Частина VІІ. Пенітенціарна психологія
§ 3. Психологія тюремного побуту
Відбування покарання у місцях позбавлення волі пов’язане зі зміною людської поведінки. Соціальна ізоляція негативно впливає на психіку засудженого: загострюються міжособистісні конфлікти, виявляютьсяагресивністьіворожістьувідносинах, виникаютьфрустраційні стани. Суворий побут закладу, система заборон і обмежень, екстремальні умови існування, свавілля міжособистісних спілкувань сприяли формуванню своєрідних регуляторів відносин — звичаїв і традицій злочинної сфери.
Система злочинних поглядів та ідей називається кримінальною ідеологією. Така ідеологія проявляється у субкультурі злочинного світу (сукупності духовних і матеріальних цінностей злочинного елемента) і реалізується через злочинні інститути («злодійський закон», «общак», «злодійськасходка», «коронування», «стигматизація» таін.). Зазначені інститути являють собою стійкі традиції, суспільні встановлення, ритуали, обряди, правила поведінки.
Позбавлення волі пов’язане з новими умовами мікросередовища, де проявляються жорстокі відносини між засудженими, насильство, прагнення до самоствердження1. Так, за час ув’язнення відомий «злодій у законі» Іваньков (Япончик) 58 разів порушував режим, 35 разів
1 Щодо цього цікавою може бути стаття «Про те, як російський зек у німецькій тюрмі сидів». Ось деякі уривки: «Прізвище у нього німецьке. Це дозволило йому ще у 1990 р. емігрувати... Він вирішив, що працювати йому все одно не дадуть, до того ж не дуже й хотілося... Результат – чотири роки тюрми. Слід віддати належне його співкамерникам... Вони одразу зрозуміли, що їм краще мовчати... Тому що перше, що зробив І., – роздягнувся. І всі побачили філію Третьяковської галереї. Один із співкамерників виявився поляком. Він таки примудрився перекласти значення його наколок. Значення перекладу зводилося до того, що І. сидів у якомусь страшному радянському таборі під назвою Івдельлаг. У в’язниці вирішили, що він ватажок російськоїмафіїуГамбурзі. Скориставшисьтакимичутками, І. конфіскувавуналяканих відчайдушнихнімецькихзлочинців«енну» кількістьмарок... Уційтюрмібулитенісний корт, більярд і пристойний спортзал. І багато хто займався спортом. Адміністрація їх навіть заохочувала. У нас по-іншому: зайнявся спортом, отже, готується до втечі, на твою особову справу тут же наклеюють червону смугу. І ось один з гладіаторівспортсменів спробував «розкачати права»... Та куди йому, товстобрюхому бюргерові, проти російського зека з Івдельлагу. Як говорять, «і слонам ламають бивні». І. взяв гладіатора «на понт». Тикнув пальцями в очі. І. прокусив шию, адже фікси у нього були зроблені з спецскладу – такими фіксами у нас у зонах дріт перекушують. Потім популярно пообіцяв випити угладіатора всю кров. Іхоча все це говорилося виключно російською «фенею», «гладіатор» та всі інші чудово зрозуміли і повірили» (Иванов А. Отом, какроссийскийзеквнемецкойтюрьмесидел// Криминальнаяхроника. – 1997. –
№ 6 (81). – С. 12).
224
Розділ 16. Психологія особи засудженого
поміщувався до штрафного ізолятора і карцеру, на два місяці переводився до приміщення камерного типу1.
Саме у тюремному житті виникла «злодійська ідея». На перший погляд, «злодійська ідея» — це погано сконструйована ідеологема. Її важко висловити в декількох словах. Злочинний світ сприймає її інтуїтивно, як ідею злодійського братерства, як проголошення справедливості «для своїх» і вираження своєї «правди». При більш докладному дослідженнівиявляється, що«злодійськаідея» упевномуступенієпослідовною і системною. Вона відображає інтереси і світогляд касти професійних злочинців — злодіїв — істановить«коктейль» декількох принципів, життєвих орієнтирів, етичних норм і відчувань2.
У злочинному світі важливу регулюючу роль відіграють «злодійський закон» і «поняття». Зокрема, до заборонних норм «закону» належать такі: злодій не має права на обман своїх товаришів по касті, утаювання грошейіречей, щоналежать братству, розголошення таємниці, видання співучасників злочинів чи заподіяння будь-якої іншої шкодисвоїмбратампокасті; злодійнеповиненпрацюватиабослужити, джереломйогоіснуванняєзлочиннийпромисел. Віннізаякихумов не має права погоджуватися на роботу в місцях позбавлення волі або посідатиякі-небудьпосади, щозаймаютьув’язнені; злодійнеповинен виконувати жоднихсуспільних функцій, перебувати вофіційних організаціях, цікавитися політикою, читати газети; злодій не повинен служити в армії або брати зброю з рук влади; злодію заборонено будьякі контакти з представниками правоохоронних органів; злодій не повиненматиконтактівз«опущеними», представникаминижчої«касти» ув’язнених чи зі зрадниками, відступниками, вигнаними зі злодійського співтовариства («йоржами»); злодій не має права мати офіційну дружину і бути зв’язаним сімейними узами; злодій — це вічний бурлака, блукач, готовий до будь-яких мінливостей долі; злодій не повинен носити на собі нічого червоного кольору; злодій не повинен боятися тюрми та інших місць позбавлення волі: вони для нього «рідний дім»; відбуваючи покарання, злодій не повинен втрачати своєї честі і гідності, не повинен порушувати свого слова, уподібнюватися «нижчим кастам», без потреби лаятися, вчиняти «безпрєдєл», відби-
1Див.: МодестовН. Москвабандитская. Документальнаяхроникакриминального беспредела 80–90-х годов. – С. 265.
