Частина ІІІ. Психологічні основи процесуальної діяльності

Є різні розумові завдання, які вирішує слідчий. Вони можуть бути згруповані у такий спосіб:

1)найбільш прості завдання, що вирішуються шляхом одержання додаткової інформації (дефіцит інформації усувається за допомогою її добирання; засоби, способи і джерела одержання інформації відомі);

2)завдання, що вирішуються за допомогою відновлення перебігу події (використовуються методи ретросказання, створення моделей);

3)завдання, що вирішуються за допомогою рефлексії (імітації мислення учасника взаємодії, контрагента, супротивника);

4)завдання, щовирішуютьсязадопомогоюподоланняпсихологічних «бар’єрів» (усунення смислових, інтелектуальних, емоційних перешкод);

5)завдання, що вирішуються шляхом вичленовування підзавдань (завдання з планування та організації розслідування).

§ 2. Конструктивна діяльність

Конструктивнадіяльністьполягаєвуявномупредставленніїїперебігу і результатів. Своє реальне втілення конструктивна діяльність одержує у плануванні, результати якого відображаються в планах розслідування у кримінальній справі, планах проведення слідчих дій. Йдеться про втілення розумової діяльності у певних конструкціях, відповідно до яких здійснюватиметься слідча діяльність. Слід зазначити, що такі конструкції не є жорсткими, вони ситуаційно зумовлені і у процесі виконання діяльності можуть змінюватися, до них можуть вноситися певні корективи.

Уконструктивній діяльності слідчого розрізняютьпрогнозування, планування, прийняття рішень, які розглядають як певні етапи.

Прогнозування — це розроблення прогнозу, дослідження перспектив якого-небудь явища або дій, що проводяться. Якщо йдеться про події, які мають відбутися, то вживають термін «передбачення». У широкому значенні теорію і практику прогнозування іменують прогностикою. Діяльність з прогнозування передбачає: уявлення мети прогностичної діяльності; наявність достатньої інформації для формування прогнозів; використання відповідних методів прогнозування.

76

Розділ 7. Види слідчої (судової) діяльності

Специфіка прогностичної діяльності слідчого полягає в тому, що в більшості випадків у процесі розслідування злочинів (особливо на початковомуетапі) спостерігаєтьсядефіцитінформації. Томупрогностична діяльність передбачає формулювання припущень (криміналістичних версій), використання типових моделей розвитку подій (наприклад, таблиць Відонова).

Наступним етапом конструктивної діяльності є планування. Прогностична діяльність реалізується в плануванні — розробленні оптимальних шляхів і способів її здійснення. Вона відображається врізного роду планах (усних чи письмових, розгорнутих чи скорочених, схематичних та ін.).

Завершальним етапом конструктивної діяльності є прийняття рішень (тактичних або процесуальних). Прийняття рішень у психологічній літературі визначається як вольовий акт, що передбачає зіставлення альтернатив і вироблення відповідної програми дій. У психології розробляються спеціальні методи прийняття рішень: метод проб і помилок (спосіб вироблення нових форм поведінки в проблемних ситуаціях); метод зіставлення і перебору альтернатив; метод брейнштормінгу (мозкової атаки) та ін.

У слідчій діяльності важливе значення має прийняття тактичних рішень як обрання впливу на слідчу ситуацію, процес розслідування чи його окремі компоненти. Прийняття тактичних рішень у більшості випадків відбувається у ситуації ризику. Терміну «ризик» у психології відповідають три основні значення:

1)ризик як міра очікуваного неблагополуччя в діяльності, зумовлена сполученням імовірності неуспіху і ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку;

2)ризик як дія, що з того чи іншого погляду загрожує суб’єкту втратою (програшем, травмою, збитком);

3)ризикякситуаціяобранняміждвомаможливимиваріантамидії: менш привабливим, однак більш надійним, і більш привабливим, але менш надійним (результат якого проблематичний і пов’язаний з можливими несприятливими наслідками).

§ 3. Комунікативна діяльність

Важливим видом слідчої (судової) діяльності є комунікативна діяльність. Одержання інформації слідчим (судом) передбачає необ-

77

Частина ІІІ. Психологічні основи процесуальної діяльності

хідність комунікації — соціальної взаємодії, спілкування. У психології спілкування визначається як здійснювана знаковими засобами взаємодія суб’єктів. У кримінально-процесуальній діяльності спілкування здійснюється в межах процедури, визначення процесуального становища учасників, предмета спілкування. У розслідуванні злочинів розрізняють тактику спілкування слідчого з учасниками окремих слідчих дій.

