, диспозиції і санкції. Нагадаймо, що гіпотеза вказує на фактичні умови, за яких діє норма права. У диспозиції формулюється саме правило поведінки. Санкція містить вказівку на примусові заходи, що підлягають застосування у разі порушення встановленого правила.

Більшість адміністративно-правових норм фіксують права й обов’язки, форми і методи діяльності владних суб’єктів адміністративного права. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони, часто містять лише правило поведінки – диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. Адже зафіксоване цією нормою правило не може бути змінено за згодою сторін.

Санкція адміністративно-правової норми не завжди виражена у змісті того акта, що містить правило поведінки. Крім того, досить часто правило, забезпечене примусовою силою держави, формулюється у підзаконному акті, а відповідальність за його порушення завжди визначається законом. Так, наприклад, Правила дорожнього руху затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р.¹, а відповідальність за їх порушення встановлена Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Адміністративно-правові норми поділяються на види за різними критеріями.

За змістомможна виділити групи адміністративно-правових норм, що: 1) фіксують права і обов’язки громадян як суб’єктів адміністративного права; 2) закріплюють порядок утворення і правове становище владних суб’єктів зазначеної галузі права; 3) встановлюють порядок проходження державної служби, права і обов’язки державних службовців; 4) визначають форми і методи управлінської діяльності; 5) встановлюють способи і порядок забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні; 6) окреслюють адміністративно-правові засади організації матеріального виробництва, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва.

За цільовим призначеннямсеред адміністративно-правових норм вирізняють регулятивні, які фіксують права та обов’язки суб’єктів адміністративного права, та охоронні, які спрямовані на регламентацію примусових заходів, що застосовуються до порушників загальнообов’язкових правил.

За методом впливу на суб’єктів адміністративного праварозрізняють: зобов’язуючі (встановлюють обов’язок здійснити позитивні дії); забороняючі (фіксують обов’язок утриматися від певних дій); уповноважуючі (надають право на здійснення тих чи інших позитивних дій); рекомендаційні (містять поради щодо раціональних дій) та стимулюючі (містять інформацію про заохочення діяльності, яка вважається корисною).

За галузевою належністюадміністративно-правові норми поділяють на матеріальні (визначають права та обов’язки суб’єктів адміністративно-правових відносин) і процесуальні (фіксують порядок, процедури реалізації прав та здійснення обов’язків).

За межами дії розрізняють загальнообов’язкові адміністративно-правові норми, які діють на всій території України чи на певних її територіях, і такі, що діють в системі органів державного управління (загальні, відомчі, міжвідомчі, локальні).

За порядком дії у часіможна вирізнити строкові адміністративно-правові норми (час дії визначений) і такі, час дії яких не визначений.

За колом фізичних осібадміністративно-правові норми поділяються на такі, що встановлюють правила для всіх громадян, чи такі, що адресуються окремим групам осіб.

Адміністративно-правові норми можуть бути реалізовані шляхом виконання, дотримання, використання чи застосування.

Виконання полягає в активних діях суб’єкта адміністративного права, спрямованих на здіснення приписів норми.

Дотримання характеризується пасивною поведінкою суб’єкта, який не вчиняє заборонені дії.

При використанні суб’єкт сам вирішує, чи необхідно йому скористатися зафіксованим в нормі правом.

Застосування адміністративно-правових норм є основною формою діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, інших суб’єктів, уповноважених на виконання функцій публічного управління, оскільки результатом такої діяльності є прийняття цими органами індивідуальних юридично-владних рішень, тобто здійснення безпосереднього керуючого впливу на розвиток конкретних правових відносин.