§ 4. Система адміністративного права

Система адміністративного права–це сукупність адміністративно-правових норм та інститутів, об´єднаних єдиним предметом і методом, принципами і цілями та розташованих у певній логічній послідовності. Вона складається із двох частин: загальної і особливої.

Норми загальної частиниадміністративного права мають універсальний характер і розраховані на застосування в усіх галузях і сферах функціонування органів виконавчої влади, інших уповноважених здійснювати управлінську діяльність суб´єктів. Ці норми закріплюють принципи здійснення державного управління; правове становище суб´єктів адміністративного права; форми й методи управлінської діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування; спеціальні адміністративно-правові режими; засоби забезпечення законності і дисципліни в сфері управління, а також регламентують адміністративний процес та відповідальність за адміністративним правом.

Особливу частинуадміністративного права складають норми, призначені для регулювання відносин, що виникають в окремих галузях управління. Ця частина об´єднує: (1) адміністративно-правові засади організації матеріального виробництва (управління народним господарством), (2) соціально-культурного та (3) адміністративно-політичного будівництва. Зазначені норми спрямовані на упорядкування суспільних відносин у певних сферах. Так, за допомогою норм першої групи регламентуються відносини у сферах економіки, сільського господарства, будівництва і житлово-комунального господарства, комунікацій, використання і охорони природних ресурсів, торгівлі, фінансів і та ін. Відносини у сферах освіти, науки, охорони здоров´я населення, культури, соціального захисту населення регулюються нормами другої групи. Норми третьої групи спрямовані на регламентацію відносин у сферах оборони, національної безпеки, внутрішніх справ, юстиції, закордонних справ.

Приписи загальної і особливої частин взаємозалежні і представляють єдине ціле – систему адміністративного права. Це підтверджує той факт, що норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності і дію правових актів управління реалізуються в усіх галузях (сферах) управління з урахуванням їх специфіки.

§ 5. Наука адміністративного права

Наука адміністративного права покликана аналізувати сус­пільні відносини у сфері державного управління і систему норм, що регулюють їх (адміністративно-правові норми), досліджувати і узагальнювати закономірності правового регулювання організації і діяльності апарату державного управління. Вона також вивчає правовий статус суб’єктів і об’єктів виконавчої влади, правові форми і методи державного управління, способи забезпечення державної дисципліни і законності в управлінській діяльності, розробляє наукові проблеми, пов’язані з удосконаленням адміністративно-правових інститутів загального, галузевого та міжгалузевого управління.

Розвиток науки адміністративного права слід розглядати на загальному фоні розвитку держави і права.

У перші роки радянської влади адміністративним правом займалися учені-адміністративісти, наукові погляди і позиції яких формувалися у дореволюційний час, коли практика державного управління і нормативна база його регулювання ще тільки складалися. Це ускладнювало їх наукову розробку.

Перший підручник з адміністративного права (автор — А. Єліс­т­ратов) видано у 1922 р., але його зміст не розкриває діяльності державного апарату того часу.

Протягом 1922–1929 рр. В. Кобалевський та О. Євтихієв опублікували низку наукових робіт. У 1925–1929 рр. у Харкові вийшли їх підручники з радянського адміністративного права. Інформація про розвиток науки адміністративного права подавалася і в часописах, наприклад, таких, як «Адміністративний вісник», «Революція права» та ін.

На початку 30-х років наука адміністративного права (тобто до­слідження адміністративно-правових проблем) перестала існувати, зовсім припинилося вивчення предмета «Адміністративне право» у вищих навчальних закладах. Це пояснюється тим, що в умовах того часу управління здійснювалося шляхом організаційного впливу без використання правових форм і методів.

Таким чином, наука адміністративного права пережила ідейну і кадрову кризи. Але слід ураховувати і об’єктивні чинники: до 1936 р. у нас управління не було чітко відмежоване від інших форм державної діяльності — ні за Конституцією, ні фактично. Виконкоми у період між з’їздами рад мали владу і управляли, а раднаркоми належали до числа законодавчих органів. За таких умов важко було виділити управлінську діяльність як самостійний об’єкт вивчення, відокремити управлінський апарат від інших ланок державного апарату.