2Докладніше про це див.: Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) / Под общ. ред. А. Н. Ярмыша. – Х.: Изд-во Нац. ун-т внутр. дел, 2002. – С. 23–24.
225
Частина VІІ. Пенітенціарна психологія
рати пайку в будь-якого зека, без потреби конфліктувати з адміністрацією, грати у карти без можливості розплатитися1.
Нині «злодійський закон» зазнав істотних змін. Спостерігається тенденція до послаблення «закону» (наприклад, боротьба між «злодіями» і «тими, що відійшли»). Лібералізація «закону» пов’язана звиникненням «понять», що є досить розпливчастими (їх виникнення припадає на 90-ті роки ХХ ст.).
Слідзазначити, щоєпевнийпорядоквипробуванняновачківумісцяхпозбавленняволі, їхприйомудозлочинногосередовища. Цесвого роду прописка, що проводиться за допомогою різноманітних «приколів» (впіймати кого-небудь на незнанні «законів» злочинного світу). Найбільшпоширені«приколи» — загадки(25,1 % відусіхвипадків) — перевіряються кмітливість і спритність новачка, знання ним норм кримінальної субкультури; спеціальні забави (24,8 %) — зметою принизити новачка, пожартувати над ним, є також засобом розважання групи; випробування (20 %); шантаж (15 %); єдиноборство (до
10 %)2.
Кримінальна субкультура відображається у соціальній стигматизаціїабостигмі(встановленняпевнихвідмінностей). Стигматизація— це своєрідне таврування представників місць позбавлення волі: нанесеннятатуювань, присвоєннякличок, наділенняречовимиатрибутами (відображається в особистих речах, одязі та ін.).
Різновидом стигми є татуювання, наколоті особливою фарбою візерунки на тілі. Слово «татуювання» походить від полінезійського «тату», щоозначаємалюнок, або«тікі» — іменібогаполінезійців, який встановив, за переказами, татуювання.
Татуювання поширені переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або«регалкою». Існуютьрізніспособинанесеннятатуювань. Найбільш поширеним способом, використовуваним у місцях позбавлення волі, є застосування двох–трьох голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвну речовину використовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Поширені також татуювання з зображеннями хрестів і перснів на пальцях рук, могил і церковних куполів, морськогоякоря, жінок, карт. Трапляються татуювання увиглядіцифр
1Див.: ОрганизованныепреступныегруппывУкраине: традиционноеитипичное (социологический очерк). – С. 33–34.
2Про функції, форми і види прописки більш докладно див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психология. – С. 146–149.
226
Розділ 16. Психологія особи засудженого
(«1981», № 43), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам’ятаю»), виразів(«женапоругаетипростит, любовница ж— отомстит»). Деякітатуюваннянаносятьсяупримусовомупорядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень) можуть мати певний прихований зміст, указувати на становище у злочинному середовищі, ставленнядозлочинноїдіяльності, судимістьістрокипокарання, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб вчинення злочину, знаряддя злочину.
Абревіатури утатуюванні іноді складаються зпершихлітер інших слів, речень (російською мовою): БАРС — бий актив, ріж сук; БЕС — бий, якщо зможеш; БОСС — був засуджений радянським судом; ВОЛК— волюдужелюбитьколоніст; ЗЛО— завселягавимпомщуся; КОТ — корінний мешканець тюрми; ПОСТ — прости, батько, доля така; СЛОН — смерть лягавим від ножа, або серце любить одну навіки; СОС — врятуйте від суду; ТУЗ — тюремний в’язень, або тюрма вчить законам, або отут вчаться зеки.
Татуюютьсяітексти: «Байдикибити, горілкинепити», «Будешуночі багатоспати, перестанешкрасти», «Йдутуди, денемаєзакону», «Люблю тебе, якматирідну» (насереднійтретиніплеча), «Непоспішайнароботу» (настопахніг), «Совість— добре, ачервінець— краще» (наділянцігрудей), «В’язниця не школа, прокурор не вчитель» (на середній третині стегна), «Зновуяухазяїна» (мається наувазіув’язниці) таін.
Розрізняютьтатуювання-малюнки, щомаютьхарактерприкрашання, і татуювання-малюнки із прихованим змістом (знаки, символи)1.
Рольстигмивиконуютьклички. Функціональнепризначенняклички полягає у заміні прізвища особи, закріплює статус особи у групі. Так, у кличках відображаються деякі об’єктивні дані про особу: 1) характерологічні особливості і звички (Шнирь — пролазливий, Прищ — зловредний, Вертоліт — базіка тощо); 2) фізичні особливості і недоліки (Рудий — за колір волосся, Косий — за дефекти зору, Горбань — за каліцтвотаін.); 3) трансформованіпрізвищатаімена(Цар— відЦарьова, Тхір— відХорьковатаін.); 4) статусусоціумі(угрупованні) (Король, Князь, Директор — лідери, Клоп, Бацила, Аскарида — низи); 5) іронія (Інтелігент, Доцент — дурний, Похмурий — веселий, Хокеїст — кульгавий та ін.); 6) специфіка злочинної діяльності (Вогник — квартирний злодій, Кат — вбивця та ін.); 7) колишня дозлочинна діяльність (Духарь — музикант, Клістир — медик, Фінансист — бухгалтер та ін.)2.
1Просистематизованийаналізтатуюваньдокладнішедив.: БурикВ. И., ПилипчукВ. Ф. Признаки внешности человека и их использование в розыскной деятельности: Справ.
пособ. – К.: РИОМВДУССР, 1982. – С. 62–112.
2Див.: Пирожков В. Ф. Криминальная психология. – С. 144–145.
227