Одна зі сторін спілкування — комунікативна, яка полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. У слідчій діяльності функція комунікації виявляється в процесі спілкування між слідчим та іншими учасниками в межах процесуальних дій (допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання та ін.). На відміну від іншогосоціальногоспілкуванняпредметрозмовивперебігувербальних слідчих дій, методи, прийоми та засоби спілкування регламентовані кримінально-процесуальним законом і передбачені положеннями криміналістики.

Комунікативна функція охоплює такі напрями: 1) встановлення психологічного контакту; 2) управління спілкуванням з боку слідчого (судді); 3) здійснення психологічного впливу на підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкування; 4) одержання слідчим (суддею) необхідної інформації в процесі спілкування.

Комунікативна діяльність слідчого (судді) відрізняється такими особливостями: багатосторонністю спілкування (комунікація здійснюється з різними людьми за фахом, віком, рівнем інтелекту, процесуальним становищем та ін.); втіленням у процесуальну форму (в межах слідчих чи судових дій); визначеністю предмета спілкування (наприклад, предмет допиту свідка чи обвинуваченого); допустимістю і правомірністю засобів впливу в перебігу спілкування.

У ході комунікативної діяльності встановленню психологічного контакту можуть заважати так звані бар’єри спілкування (змістовні і психологічні). Інтерес і практичне значення мають виділення видів бар’єрів спілкування (І. М. Юсупов): бар’єр темпераменту (непоінформованість про тип темпераменту може зруйнувати діалог, що розпочався); бар’єр характеру (з’являється між особами як наслідок акцентуації, з одного боку, і як наслідок низької емпатії тих, хто спілкується, — з другого); бар’єр негативних

78

Розділ 7. Види слідчої (судової) діяльності

емоцій (емоції можуть впливати на сприйняття партнера по спілкуванню)1.

§ 4. Посвідчувальна діяльність

Слідча(судова) діяльністьвимагаєсвогозакріплення, посвідчення. У перебігу пізнання істини необхідно відобразити у процесуальних документах весь процес діяльності та її результати (наприклад, у протоколах слідчих дій).

Посвідчувальна діяльність не обмежується письмовою фіксацією (протоколюванням), а передбачає використання й інших, додаткових способів фіксації (застосування відеозйомки, фотозйомки, звукозапису тощо). Порушення вздійсненні посвідчувальної діяльності можуть призвести до втрати доказу. Сама посвідчувальна діяльність здійснюється в межах процедури, передбаченої кримінально-процесуальним законодавством.

Посвідчувальна діяльність пов’язана з іншими видами слідчої (судової) діяльності: пізнавальною, конструктивною, комунікативною. Причому її роль дуже велика, оскільки виконання тих чи інших видів поза посвідченням втрачає своє доказове значення.

Посвідчувальний процес доказування передбачає, щойогорезультати мають бути задокументовані та відображати об’єктивність одер-

1 Крім того, І. М. Юсупов аналізує такі види бар’єрів негативних емоцій: бар’єр страждання (перекручує сприйняття оточуючих: чужа радість може викликати біль

ізаздрість, породити егоїзм (через жалість до себе) або, навпаки, альтруїзм як спосіб затамувати усобіпочуття виниперед ким-небудь); бар’єргніву(виникає увідповідь на несподівані перепони до задоволення актуальної потреби, на переривання якогось приємного заняття, на несподівану образу або незаслужену кривду, на примушення здійснитиякий-небудьнеприйнятнийвчинок); бар’єрогидиібридливості(виникаєчасом як наслідок негігієнічності співбесідника (неохайність, помнутий брудний одяг, неприємний запах тощо), його поганих манер і відсутності самоконтролю в поведінці); бар’єр презирства (призводить до обмеження контактів з людиною, яка викликає негативні емоції); бар’єр страху (може бути викликаний біологічними причинами (побоювання за життя і здоров’я, страх каліцтва, зараження хворобою) та соціальними (побоювання за матеріальне і моральне благополуччя, благоговіння перед суспільним статусомспівбесідника, погрозизйогобоку, побоюванняпокараннятощо); бар’єрсорому

івини(виникаєяквідчуттянедоречностітого, щовідбувається, черезніяковістьзасебе або інших); бар’єр поганого настрою (не може бути виділений в окрему групу причин, щовпливаютьнауспіхвстановленняконтактівуспілкуванні, оскількивінвключаєвсебе більшістьпереліченихнегативнихемоцій. Тимнеменшйогослідвраховувати, оскільки поганий настрій у будь-якому разі індукується на партнері) (див.: Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. – Казань: Татар. кн. изд-во, 1991. – С. 15–20).

79