Розвиток науки адміністративного права активізувався після прийняття у 1936 р. Конституції СРСР. У ній чітко визначалися органи державного управління, форми їх діяльності, у деяких статтях розкривався зміст їх виконавчої і розпорядчої діяльності, встановлювався підзаконний характер усіх актів управління, закріплялися організація і повноваження місцевих органів галузевого управління, основи адміністративно-правового статусу громадян.

У 1938 р. відбулася I Всесоюзна нарада з питань науки радянської держави і права, яка прийняла рішення відновити науку адміністративного права і поставила завдання розробити питання про обсяг повноважень органів державного управління, вивчити методи управління економікою, соціально-культурним будівництвом та ін. Активізувалася і підготовка учених-адміністративістів.

У 1940 р. було видано підручник з адміністративного права, підготовлений І. Анановим, Л. Генкіним, Б. Ландау, К. Солнцевим та ін. У ньому автори досить широко визначили предмет науки адміністративного права — через розкриття поняття виконавчо-розпорядчої діяльності сформулювали основні принципи радянського державного управління, визначили систему науки, розкрили систему адміністративного права — загальної та особливої частин, головні інститути.

У роки Великої Вітчизняної війни у сфері науки адміністративного права та адміністративного законодавства розроблялися проблеми, викликані умовами воєнного часу.

У післявоєнний період значний внесок у розвиток науки адмі­ністративного права зробили такі вчені, як О. Луньов, М. Студенікін, Ю. Козлов, В. Манохін, О. Альохін, В. Власов, Ц. Ямпольська, О. Якуба, Р. Павловський, Г. Петров, Д. Бахрах та ін. В їх працях були висвітлені питання про сутність державного управління, особливості адміністративно-правових відносин, їх суб’єктів, державну службу, вдосконалення діяльності виконавчо-розпорядчих органів, зміцнення законності і державної дисципліни. Головними для учених-адміністративістів були проблеми вдосконалення системи органів управління, чіткого розмежування компетенції між ними, підвищення відповідальності кожного органу і посадової особи за доручену справу, розширення прав громадян і посилення їх гарантій та ін.

Після війни увага учених була зосереджена на проблемах підготовки єдиного законодавчого акта з адміністративного права. На жаль, ця робота не мала успіху, тому законодавець пішов іншим шляхом — проведення кодифікації правових приписів, що регулюють відносини окремих інститутів адміністративного права. Були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, КпАП, Основи законодавства України про культуру та інші акти.

В Україні адміністративне право викладалось як до, так і після 1917 р. У навчальному плані 1921–1922 рр. Харківського інституту народного господарства на юридичному факультеті воно читалося за спеціальністю «Адміністративісти» як одна із головних дисциплін.

У розвиток адміністративного права в Україні істотний внесок зробили І. Пахомов, А. Клюшниченко, О. Бандурка, В. Опришко, І. Голосніченко, Л. Коваль, В. Авер’янов, О. Андрійко, В. Цвєт­ков, А. Селіванов, С. Ківалов, Є. Кубко, Є. Додін, В. Колпаков, А. Комзюк та ін., а також професори Харківського юридичного інституту О. Якуба, Р. Павловський, М. Тищенко, В Гаращук, які брали участь у підготовці законодавства стосовно забезпечення та реалізації прав громадян, про адміністративні правопорушення, наукових розробках проблем державного управління, діяльності місцевих органів державного управління, контролю в сфері державного управління, адміністративної відповідальності, адміністративного процесу. У 1975 р. О. Якуба видала підручник «Радянське адміністративне право (Загальна частина)». У 1986 р. за редакцією Р. Павлов­сько­го вийшов підручник «Радянське адміністративне право». За участю викладачів кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого у 2000 р. видано підручник “Адміністративне право України”.